Чому такою актуальною є сьогодні творчість саме цього класика української літератури

7 серпня 2019 року Україна відзначила  200 років з дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша – творця українського алфавіту, одного із перших перекладачів Біблії українською мовою, автора першого українського історичного роману «Чорна рада».  Можна додати, відзначила, мабуть, вперше усвідомлюючи його внесок не тільки в національну культуру, а й в утвердження  української нації як такої.

Багато чого в творчості Куліша було незручним і для радянської ідеології, і для ідеологів «шароварщини» вже в незалежній Україні. То ж,  не дивно, що до цього  перший  і єдиний у світі пам’ятник йому було встановлено лише на  хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де він доживав свого віку. І ось до 200-го дня  його народження, нарешті, з’явився пам’ятник  і на малій батьківщині письменника – у селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області.

На відміну від звичного нам зі світлин та скорботного образу пам’ятника у Мотронівці (див. світлину №4),  скульптура на Сумщині зображує Пантелеймона Куліша із книгою  в руках в юному віці. «І це не випадково, адже саме в цей час беруть початок його правильні прагнення, завдання та ідеї, способи йти до мети. Книга в руках майстра - символ того, що він вибрав для себе науку і знання», - розповів під час відкриття пам'ятника автор, молодий київський скульптор Володимир Лозовий. Ми би сказали інакше: якщо пам’ятник у Мотронівці – це постать з минулого України, то Куліш у Воронежі – її майбутнє.

«Маємо усвідомити, - вважає  літературознавець Олесь Федорук- що 200 років Куліша нам дано не тільки для того, щоб вшанувати його пам’ять і поговорити про нього, про його творчість і діяльність. Це дуже добра нагода через Куліша краще пізнати своє минуле і зрозуміти себе самих. Нагода порушити теми й проблеми, які колись і тепер стоять викликом перед українським суспільством. Це можливість поговорити про Кулішеве середовище ‒ Шевченка, Костомарова, кириломефодіївців загалом, про громадський рух 1860-х і російські утиски українського слова. Про європейський вектор розвитку України та про її медіальність на азійському шляху. Про нашу ідентичність, про дискусійну роль козаччини в нашому минулому та міфологічну героїзацію цього феномену».

З усіх статей, присвячених Кулішу, що вийшли в Україні напередодні його цьогорічного ювілею, найбільш актуальною і такою, що спонукає переглянути ставлення до його постаті і перечитати його твори, є,  на наш погляд, стаття проректора Острозької академії Петра Кралюка «Україна vs Росія. Пантелеймон Куліш керувався тим, що саме мова є основою української нації», яку і пропонуємо вам із незначними скороченнями:

 «..У контексті нинішньої політичної й культурної ситуації нашим очільникам й «широким народним масам» просто не до Куліша. У них інші пріоритети й герої. Насправді Куліш на диво актуальний. Багато речей, про які він вів мову, не втратили свого значення до дня сьогодні.

Під знаком «Чорної ради»

Куліш, як зазначалося, є автором «Чорної ради» – першого роману українською мовою. Написаний цей твір був на основі історичних матеріалів. 1663 року під Ніжином відбулася так звана чорна рада, учасниками якої були не лише заможні й впливові козаки, а й козацька голота, різноманітна чернь. Завдяки останній на ній гетьманом обрали Івана Брюховецького, який роздавав щедрі обіцянки. Підтримуваний козацькою старшиною Яким Сомко зазнав поразки. Обрання Брюховецького призвело до дезорганізації суспільного життя на Гетьманщині. Популістські обіцянки новообраного гетьмана так і не були реалізовані. Від обрання Брюховецького не виграли ні козаки, ні простолюд, а лише купка наближених до нього людей. Щоб утримати владу, гетьман пішов на значні поступки Москві, зробивши помітні кроки в обмеженні прав Української гетьманської держави. Не даремно козацькі літописці вкрай негативно оцінювали діяльність Брюховецького. А історики трактують його гетьманство як одну з найтрагічніших сторінок Руїни.

Куліш, окрім згаданого роману, в своїх творах неодноразово звертався до подій Ніжинської чорної ради 1663 року. Для нього це була знакова подія в історії України. І він хотів, щоб вона не повторилася.

Хоча в Україні Кулішева «Чорна рада» є відносна знаним твором, сумнівно, що багато людей зрозуміли засадничі ідеї цього твору.

Куліш, осмислюючи історичні реалії в «Чорній раді», ніби зумів «заглянути в майбутнє». Він попереджав до чого може призвести тріумф популістських ідей. Ці ідеї дали про себе знати під час «визвольних змагань» 1918 – 1920 років. Їх так чи інакше використовували лідери Центральної Ради, які, в остаточному підсумку, стали політичними банкрутами. Під їхнім впливом перебували лідери Директорії, які зруйнували Гетьманат Павла Скоропадського, а свою повноцінну державу так і не змогли створити. Дезорганізацією українських державних інститутів найкраще скористалися більшовики. Вдаючись до популістських комуністичних гасел, обіцяючи віддати землю селянам, заводи – робітникам, вони зуміли прихилити на свій бік немалу частину українців. Без цього більшовики не змогли утвердитися на українських землях. А далі був кривавий терор і Голодомор…

Шкода, але попередження про шкоду популістських ідей, про які писав Куліш у «Чорній раді», не дуже розуміють і сучасні українці. Популізм й надалі буйним цвітом квітне в нашому сучасному політичному житті.

Важливість українського слова

Куліш вважав, що потенціал українського народу дуже великий. Наприклад, у статті «Зазивний лист до української інтелігенції» він писав: «Не малий ми нарід, дарма ще нас не добачають наші сусіди у своїм величанні. Немалий уже тим, що, докіль стояли ми за Польщу, під п’ятою в ляха звивалась Москва, а як почали стояти за Москву, стала тоді Польща пищати під п’ятою в москаля».

Правда, письменник був далеким від ідеалізації українців. Неодноразово вказував на їхні вади, на недостатню цивілізованість українського народу, на культурну обмеженість його елітарних верств. Звісно, це далеко не всім подобалося.

Сам же Куліш пройшов непросту еволюцію у своїй критичності щодо українських народних мас. Якщо він у ранні роки захоплювався козацтвом як найяскравішим українським феноменом, то в зрілі роки піддав цей феномен гострій критиці, вважав, що чимало бід українського народу було пов’язано з нерозумними діяннями козацтва та їхніх провідників. Про це Куліш, зокрема, відверто сказав у своєму різкому вірші «До рідного народу»:

Народе без пуття, без чести і поваги,

Без правди в письменах, завітах предків диких,

Ти, що постав з безумної одваги

Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих.

Куліш вважав, що на місце «безумної одваги» має прийти кропітка культурна робота, котра, передусім, має виражатися у плеканні рідної мови. Тому в згаданому вірші є такі слова:

Єдиний в тебе скарб – прапращурівське слово,

Заклав його Боян від кражи й чужоядства:

Одно воно життя твого міцна основа,

Певніша над усі потуги і багатства.

Письменник у своїх роботах показував, що українська мова є мовою природною, такою, якою говорять люди. І що вона існувала з давніх часів. Цю мову він протиставляв штучній книжній мові, яка з’явилася в Україні на базі старослов’янської. А потім ця мова трансформувалася в штучну мову російську.

Куліш зробив чимало для того, аби українська мова отримала «права громадянства», щоб нею друкувалися різні твори – як для простолюду, так і для вчених людей. З цією метою він укладає українську абетку, збирає фольклорні твори й публікує їх, видає перший український часопис «Основа», стає автором різноманітних творів – художніх, публіцистичних, наукових тощо. Зрештою, перекладає Біблію й твори класиків світової літератури українською мовою. Просто дивує, скільки зробила ця людини.

На цю подвижницьку працю його надихала думка, що саме мова є основою буття української нації. Він розумів, що коли українці утвердяться як нація зі своєю мовою, то це стане сильним (якщо не смертельним!) ударом Російській імперії. Куліш писав: «Пам’ятне бо нам слово московського оракула: польське повстання єсть ніщо, як порівняти його з повстанням літературної України. Там, рече, відпала б, може, під лихий час, невеличка провінція від Імперії; а тут мужицька мова, ставши літературною, розколе Імперію на самій серцевині».

Краще не скажеш.

Відтоді багато що змінилося. Однак імперія Російська збереглася. А її очільники намагаються всіляко обмежити вживання й використання української мови. Адже чим більше цієї мови, тим меншим стає їхній «русский мир».

Джерело: https://ua.krymr.com/a/panteleymon-kulish-chorna-rada/30091558.html

Додатково: «Чорна рада» описує те, що відбулося з Україною у 2019 році – дослідник про творчість Куліша 

13 фактів про роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада», про які ви не знали 

На світлинах:

1. Портрет Пантелеймона Куліша, за основу якого взято зображення письменника на літографії 1860 року 

2. Пантелеймон Куліш (1861 рік). Світлина С. Левицького

3. Скульптурне увічнення Куліша 2018 р. – бюст з металевих прутів в Києві на розі вулиць Житомирської і Стрілецької

4. Пам’ятник Кулішу в історико-культурному заповіднику «Ганнина пустинь» на Чернігівщині

5.  Відкриття пам’ятника П.Кулішу в с.Вороніж . 7 серпня, 2019 р.

6. Обкладинка першого видання роману «Чорна рада» українською мовою

7. Doodle від пошукової системи Google, присвячений 200-річчю Пантелеймона Куліша

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s