lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 'Це остання справа ? плювати в ту країну, в якій ти живеш'
Друк
Розділ: Калина (Петрозаводськ)
Лариса Скрипникова та Світлана Рукавишникова
Лариса Скрипникова та Світлана Рукавишникова

Інтерв'ю зі Світланою Рукавишниковою та Ларисою Скрипниковою. Х СКУ, Львів

Від редакції: З пані Світланою та пані Ларисою ми перестрілись на другий день Конгресу. В короткій розмові під час обідньої перерви встигли поговорити про діяльність «Калини», встановлення пам'ятника невинно убієнним у Сандармосі та Евгена Чолія.

? Чим зараз живе ваша організація?

С.Р.: Я дуже хочу і дуже просила пані Ларису, бо вона вже має намітки на другу книгу про Сандармох («Та не буде ніякої книги!» ? зі скромною посмішкою коментує пані Лариса, прим.ред.). Так от мені би дуже хотілося, щоб книга відбулась, бо є вже початки. Як вона (Лариса Скрипникова ? прим.ред.) каже, «це вже моє останнє». Немає такого останнього!

Я ж наразі пишу проекти переважно шкільного спрямування: продовжую працювати над уроками толерантності, знайомством школярів з українською культурою. Але перше ми починаємо знайомство з тим краєм, у якому живемо ? Карелією, Росією. І тоді вже плавно переходимо до України.

Того року у мене було ще заплановано до Шевченківських читань підготувати перший або третій клас. Я маю сценарій, який дала вчителям. Але російською мовою, щоб спочатку діти просто познайомились із творчістю Шевченка тою мовою, яку вони більше розуміють. А по тому плавно перейдемо на українську. У тій школі навчаються двоє моїх онуків. А до того ж в цій школі навчаються діти 21 національності! Тобто там є і українці, і казахи, і вірмени, і ін.

Коли ми поширювали серед батьків на підпис заяви ? чи погоджуються вони, щоб діти ходили до гуртків наших, то мені з 25 учнів 20 дали згоду!

Але моя найбільша мрія: я хочу, щоб та праця, яку пані Лариса почала 20 років тому, продовжувалась! Щоб ми разом йшли, разом робили цю працю. Щоб пані Лариса була моїм взірцем і допомагала мені. І я теж докладу всіх зусиль, щоб той прапор, що був піднятий пані Скрипниковою, був завжди вгорі.

? Пані Ларисо, розкажіть нашим читачам про встановлення пам'ятника у Сандармосі. Ви часто згадуєте про нього у своїх матеріалах.

Л.С.: Про встановлення пам'ятника я можу сказати раз, два і двадцять два рази. Але це все в подробицях написано в книжці. Як ми добились встановлення? А ми не добивались, ми просто це робили!

Ми спочатку мріяли, а тоді та мрія вже почала втілюватись. Першим поштовхом був телефонний дзвіночок тоді ще депутата Верховної Ради пана Віктора Ющенка, який мене попросив очолити будівництво не пам'ятника, а каплички.

А далі була ціла історія: будівництво каплички не відбулося, з'явилась інша ідея ? встановити пам'ятник. І я написала звернення у київські та карельські газети про те, що ми збираємось збудувати пам'ятник на пожертви українців.

Знаєте, для мене це була абсолютно принципова позиція: настільки було тоді це гостро, близько ? от навіть зараз я це кажу, а в мене мурахи йдуть шкірою, як згадаю ті роки, коли ми це все починали ? коли ми своїм рідним ставимо пам'ятник, то це ж МИ ставимо! МИ! Я! Я батьку своєму, мамі своїй! Я хочу! Добре, звісно, коли допоможуть. Але не завжди і хочеться тієї допомоги. Тим більше, від Росії. Я не хотіла. Не хотіла, чесно!

Але скажу, що мені було морально досить тяжко. Бо Світлани ще тоді не було. А навіть члени правління мене не підтримували, бо були сумніви величезні. Мені говорили: це неможливо!

Був вже проект пам'ятника від фахівців-скульпторів Назара Білика і Миколи Малишка. Той кошторис, який вони дали, був для нас нереальним ? ми стільки б не змогли зібрати!

Але нам дуже допоміг Василь Овсієнко, дисидент, лауреат Шевченківської премії, в минулому політв'язень. Він у Києві підняв дуже багато, а також звернувся до українців Канади. Тоді була ще жива пані Надія Світлична в Америці, яка збирала пожертви в США. І ще один із тих людей, кого я згадую 4-5 серпня ? це син розстріляного мовознавця, вченого, Веніамін Трохименко. Його батько, Микола Трохименко, був розстріляний у нас в Сандармосі. Він вніс дуже велику пожертву.

Це був початок.

А далі робили все, що тільки можна було: потрібно було вкласти підвалину, щоб був якісним залізобетон, то там ми вже запрошували фахівців високого класу, перевіряли всі матеріали. А де можна було обійтись безкоштовними роботами, чи зробити власними силами, то все робили своїми руками. Дуже багато людей нам допомагало! От не можу навіть пожалітися!

Допомагав Бог і всі, до кого ми зверталися!

І я назавжди це запам'ятаю.

? Чого очікуєте від Конгресу? Для когось це новий поштовх для роботи, натхнення, для когось ? просто візит на Батьківщину предків. А для вас?

Л.С.: Знаєте, мені уже імпонує пан президент, Евген Чолій. Мені здається, що він вже навіть не громадський діяч, а державний. Він так чітко, так грамотно, так принципово ставить питання, що я думаю, може би він став кращим президентом України (посміхається ? прим.ред.).

Це трошки жарт. Але тільки трошки!

Бо та робота, яку він проводить з євроінтеграції України, не має ціни! Я сьогодні слухала виступи і, бачите, тут ми маємо подвійне враження: ми ? громадяни Росії, і це остання справа ? плювати в ту країну, в якій ти живеш. То є велике щастя, коли ти пишаєшся країною, громадянином якої ти є. Або, якщо ти вже будеш на неї плювати, то краще їдь звідти. Я поїхати не можу. І, тим не менше, мені буває часто соромно за уряд Росії. Соромно до сліз, коли ламають Україну, коли ламають інші країни.

Тому почуття мої ще не сформувались остаточно. Але я знала попереднього президента СКУ А.Лозинського, він був у нас в Карелії, ми особисто знайомі. Чолій мабуть вище: вище своєю принциповістю, дуже чіткою направленістю. Він дуже спрямовано іде!

Щоправда, навіть зараз дуже багато вітань. А хотілось би такої, більш робочою обстановки. Дуже багато виступало українських депутатів. Я всіх їх поважаю, але, як на мене, більш цікавіше було, якби виступали люди з країн, з громад. Але це моя суб'єктивна думка.

Розмовляла Єлизавета КЕЙЛЬ

Фото М. ГРАЧА

Перша особиста зустріч з пані Ларисою після трьох років дистанційної співпраці
Перша особиста зустріч з пані Ларисою після трьох років дистанційної співпраці
Розмови в обідню перерву
Розмови в обідню перерву
Л. Скрипникова 'Як ми добились встановлення - а ми не добивались, ми просто це робили!'
Л. Скрипникова 'Як ми добились встановлення - а ми не добивались, ми просто це робили!'
Тримаю календар з Карелії на пам'ять про зустріч
Тримаю календар з Карелії на пам'ять про зустріч
Лариса Скрипникова, кавалер Ордену Княгині Ольги ІІ та ІІІ ступеня, почесний голова КРОО 'Калина' та Світлана Рукавишникова, під чиїм керівництвом організація існує сьогодні
Лариса Скрипникова, кавалер Ордену Княгині Ольги ІІ та ІІІ ступеня, почесний голова КРОО 'Калина' та Світлана Рукавишникова, під чиїм керівництвом організація існує сьогодні

На світлинах: Лариса Скрипникова та Світлана Рукавишникова. Перша особиста зустріч з пані Ларисою після трьох років дистанційної співпраці. Розмови в обідню перерву. Л. Скрипникова: 'Як ми добились встановлення - а ми не добивались, ми просто це робили!' Тримаю календар з Карелії на пам'ять про зустріч. Лариса Скрипникова, кавалер Ордену Княгині Ольги ІІ та ІІІ ступеня, почесний голова КРОО 'Калина' та Світлана Рукавишникова, під чиїм керівництвом організація існує сьогодні.