lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Невловимий геній
Друк
Розділ: Культура
Портрет письменника Миколи Васильовича Гоголя, початок 1840-х (худ. Федір Моллер)
Портрет письменника Миколи Васильовича Гоголя, початок 1840-х (худ. Федір Моллер)

Про Гоголя без догм і стереотипів

Дивно: лишень уявиш собі (прочитавши якусь, нехай малу, частину безмежної, невимірної літератури, присвяченої нашому героєві) образ одного із найвидатніших українців, мабуть, найзнаменитішого в світі з усіх наших земляків (щоправда, далеко не на всіх континентах знають, звідки родом «видатний російський письменник», творець унікального художнього світу), лишень намалюєш у своїй уяві портрет Миколи Васильовича Гоголя, як цей портрет починає таємничо світитися, мерехтіти, м'яко і невблаганно віддалятися від глядача і, нарешті, зникає... Таємничий і невловимий Гоголь! Саме так - ще за життя! - сприймали великого творця «Миргорода», «Ревізора» і «Мертвих душ» люди, які близько його знали. (При цьому слід пам'ятати, що йдеться про особистість дуже «закриту», всупереч зовнішній відвертості багатьох листів, яка нікого в свій духовний світ не впускала.) Нам же, українцям, належить, хоча б мірою сил, намагатися розгадати «таємницю Гоголя», зрозуміти, що хоче донести до нас цей письменник ХХІ століття - найвище, разом із Шевченком, вершинне досягнення нашого національного художнього генія.

Але для цього потрібно раз і назавжди відмовитися від примітивних, обридлих вже догм, міфів і стереотипів, що стосуються Гоголя, просто раз і назавжди здати їх в архів. Не був великий українець фанатичним прибічником імперського офіційного православ'я «миколаївського» розливу (а тим більше в його «уваровській» редакції: православ'я, самодержавство, народність - ось чому спроби адептів цієї тріади, що стає зараз у Росії офіційною ідеологією, використовувати в політичних цілях творчість Гоголя є цинізмом!), не був він політичним реакціонером, мракобісом, ворогом освіти, захисником кріпацтва тощо. Він був глибоко віруючим християнином (у широкому, а не кастово-конфесійному сенсі слова), якому відкрилась уся ницість людських душ. І - при всіх своїх протиріччях - завжди ніжно любив Україну.

Приведемо лише дві думки про Гоголя філософів, які довго, глибоко і пристрасно писали і думали про нього. Ось Костянтин Мочульський, своєрідний релігійний мислитель і літературний критик російського зарубіжжя (20-30-ті роки минулого сторіччя): «Гоголь був не лише великим митцем: він був і вчителем моральності, і християнським подвижником, і містиком... У душі Гоголя первинні переживання космічного жаху і стихійний страх смерті; і на цьому язичницькому підґрунті християнство сприймається ним як релігія гріха і відплати». Мочульський підкреслював «віру Гоголя в особливе, переважне піклування про нього Промислу Божого». А трагедію видатного митця він бачив перш за все в тому, що «читачі люблять прості і ясні ярлики: звання гумориста залишилося приклеєним до письменника на все життя. І цим частково пояснюється провал його «Листування з друзями» і взагалі невдача його «душевної справи». Коли Гоголь перестав смішити і заговорив про Бога, ніхто не повірив, що комічний письменник може бути Вчителем».

На думку Мочульського, «в основі повістей, поміщених в «Миргороді» і «Арабесках», відчуття безнадійності і приреченості розширюється і заглиблюється. Гоголь бачить світ у владі темних сил і з нещадною спостережливістю стежить за боротьбою людини з дияволом. За винятком «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», всі повісті закінчуються загибеллю героїв: помирають Опанас Іванович і Пульхерія Іванівна у «Старосвітських поміщиках», гине Тарас з двома своїми синами у «Тарасі Бульбі», божеволіє чиновник Попріщін в «Записках божевільного».

Мочульський робить висновок: «Із страшного світу, в якому владарює зло і панує смерть, піти нікуди. Навіть якщо віддалитися від метушні життя і тривоги пристрастей і поховати себе живцем у якомусь ведмежому кутку, в повній тиші і самоті, і тут «злий дух» наздожене й одним своїм диханням зруйнує крихкий іграшковий рай». І ще однієї важливої теми торкається критик: «До самої смерті Гоголь не знав кохання, цього, за його словами, «першого блага в світі». Це - факт величезної ваги, що пояснює багато особливостей характеру і творчості письменника. Але позбавлені смаку і безпідставні домисли деяких дослідників про сексуальне життя Гоголя. Здогадуватися про те, які вади мав письменник, застосовувати до нього метод Фрейда - справа марна. Досить показати, що думки Гоголя про демонічну природу краси і згубність кохання засновані на його особистому психологічному досвіді: він відчував жах перед коханням, передчуваючи його страшну, руйнівну силу над своєю душею; натура його була така чутлива, що це полум'я перетворило б його на прах за мить» (Константин Мочульский, «Духовный путь Гоголя», Париж, 1933).

А ось думки про Гоголя знаменитого сучасника Мочульського, нашого земляка, киянина Миколи Олександровича Бердяєва (зі статті «Духи русской революции», 1918): «Гоголь - єдиний наш письменник, в якому було відчуття магізму, він художньо передає дію темних, злих магічних сил. У Гоголя було абсолютно виняткове за силою відчуття зла. І він не знаходив тих утіх, які знаходив Достоєвський в образі Зосіми і в дотику до матері-землі. Немає у нього всіх цих клейких листочків, немає ніде порятунку від оточуючих його демонічних пик. Гоголеві не було дано побачити образів добра і художньо передати їх. У цьому була його трагедія. І він сам злякався свого виняткового бачення образів зла і потворності».

Бердяєв переконаний, що «Гоголь як митець передбачив новітні аналітичні течії в мистецтві, що виявилися через кризу мистецтва. Він стає попередником мистецтва Андрія Бєлого і Пікассо. У ньому були вже ті сприйняття дійсності, які призвели до кубізму. У творчості його є вже кубістичне розчленовування живого буття. Гоголь бачив вже тих чудовиськ, які пізніше художньо побачив Пікассо. Але Гоголь увів в оману, оскільки прикрив сміхом своє демонічне споглядання». І далі: «Гоголь - інфернальний художник (пекельний. - І.С.). Гоголівські образи - шматки людей, а не люди, гримаси людей (можливо, не варто вже аж так узагальнювати: а Тарас Бульба? А син його Остап? - І.С.). Не його провина, що в Росії (! - І.С.) було так мало образів людських, справжніх особистостей, так багато брехні і лжеобразів, підмін, так багато потворності. Гоголь нестерпно страждав від цього. Йому було дано дар прозріння духів вульгарності, і це тиснуло на нього».

* * *

А тепер - про вельми «несподіваного» Гоголя. Йдеться про той період його життя, коли письменник, покинувши імперську «Вітчизну», жив у Парижі (1837 рік) і в Римі (1838 рік). Цікаве коло спілкування Миколи Васильовича, що інтенсивно працював тоді над «Мертвими душами». Ось поет Василь Андрійович Жуковський, з листа Гоголя до нього від 6 (18) квітня 1837 року: «Мене жахає моє майбутнє. Здоров'я моє, здається, з кожним роком стає гірше й гірше. Я був нещодавно дуже хворий, тепер мені зробилося трохи краще. Якщо й Італія мені нічого не допоможе, то я не знаю, що тоді вже робити. Я послав до Петербурга за останніми моїми грішми, і більше ні копійки, попереду не бачу абсолютно жодних засобів здобути їх. Займатися якоюсь журнальною дріб'язковою дурницею не можу, хоча б помирав з голоду. Я повинен продовжувати мною почату велику роботу («Мертві душі». - І.С.), яку писати з мене взяв слово Пушкін, якого думка є його творіння і який обернувся для мене з цих пір на священний заповіт. Я ціную тепер хвилини мого життя, бо не думаю, аби воно було довговічне, а тим часом... я починаю вірити тому, що раніше вважав байкою, що письменники у наш час можуть помирати з голоду. Але це ледве не правда. Був би я живописцем, хоча б навіть поганим, я був би забезпечений: тут, у Римі, близько 15 осіб наших художників, які нещодавно вислані з Академії, з яких дехто малює гірше за мене, вони всі отримують по три тисячі на рік. Піди я в актори - я був би забезпечений, актори отримують по 10 000 сріблом і більше, а ви самі знаєте, що я не був би поганий актор. Але я письменник - і тому повинен померти з голоду».

А ось польські політичні емігранти, учасники знаменитого повстання 1830-1831 років, які оголошені урядом Миколи I поза законом і живуть у Парижі або в Бельгії, Німеччині або Італії. Найвідоміший серед них, безумовно, Адам Міцкевич. «Монархіст», «православний імперець» Гоголь неодноразово зустрічався з «політичним злочинцем» Міцкевичем (а також з людьми з його середовища: Ієронімом Кайсевичем, польським священиком, поетом, кавалерійським офіцером, а також Петром Семененком, українцем за походженням, теж католицьким священиком, у минулому - артилерійським офіцером, обидва - активні учасники Польського повстання) і в Парижі 1837 року, і за рік у Римі, і 1843 року в Карлсруї, Німеччина (Гоголь спеціально їздив туди на зустріч з польським поетом!).

Про що Гоголь говорив з цими людьми? Ось свідчення Кайсевича (лист із Рима, 7 квітня 1838 року): «Гоголь нещодавно відвідав нас, наступного дня ми (з Семененком. - І.С.) його. Ми говорили з ним на слов'янські теми. Що за чиста душа! Можна про нього сказати з Господом: «Недалекий ти від Царства Божого!». Багато говорили про загальну літературу. Ми грунтовніше висловилися про те, про що під час тієї прогулянки на віллу говорили один із одним лише натяками. Дивне він (Гоголь. - І.С.) нам зробив зізнання. У простоті серця він признався, що польська мова йому здається більш звучною, ніж російська. «Довго, - сказав він, - я в цьому переконувався, прагнув бути абсолютно неупередженим - і врешті-решт прийшов до такого висновку. - І додав: - Знаю, що всюди дивляться інакше, особливо в Росії, проте мені уявляється правдою те, що я говорю». Про Міцкевича відгукувався із найбільшою пошаною».

Ще про зустрічі з Міцкевичем. Олександр Данилевський, однокласник письменника по Ніжинській гімназії, який був разом із Гоголем у Парижі наприкінці 1836 - початку 1837 років, згодом згадував: «Останнім часом Гоголя тільки й утримувала в Парижі хіба що можливість бачитися часто з Міцкевичем, який жив тоді у Парижі, ще не будучи професором у College de France, і з іншим польським поетом Богданом Залеським. Оскільки Гоголь добре не знав польської мови, то розмова зазвичай відбувалася російською або частіше -малоросійською мовою (! - І.С.). Все інше йому набридло, і він впав у жорстоку нудьгу».

А вже згадуваний Петро Семененко згадував про спілкування з Гоголем так (лист із Рима від 25 травня 1838 року): «Гоголь - як не можна краще. Ми з Кайсевичем порозумілися з ним далеко і широко. На це ми вже натякнули декількома словами в останньому листі. Він детальним чином розповідав нам про зміну, яка відбулася в думках росіян за останні два роки. Офіцери лейб-гвардії, які перебувають тут, два роки тому російські ентузіасти, тепер звинувачують царя в неймовірних речах, і це ті, які обсипані почестями, привілеями, благодіяннями. І дивна та відвертість, яка панує між росіянами: демагоги в Парижі обережніші, ніж ці невдоволені. Займається Гоголь російською історією. У цій галузі у нього дуже світлі думки. Він добре бачить, що немає цементу, який би зв'язував цю потворну громадину (! - І.С.). Зверху тисне сила, але немає усередині духу. І щоразу вигукує: «У вас, у вас що за життя! Після втрати стількох сил! Удар, який повинен був вас знищити (поразка повстання 1830 року. - І.С.), возніс вас і оживив. Що за люди, що за література, що за надії! Це річ ніде не чувана».

Дещо раніше, 12 травня 1838 року, Кайсевич і Семененко повідомили з Рима Б. Янському: «З Божої волі, ми з Гоголем дуже добре порозумілися. Дивно: він визнав, що Росія - це різка, якою батько карає дитину, аби потім її зламати. І багато-багато інших дуже втішних речей. Дякуйте і моліться; і княгиня Волконська починає бачити інакше».

Тут, мабуть, потрібно зробити пояснення. Ідеться, вочевидь, про надії на можливий перехід Гоголя в католицтво, які мали Кайсевич і Семененко. Цього не сталося; але ось як пояснює Гоголь свої погляди на цю проблему в листі до матері (Рим, 22 грудня 1837 року), людини, з якою він був найвідвертішим: «Ви маєте рацію, що сперечалися з іншими, що я не зміню обрядів своєї релігії. Це цілком справедливо. Бо релігія як наша, так і католицька абсолютно одне і те ж, і тому немає потреби змінювати одну на іншу. І та й інша істинні. Та й інша визнає одного й Того ж Рятівника нашого, одну і Ту ж Божественну Мудрість, яка відвідала колись нашу землю, зазнала останнього приниження на ній, для того, аби прославити вище нашу душу і спрямувати її до неба». Як це далеко від православного фанатизму (і фундаменталізму), який так часто і так безпідставно приписують Гоголеві...

І, нарешті, цікавий фрагмент (українською мовою, зі збереженням орфографії і стилістичних особливостей оригіналу) з листа Гоголя до польського поета Богдана Залеського (друга половина лютого 1837 р., Париж): «Дуже-дуже було жалко, що не застав пана земляка дома. Чував, що на пана щось напало - не то сояшныца (біль у животі. - І.С.), не то завийныца (теж біль у животі. - І.С.) (хай ий прыснытся лысый дидько), та тепер, спасибо Богови, кажут начей-то пан зовсим здоров. Дай же Боже, щоб на довго, на славу усий козацкий земли давав бы чернецького хлиба усякий болизни и злыдням. Та й нас бы не забував, пысульки в Рым слав. Добре б було, колы б и сам туды колы-небудь прымандрував. Дуже, дуже блызькый земляк, а по серцю ще блыжчый, чим по земли».

* * *

Ось таким був реальний, неміфологізований Гоголь. Видатний класик російської літератури, який мав надзвичайний вплив на духовне становлення багатьох українських патріотів і націоналістів. Мудрець і сатирик, геніальний провидець і гранично наївний утопіст, який мріяв про загальне примирення, гордовитий християнський проповідник священних забутих істин - і великий людинолюб... Парадокси? В жодному разі. Просто це - Гоголь!

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Передрук: Сайт газети «День» http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/nevlovimiy-geniy

Герої "Мертвих душ" -- чиновники, поміщики, шахраї... Ось така росія. Малюнок п. Боклевського, 1874 р.
Герої "Мертвих душ" -- чиновники, поміщики, шахраї... Ось така росія. Малюнок п. Боклевського, 1874 р.
Кадр з фільму 'Тарас Бульба'
Кадр з фільму 'Тарас Бульба'

На світлинах: Портрет письменника Миколи Васильовича Гоголя, початок 1840-х (худ. Федір Моллер). Герої «Мертвих душ» - чиновники, поміщики, шахраї... Ось така росія. Малюнок п. Боклевського, 1874 р. Кадр з фільму 'Тарас Бульба'.