Пам’яті легендарної співачки
Рівно 80 літ тому, 15 липня 1940 року, пішла з життя Народна артистка УРСР Оксана Петрусенко. Легендарна співачка з дивовижним голосом і безсумнівним драматичним обдаруванням, незрівнянна виконавиця українських пісень і романсів, яка змогла сказати своє слово в мистецтві. У передвоєнному Радянському Союзі не було дня, щоб її голос не звучав з радіорепродукторів на території величезної країни. Своїм голосом і талантом вона дарувала людям радість і прикрашала життя.
Народилася Оксана Андріївна Петрусенко (справжнє прізвище Бородавкіна) в 1900 році поблизу Севастополя, в Балаклії, в вкрай бідній сім'ї. Рано почала працювати, в 18 років після смерті матері втекла з дому від батька, який пиячив, з бродячою театральною трупою. У старій шинелі і кирзових чоботах – такою вперше предстала дівчина перед диригентом Херсонського державного театру Петром Бойченком. Він без ентузіазму подивився на дівчину, але коли та заспівала, зрозумів: діамант, сопрано рідкісної сили та краси. Оксану прийняли до трупи, а Бойченко став її першим учителем співів і чоловіком. Втім невдозі через важкий характер Бойченка шлюб розпався,залишивши актрисі сина Володю та нове сценічне ім’я - Оксана Петрусенко.
Довгі роки Оксана виступала як драматична артистка, яка добре співає, на театральних підмостках провінційних театрів в Україні і Росії. Намагалася вчитися вокалу в Києві, але була змушена перервати заняття за сімейними обставинами.
Круті зміни в її житті почалися в 1927 році. Після успішних гастролей драматичного театру в Казані Оксана Петрусенко отримала пропозицію співати в оперній трупі Казанського оперного театру. З цією пропозицією звернувся до неї відомий Казанський диригент Сергій Кальбін. Петрусенко погодилася. У Казані мала дуже вдалий дебют. 13 грудня 1927 року співала партію Оксани в опері П.Чайковського «Черевички». Співати партію Вакули запросили з Свердловського театру тенора Василя Москаленка. Той з таким задоволенням доглядав за партнеркою і цілував її на сцені, що сценічний інтерес переріс у велике почуття. Незабаром Оксана Петрусенко і Василь Москаленко почали жити разом (на вулиці Проломній, зараз це вулиця Баумана, але старі будинки в тому кварталі знесені). Через деякий час закохані артисти узаконили свої відносини.
У Казані вони співали до 1929 року. Після Казані , де захоплені шанувальники співачки першими охрестили Петрусенко «нашим українським соловейком», співала в оперних театрах Свердловська і Самари.
14 липня 1934 року Петрусенко разом з сином і чоловіком приїхала до Києва. З вокзалу відразу пішла в Київський академічний театр опери та балету. Знайшла директора і попросила влаштувати їй прослуховування. Співала, як завжди, чудово, і іспит закінчився бурхливими оплесками музикантів і всіх присутніх в залі.
Вже наступного дня Оксана брала участь в концертній програмі. Спів її був яскравим і індивідуальним, з красивою дикцією і артикуляцією. У величезних залах без всяких мікрофонів було чудово чутно кожне її слово. Зали під час виступів Петрусенко завжди були переповнені, глядачі її любили.
На початку березня 1936 року у Москві проводилася Декада української літератури і мистецтва. У програмі були опери «Наталка-Полтавка», «Снігуронька», «Запорожець за Дунаєм». Розпочалася Декада з урочистого концерту, і вже там Петрусенко привернула до себе увагу яскравим виконанням українських пісень і оперних арій. Преса була переповнена доброзичливими відгуками. Тріумф Київського оперного театру наростав з кожним днем. Газети відзначали вдалу гру всіх артистів, але, перш за все, Оксани Петрусенко. Закінчилася Декада зустріччю з радянським урядом в Кремлі і запрошенням на дачу до Сталіна. На дачі вона знову співала і отримала з рук «вождя народів» його фотопортрет з дарчим написом «Товаришу Оксані від Сталіна». Після тріумфального виступу в Москві Оксана Петрусенко отримала звання Заслуженої артистки УРСР і була нагороджена орденом «Знак Пошани».
Першого вересня 1939 року почалася Друга світова війна. 17 вересня радянські війська під приводом захисту українського і білоруського населення увійшли в східні області Польщі. У складі творчої бригади артистів київських театрів Петрусенко поїхала в Західну Україну. 20 вересня вона була вже у Львові, оселилася в готелі «Жорж». Композитором Дмитром Покрассом і поетом Василем Лебедєвим-Кумачем для неї була написана пісня «Україно моя, Україно» , яку Петрусенко дуже зворушливо співала.
8 липня 1940 співачка народила другого сина Олександра. А через тиждень, 15 липня, коли вона вже готувалася до виписки додому, раптово померла. У медичних документах зазначено: від тромбоемболії легень, але існує версія, що то була отрута чи то з руки колеги-добродійки, чи ревнивої дружини маршала Тимошенка, яка боялася, що чоловік піде до оперної зірки.
Київ прощався із Оксаною Петрусенко 17 липня 1940 року. За її труною йшло сто тисяч людей, похоронна процесія розтяглася на кілька кілометрів. Поховали співачку на Байковому кладовищі в Києві.
Оксана Андріївна не змогла побудувати міцне сімейне гніздо. Шлюб з Василем Москаленко розпався ще до війни. Воєнне лихоліття і хвороби розмели її рідних. Старший син Володя (1925 р.н.) з дитинства страждав на сухоти, помер від хвороби в 1944 році в евакуації в Іркутську. Молодший син Олександр (1940 р.н.) з дитинства страждав на туберкульоз хребта, міг ходити тільки в спеціальному корсеті. Його батько, відомий партійний працівник Радянської України Андрій Чеканюк, не визнав сина і в голодні повоєнні часи не став допомагати хворій дитині. Остаточно пропасти йому не дала Алла Педченко, яка вчилася в одному класі зі старшим сином Оксани Петрусенко Володею і дружила з ним. Після війни вона замінила маленькому Сашкові мати. В її паспорті так і було було записано: «син Олександр Петрусенко». Зусиллями Алли Педченко на могилі співачки був встановлений пам'ятник.. Олександр Петрусенко, не дивлячись на важке, захворювання закінчив інститут, працював в науковому інституті, одружився, народив двоє дітей. Свою дочку він назвав на честь матері Оксаною. Унікальний голос співачки ніхто з нащадків, на жаль, не успадкував.
У Оксани Андріївни був брат по матері Іван. Він в театрі грав в масовці і танцював. Оксана Андріївна багато допомагала брату і його сім'ї. Після війни в Київський оперний театр приходив чоловік і розповідав, що під час війни був поранений, лікувався в Ленінградському госпіталі. Його сусід по палаті стверджував, що він брат Оксани Петрусенко. На скільки це верно - невідомо. Про долю родини брата звісток немає.
Ім'я Оксани Петрусенко не кануло в Лету. Цьому сприяли кілька ентузіастів. Один з них - Микола Феодосійович Кагарлицький - письменник, музикознавець все своє життя збирав спогади сучасників про співачку, документальні матеріали про її життєвий і творчий шлях. Він видав кілька книг проОксану Петрусенко, організовував радіопередачі про неї на українському радіо.
Україна не забула свою славну дочку. У Києві встановлено дві меморіальні дошки (на фасаді театру, в якому вона працювала, і на стіні будинку, де жила). Регулярно проводяться музичні конкурси, присвячені видатній співачці. Портрети Оксани Петрусенко друкуються на листівках і поштових марках. Її ім'ям названі вулиці в Києві, Харкові, Херсоні, Балаклії, Севастополі. Голос Петрусенко та передачі, присвячені її творчості регулярно звучать в ефірі українського радіо.
Не забувають славну співачку і українці Татарстану. На фасаді театру, в якому Оксана Андріївна в 1927 році починала кар'єру оперної співачки, на її честь встановлено меморіальну дошку. Не без гордості зазначу, що ця подія відбулася завдяки нашій українській організації з Нижнєкамська. «Українське товариство «Вербиченька» провело колосальну роботу, виготовило дошку і організувало святковий концерт.
На відкриття меморіальної дошки прийшов житель Казані Віктор Іванович Селюк. Син актора, сам в молодості актор, а потім довгі роки театральний художник. У 1937 році в Україні він, тоді молодий артист, брав участь в одній виставі з легендарною співачкою. Двічі в м.Нижнєкамськ проходили вокальні конкурси, присвячені легендарній співачці. У них брали участь співачки не тільки з Росії і Татарстану, але і з України і навіть Китаю. Літературно-музичні вечори на честь Петрусенко проходили в Нижнєкамську, Казані, Іжевську, Москві, Чернігові. Нащадки Оксани Петрусенко, що живуть в Києві, знають про нашу роботу, всіляко її підтримують, щедро діляться матеріалами з сімейного архіву.
Оксана Андріївна Петрусенко покинула наш світ на зльоті своєї кар'єри, в повному розквіті творчих сил. Вона не встигла сказати своє високе слово в мистецтві в повній мірі, через ранню трагічну смерть. Але ми не маємо права забувати людей, які намагалися зробити життя своїх сучасників хоча б трішки прекраснішим.
Давайте сьогодні згадаємо обдаровану співачку і жінку, яка дуже хотіла бути щасливою – Оксану Петрусенко, і послухаємо її чарівний голос: https://www.youtube.com/watch?v=MSAmFgziGAQ
Євген Савенко, голова Нижнєкамської міської НКА «Українське товариство «Вербиченька»
https://kobza.com.ua/kultura/6266-ukrainskyi-soloveiko-oksana-petrusenko.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleriae1bc2b4ca8
На світлинах:
1. Улюблениця мільйонів, український «соловейко» Оксана Петрусенко
2. Майбутня співачка у віці 16 років. Севастополь
3. Оксана Петрусенко в 1926 році. Саме такою побачили її вперше казанські глядачі
4. В ролі Наташі в опері «Русалка» О. Даргомижського. Самара, 1931 р.
5. В ролі Наталки в опері «Наталка Полтавка» М.Лисенка, 1936 р.
6. Оксана Петрусенко (друга ліворуч) під час тріумфальних гастролей у Москві, 1936 р.
7. Меморіальна дошка на честь О. Петрусенко в Казані, встановлена українською НКА «Вербиченька»