Друк
Розділ: Мова

Пропонуємо увазі читачів дві чергових доповіді, що стосуються молодіжного сленгу та мови соціальних мереж

Усне мовлення сучасної молоді України

Мова соціальних мереж

Культура мовлення людини відіграє важливу роль у забезпеченні ефективної мовної комунікації. Людина привертає до себе увагу, викликає симпатію й довіру, якщо грамотно і красиво говорить, чітко і зрозуміло висловлює свої думки . За культурою мовлення визначають рівень духовного та інтелектуального розвитку людини, її професійні здібності .

Культура мовлення охоплює мовний або нормативний аспект – це знання й дотримання норм літературної мови. Важливим є комунікативний аспект – вибір і вживання мовних засобів відповідно до цілей і намірів спілкування. Знання й дотримання правил становлять мовленнєвий етикет. [5.c.115]

Свідченням культури мовлення є такі його якості, як правильність, точність, логічність, доречність, змістовність, виразність, які забезпечують мовленнєвий вплив на співрозмовника, визначають дієвість мовних повідомлень.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Мовлення людини буде логічним, правильним, ясним, якщо вона логічно і ясно мислить. І якщо в людини немає думок, і говорить вона про те, чого не розуміє, то й  мовлення в неї плутане, нечітке, беззмістовне.

Сьогодні формуються риси нової людини, яка визначатиме рівень культури майбутнього покоління. Багаторічна русифікація українського народу спричинила асиміляцію української культури. Цілі покоління втратили можливість спілкуватися рідною мовою.

У російськомовному середовищі учнівська молодь спілкується переважно російською. Особливо часто це спостерігається на Слобожанщині, яка безпосередньо межує з Росією та в Південних областях. А відверта політика зросійщення  призвела до того, що жителі Донбасу взагалі вважають себе росіянами і хочуть жити в сусідній державі. Це колаборантство й призвело до новітньої російсько-української війни.

Українська мова вже вкотре стає ознакою всього, що асоціюється з демократією, людяністю, гуманізмом, надією на цивілізоване європейське майбутнє. Деколи доводиться чути щирі українські патріотичні думки, висловлені російською мовою.

Та не треба занадто захоплюватися цим явищем. Ігор Калинець дуже слушно застерігає: «Маємо російськомовну Україну, яка також є на фронті. Вони гинуть за Україну. З одного боку, це добре, що вони відчувають якусь покревленість  з тою землею…, а з іншої сторони, якщо ми будемо їм вдячні, поблажливі, то будемо мати Малоросію після того, як усе закінчиться… буде російськомовна Україна, патріотична нехай, але вона не буде мати того коріння і тих цінностей, тої духовної поживи, яку мають українці. Ані обрядів, ані коріння, ані традицій. Я вже не говорю про мову. То буде два, може різні, світи…» [2.с.5].

Щодня наша молодь чує з екранів телевізорів, радіоприймачів спотворену суржиком українську мову. Ні наші вельмишановні державні діячі, ні політики, ні ведучі телепередач, не володіють літературною мовою досконало. Постає неприваблива картина. Чисту, правильну українську мову ми чуємо з уст письменників, філологів, науковців, артистів, та й то далеко не завжди.

Масштаби суржика досягли загальнонародних. Наша молодь всотує в себе всі недоліки мовної комунікації. Суржик виразно виявляється в лексиці – це заміна українських слів російськими. Таких слів безліч: від побутових лексем типу тряпка (ганчірка), мусор (сміття), наоборот (навпаки), ладно (гаразд), красний (червоний) до офіційно-ділових: виговор (догана), заказ (замовлення), справка (довідка), слідуючий (наступний). Такі слова часто набувають характерного для української мови звукового оформлення, вживаються без будь-якого вагання й сумніву.

До суржика призводить і калькування. Часто доводиться чути вислів «Я рахую, у значенні − я вважаю». Слово українське, але вжите у невластивому йому значенні, ним механічно замінене російське «считать», яке має значення «рахувати» і «вважати». Навіть жаргонізми носії української мови часто використовують російські (балдеть, вкалывать, общага). Проникають русизми і в службові частини мови – сполучники, прийменники, частки.

Вправи добираємо різноманітні, що передбачають тренування у правильній вимові звуків, вибір потрібного (нормативного) слова з ряду наведених, вставлення у текст слів замість малюнків, заміну словосполучень одним словом, вибір слова для вставляння на місці пропуску.

Учні із задоволенням змагаються у складанні словничка суржику. Вони добирають до неправильно вжитих слів - русизмів, кальок літературні відповідники та пояснюють їх значення. Школярі середнього шкільного віку із задоволенням проводять «ярмарки», на яких «продають» учителеві за відповідні бали слова та вирази, які вони  знайшли і проаналізували. Слід пам’ятати, що знання, здобуті самостійно, міцніші, тому треба намагатися залучати учнів до самостійної роботи. Русизми асимілюються так, що їх сприймають за власне українські слова (магазін, карман, кольца, цепочка, сосіски, лімони, морожене, жвачка, сільодка, краска, носки, бутилка, остановка, очередь, подарок, самольот, семочки, спічки, стікло, столова, сутки,  форточка, щотка, канфєти). Ця лексика та багато інших слів були зібрані дев’ятикласниками нашої школи для укладання власних словників.

Юному поколінню сучасних українців дісталась у спадок мова предків, але знівечена, скалічена столітніми утисками спочатку царськоросійськими сатрапами, а потім радянсько-комуністичними. Б. Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо» назвав суржик «мовним покручем» [1.с.12]

До побутово-розмовного мовлення легко проникають територіальні діалекти, соціалекти, жаргони, арго. В енциклопедії  «Українська мова» жаргон визначено, як «один з різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями мови.»[4.с.167].

Із сучасного студентського жаргону можна навести приклади таких синонімічних  рядів: бабки - бабло – зелень – капуста – кеш ( гроші); торба – гаплик – хана – труба – глина - слива – ландиші (кінець, крах чогось); гьорла - матильда – клава – тьолка – тьотка – матрьошка – чувіха (дівчина). Дуже живучим і всепроникливим у нашій мові є в’язничний жаргон, який прийшов до нас із російської мови. Останнім часом спостерігається романтизація в’язничного життя, передусім цьому сприяє популярність російського шансону, який привабливо оспівує життя за гратами («фєня», «маліна», «малява», «гоп-стоп», «шухер»). Такий брутальний стиль спілкування швидко вийшов за межі зони і набув популярності серед населення. Чим швидше ми відмежуємося від сусідньої культури, тим менше буде розповсюджуватися вульгаризм.

Українські звичаї накладали суворе табу на вживання матюків. Поділ населення України на україномовне й російськомовне доповнює поділ на суржикомовне  і матючномовне [3.с.98]. Вихід із цього складного становища один – поширення української літературної мови через систему освіти, засобів масової інформації, культури.

Дуже актуальною проблемою сьогодення, яка надзвичайно хвилює батьків та педагогів, є спілкування нашої молоді в соціальних мережах. Підліткам необхідно самостверджуватися, бути «своїм» у колі ровесників, обговорювати плани, ділитися таємницями. Дуже приваблює молодь те, що можна вільно висловлювати свої думки, обмінюватися інформацією, контактувати одне з одним, ведучи онлайн-щоденник.

Учні спілкувалися в соціальних мережах переважно російською мовою, на сторінках російських ресурсів «ВКонтакте», «Одноклассники». Із їх закриттям з’явилася надія, що мова нашої молоді буде українською.

У мережі Інтернет переважає так звана «олбанська мова» або «мова падонкафф». Це жартівливий сленг більшості соціальних мереж. Він не пов’язаний із падінням рівня освіченості . Усе насправді значно простіше. Так звана «олбанська мова» – це лише спроба фонетичного запису розмовного мовлення підлітків.

 Педагогічний колектив Стецьківської загальноосвітньої школи намагається вирішити цю проблему шляхом залучення школярів до активної роботи на сайті школи та сторінці у Фейсбуці. Під керівництвом учителів української мови та інформатики учні створюють дописи та статті про цікаві події із шкільного життя, де вони не лише описують той чи інший захід, а й діляться своїми враженнями. Сайт Стецьківської школи визнано кращим у Сумському районі.

Мова – інтелектуальний портрет людини. І дуже радує той факт, що людей із високорозвиненим інтелектом у нашому російськомовному  обласному центрі з’являється все більше. Не секрет, що донедавна почути українську мову в Сумах було практично неможливо. Сьогодні українська звучить усе частіше, і носіями її є молодь. Останні події Революції гідності та російсько-української війни підняли рівень патріотизму в суспільстві, а отже й змусили кожну небайдужу людину ідентифікувати себе як патріота, а мова – це лакмусовий папірець для визначення громадянської позиції кожного небайдужого українця.

Тетяна Кірієнко,

учитель української мови та літератури

Стецьківської загальноосвітньої школи I-III ступенів

Сумської районної ради  Сумської області

 

Список використаних джерел

  1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К. – 1991. 260с.
  2. Лемко І. Цікавинки укрмови. Львів – 2017. 178с
  3. Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. К.- 2004. 240с.
  4. Українська мова. Енциклопедія. К.- 2000. 450с.
  5. Яшенкова О. Основи теорії мовної комунікації. К.- 2010. 309с.
  6. Мосенкіс Ю. Український молодіжний сленг. Дивослово. 2007- №12.

Українська мова у студентському середовищі

Провідним чинником, за допомогою якого здійснюється національна самоідентифікація, є рідна мова. Іван Огієнко слушно наголошував: «Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування. …І поки живе мова – житиме й народ як національність. Не стане мови – не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом» [3, с. 239–240].

Сучасні процеси глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства диктують свої вимоги і в мовних аспектах. Переважна більшість українців вільно володіє російською, ретельно вивчає англійську, але зверхність до вивчення рідної української мови важко не помітити. Трагічна історія Української держави зумовила гостроту мовного питання в сучасній Україні. Відлучення українців від своєї мови, а значить, і від культури, породило у них почуття меншовартості, котре лише посилювало нігілізм серед населення. Україна отримала незалежність, а почуття – залишилося. Нині ми постали перед такими мовними проблемами, як двомовність,  використання української мови в усіх сферах життя, у побуті,  правильність мовлення. Це зумовлює актуальність цієї теми.

Українська мова має статус державної, однак процес утвердження її в державі продовжується, що, у свою чергу, спричиняє розгляд цієї проблеми на теоретичному рівні.

Аналіз досліджень з проблематики роботи. Формуванню мовної особистості у навчальному процесі присвячені праці таких вчених, як Л. Паламар, О. Семеног, Л. Мацько, П. Селігей, О. Ткаченко, М. Пентелюк та ін. Національно-мовна свідомость  є   предметом  дослідження  у  роботах  С. Єрмоленко,  І. Голубовської, В. Кононенка, Л. Струганець, Т. Клейменової тощо. Крім того, сутність професійної мовнокомунікативної   компетенції   розглянуто   на   основі   діяльнісного   підходу (Н. Тоцька,  О. Пономарів,  В. Русецький,  Є. Ткаченко,  Н. Присяжнюк,  А. Богуш, Д. Ізаренков, Г. Граник, Є. Божович, І. Дроздова, О. Черемська та ін).

Незважаючи на досить широкий спектр досліджень, що стосуються основних положень теорії мовленнєвої діяльності, особливості формування національно-мовної особистості студентів медичних спеціальностей не досить розкриті, що і зумовило вибір дослідження.

Метою  статті є з’ясування ролі української мови у молодіжному середовищі, зокрема визначення рівня використання української мови студентами-медиками.

Аналіз наукових надбань вчених показав, що найбільш прийнятним є визначення національно-мовної особистості як такої, що має ґрунтовні лінгвістичні знання в поєднанні з її національними особливостями, володіє високим рівнем комунікативних умінь та мовною стійкістю, любить і поважає мову свого народу, вважає її частиною свого світогляду та світосприйняття. Це передусім носій рідної мови, культури, людина, яка володіє сукупністю знань, уявлень з мови та вміє творчо використовувати їх у різних видах мовленнєвої діяльності. Важливим є саме поєднання мови та ментальності у цьому понятті, ідентифікація особистості з етносом  засобами  мови.  На  їх  нерозривний  зв’язок  вказували  В. Гумбольдт  та

О. Потебня. Мова є втіленням душі народу, його світобачення, ознака окремішності й унікальності нації. Сучасні лінгвісти намагаються виявити глибинний зв’язок когнітивних структур людської свідомості з мовними формами, реконструювати мовну етнічну свідомість, виявити культурно-мовні національні стереотипи, визначити взаємовплив мови та духовної культури. Таким чином, можна цілком впевнено говорити  про різноманітність використання стратегій пошуку «людини крізь мову» [1, с. 8].

Одним із завдань вищої школи є формування національно-мовної особистості, що передбачає розвиток в людині прихильності до мови, усвідомлення особистої відповідальності за  долю української мови, сприйняття її як життєвої цінності.

Цікавими видаються дослідження сдудентського мовного середовища, зокрема першокурсників Медичного інституту СумДУ. Проведене анкетування, метою якого було визначення кількості україномовних студентів деяких груп, містило такі запитання:

1. Якою мовою ви розмовляєте у повсякденному житті? (українською, російською, суржиком).                                                                             

2. Якою мовою ви розмовляєте під час занять?

Результати дослідження виявилися невтішними. У повсякденному житті українською літературною мовою не послуговіється ніхто, 52% розмовляє російською і 48% – суржиком. Під час занять українською мовою розмовляє 38% опитаних студентів, 45% розмовляють російською, 17% – суржиком. Контингент студентів представляє переважно Сумську, Харківську, Полтавську та Чернігівську області, хоча деякі студенти приїжджають навчатись із Західної України, однак їм теж доводиться «асимілюватись» у такому мовному середовищі.

Отож, на Сумщині молодь переважно послуговується російською мовою та суржиком (наприклад: здєлав, длівся, первий/перва, кой-шо, када, розгаварювать тощо). Така мовна ситуація спричинена, перш за все,  русифікацією в УРСР, і як наслідок маємо російськомовне оточення (сім’я, друзі), майже цілковиту відсутність якісної україномовної літератури, кінематографічної продукції та україномовного Інтернет-простору.

Слід зазначити особливо низький рівень культури усного й писемного мовлення випускників середніх навчальних закладів, що зумовлене як постійним перебуванням їх у російськомовному середовищі, так і недостатньою увагою під час навчання їх української мови в середніх школах. Проте не можна звинувачувати лише загальноосвітню школу, яка всю увагу спрямовує на засвоєння учнями правил правопису та граматики й турбується про те, як треба вимовляти окремі звуки та вживати словосполуки згідно з нормами сучасної української мови. Можна зробити висновок, що молодь не спілкується українською мовою через те, що їй насаджується російська мова, переважно в Інтернеті, на радіо, у різноманітних розважальних заходах, на яких, власне, вона і виховується.

На жаль, непокоїть той факт, що спілкування українською мовою відбувається переважно у процесі навчання – з викладачами, а в стосунках з батьками, родичами, однолітками сучасна молодь спілкується переважно російською мовою та суржиком. У культурі усного спілкування молодих людей вкорінюється знижений стиль мовлення, розвивається ненормативна лексика. Таким чином, молодь втрачає не тільки мовне, національне, а й людське обличчя. Тому мовне питання має бути важливою складовою національної ідеології і повинно вирішуватися комплексно на державному рівні. Модернізація українського суспільства на новій системі ідеологічних координат немислима без державної мовної політики, пріоритетом якої має бути розвиток української мови як об’єднувальної духовної сили українського суспільства.

Людмила Кулішенко,

кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри журналістики та філології СумДУ,

Руслан Грешило, студент І курсу

Медичного інституту СумДУ

Список використаних джерел

1. Голубовська І.О. Етноспецифічні константи мовної свідомості: автореф. дис. на здобуття наук. ст. д-ра філол. наук: спец. 10.02.15 «Загальне мовознавство» / Ірина Олександрівна Голубовська. − К., 2004. − 38 с.

2. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір / Л. Масенко. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 164 с.

3. Огієнко І. Українська культура / Іван Огієнко. – К., 1918. – 273 с.

4. Селігей П. Про виховання мовної свідомості / П. Селігей // Мовознавство. – 2010. – № 2-3. – С. 176-193.

(Далі буде).

На світлині: Робоча президія конференції (в центрі – ведучий Віктор Казбан).