Його ім’я майже невідоме в Україні, хоча з-під пера цього діаспорянина вийшло 7 поетичних збірок

Про нього тільки зовсім недавно почули в Куликівському районі Чернігівщини, хоча він є нашим земляком. У радянський період це було зрозуміло, адже більшу частину свого життя поет провів на чужині, отже, автоматично вважався «українським буржуазним націоналістом». Дивно, що поета такого таланту, такої драматичної долі досі не помічають на Батьківщині. Тому спробуємо в рік столітнього ювілею поета пробити цей мур небуття і повернути його до рідного дому.

Петро Карпенко-Криниця (справжнє ім’я — Петро Дмитрович Горбань) народився 22 грудня 1917 року в селі Бакланова Муравійка тепер Куликівського району Чернігівщини. На базі середньої освіти закінчив річні курси вчителів історії і працював учителем. Закінчив заочно історичний факультет учительського інституту в Києві й згодом (стаціонарно) — мовно-літературний факультет цього ж закладу, продовжуючи навчатися в Київському педагогічному інституті ім. М. Горького. Тоді ж і почав писати вірші та друкуватися. За рік перед Другою світовою війною був директором школи.

 Радянську владу не шанував, і своїх проукраїнських настроїв не приховував. Під час війни в окупованій німецьким нацизмом Україні брав участь у національно-визвольному підпіллі. Працював кореспондентом газети «Українське Полісся», що виходила в Чернігові. В місті над Десною навесні 1942 року видав першу збірку — «Гримлять дороги».

Після розгрому чернігівського націоналістичного підпілля Карпенко перебрався на Київщину, де редагував газету «Іванківські вісті» (1942–1943). Від кінця 1943 року — в емігра- ції. Був арештований нацистами, кінець війни зустрів остарбайтером.

Після капітуляції Німеччини співробітничав у газеті «Українська трибуна» (Мюнхен), редагував журнал «Авангард».

1950 року перебрався до США. Працював робітником різних професій у Нью-Йорку, Детройті, Лос-Анджелесі. Здобув ступінь бакалавра бібліотекознавства в Оттавському університеті (1962), навчався в Американському російському інституті славістики (1963–1965). Був серед засновників Організації українських письменників у вигнанні «Слово» (1954).

Але одвічні для поетів «пошуки себе» затяглися. Відсутність близької рідної душі, ностальгія за Батьківщиною, постійні проблеми з пошуком роботи й житла призвели до нервового зриву. Після спроби самогубства 1965 року Карпенко потрапив на лікування до психіатричної лікарні, де й перебував до самої смерті, забутий нечисленними друзями та колегами. У літературних колах української еміграції його «поховали» ще 1968 року. Насправді Петро Карпенко прожив ще 35 років. Тільки недавно вдалося встановити справжню дату його смерті — 5 січня 2003 року. Поховано поета на українському цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).

Твори Карпенка-Криниці вирізняються драматичною напругою, контрастністю мотивів та образів (любов до всього українського, несприйняття імперського та радянського, боротьба УПА, неприкаяність молодого емігранта-патріота в Новому Світі, роздуми над майбутнім державним становленням України).

Автор поетичних збірок «Гримлять дороги», Чернігів, 1942; «Полум’яна земля», Мюнхен, 1947; «Підняті вітрила», Авґсбурґ, 1950; «Солдати мого легіону», Чикаґо, 1951; «Поеми», Детройт, 1954; «Індіянські баляди», Нью-Йорк, 1968.

Володимир Повозник, завідувач районного музею, краєзнавець, смт. Куликівка Чернігівської обл.

Джерело: Освітньо-пізнавальний часопис» Український дім». Число 6 (86) 2017 рік

* * *
Хто сказав, що ці дні золоті,
Що світанки, як мрія, погожі?
Я дороги шукаю в житті
І дороги собі не знаходжу.
Я навіки свій край полюбив,
Та спокою і досі не знаю, —
На широкому лоні степів
У ярмі Українець конає.
1940
***
Я ще раз в житті заблудив, як в
                           безглуздій імлі…
Який нині день: понеділок, субо
Лиш запах твоєї парфюми і том на
                                             столі —
Поезії в прозі Артура Рембо.
Каліфорнія, 1966.

Ти нічого не знаєш, чужино чужа…

Ну, заграй же! Та тільки заграй,
Щось таке, щоб полонило душу мою,
Щоб затьмарились думи про край
І про все, що лишилось у тому краю.

Тільки що це? Акорди… А я…
Ні, не сльози, це все промине…
То не сльози, а доля моя,
Перед мною в акордах до прірви жене.

І лечу шкереберть я у ніч
Під оплескувань грім і розкотистий сміх…
Еміграціє! Ти це чи ні
І роз’ятрення прірви на площах чиїх?

Як це сталось? Я зайвий такий…
І осмути туман облягає мости…
Заозерна веселко! Мій сне голубий,
Україно!.. Прости мені!.. Чуєш? Прости!..

Стій же, стій! Не поможе рояль…
Кимсь розкраяне серце моє без ножа.
Ех, не знаєш, чого мені жаль…
Ти нічого не знаєш, чужино чужа!

Москва

Спитаю у вітра, старого приблуди,
Що тугу в просторах висурмлює й гнів:
«Хто каторжні нори Сибіру запрудив,
Невинною плоттю людською набив?»

Карельські, Колимські, Далекого Сходу —
Хто нетрі, де шкіриться згуба жива,
Труною зробив для бездольних народів?
І вітер одкаже: «Я знаю: Москва!»

Спитаю у сонця, гарячого друга:
«Хто в пащах в’язниць, сутеренах сирих,
Упившися злом нелюдської наруги,
Катує братів-сонцелюбів моїх?

Хто краде в них казку привабного світла,
Роки хто, як нить золоту, обрива,
Хто юність ґвалтує іще нерозквітлу?»
І сонце одкаже: «Я знаю: Москва!»

Спитаю в землі, що дуднить споконвіку
Громами походів, столунням боїв:
«Хто крові розлив незагачені ріки
І кров’ю лани, мов дощем, напоїв?»

У древній земля опанчі похмуріє,
І оповідь буде предовга мені —
Предстане оточений ордами Київ…
Полтава… Історії чорної дні…

Прокотиться Вчора оглушеним громом,
І буде хлющати Сьогодні в крові…
Страшніше за пекло Гомори й Содому,
За Дантове пекло — свавілля Москви.

Мій друже, що вмієш цінить непокору,
Коли ти шепочеш молитви слова, —
Як вечора тінь запада яснозора,
Чи рано встаєш, пам’ятай же, що ворог,
Найбільший твій ворог — Москва!

На світлинах: Поет і патріот Петро Карпенко-Криниця. Збірка поезій «Полум’яна земля». Могила поета на українському цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s