У Сандормосі увічнили пам'ять страчених в часи Великого терору українців

«Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…» По одній із таких вузеньких доріг 80 років тому, темними ночами везли і везли ледь живих в’язнів. А потім, лунали вистріли, і в загальних ямах закидали холодною карельською землею мучеників… Ніхто  не закрив їм очі, не плакав, ніхто не молився, священик не проспівав їм «Вічну пам'ять!»... Так, я пишу про Сандармох,  на сьогодні трагічно відоме урочище на весь світ. За останні дні пройшло  багато інформації про увічнення пам’яті 5 серпня цього року,  тому я торкнусь тільки теми вшанування пам’яті страчених українців, заходу, який традиційно проходить  вже 20 років. 

В далекому 1998 році ми, українці Карелії, обіцяли першій українській делегації, що привезла дубового Хреста ( автор М.Малишко) доглядати та пам’ятати про страчених земляків. З того часу ми не порушили свого слова, і не було жодного року, щоб ми не приїхали, не пов’язали нові рушники, не помолилися, не пом’янули любих земляків…

​А потім, було будівництво Хреста «Убієнним синам України», першого  професійного пам’ятника страченим українцям за межами України.  Пам’ятник споруджено на пожертви громадян України, Карелії, Америки, Канади, Товариств української культури Воркути, Тули. А потім  були довгі  та радісні роки щорічних зустрічей з великою рідною делегацією України… 

Ще ніхто не  підрахував, скільки українців назавжди залишилось в землях вічної мерзлоти Колими, Карелії, Воркути, Сибіру... Саме тому, я завжди була впевнена, що Сандармох може стати для всіх українців, а особливо українців Росії – святим місцем, та головною ідеєю нашого єднання…

​ Чи так сталося? На жаль ні. Не буду торкатися минулого, торкнуся останніх  днів пам’яті – цьогорічного дня 5 серпня.  Вже декілька років  організацією цього заходу займається виключно Меморіал С-Петербургу, дай їм Боже здоров’я та подальших успіхів! Українські делегації не мають змоги приїхати, українці Карелії ( з певних причин) займають нейтральну позицію, тому приїздили ті, кого я запрошувала.  

З кожним разом нас ставало все менше, а мені на душі все тяжче…( Правду сказати, завжди був Андрій Литвин, один, але завжди з прапором України).

​Цей рік є особливий, 20 років Сандармоху, 15 років нашому Козацькому Хресту і його першому освяченню.  

Написала безліч листів  до українців Росії  загальних і особистих, де не просто запрошувала,  а кричала, умовляла, заклинала приїхати…В, крайньому випадку, написати листи. Де з ким мала розмови і по телефону. Писала, що всі витрати беру на себе, бо дію, як приватна особа. Результат?- а результат такий -  був присутній  1 ( один) представник  Москви, та гарного листа надіслав пан Ігор Роздобудько. Дякую і за це. ЦЕ Є ЄДИНИЙ ВНЕСОК УКРАЇНЦІВ РОСІІ ТА МОСКВИ В ДНІ ШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ СТРАЧЕНИХ УКРАЇНЦІВ…

​Чудові листи – співчуття надіслали МІОК (пані Ірина Ключковська), Європейський Конгрес України (пані Ярослава Хортяні), голова Союзу українців ( Бухарест)  пані Ярослава Колотило, Соловецьке братство Георгій Лук’янчук, СКУ  у Східній Європі пані Віра Коник, Михайло Селівачов ( Київ), Веніамін Трохименко( Нью-Йорк), Ірена Чабан (США),Товариство політичних в’язнів (пан Володимир Малашенко)  і інші. Прошу вибачити, якщо когось пропустила. Я обов’язково, ближчим часом зроблю окремий допис з друком всіх листів співчуття, бо вони  того варті…

​А нас біля нашого Козацького Хреста було чимало - тільки моїх друзів приїхали  18 осіб! Та  чи не головна моя радість була від того, що з нами був отець Леонід. Він повністю відслужив панахиду по мученикам,  при тому, сам ОСОБИСТО  пом’янув КОЖНОГО ПО ІМЕНІ, УСІХ 689 ОСІБ. Я ще зачитала і пом’янула двох угорців, яких раніше ніхто не знав ( іх прізвища надішлю пані Ярославі).

Після покладання квітів, пов’язали на Хрест нові рушники ( дякую сердечно за них пані Марині Сокольчук). Далі були зачитані листи- співчуття, було покладання квітів від Генеральних Консульств Польщі, Фінляндії, Меморіалу  та інш.

Першою  виступила  поважний Генеральний Консул України в С-Петербурзі пані Леся Лозинська. Взагалі, за  останні роки внесок пані Лозинської  в збереження пам’яті страчених в урочищі Сандармох, та Красному бору - неоцінимий.  Незважаючи на надзвичайно складні обставини, незважаючи на обмаль часу – вона  не просто присутня на всіх жалобних заходах, вона запрошує Генеральних Консулів других країн, вона покладає квіти, та віддає відповідне всім замученим та страченим в Карельській землі. Пані Лозинська привезла два чудових українських коровая, якими потім ми поминали усіх страчених в урочищі Сандармох. Виступ пані Лозинської був коротким, але зворушливим до сліз, слова. « …ми принесли сюди свої душі, своя серця і для того, щоб сказати: « …ні – політичному терору…» стали чи не головними у всьому заході ( як для  мене). 

А потім , як завжди, нас гостинно прийняла та влаштувала поминальний обід пані Клавдія Родіна, і обід, як і повинно бути, почався з молитви отця Леоніда та куті, яку передбачено привезла пані Світлана Рукавишникова

Чи задоволена я проведеним заходом? Так, задоволена. Хочу ще і ще раз подякувати моїм дорогим друзям, що підтримали мене і віддали шану не тільки своїм землякам українцям, а всім закатованим та розстріляним на нашій прекрасній Карельській землі. Я дякую всім  загалом, і кожному окремо: отцю Леоніду – доземний уклін, Галині та Ганні Прудивус, Вірі Прокофївій, Альбіні Ідеатуліній, Світлані Рукавишниковій, Неллі Рубцовій, Олександру  та Наталі Петренко, Ванді Патенко, Галині ОпришкоМарії Цицюрі, Тетяні Сібєлівій, Любові Голубієвій, Клавдії Родіній.

Дякую Андрію Литвину за його наполегливість, за чудові світлини та відео матеріали, за прапор України… Хто знає, як буде - може наступного року він буде вже не сам по собі,  а з нами? 

Та тільки, чи буде хтось, і від кого то залежить?…Одна з моїх любимих, молодих, гарних, освічених подруг Галина Опришко, коли ми прощались,  і я їй дякувала, відповіла: «Я поїхала, бо це Сандармох, але , головним чином тому, що це Ви, Ларисо Григорівно, запросили…». В першу хвилину, мені нібито було приємно, а вже в другу – страшно, бо ж я далеко не молода, і мешкаю вже не в Карелії… І так мені хочеться вірити, що і без мене, є кому зібрати людей, вони ж тут, поруч  з нами і були: молоді, свідомі, гарні – навіть шукати далеко не треба – Тетяна Сібєлева, Олксандр Петренко, Ганна Прудивус… Бо це наш обов’язок, наш борг перед майбутнім  - увічнювати  та зберігати пам'ять про мучеників-українців, котрі віддали своє життя за свободу та незалежність України.

Насамкінець, благаю: «…не цураймося, признаваймося, бо НЕ ТАК І БАГАЦЬКО нас є…» 

«Сандармох — урочище всеукраїнської скорботи...» — це слова Романа Пастуха з Дрогобича, сказані 2007 року. Часто думаю: « Чи так сталося? Чи так буде?

Лариса Скрипнікова                         

Додатково: Акція нагадування і застереження

На світлинах:

1. Лариса Скрипнікова, Почесний голова Карельської РГО «Товариство української культури «Калина» 

2. Отець Леонід пом'янув всіх страчених поіменно... Крайня зліва - Генеральний консул України в С.-Петербурзі  Леся Лозинська 

3. Лариса Скрипнікова зачитує лист від директора МІОК  Ірини Ключковськоі на загальному мітингу. Праворуч – Ірина Фліге, авторка книги «Сандормох: драматургия смыслов»

4. Учасники вшанування (зліва -  направо) : Віра Прокоф'єва, Нінель Рубцова, Альбіна Ідеатуліна, Тетяна Сібєлева. 2-ряд:Світлана Рукавишникова, Наталя Петренко, отець Леонід, Ванда Патенко, Олександр Шершнев.  3-й ряд: Галина Опришко, Галина Прудивус, Марійка Цицюра

5. Квіти у гранітного хреста ««Убієнним синам України». Сандармох, 5 серпня 2019 р. 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s