Жінка, яка усім життям виправдовувала свій літературний псевдонім

Ім'я Лесі Українки часто згадують. Про неї написані книги, зняті фільми, її твори друкувалися величезними тиражами. Коли говорять чи пишуть про Велику Поетесу України, то згадують, що вона дочка Олени Пчілки. Про саму ж Олену багатьом відомо набагато менше. Хоча у часи Радянського Союзу творчість Пчілки в Україні вивчали в шкільній програмі. Я не раз писав про Лесю Українку  і мені безмірно було шкода не тільки цю хвору жінку, але і її нещасну матір. Неможливо навіть уявити, скільки сліз вона виплакала безсонними ночами. Хвора дитина - це завжди горе. Давайте сьогодні згадаємо письменницю Олену Пчілку - Ольгу Петрівну Косач-Драгоманову. Її внесок у те, що українська мова стала літературною  і увійшла в широкі кола національної інтелігенції, надзвичайно великий. Я впевнений, що без її зусиль і підтримки таке явище в українській літературі як Леся Українка не відбулося б.

Народилася Ольга Драгоманова 17 червня липня 1849 (за іншими даними 1852) року в місті Гадяч Полтавської губернії в сім'ї небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту здобула вдома. У 1866 році закінчила «Зразковий пансіон шляхетних дівиць» в Києві.

Дівчина була дуже близька до старшого брата, згодом відомого вченого-історика, літературного і громадського діяча Михайла Драгоманова. Михайло поселив сестру у себе в київській квартирі і поступово залучив до київської «Громади» - культурно-освітньої організації, в яку згуртувалася київська ліберальна українська інтелігенція. У «Громаді» Ольга Драгоманова познайомилася з полум'яними українофілами: композитором Миколою Лисенком, драматургом Михайлом Старицьким, етнографами і фольклористами Олександром та Софією Русовими.

У «Громаді» вона зустріла юриста - старшокурсники Київського університету Святого Володимира Петра Антоновича Косача (1841-1909). Спалахнуло кохання. Петро Косач, був людиною передових поглядів, старшим за Ольгу на вісім років, закінчив навчання в Київському університеті і вступив на службу «кандидатом на судового слідчого» в Київську палату кримінального суду. 22 червня 1868 року вони одружилися. Знайомі дивувалися вибору яскравої і гучноголосої «панночки». Але шлюб був міцний і щасливий.

18 липня 1869 року в селі Колодяжне (нині Волинська область) Ольга подарувала чоловікові сина Михайла (1869-1903). З роками Михайло Косач виріс в прекрасного письменника, перекладача, а також магістра фізики, ще й доклав чимало зусиль, щоб організувати метеорологічну службу на Харківщині. 25 лютого 1871 року народилася дочка Лариса (1871-1913), яка увійшла в літературу як Леся Українка. Два сини і чотири дочки виростила сім'я Косачів.

Ольга слідувала за чоловіком по містах України. Дуже скоро вона заявила про себе як пристрасна і послідовна прихильниця всього українського. Українофільські настрої в родині Драгоманових були сильні. Старшого брата, Михайла Драгоманова в 1875 році за відверті проукраїнські погляди позбавили посади і звільнили з Київського університету.

Ольга Косач почала перекладати українською  мовою вірші і прозу російської та світової класики: Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Кольцова, Міцкевича, Гете, Андерсена. Підписувала переклади в основному псевдонімом Олена Пчілка. Успішно спробувавши своє перо в перекладах, стала писати і видавати власні поетичні твори та прозу. Давати оцінку її творчості я не беруся - це вже зробили професійні філологи.

Писала свої твори російською і українською мовами. Але друкувати твори українською мовою було не можливо - діяв сумнозвісний Емський указ від 1876 року. Книги українською мовою друкувалися, але зробити це можна було тільки в Галичині, на території Австро-Угорщини.

Олені Пчілці належать цікаві етнографічні роботи. У 1903 році в журналі «Киевская старина» Олена Пчілка надрукувала монографію «Українські колядки», стверджуючи: колядки та щедрівки - це феномен не тільки в українській, а й у всій світовій культурі.

Олена Пчілка не тільки писала вірші та байки. Вона залишила есе і спогади про своїх соратників - сучасників і видатних діячів української культури: Євгена Гребінку, Миколу Лисенка, Михайла Старицького, Марка Кропивницького, Бориса Грінченка, Михайла Драгоманова, Петра Житецького та інших. В рамках роботи «Літературно-артистичного товариства» та Київського Українського клубу, організовувала вечори пам'яті українських титанів: Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Леоніда Глібова, Євгена Гребінки, Пантелеймона Куліша.

Вона невтомно трудилася на «українській ніві», повністю виправдовуючи свій псевдонім «Пчілка». Ольга Петрівна розуміла, що як і кожна українка, вона, в першу чергу,  БЕРЕГИНЯ.

Не можу не сказати про деякі вчинки Олени Пчілки в українській роботі.

У 1880 році на власні гроші вона видала «Співомовки» Степана Руданського і фактично врятувала для людей творчу спадщину і пам'ять про цього талановитого, але майже забутого поета. Сам Степан був талановитим, але скромним, опублікувати свої твори не міг, і до моменту публікації їх Пчілкою його вже сім років як не було в живих. Нехай кожен спробує вкласти свої гроші в невигідну і чужу справу, і тоді оцінить патріотичний порив цієї жінки!

У Російській імперії діяв так званий Емський указ, підписаний Олександром II в 1876 році, який  обмежував використання української мови. У 1905 році на тлі революційних подій в Російській імперії почалися зміни. Як громадська активістка  з метою відстоювання інтересів української преси  Олена Пчілка в складі делегації особисто возила в Санкт-Петербург голові Комітету міністрів Російської імперії С.Ф.Вітте петицію з вимогою скасувати заборону на українські періодичні видання.

Мені невідомо, наскільки ця петиція вплинула на стан речей, але 18 лютого 1905 року на загальних зборах Академії наук було схвалено записку комісії «Про скасування утисків малоросійського друкованого слова». Емський указ, який був скасований офіційно, фактично втратив чинність після видання Маніфесту 17 жовтня 1905 року.

Буквально у всіх джерелах підкреслюється антисемітизм Олени Пчілки. Іноді він просто смакується. Слід підкреслити, що вона була не проти євреїв як нації, вона ототожнювала «капіталізм» з «єврейством». Вона не сприймала фінансовий єврейський капітал, передбачала, що він буде домінувати в Україні і «не все буде добре». Зараз, через 120 років, знаючи, кому належить в світі влада й гроші, розумієш, що Ольга Петрівна не так вже була й неправа.

Не можу не зупинитися і на темі, яку неможливо обійти - взаємини матері Ольги Петрівни Косач (Олени Пчілки) і дочки Лариси Петрівни Косач-Квітки (Лесі Українки). Відносини були непрості, і змінювалися з плином життя. У грудні 1881 року дев'ятирічна Лариса на свято Хрещення провалилася під кригу в студену воду. Почалися нестерпні болі в правій нозі, потім болі з'явилися в руках. Влітку 1883 року у дівчинки діагностували туберкульоз кісток. У жовтні цього ж року була операція на лівій руці. Рука залишилася покаліченою. Подальше життя Леся Українка проходила через Голгофу нестерпних фізичних страждань: почалася «30-річна війна з туберкульозом». Лікування було малоефективним. Ольга Петрівна виховувала Лесю як сильну людину, яка не має права на надмірний прояв своїх почуттів.

Мати дуже переживала за долю дочки, яка, по суті, була інвалідом, берегла її від стресів і непотрібних знайомств. І все ж, всупереч материнському нагляду, Леся зустріла свою велику любов. Мати була проти зближення дочки з коханим, Сергієм Мержинським, бо вважала, що йому потрібна не Лариса, а гроші на революцію. Лариса ж страждала, і писала коханому ніжні послання. Він помер на її руках в березні 1901 року. Хоча у Лесі з Сергієм і були виключно романтичні відносини, вона в пам'ять про коханого одягається у траурну чорну сукню.

Леся носила траур шість років, поки не зустріла Климентія Квітку. 7 серпня 1907 року Лариса Косач і Климентій Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Чоловік був молодший від Лесі на 9 років. Мати була проти їхнього союзу, і в листах називала зятя «безчесною людиною, що одружується на грошах Косачів -Драгоманових», «якимсь жебраком». Молодята відмовилися від допомоги батьків. І стосунки зберегли чисті.

З щирою вдячністю і глибокою гордістю свою матір Леся Українка називала «найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня». Але мати в дорослій дочці бачила тільки хвору дитину, а не молоду жінку, яка хотіла повноцінного життя. Розсудити, хто правий в цій ситуації, неможливо. Та й не слід цього робити - кожен з них був правий по-своєму.

Олена Пчілка докладала неймовірних зусиль для лікування дочки, але 1 серпня 1913 року Лесі Українки не стало. Після смерті дочки, скам'яніла від горя Олена Пчілка повернулася в Гадяч. І завжди на її столі стояла фотографія дочки Лесі в зворушливій, власноруч вишитій рамці. Філологи вважають, що літературний хист дочки був вище, ніж у матері, і в інших обставинах Леся могла досягти в творчості більшого. Багато хто вважає, що Леся Українка почала своє творче сходження з того місця, де Олена Пчілка, як письменниця, зупинилася.

У сонеті «Остання квітка», написаному невдовзі після смерті Лесі, мати висловила увесь свій біль і важку, невимовну любов до дочки, яку порівнює з маленькою квіточкою.

 Останній усміх змерлої природи —

Маленька квіточка-гвоздичка процвіла

І з листя в''ялого голівку підвела,

Немов соромлячись своєї вроди.

Малесенька! Навіщо процвітаєш?

Навколо все у кольорах жалібних.

Гарячих поцілунків не зазнаєш,

Коханця-сонця на устах жадібних.

Змарніло все...

Коли ж мандрівець дужий

На тебе кине погляд свій байдужий,

То тільки жаль в душі його проснеться.

Нащо — коли краси доба минула —

Та іскорка життя й краси свінула!

То смерть зловісним усміхом сміється...

Виявляється, мати бачила бажання дочки любити і бути коханою, але вона ясно розуміла болісність і безперспективність цих відносин. Страшно уявити, як розривалося материнське серце.

Потім почалися війни і революції. Спочатку Ольга Петрівна цікавилася діяльністю Центральної Ради, але потім розчарувалася в її лідерах, в її ідеології, в її роботі в цілому. Свій світогляд вона викладала просто і ясно: «справа незалежності українців - то справа тільки українців».

Від Радянської влади Олена Пчілка, судячи з усього, в захваті не була. Яскраве свідчення такого твердження - довідка про неї в Радянській Енциклопедії: «Належала до кола буржуазно-націоналістичної інтелігенції, очолюваної М. Старицьким. Твори її написані під великим впливом М. Драгоманова... Після Жовтневої революції на Україні весь час належала до буржуазно-націоналістичної інтелігенції, очолюваної С. Єфремовим, організатором контрреволюційної роботи...»

Багато  знайомих, родичів і колишніх соратників Олени Пчілки підтримали УНР, і активно співпрацювали з владою, що народжувалася в Незалежній Україні. У 1920 році під час святкування дня народження Т.Шевченка в гімназії міста Гядач Олена Пчілка обернула бюст Кобзаря жовто-блакитним прапором. Коли комісар Крамаренко зірвав прапор, кричала: «Ганьба Крамаренкові!». Заповнений зал дружно підтримав її. За антибільшовицькі виступи була заарештована і після звільнення виїхала  Гадячу . в Могилів-Подільський, де жила до 1924 року.

Радянська влада, яка не визнавала українську інтелігенцію, заслуги Пчілки все-таки оцінила. У 75 років її запросили в Українську Академію Наук. З 1924 року вона почала працювати в комісіях Академії. У 1925 році була обрана членом-кореспондентом УАН. Там і працювала до останнього дня.

З осені 1929 року по Україні прокотилася хвиля перших масових арештів. Білими нитками агенти ОГПУ «шили» процес по так званому Союзу визволення України (СВУ). Дочка Олени Пчілки Ізидора Косач-Борисова кілька років провела в таборі, був заарештований чоловік дочки Ольги Косач-Кривинюк Михайло, і навіть Климентій Квітка. Сім'я не очікувала від Радянської влади нічого доброго, і восени 1943 року дочки Ольги Петрівни пішли з Києва з німцями, спочатку до Львова, потім все далі. Одна з них померла в Австрії, інша дісталася до Америки, де працювала посудомийкою, похована в Нью-Джерсі. Коли в 1973 році в Києві відкривали пам'ятник Лесі Українці, з Канади приїжджав її племінник. Виступав. Говорив українською, хоча і з сильним акцентом.

У січні 1930 року, після прем'єри вистави Київського драматичного театру імені Івана Франка, Олена Пчілка застудилася і важко захворіла. Влітку того ж року їй стало важко самостійно ходити. Про останні дні Олени Пчілки, яскраво і образно пише в соїй статті «Олена Пчілка. Світла трудівниця» Олександр Рудяченко (Київ):

«Осінньої ночі в кінці вересня 1930 року за письменницею в двоповерховий будинок по вулиці Овруцькій, 6, що на київській Татарці, приїхали агенти ОГПУ. До немічної, вже розбитої паралічем вісімдесятирічної письменниці навідалися агенти ГПУ з ордером «на право обшуку і арешту». Однак хвора жінка не могла вже ні піднятися, ні «слідувати за агентами». Та й влаштований в квартирі обшук нічого не дав. Втім, старший уповноважений наказав одягатися і їхати з ними. На це Олена Пчілка сумно констатувала: «Я не можу більше ходити сама. Більш того, я, на жаль, не піду навіть тоді, коли мене підтримуватимуть». Невиліковно хвору українку агенти ГПУ залишили в спокої. Через десять днів після обшуку і невдалої спроби арешту, 4 жовтня 1930 року знаменита діячка української культури у власному будинку на вул. Овруцької пішла з життя».

Похована Олена Пчілка поруч з дочкою Лесею Українкою на Байковому кладовищі в Києві.

Р.S. У процесі підготовки статті я передивився мізерну друковану літературу про Олену Пчілку і масу матеріалів в інтернеті. Поряд з цікавим матеріалом  знайшов «море бруду». Обговорювати і аналізувати його не хочеться. Особливо обурила одна статейка. Син Ольги Петрівни помер від дизентерії у віці 30 років. Автор з сарказмом пише - «помер засранцем». Інші слова цього автора мені не цікаві. Насмішки над небіжчиками - остання справа.

Ще один автор назвав Ольгу Петрівну «міською божевільною». Так, з точки зору пересічного обивателя, багато її вчинків були дивними. Цьому автору хочеться нагадати, що спосіб життя тих, кого згодом зараховують до святих  Іоанна Кронштадтського, Ксенії Петербурзької  та Матронушки Московської, теж відрізнявся від середньостатистичних норм буття того часу. Але ці люди змогли піднятися над обережною і полохливою ​​сірою масою, і ціною неймовірних зусиль залишитися самими собою до кінця, показуючи приклад іншим.

Дісталося і Петру Антоновичу Косачу, мовляв, недалека, безвольна людина. Він служив в судовому відомстві, і вийшов у відставку дійсним статським радником (в табелі про ранги це генерал-майор). Нехай в нього кине камінь той, хто може дослужитися до такого чину, купити маєток, побудувати будинок в Києві, підняти і вивчити шістьох дітей!

Євген Савенко,  голова Нижнєкамської НКА «Українське товариство «Вербиченька»

На світлинах:

1. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач). 1896 р.

2. Олена Пчілка з донькою Лесею Українкою, 1898 р.

3. З родиною у Гадячі. Верхній ряд - Ізидора Косач, О.П.Драгоманов брат Олени Пчілки), Ольга Косач; нижній ряд - Олена Пчілка, Леся Українка, С.К.Мержинський. Липень 1898 р.

4. Олена Пчілка в останні роки життя

5. Пам'ятник Олені Пчілці в Луцьку по вул. Шопена

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка