lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Що було, що буде…
Лариса Скрипникова - член президії УВКР та одинадцять років як голова правління Карельського республіканського громадського товариства 'Калина'
Лариса Скрипникова - член президії УВКР та одинадцять років як голова правління Карельського республіканського громадського товариства 'Калина'

Роздуми Лариси Скрипникової - голови карельського товариства «Калина»

Чи не кожен із нас наприкінці календарного року задається питанням: «А чи все я зробив із того, що намічав?» та «Що нас чекає в майбутньому? Чи залишаться всі негаразди там, у році старому, а рік новий буде, на щастя, вдалішим?" І як то було б добре, аби все було, як у тій пісні: «...і в вас, і в нас - хай буде гаразд! Щоб ви і ми щасливі були!"

На жаль, не все так весело і просто, як співається у пісні. І в нашій славній Україні, і в теперішній моїй Батьківщині - Росії, не так вже і весело, і далеко не все гаразд… А, може, й УСЕ негаразд?!

На десятиліття, а, може, й назавжди моя Україна зганьбила себе перед світом, прогримівши у всіх мас-медіа неймовірними подробицями арешту й знущання над екс-прем'єром пані Тимошенко! І боязко за українську спільноту, її майбуття, адже не видно кінця тим знущанням. Здається, українці - і не тільки українці, а й усі порядні люди різних національностей - висловили своє невдоволення із цього факту. Виступили з високих трибун, написали на шпальтах часописів, словом, у різний спосіб дали знати про своє рішуче обурення. І… нічого не змінилось!

І у нас, в Росії, котра, насправді, стала моєю другою Батьківщиною, і громадянкою якої я є ось уже більш як піввіку, після останніх російських «виборів без вибору» не покидає відчуття пригніченості, бо соромно так жити, а боротись немає сил. Немає сил чи просто страшно? Так, можливо. Та страшно не за себе, більше - за дітей та онуків.

Колись, на ІІ-у Всесвітньому Форумі українців у Києві, наш приятель із Канади пан Михайло Савчук сказав так: «Я громадянин Канади, Великої Держави, і пишаюсь тим. Я українець за народженням, завжди те пам'ятаю і люблю Україну…». Я пам'ятаю його слова всі ці роки, пам'ятаю навіть інтонацію, з якою він те мовив!

Певно, оце і є готова формула щастя людини-громадянина: пишатись, не мати сорому за свою Державу, мати можливість казати з гордістю: «Я - громадянка Росії (Німеччини, Польщі, Естонії, Угорщини), але я - УКРАЇНКА!» Моєму поколінню, думається, того вже не судилося, хоча тішу себе надією, що українці інших держав все ж таки можуть сказати на свою адресу словами пана Савчука…

Але все це так, преамбула. Навіть не зважаючи на негаразди та песимізм у настроях, життя триває, і ми до нього пристосовуємося, хто як може.

Отже, про життя нашого Товариства за минулий рік. Щороку Правління складає для себе план нашої діяльності. Хочу зауважити, Товариство не має жодного штатного працівника, відтак це, нібито й не робота, а так, задоволення, хобі. Колись одна пані казала, що громадська справа має дарувати відчуття задоволення. Отож, ми й маємо майже дев'ятнадцять років «цілковитого задоволення». Чи не іронізує авторка цієї сповіді? - таким питанням може задатись наш читач. Можливо, втім хіба що «на йоту». Дійсно, майже все, чим опікується Товариство, його Правління, уся ця робота на царині національного духу, врешті-решт таки дає відчуття окриленості, але ж, щоб пережити те чуття, щоб справді конкретними справами прислужитись українській ідеї, треба ще, ой, скільки подужати рутинного, повсякчасного та невидимого нікому! Закотити на гору Сізіфів камінь підготовчої роботи!

Але ж повернемось до роботи нашого Товариства в 2011-ому році, план діяльності було прийнято на засіданні Правління, і передбачав він дев'ятнадцять заходів, виконали - дванадцять.

Зупинюсь лиш на деяких, найяскравіших, котрі залишились у спогадах, мали високу оцінку громадськості, якими, думаю, нам можна пишатись, це:

вечір пам'яті Анатолія Гордієнка « Да будем мы к своим друзям пристрастны…»;

українські різдвяні вечорниці;

літературно- музичний вечір української поезії в ПетрДУ;

дні української культури;

прийом української делегації в серпні;

вечір для ветеранів ПетрДУ;

ювілейний вечір Клари Стасюк.

І я називаю лишень ті заходи, в яких брали участь сто і більше людей.

А тепер про те, що було заплановано, але так і не втілилось у конкретні справи:

вже який рік ми не відправляємо наших дітей на Шевченківський конкурс до Москви;

жодного разу не святкували День Незалежності України (і того я собі не можу пробачити);

не провели декілька запланованих літературних вечорів;

не провели фотовиставку;

не провели конкурс на кращу Писанку та кращий дитячий малюнок до Великодня;

не провели моніторинг серед студентів вишів з метою заохочення їх роботою у нашому Товаристві.

Я ніколи й нікому не буду докоряти не зробленим, бо й, справді, головний принцип нашої роботи - добровільність, адже людина сама має захотіти зробити щось вартісне для своєї громади. Заохотити, віддячити людей, котрі витрачають свій час, свої сили, на жаль, не маємо чим.

Хочу підкреслити, за весь звітний період, тобто за три роки - підкреслюю, вже 3 роки! - ми не мали абсолютно ніякої фінансової підтримки урядів, ані РК, ані України. Жодної копійки! І всі фінансові звіти за ці роки у нас йдуть із цифрою: «0». Чесно кажучи, сама дивуюсь, як то нам вдалося влаштовувати всі ці заходи, та ще й на високому рівні, вважатись однією з кращих громадських організацій Карелії. Тяжко, не буду кривити душею, не стало декількох наших постійних спонсорів і головного, пана Олександра Колосніцина. Вічна йому пам'ять...

Держкомнац обіцяє, що починаючи з цього року, фінансування значно покращиться. Втім треба добре пам'ятати, що вся фінансова підтримка буде йти тільки через проекти. Це потрібно зрозуміти і прийняти, над цим треба працювати, не боячись нововведень! Бо це - реальна можливість мати фінансування під громадські заходи. До речі, мене обрано членом конкурсної комісії із затвердження громадських проектів у Держкомнаці.

30 січня була перша зустріч із головою уряду Карелії Андрієм Віталійовичем Нелідовим, на якій я виступила з пропозицією щодо проведення презентацій Товариств у Москві, в Держаній Думі та у Раді Федерації. На диво, моя пропозиція дуже сподобалась голові уряду, навіть було надано вказівку панові Андрію Маніну внести означену ідею до плану на 2012-ий рік, із відповідним фінансуванням. На колегії Держкомнацу мені вдалося внести поправку до плану фінансування Комітету, а саме окремим рядком внести пункт на «фінансування Днів української культури». І я тим, зізнаюсь щиро, дуже задоволена. Поки що мова не йшла про конкретні проекти, але я певна, ми ще подамо наші проекти на розгляд урядників і обов'язково виграємо декілька конкурсів проектів.

І насамкінець. Одинадцять років я очолюю нашу організацію, а до того чотири роки була заступником голови. І я вдячна пану професору Віталію Фартушному за те, що колись, у далекому 1996-ому році, він довірив стати його заступником, а в подальшому - і головою Правління. Ці роки докорінно змінили моє життя, дарували десятки щасливих знайомств та зустрічей із видатними людьми України та світу. Ці роки дарували мені зустріч із Президентом України паном Віктором Ющенком. За ці роки про наше Товариство дізнались українці усього світу. Ці роки дарували мені можливість і сили очолити та збудувати величний пам'ятник - Козацький Хрест «Убієнним синам України» в Карелії, на місці трагедії у Сандармосі, можливо, найголовнішу справу мого життя. Зрозуміло, без членів нашого Товариства, без наших колективних зусиль і прагнень, не варто було б сподіватись пройти увесь цей шлях. Але «дорогу здолає той, що йде…» Низенько кланяюся усім за дароване щастя спільної праці, спільної мети, української справи протягом такого значного часу!

Але сьогодні я прошу Вас зрозуміти мене і прийняти мою відставку. Адже маю певні проблеми. Тішу себе надією, що пройдуть роки, а ми, потім наші діти, наші онуки будемо збиратись і спілкуватись українською рідною мовою, будемо співати українських пісень і танцювати, будемо прославляти українців, котрі поклали своє життя за нашу теперішню Батьківщину - Росію, збережемо пам'ять по невинно убієнних синах та доньках України, котрі знайшли останній притулок на карельській землі.

Лариса СКРИПНИКОВА

голова правління Карельського республіканського

громадського товариства «Калина»,

член президії УВКР

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Український Козацький Хрест жертвам комуністичного терору встановлено в урочищі Сандармох в Карелії
Український Козацький Хрест жертвам комуністичного терору встановлено в урочищі Сандармох в Карелії
Орден 'Княгині Ольги' голові карельського Товариства 'Калина' Ларисі Скрипниковій вручає Посол України в Російській Федерації Костянтин Грищенко
Орден 'Княгині Ольги' голові карельського Товариства 'Калина' Ларисі Скрипниковій вручає Посол України в Російській Федерації Костянтин Грищенко
На карельські Дні української культури завітала генеральний консул України Наталя Прокопович
На карельські Дні української культури завітала генеральний консул України Наталя Прокопович

На світлинах: Лариса Скрипникова - член президії УВКР та одинадцять років як голова правління Карельського республіканського громадського товариства 'Калина'. Український Козацький Хрест жертвам комуністичного терору встановлено в урочищі Сандармох в Карелії. Орден 'Княгині Ольги' голові карельського Товариства 'Калина' Ларисі Скрипниковій вручає Посол України в Російській Федерації Костянтин Грищенко. На карельські Дні української культури завітала генеральний консул України Наталя Прокопович.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка