На зустрічі в редакції "УМ" предстоятель УПЦ КП підтвердив свою непохитність у питанні національної церкви

Святійший Філарет - людина, до якої звикли ставитись по-різному. Для віруючих УПЦ КП він Патріарх Київський і всієї Руси-України, єдиний на сьогодні владика, якого бачать на чолі омріяної Помісної православної церкви. Для духовенства з "конкурентного" Московського патріархату - розстрига, зрадник і вигнанець.

А він заслуговує на повагу вже тільки через те, що розуміє: незалежність України здатна укріпити лише та церква, яка грунтується на міцних державницьких позиціях. З часів радянської імперії він багато в чому змінив свої погляди, але не соромиться зізнатися, що завжди йшов на певні компроміси з "сильними світу цього". І стверджує: тільки завдяки цій толерантності він завжди мав можливість нести людям Слово Боже.

Яким же він є насправді, глава найбільшої в державі, справді Української православної церкви? Це й намагалися з'ясувати журналісти "України молодої" у розмові з його святістю. Чи вдалося нам? Навряд. Єдине, що ми зрозуміли напевне: до редакції на "подіУМ" завітала справді непересічна особистість, що добре знає, на які питання варто відповідати розлого, які завести на казуїстичні манівці, а яких і зовсім уникати. І все ж таки наша розмова вийшла цікавою і де в чому повчальною. Судіть самі.

Помісна церква не повинна залежати від Москви

- Ваша святосте, зараз однією з найнагальніших проблем українського православ'я є потреба створити єдину Помісну церкву. Розмови про це ведуться постійно, проте конкретних результатів поки що не видно. Чи бачите ви особисто в найближчій перспективі можливість такого об'єднання?

- На нещодавньому відзначенні десятої річниці об'єднавчого собору Леонід Кравчук висловив думку, з якою складно не погодитися: наполягати на утворенні єдиної Помісної православної церкви немає сенсу. Адже об'єднання всього православ'я в Україні великою мірою залежить від Москви. Там на це ніколи не погодяться, тому треба акцентувати на створенні Помісної православної церкви без усіляких "єдиних", тобто своєї, незалежної. І така церква існує як Українська православна церква Київського патріархату. Тепер її просто треба розширювати, зміцнювати, будувати нові храми. І коли для всіх стане очевидним, що це найпотужніша церква в Україні, тоді прийде і визнання.

Церква відіграє важливу роль в державному будівництві, тому між Московським та Київським патріархатами зараз іде жорстока боротьба за те, яка церква буде пануючою в нашій державі. Якщо Московський - це означатиме, що незалежність України тимчасова й рано чи пізно її буде зведено нанівець. А утвердження незалежної Української церкви означатиме, що Україна більше не стане частиною російської чи якоїсь іншої імперії.

- Але Помісної церкви не може бути без злиття православних церков. Чи робить Київський патріархат якісь кроки в цьому напрямі?

- Щодо УПЦ МП, то з цією церквою на сьогодні об'єднатися практично неможливо, тому що Московська патріархія, від якої вона залежить, категорично проти. Вони всі зайняли таку позицію: "Нехай Київський патріархат покається і повертається під омофор Московського патріарха", і відступати від неї не збираються. А ми, у свою чергу, не можемо піти на бажане для них покаяння. Бо в чому, власне, каятися? У тому, що Україна стала незалежною державою? У тому, що в цій державі, як і в багатьох інших, хочуть мати свою незалежну церкву? Варіант із покаянням відпадає. А отже і об'єднання з Московським патріархатом бути не може.

"Канонічність" - це вигадка Московської патріархії

- Зайшовши до церкви, що належить до УПЦ МП, обов'язково почуєш про "неканонічність" і "неправомірність" Київського патріархату. Часто "московські" настоятелі навіть змушують тих, кого хрестив священик з УПЦ КП, перехрещуватися в "канонічній" церкві. Чи відповідає духовенство Київського патріархату "тією ж монетою"?

- У храмах нашого патріархату ви не почуєте осудження духовенства "московської" церкви, бо ми виголошувати такі проповіді, розпалювати ворожнечу між православними українцями забороняємо. Адже якщо чубитимуться священики, то люди взагалі до церкви ходити перестануть, вони ж-бо йдуть до храму, щоб помолитися, почути слово Боже, знайти спокій для душі, втіху, а не прилучатися до розбрату. Що ж до настоятелів церков МП, то вони такими пропагандистськими методами користуються, аби себе захистити. Бо відчувають хибність своєї позиції. В Українській державі повинна бути своя церква, а вони знають, що тут чужі, тому, порушуючи всі християнські й моральні норми, ведуть антиагітацію проти нашого патріархату, аж до такого безглуздя, як вимога по-новому охреститися. Та все одно завжди переможе правда. І любов. От побачите.

Щодо так званої "канонічності", то це вигадка Московської патріархії. Будь-яка церква, в якій богослужіння відправляється за приписами православ'я, є законною, тобто канонічною. Говорити, що Дух Святий не сходить на віруючих, які відвідують храми КП, - це, вибачте, значить просто молоти дурниці. Благодать Святого Духа залежить не від того чи іншого релігійного центру, а тільки від Бога. Господь хоче, щоб усі люди спаслися, то невже ж він не сходитиме на того, хто щиро молиться і вірить тільки через те, що людина не в тій церкві стоїть?! Чи через те, що Московський патріархат забороняє? Нісенітниця.

На щастя, ті віруючі, що приходять до наших храмів, про це не думають. А ворожнеча ця шкодить тільки тим, хто її розпалює. Там, де панує ненависть, немає Бога.

- Ваша святосте, а як бути зі святинями, які, по суті, поділені між церквами різних патріархатів? І чи ходите ви особисто, наприклад, до Києво-Печерської лаври?

- На жаль, не ходжу. Бо не пускають. Прикро, адже святиня є святинею незалежно від того, де вона знаходиться і кому належить. Часом віруючі вагаються, чи йти до храму, який перебуває в підпорядкуванні "не того" патріархату. Я на це скажу так: ходити можна до будь-якої православної церкви. Адже обряд богослужіння, Євангеліє, віра, благодать Святого Духа всюди однакові. Тому йдіть до того храму, до якого вас душа тягне.

Що б не казали, а Церква є єдиною, і главою всієї Церкви є Христос. Адміністративно існують грецька, українська, російська, болгарська й інші національні церкви, але всі вони разом складають єдину церкву - Христову, об'єднану православною вірою і християнською любов'ю.

Про стосунки з автокефальними церквами

- Стосунки з Московським патріархатом зрозумілі. А що заважає Київському патріархатові об'єднатися з Українською автокефальною православною церквою? Хоч із ними ви ведете якісь переговори щодо об'єднання?

- Що стосується УАПЦ, то тут ситуація дещо інша. Автокефальна церква хоче об'єднатися. Але владні структури в цьому не зацікавлені і роблять усе можливе, аби таким намірам завадити. Тому й виходить так, що від об'єднання УАПЦ не відмовляється, але і поспішати з ним не хоче.

Київському патріархату це об'єднання нічого особливого не додасть: автокефальна церква невелика, там усього 500 парафій, здебільшого на Галичині. Але, звичайно, якби таке злиття відбулося, це мало б велике значення для моральної підтримки ідеї Помісної церкви. Об'єднувати українське православ'я треба, та у найближчому майбутньому, на жаль, перспектив для цього немає. Хіба що відбудуться якісь політичні зміни, які зможуть радикально вплинути на цей процес.

Ми бачимо, що чим більше наполягатимемо на об'єднанні, тим більшу протидію спровокуємо. Тому УПЦ КП обрала іншу тактику: не загострювати цієї проблеми. Хочете до нас - ми радо вас приймемо, не хочете - ми все одно будемо зміцнюватися і зростати, як Київський патріархат. У Автокефальної церкви немає іншого шляху, ніж об'єднання. І прикро, що їм у цьому так заважають. Ось один з прикладів: саме тоді, коли йшли переговори про злиття наших церков, держава раптом передає УАПЦ Андріївську церкву в Києві. Виникає питання: навіщо таке робити, якщо очікується створення єдиної церкви? Отже, заздалегідь знали, що можновладцям це об'єднання не потрібне, і для того, щоб нас ще більше розділити, передають їм Андріївський храм, щоб мали де створити свій центр у столиці. І таких прикладів багато.

- Ваша святосте, а як ви ставитеся до автокефальної церкви в діаспорі, адже вона там має досить сильні позиції?

- По-перше, я повинен вам сказати, що ніякої автокефальної церкви в діаспорі насправді не існує. Оті церкви в Канаді, США, Австралії, Європі та Латинській Америці, які ви, очевидно, маєте на увазі, на сьогодні підпорядковані Вселенському Патріарху. А отже, вони вже не є автокефальною церквою, вони - частина Константинопольського патріархату. В діаспорі залишаються Українською автокефальною церквою ті парафії, які входять до складу Київського патріархату (а деякі такі є в Європі, Сполучених Штатах Америки). Всі інші - то вже грецька церква, яка на папері пише про себе як українська, а залежить повністю від Константинополя.

Про греко-католиків

- Які стосунки у вас із греко-католиками, зокрема, після перенесення центру УГКЦ до Києва?

- Дуже добрі. Я намагаюся підтримувати з УГКЦ добрі стосунки, адже Українська православна церква Київського патріархату й греко-католицька церква - це духовна основа України, бо вони підтримують українську державність. На відміну від Московського патріархату. Тому для того, аби зміцнювати нашу державу, і зокрема її духовну складову, нам із греко-католиками треба бути разом. Єдине, проти чого я виступаю, - це прозелітизм. Якщо наших вірних навертатимуть до іншої церкви, я ніколи з цим не змирюся.

- Але ж ви казали, що православна церква - єдино вірна, як же тоді поєднати це твердження про потребу спільності з греко-католиками?

- Я й зараз глибоко переконаний, що тільки православ'я зберігатиме непорушною ту віру, яка відійшла від апостолів і святих отців. Католицька церква від неї вже дещо відійшла, запроваджуючи нові догмати, що принципово неможливо у церкві Христовій. Звісно, далі від усіх пішли протестанти, які тепер уже "дооновлювалися" до того, що не вірять у тілесне воскресіння Ісуса. Кажуть, він, мовляв, воскрес "духовно". Та з греко-католиками ситуація дещо інша. Вони, звісно, теж уже деякою мірою від первісних канонів християнства відступили, але не так радикально, адже УГКЦ зберігає православні обряди.

Про перехід на єдиний церковний календар

- Як ви ставитеся до розмов про те, що православним і католикам варто б перейти на один церковний календар? Адже через те, що церковні свята ми відзначаємо за різними календарями, виникають досить дивні ситуації: скажімо, у всьому світі Христос уже з місяць як воскрес, а українці з росіянами ще перебувають у скорботі Страсного тижня. А Новий рік у нас припадає саме на період різдвяного посту, і замість піти до храму помолитися народ активно запихається скоромним та витанцьовує на дискотеках новорічної ночі. Інші церкви відзначають Різдво 25 грудня...

- Узагалі-то православна церква у переважній більшості теж давно перейшла на новий - григоріанський - календар. Старого, або юліанського, дотримуються тільки українська, російська, сербська, грузинська та єрусалимська церкви. Це зовсім не означає, що новий календар неправильний, навпаки. І в нас теж були спроби на нього перейти, але люди цього не прийняли. Через те, що традиції надто вже міцні, церкві теж довелося залишити свята за старими датами. Самі подумайте: в Україні ж і протестанти, і греко-католики теж святкують разом із нами. Бо знають, що в іншому випадку від них відійде багато віруючих, надто вже вони звикли до звичного укладу.

Але я не думаю, що так буде завжди. Виростуть нові покоління, які психологічно змінять своє ставлення до цього, призвичаяться до нових дат, і тоді наші церкви також перейдуть на загальносвітовий календарний цикл.

Про прозелітизм, церковних "харизматиків" та книги

- Ваша святосте, ви кажете, що боїтеся прозелітизму з боку греко-католиків, але чи не здається вам, що в питанні "крадіжок" пастви боротися потрібно зовсім не з греко-католиками, а з так званими "харизматичними" церквами, які останнім часом переможно крокують по Україні й мають велику підтримку в середовищі державного керівництва, політичних лідерів? Скажімо, на Позняках у Києві споруджувався новий будинок, у якому планувалася велика бібліотека, фактично єдина на весь цей район, а в результаті в цих приміщеннях розмістилася так звана церква "Надія", і мешканці сусідніх будинків отримали нав'язливих сусідів-агітаторів...

- Тут я цілком згодний. Справді, існує небезпека, що в Україні скоро існуватиме не п'ять церков, як раніше, і навіть не десять, а щось із 300, як в Америці. З цим, дійсно, треба боротися, але розумно. По-перше, слід обмежити діяльність різноманітних сект законодавством, як це давно вже зроблено в Європі й навіть у Росії. Верховна Рада має прийняти такі закони, які, з одного боку, не порушували б свободу совісті та віросповідання, але з іншого не давали б таких широких можливостей навертати до своїх сект наших дітей і молодь, бо часом це стає просто небезпечним. А по-друге, православній церкві теж потрібно бути активнішою. Відкривати власні бібліотеки, навчальні центри, думати про виховання нового покоління.

Тут дуже важливим було б викладання християнської етики в школах, хоча проти цього дуже активно виступають деякі апологети "рівності", які аргументують свою позицію тим, що в Україні є не тільки християни, а й мусульмани, іудеї тощо. Це так, але насправді такі норми як "не вбий", "не вкради", "поважай батьків" є загальнолюдськими, властивими будь-якій світовій релігії. Невже було б погано, якби їх з малих літ вкладали в душі нашим дітям? Цього нам дуже бракує. Через те усілякі "харизмати" й користуються такою популярністю в народі, що ведуть активну пропагандистьску кампанію, залучаючи до себе все нових прихильників, поки ми спимо замість поворушитися...

Мало сказати "треба" - потрібно робити

- Ви кажете, що треба відкривати бібліотеки, духовні центри... Усе це правильно, але ж Українській церкві катастрофічно бракує україномовної літератури! Навіть священики скаржаться, що змушені служити по книгах, виданих у діаспорі, бо наші служебники здебільшого видрукувані Московською патріархією, і, звісно, тільки церковнослов'янською мовою. Більше того, навіть необхідні для богослужіння атрибути, наприклад чашу для причастя чи напрестольний хрест, в Україні продають тільки у храмах, що належать УПЦ МП. А духовенство Київського патріархату туди просто не пускають, священики вимушені звертатися до послуг третіх осіб, щоб придбати потрібну в церковному користуванні річ. Чи збираєтеся ви якось розв'язати цю проблему?

- Ну, з матеріальними предметами легше. Ми уклали договір з кількома приватними фірмами в Україні, які випускатимуть церковну утвар спеціально на замовлення УПЦ КП, і її вільно можна буде придбати при Михайлівському монастирі у Києві. А з літературою дещо проблематичніша ситуація. Вона є, тільки її дуже мало. Видані в діаспорі книги часто дуже складні для богослужіння та читання, неякісно перекладені, а наших бракує. Проблема в тому, що надто вже багато треба перекласти, а це ж, ви розумієте... А ми ж і російської мови не цураємося, отож коли якась книжка дійсно потрібна, то можете користуватися російськомовною. Треба, звісно, і українські видавати. Але ж мало сказати "треба", потрібно робити!

Хоча навіть російська церква переклала, скажімо, "Творіння святих отців" тільки в другій половині ХІХ століття. А до того не було. От і в нас поки що немає. Колись буде. Ми над цим працюватимемо.

"Усяка влада - від Бога"

- Ваша святосте, давайте повернемося до відносин церкви з владою. Попри запевняння, видно, що влада, зокрема виконавча, не зацікавлена в утворенні Української помісної православної церкви...

- На жаль, представники влади, а особливо на місцях, підтримують здебільшого Московський патріархат. Не дивно, що УПЦ МП має на Україні більше 6 тисяч парафій, тоді як Київський патріархат - 3,5 тисячі. Те, що влада індиферентно ставиться до національної церкви, дуже гальмує її розвиток. Ми ж не просимо, щоб нам надавали якийсь пріоритет, а тільки хочемо, щоб принаймні не заважали. Адже якби нам не чинили перепон, УПЦ КП дуже швидко набрала б сили. А поки що основні проблеми виникають з реєстрацією парафій Київського патріархату, яка "завдяки" деяким чиновникам іде дуже повільно. Та все одно УПЦ КП розширяється, кількість парафій зростає. Декому це дуже вже не до вподоби, і останнім часом на наші парафії почався активний наступ, особливо потерпають громади у Полтаві, Криму, в Київській області...

- Ви говорите про утиски влади і водночас приймаєте від цієї влади ордени, даруєте їй чільним представникам дорогі ікони... Як це можна пояснити?

- Церква дотримується тієї позиції, що всяка влада від Бога. Він вирішує, якої влади ми достойні. Ви можете з цим не погоджуватися, але насправді все так і є. Думаєте, що радянська влада з її революцією і знищенням храмів була випадковістю? Ні. Якщо ви поглянете на події XVIII-XIX століть, то побачите, що православні люди Російської імперії відійшли від Бога і від церкви. І, будучи хрещеними, нічого спільного з християнською мораллю не мали. Відійшло від віри і духовенство, жило не по заповідях Божих. Тому Господь і допустив, щоб прийшла така влада, яка змусила б усіх згадати про Бога. Помилково думати, що влада залежить від нашої волі. Вона залежить від Бога і від нашого внутрішнього духовного стану. Так, як кажу, що влада нас не підтримує, але ордени приймаю. Чому? Мені особисто орден не потрібен. Але цей орден - ознака того, що Президент робить якийсь крок у бік Київського патріархату. І для нас це корисно. Бо для кожного можновладця в області чи районі дуже важлива думка глави держави: як Президент ставиться, так і місцева влада буде ставитися. Тому я зацікавлений у тому, щоб знайти порозуміння із владою. Якщо ж ми підемо на конфронтацію, то отримаємо такий самий результат, як колись катакомбна церква: вона не захотіла піти на компроміс із радянською владою й залишилася ні з чим. Врятував ситуацію Сергій, Патріарх російський, обравши шлях порозуміння з владою, яке не зачіпало сутності віри. Тому що є слова Христа: "Віддайте Богові Боже, а кесарю кесареве". Те, що належить земній владі, віддавайте їй. Але те, що належить Богові: віра, виконання заповідей Божих, - тут ніякого компромісу ніколи не було й не може бути.

- Ваша святосте, складається враження, що ви занадто вже толерантні. Чи не почалася така тенденція після сумнозвісних подій "чорного вівторка" 18 липня 1995 року? Можливо, влада просто вам тоді сказала: "Сидіть тихо, як миші під віником", - і вас ніхто не чіпатиме?

- Ні, це зовсім не так. Саме через міцність такої моєї "толерантної", як ви кажете, позиції, нікому й досі не вдається мене перемогти. Борються-то не так проти Київського патріархату, як проти його предстоятеля. Але здолати не можуть. Насправді за цією видимою поступливістю криється твердість. У часи Радянської влади я теж був "толерантним", і завдяки цьому український екзархат мав 60 відсотків (!) парафій всього Московського патріархату. Бо в тому, що стосується Української церкви, я непохитний. Хоча заради того, щоб зміцнити наш, Київський патріархат, доводиться йти на певні компроміси з владою. Та знаючи мою позицію, до мене приходять тільки ті можновладці, які стоять на міцних державницьких позиціях.

- Але чи не боїтеся ви втратити своїх парафіян, які бачать ваше "загравання" з неправдивою владою і зрештою починають шукати Бога в різноманітних сектах, яких зараз в Україні значно більше, ніж православних парафій ?

- Ми втратимо парафіян, якщо у нас ітиме боротьба всередині православ'я. Цим і зараз користуються сектанти. А коли б була єдина церква, вплив різноманітних сект був би значно меншим.

Про віру й розум

- А може, католицька, протестантська та інші церкви просто модернізуються відповідно до вимог часу, тому до них і навертається все більше вірних? Адже людина, її філософія та розум протягом віків змінювалися, а ви хочете залишити її на тому ж рівні, що й дві тисячі років тому?

- Якби віра грунтувалася на людському розумі, ваше припущення, мабуть, було б правильним. Але річ у тому, що віра може грунтуватися тільки на одному - на Божественному одкровенні. Те, що відкрив Бог, - це є істина. А людина, хай навіть найосвіченіша, все одно помиляється, а тому всі філософи та мудреці - не більше, ніж грішні люди. І розум у них земний. Ніколи проста людська істота не досягне божественної мудрості, і щоб вона не вигадувала, істина, дарована нам Господом, залишиться незмінною.

- Виходить, церква нівелює творчі можливості людського розуму?

- Це помилкове враження. Адже церква не відкидає науку, дослідження, просто вона твердить, що людині для осягнення доступне тільки матеріальне. Пізнавати земний світ можна до безкінечності, наскільки вистачить розуму і технічних можливостей. Але Бога циркулем виміряти не можна. Тут розум людський безсилий - є тільки віра.

- І все таки, може вашій церкві варто в чомусь змінитися? Сьогодні дійсно дуже багато парафіян відходить до так званих харизматичних церков, бо у православній церкві їм бракує розуміння. Можливо, православній церкві потрібні реформи?

- Так, реформи потрібні. Але варто визначитися, які з них є найнагальнішими. Для початку потрібно перейти на зрозумілу мову богослужіння. Старослов'янська є незрозумілою для переважної частини віруючих. Люди не розуміють, про що читають і про що співають. Перехід на українську мову - дуже важливий фактор впливу на українців, які переступають поріг православного храму. Зміст православного богослужіння треба донести до розуму і до серця кожної людини, тоді ніякої особливої організаційної реформи не потрібно. Адже православна церква покликана впливати на душу людини, виховуючи в цій душі доброту, любов до ближнього, чистоту совісті, притаманну православному християнину. Тоді ця людина подбає про те, щоб поруч із нею не було знедолених, допоможе хворому. Не через те, що їй так вигідно, а тому, що так підказуватиме серце. Саме на це православна церква робить акцент, а не на соціальні реформи. Бо соціальні реформи здійснювала і радянська влада, причому об'єктивно вони були непоганими. Але марксизм відкинув душу, не звертав на неї уваги - і в результаті виросли внутрішні злочинці, які потім зруйнували цю саму систему. Якщо взяти історію в перспективі, то видно, що акценти на земному добробуті й призвели до поширення атеїзму. Бо поступово відступали від самої суті християнства. Христос учив: шукайте насамперед царства Божого, а все інше, в тім числі й земне благополуччя, додасться, тобто буде результатом вашої духовної діяльності. Оце царство Боже і повинна утверджувати в людських душах церква. Від земного добробуту ви не прийдете до царства Божого, до його доброти й любові.

Подивіться навколо себе. Що, Україна така вже бідна? Не бідна. Звідкіля беруться ті мільярди, вкладені в закордонні банки? З нашого ж народу, з нашої землі. А чому наші правителі це роблять? Бо нема в них совісті ніякої. Держава виділяє кілька мільярдів шахтарям, а шахтарі цих мільярдів не бачать. Де причина? Причина у відсутності совісті, у відсутності відповідальності перед Богом. І корупція на цій же "платформі" бездуховності процвітає. Тому завдання церкви - виховувати царство Боже в душі людини, а не розповсюджувати різноманітні декларації "в дусі часу".

- Раніше ви були іншої думки щодо української мови в богослужінні. Наприкінці 80-х років було опубліковано немало статей за вашим підписом, у яких практично в тих же термінах, якими нині послуговується УПЦ МП, ішлося про неканонічність української мови, яка буцімто не відповідає церковним канонам, про необхідність користуватися старослов'янською...

- Не може бути. Я ніколи проти використання української мови в богослужінні не виступав. До того ж саме з мого благословення ще в радянські часи вийшов україномовний переклад Нового Завіту, ми видавали "Православний вісник" українською мовою... Моя думка була така: хто хоче служити українською, хай служить. У Києві була одна така парафія, і я їх підтримував. Але ж ви розумієте, в тих умовах не можна було робити якихось радикальних кроків у цьому напрямі, і мені це було зрозуміло краще, ніж будь-кому. Якби я не враховував цього моменту, то результат був би не на користь Українській церкві. Мене просто усунули б і поставили б на це місце людину, яка слухняно робила б усе, що їй скажуть. Такі вже були умови - доводилося бути дуже обережним, аби не йти врозріз зі своїми переконаннями, і при цьому не конфліктувати з владою. Я завжди казав, що якщо ти вже став керівником, то треба мати розум, щоб керувати мудро. Якщо розуму немає - краще не берися.

"Я багатьом священикам так і кажу: ви - найманці, а не пастирі"

- Чимало людей, які ходять у православний храм, роблять висновок, що священик спілкується з Богом, але не спілкується з людьми. А от коли вони приходять до "харизматичних" церков, там відбувається спілкування пастора з ними. Складається враження, що православні священики ставлять себе аж надто високо над людьми...

- Для того, щоб спілкуватися з людьми, треба мати насамперед спілкування з Богом. Якщо ви дійсно спілкуєтеся з Богом (а Бог є джерелом життя, любові, милосердя), якщо ви знайшли шляхи до Нього, то ви ніколи не пройдете повз людину, яка потребує вашої допомоги. Ви просто не зможете цього зробити. А якщо ви не спілкуєтеся з Богом, то й оці ваші спілкування з людьми ніякої користі нікому не принесуть. Вони тимчасові - сьогодні вони є, а завтра ви про них забудете. Я згоден з вами в тому, що наше духовенство часто буває далеким не те що до ідеалу, а далеке від правдивого священства і пастирства. У нас дуже багато поміж духовенства випадкових людей, тих, які прийшли в церкву і стали священиками тільки для того, щоб жити на цій грішній землі. Звичайно, такий священик до Бога не приведе. Через те я багатьом священикам так і кажу: ви - найманці, а не пастирі, бо працюєте за гроші, а не в ім'я Бога. Звичайно, є й чимало справжніх священиків. І там, де священик дійсно є пастирем, проблем, про які ви говорите, не виникає.

- Чому ж тоді ви не позвільняєте таких недбалих священиків?

- Можна звільнити. Та кого поставити на їхнє місце?

- Краще вже нікого не ставити.

- Я не думаю, що краще нікого. Тому що навіть якщо поганий священик читає Слово Боже, то воно діє незалежно від особистих якостей священика. А якщо ми скоротимо кількість храмів до кількості порядних священиків, то дуже багато втратимо.

- Можливо, є перспектива в молодій заміні?

- Заміна йде, але з цією заміною нерідко приходять такі самі. Якби ж усі, хто закінчує семінарію чи академію, відповідали покликанню, у нас би, звісно, таких проблем не було. Бажаючих стати священиком тепер чимало: УПЦ КП має дві духовні академії, один богословський факультет, шість духовних семінарій, в усіх цих закладах загалом навчається приблизно 1,5 тисячі студентів. Але тут існує ще одна проблема: після закінчення навчання далеко не всі з них приймають сан. Раніше влада не допускала бажаючих вступати в семінарії, їм чинили різні перешкоди, і врешті-решт долали їх лише ті, хто дійсно хотів присвятити своє життя Богові. Після цього студенти, які вступили, обов'язково ставали священиками. Тепер, на жаль, усе зовсім не так...

- А можна дізнатися, які у священиків зарплати?

- Зарплати невисокі. Якщо це сільський священик, то він отримує 100 гривень, або й менше. Міський може отримувати 200-500. Але зате сільського священика парафія забезпечує ще й продуктами харчування.

- А як зі сплатою податків церквою?

- Податки платимо, як і всі, згідно із законодавством.

- Цікаво, оплату хрестин, поховання чи вінчання кожен настоятель встановлює на власний розсуд, чи є тарифи?

- Ні, це визначає місцева громада. Та буває й так, що священику люди дають, скільки вважають за можливе. Це традиційний заробіток священика, бо зарплата як така з'явилася вже за радянської влади.

"Про Бога з Президентом ми не розмовляємо"

- І питання "на засипку": ваша святосте, як часто ви зустрічаєтеся з Президентом Кучмою? Від кого виходить ініціатива зустрічі і про що ви з ним говорите? Чи розмовляєте про Бога?

- Про те, коли ми зустрічаємося і як часто це буває, ви й самі добре знаєте. Бо кожна така зустріч широко висвітлюється в пресі. Ініціатива колись здебільшого виходила з мого боку, але тепер навпаки. Теми для розмов у нас різні, але про Бога ми, на жаль, не говоримо. Говоримо про церковні справи.

- А ви не знаєте, випадково, у кого глава держави сповідається?

- Не знаю. Але думаю, що ні в кого.

Матеріал підготували Інна ТЕСЛЕНКО та Леся ШОВКУН.

2002.07.23

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s