Думки українців Карелії про важливі підсумки року минулого і плани громади на найближче майбутнє

Думки українців Карелії про важливі підсумки року минулого і плани громади на найближче майбутнє.

 

Мабуть не має жодної людини, яка б на початку нового року не задала б собі питання: “Що наступний рік принесе? Чи буде він більш вдалим, чи залишаться всі негаразди там, в старому році?”

І, дай Боже, щоб все було, як  в пісні : “ ... і в вас , і в нас – хай буде гаразд! Щоб ви і ми щасливі були! ..” На жаль, не все так весело і просто, як в пісні. Тяжкий, доленосний був рік для України.

Чудово, що розум переміг, що Президентом обрано достойну Людину! Що наш український  нарід має свою волю, національну гідність!!!

Ми, українці Карелії далеко від своєї України, не мали права голосу, тільки  думками і молитвами були з вами..., а тепер щиро радіємо і вітаємо пана Віктора Ющенка з такою тяжкою, такою заслуженою перемогою!

Я нікому про це не казала, але для себе прийняла певне рішення, а саме: якби так сталося, що  переміг би Янукович, жодного дня  я б не стала очолювати нашу організацію. Мені  б було соромно, боляче бути представником України (хай, навіть на громадському рівні), де Президентом злочинець...

А тепер про наші справи. Рік був важливим, дуже напруженим, рік був щасливим, бо зроблена справа,  про яку мріяли багацько людей по всьому світі. А  зробити цю справу, випала честь, випало щастя, нам, нашій організації.

Мова йде  про будівництво пам’ятника Хреста “Убієнним синам України”  в урочищі Сандармох Медвежєгорького району в Карелії.     

Нічого в житті не буває випадкового, так склалось, що про цей пам’ятник одночасно мріяли українці Карелії, Києва, Америки..

І коли ми знайшли один-одного – справа зрушила з мертвої точки.

Зібрав нас всіх, об’єднав, координував загальні  зусилля невтомний, непримиримий публіцист, лауреат премії Василя Стуса, палкий син України  - пан Василь Овсієнко.

В холодній Карельській землі покояться десятки тисяч невинно убієнних людей різних національностей – фінів і росіян, вірмен і білорусів, карелів і німців, поляків і українців... українців, наших з вами земляків.

67 років тому, був день, чорний день для України... 3 листопада, за один тільки день, тут в Сандармосі,  було страчено 139 українців. Серед них  відомий мовознавець Микола Трохименко. Його син – Веніамін Трохименко, дай боже йому здоровя та довгих років, став на чолі спорудження пам’ятника, в пам’ять загубленого життя свого батька і всіх українців.

Саме завдяки його  фінансовій допомозі, в 2002 році , в Києві, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів, Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва, редакція вісника “Ант”  організували та провели конкурс на проект пам’ятника в Сандармоху, преміювали учасників і визначили переможців: художника Миколу Малишка і скульптора Назара Білика.

А в березні , пан Віктор Ющенко звернувся до мене з проханням взяти на себе організацію роботи по спорудження пам'ятника, і, майже зразу, вніс першу пожертву на цю святу справу. (Не всі мабуть, знають, що його батько працював на спорудженні Біломорканалу). А потім українці всього світу стали складати пожертви на пам’ятник.

Пан Веніамін Трохименко склав пожертву 4000 американських доларів. Без перебільшення скажу, що саме його пожертва, та невтомна праця скульпторів пана Миколи Малишка і пана Назара Білика (вони працювали по 12-14 годин, без перерви), сприяла тому, що ми  встигли закінчити основні роботи за дуже короткий час, за коротке північне літо.

До речі, пам’ятник споруджено  тільки на особисті пожертви українців Америки,  Канади ( низький  уклін всім українцям і особисто пані Надії Світличній і пану Богдану Федораку), Карелії, України. 

Дякуємо за підтримку,  за допомогу всіх, хто приймав участь в нашій святій справі. Ще раз подяка пану Президенту, дай Боже йому здоровя, довгих років плідної роботи! Ми впевнені, що Україна, під його керівництвом, стане вільною заможною, Великою Державою.

Ще в 1927 році Олександр Олесь написав:

 

...Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні, який тягар з нас кожен ніс!

Моря повстали б з наших сліз, затихли б бурі в нашому зітханні.

На площах ми чужі стояли, і кожний кидав камінь в нас...

Ми стільки винесли образ, ми стільки бачили сваволі!!!

І все за те, що ми свій край любили, що рвались сонце в темряву внести.

...А понесли в світи  хрести і сиві голови похилі.

 

Ось і ще один  хрест – пам’ятник стоїтьтоїть в далекій Карелії. Стоїть, щоб  не забули люди про жахливі, прокляті, сталінські часи. Стоїть цей козацький Хрест, символ нашої многострадальної,  нашої  любої вишневої України... І дай Боже, щоб ніколи, во віки віків, таке більше не повторилось! 

Оце і є сама велика, сама вагома справа минулого року, а, можливо не тільки року, а всього життя. Коли ми приїхали відслужити панахиду біля Хреста, я подумала, що все, що робилось колись, чи буде ще зроблено вже не буде мати такого значення, такої ваги. Головна справа життя  зроблена.

Звичайно, життя громади не зупинялось на цій справі. Як завжди, працювали художні колективи, хор “Українська пісня”, дитячі колективи “Українські ластівки” та “Земелюшка” (м.Медвеж”єгорськ). Саме “Земелюшка” була запрошена на перший Всесвітній  фестиваль українських дітей. Їм випала висока честь виступати в Національному оперному театрі, вони були на батьківщині Тараса Шевченка, в Каневі на Тарасовій горі.  І ця подорож залишиться  з ними на все життя. Наші дітки мали щастя відпочивати в сонячному Артеку, дякуючи турботам Державного Комітету України з національній політиці та міграції і адміністрації президента України.

А в грудні, наш народний колектив, хор “Українська пісня” святкував своє десятиріччя. Створений  в 1994 році, за особистою ініціативою першого голови товариства Віталія Фартушного, хор з року в рік підвищував свою майстерність.

Незмінним керівником хору є заслужений працівник культури Росії, заслужена артистка Карелії Клара Стасюк. Дякуючи її професійній майстерності, її невгамовному характеру, її енергії, її вокальним даним – колектив люблять і знають в Карелії та за її межами. Хор двічі став лауреатом на Всеросійських конкурсах – фестивалях ім. Олександра  Кошиця, має нагороди і подяки Республіканського рівня. Успіх хору – це, звичайно, повністю заслуга її керівника, Клари Стасюк. Колектив великий, майже 60 осіб. При хорі діє молодіжний ансамбль “Веселка” та чоловіча вокальна група. Солісти хору Олекса Стасюк, Орест П’ятибрат, Зінаїда Сова, Галина Акімова своїм талантом, своєю закоханістю в українську пісню давно і назавжди  полонили серця і душі карельських глядачів. Особливого захоплення і подяки заслуговує солістка хору Тетяна Сібелєва. Це дивна, чудова, яскрава, природно талановита українська жінка! На сцені їй рівних не існує! Вона співає, танцює, грає. Вона живе на сцені. Щоб вона не робила - їй віриш, бо все вона робить по-справжньому, по-українськи. До речі, всі танці хору, також ставить Тетяна. Шкода, що такий чудовий колектив не має можливості виїздити з концертами за межи Карелії. А причина одна - відсутність фінансування.

І остання цікава подія, вже сталася  в новому році. З 3 по 7 січня  ми провели міжзональний  дитячий конкурс – фестиваль “Слово рідне – мово рідна”. Головний тягар фінансування цього заходу, включаючи компенсацію проїзду  учасників конкурсу, взяв на себе Державний комітет у справах національностей України (особисто пан Геннадій Москаль і пані Світлана Дроздовська), за що їм низький уклін і щира подяка.

Захід пройшов на високому професійному рівні. Кожен день починався з уроків рідної мови.

Пройшли майстер–класи по народній пісні (викладач Валентина Соболєвська), народному танцю (викладач Наталка Кузьменко), українським іграм (викладач Наталка Шепелєва), а вже радощів було – не передати. За 4 дні діти так подружились, так,  на диво гарно спілкувались українською мовою!  (бо я дала “вказівку”, що керівники колективів розмовляють тільки українською мовою, а діти, як можуть, але в кінці самий “український” хлопчик чи дівчинка будуть мати нагороду від голови).  Та це було і не потрібно, все йшло без усякого тиску з нашої сторони. Крім того, діти мали ще культурну програму: екскурсії, музеї, аквапарк.

Виявили переможців по номінаціям:

Домашній твір на тему:”Що для мене Україна” – переможці: 1-е місце - Олекса Рачевський (Мурманськ), 2-е місце розділили Владік Голумбієвський і Ріточка Сібелєва (Петрозаводськ).

Український вірш: 1-і місця – Ганна Родіна (Петрозаводськ), Олекса Рачевський (Мурманськ),  Світлана Вавіліна (Медвеж”єгорськ).

Українська пісня: перше місце - Ганна Бойко (Петрозаводськ), група “Вітерець” (Мурманськ) 2-ге місце - Настя Антонюк і Катруся Макарова (Медвеж”єгорськ), Оля Корнієнко (Петрозаводськ)

Керувала цим заходом випускниця Київського інституту культури, методист по роботі з дітьми пані Світлана Корнієнко. Вона не так давно ввійшла в наше товариство, але працює з такою охотою, з таким щирим бажанням зробити якнаймога більше, що все у неї виходить гарно і ми щиро радіємо разом з нею.

А що буде далі?

         Традиційні Дні Української культури, в березні. Було б чудово, якби до нас на Дні культури приїхала хоч невеличкий український колектив, можливо студентський. Щоб знайшлись в Україні гроші їм на дорогу, а прийняти -  ми приймемо.

         А 5 серпня намічаємо офіційне відкриття пам’ятника “Убієнним синам України” в Сандармосі. Думаємо, що буде багато гостей, тому прохання, хто ще має бажання приїхати - повідомте нас заздалегідь, бо будуть проблеми і  з готелем, і  з транспортом. Повідомити можна звичайною або електронною поштою - Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">vladpol@onego.ru.

Лариса СКРИПНИКОВА,

голова правління Товариства української культури “Калина”,

член Української Всесвітньої Координаційної Ради,

 кавалер Ордена княгині Ольги.

26 січня  2005 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка