Друк
Розділ: Кобзар (Оренбург)
Українці належать до тих народів, що мають свої діаспори далеко-далеко за географічними межами. Нашого цвіту - по всьому світу... За Уралом, у центрі Євразійського континенту, в Оренбурзькій області, українців налічується чималенько - більше 100 000, згідно даних перепису...

Українці належать до тих народів, що мають свої діаспори далеко-далеко за географічними межами. Нашого цвіту - по всьому світу... За Уралом, у центрі Євразійського континенту, в Оренбурзькій області, українців налічується чималенько - більше 100 000, згідно даних перепису...

Занесли наших земляків туди кілька хвиль переселення, починаючи ще з позаминулого століття. Була і столипінська хвиля переселенців. І третя, певне, найчисельніша - освоєння цілинних земель (1950-1960 р.р.). А ще додаймо молодих спеціалістів колишнього Союзу та воїнів Радянської Армії, які там служили, працювали, закохувались, створювали свої сім'ї, обживали нові землі, будували нові міста, газопроводи, нафтопроводи і вже на пісенну Полтавщину, яблуневу Вінниччину, смерекову Гуцульщину повертались тільки... гостями!

У роки війни в Оренбурзьку область було евакуйовано з України і Білорусії понад 60 заводів, близько 250 000 мирного населення. Військові училища, вузи, театри - всього не перерахувати. Саме в Оренбурзькому військовому училищі навчалася Катя Зеленко, яка здійснила бойовий подвиг в небі над Сумщиною збила три ворожих літаки.

Безперечно, в одній публікації чи й перерахуєш усіх тих наших славних земляків-українців, які внесли свій вклад у розвиток народного господарства, культури, науки, мистецтва Оренбурзької області. Немає тут району, де б не проживали сьогодні українці. У 1992 році вони об'єдналися в Українське товариство імені Тараса Шевченка. Воно веде активну культурно-просвітницьку роботу. У районах і містах створено 37 українських фольклорних колективів, в багатьох школах - музеї, музейні куточки, українські світлиці, де зберігаються предмети побуту, прилади, одяг, картини, вишивки майже з усій регіонів України. Немає ціни сорочкам-вишиванкам, хусткам, рушникам, вигаптуваним пра-пра-прабабусями! Найяскравіша пропаганда української національної культури - літні фольклорні свята Української культури, які проводяться ось уже впродовж 10 років. Ці червневі дні збирають до Оренбурга як до малої України художні колективи з усіх районів області. І звучить тоді не тільки на сцені, а й на вулицях, у транспорті українська мова, яскравіють розкішні вишиванки, і нев'янучої, жагучої степової вроди жінки-українки.

Велику роботу з пропаганди української культури ведуть музеї імені Тараса Шевченка міст Оренбурга і Орська. Сюди часто приїздять гості з України - Києва, Черкас, Львова, Канева, Дніпропетровська. Це - письменники, поети, художники, просто свідомі українці, яким дорога пам'ять свого роду, дідів-прадідів, могили предків, які освоювали цей край землі. При оренбурзькому музеї працює суботня українська школа, де діти вивчають мову, співають українських пісень, спілкуються рідною мовою. Раз на місяць виходить годинна радіопередача українською мовою по обласному радіо.

Мені, як науковцю, пощастило вже двічі побувати у славному місті Оренбурзі, беручи участь у міжнародних симпозіумах "Степи Євразії". Є в місті і бібліотека імені Тараса Шевченка, де більше двох тисяч томів різних україн-ських авторів. Проводяться тут книжкові виставки, конференції, диспути, зустрічі. У м.Орськ ім'я Кобзаря носить бібліотека, музей та педагогічний інститут, а пам'ятник Тарасу Шевченку відкритий ще в 1959 році. В самому Оренбурзі іменем Тараса Шевченка названа одна з найкрасивіших вулиць і провулок, що неподалік від музею.

Березень для оренбурзьких українців - особливий. Березневими днями проводяться шевченківські читання, наукові конференції, "круглі" столи за участю багатьох іменитих гостей з далекої України. Особливо широко святкувались шевченківські дні в 1997 році, коли відзначали 130-ліття перебування Т.Г.Шевченка в Оренбурзькому краї.

Майже все своє творче життя присвятив дослідженню життя і діяльності великого Кобзаря за 10 літ заслання письменник Леонід Большаков, директор єдиного в світі громадського Оренбургського Інституту Тараса Шевченка, заслужений діяч науки і культури РФ і культури України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.

В тіні розлогих берестків, по вулиці Піонерській, знаходиться і єдиний у світі інститут Степу (директор - академік Олександр Олександрович Чібільов, фахівець світового рівня з питань степу). Саме цей Інститут з 1997 року кожні три роки проводить міжнародні наукові симпозіуми "Степи Євразії", збираючи степовиків-науковців з усіх країн Євразійського континенту. Адже проблеми степів, як зникаючого безцінного біому планети, спільні, на жаль, для всіх - українських, російських, казахських, башкирських чи монгольських степів. Бездумне переосвоення степів змушує вчених бити на сполох, звертаючись до керівників держав, урядів, народів планети, аби захистити степи від зникнення з лиця землі. Адже руйнація степового біому з вини людини несе за собою непередбачувані, страшні наслідки. На пам'яті уже нашого покоління - "чорні бурі" початку 70-х, опустелення, засухи, зниження родючості ґрунтів. Саме ці та інші насущні проблеми сьогодення, пошуки шляхів їх вирішення приводять сюди, у серце величезного материка науковців звідусюди. Багато українців - у першому, другому чи вже в третьому поколіннях - працюють в Інституті Степу. Влітку 1993 року Інститутом Степу була організована наукова комплексна експедиція, яка пройшла маршрутом Кобзаря - старою караванною дорогою до того місця, де був форт "Карабутак". 21 травня 1848 року Шевченко намалював картину "Форт Карабутак", (до речі, форт у той час ще тільки будувався). Науковці обстежили місце, де колись був форт, сфотографували скелю, на якій і височів форт-кріпость з випиляного каменю. І нині тут, на Карабутаці, стоїть пам'ятник Поету.

Десять років свого життя провів Т.Г. Шевченко в батальйонах Окремого Оренбурзького корпусу - Оренбург, Орська фортеця, Раїм і Кос-Арал на Аральському морі, знову Оренбурга, знову Орськ, потім - Новопетрівське укріплення. І скрізь поета пам'ятають так же вірно, як і в рідному краї. Оренбурзький період, "киргизькі степи" описані поетом у рядках листів, на сторінках повістей "Близнюки", "Нещасний", "Варнак".

Науковий міжнародний симпозіум - не тільки наукові засідання. Це і цікаві екскурсії по всій області, в райони, де знаходяться ділянки Оренбурзького заповідника, де степи - ковилове срібне море від краю до краю, де синь неба безмежна, де понад дорогою раптом вигулькують... рідні височенні соняшники, побілені хати, вишняки Чернігівки, Полтавки а чи якоїсь Миколаївки - уклін вам, земляки! Це екскурсії в музей Шевченка, це теплі, хвилюючі зустрічі з земляками в Українському товаристві, де секретарює Наталя Кабанова з Дніпропетровська, а головує Зіновій Васильович Дідоха, родом з Івано-Франківщини! Наш маленький дарунок - справжня полотняна вишита полтавська жіноча сорочка - викликала щирі сльози, і безліч теплих споминів про рідну землю, родину, родичів, знайомих, друзів. Дуже шкодують оренбурзькі українці, що наша фінансова скрута, неста-більність, низький рівень життя скорочують, обривають духовні, культурні зв'язки з Україною. А їм же так болить доля рідної землі. Відходять у вічність родичі, друзі і залишається тільки пам'ять та спогади...

І є ще в місті Оренбурзі, на самому березі Уралу, надзвичайно цікавий пам'ятник - теж єдиний у світі. Саме отут у математично вичисленому вченими географічному центрі Євразійського континенту, стоїть білосніжна висока стела - на межі Європи і Азії. Єдине місце у світі, де ногами одночасно стоїш відразу на двох материках - одна нога - в Європі, а друга - в Азії! Подивитись на це незвичайне місце нас привезли члени Українського товариства.

Ну, а знамениті оренбурзькі шалі, спитаєте ви, чи бачила? І бачила, і в руках тримала, а вже стільки переміряла отого невагомого, шовкового, білосніжного, текучого дива, витвореного руками майстринь фабрики "Оренбурзький пух", доки вибрала для себе! А відчуваєш себе в отому казковому серпанковому диві, в отій шалі, і пушкінською Тетяною, і княжною "капітанською дочкою", гордою красунею-дружиною начальника Оренбурзького батальйону, яка і винайшла оці плетені пухові шалі, та просто жінкою, Жінкою з великої літери! І коли я в своїх далеких-далеких Сумах, зимової днини дістаю оту дивовижну оренбурзьку шаль, - і відразу подумки лину туди, в безмежні степи, де так багато нашого українського цвіту...

Якось, уже по закінченню наукового симпозіуму, на прощальному банкеті, вже як наспівались від душі і українських, і російських пісень я жартома попросила піднятись українців!

Із-за столів піднялась добра половина учасників: наукові світила з Москви і Санкт-Петербургу, археологи з уральського Аркаїму, ботанік з Башкирії, ґрунтознавець з Поволжя...

Мої дорогі колеги-науковці, оті всі Петренки, Василенки і Васильченки, Дрогобичі, Сидоренки, Шевченки, інші, - які вже давним-давно москвичі, санкт-петербуржці, саратовці, уральці, казахстанці... - а в душі - українці...

Суми-Оренбург-Суми.

Лідія ШЕРЕМЕТ,

еколог, член Національної спілки журналістів України

http://ukrsvit.kiev.ua/gazeta/arhiv/29

№ 13-14 (185-186) від 29/05/03