lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Свіча пам’яті з української Карелії
Друк
Розділ: Калина (Петрозаводськ)

Виступає Лариса СкрипниковаПро зустріч з головою Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури «Калина» Ларисою Скрипниковою, членом президії УВКР

У холодні листопадові дні українська земля запалахкотіла мільйонами свічок пам’яті по невинно убієнних у страшні роки Голодомору 1932-1933 років. Вогники скорботи засвітилися й по цілому світі там, де живуть українці гнані долею з рідної землі. Було відчуття , що ціла планета світиться вогнем печалі і смутку. На телеекранах – світлини, що змушували здригатися від жаху, звуки реквієму, що стискали серце. Ми оплакували вже вкотре невинно убієнних.

«Скрізь і всюди, де представлена наша громада, має бути збережена й гідно вшанована пам’ять про невинні жертви Голодомору. Усіх вас я закликаю активно сприяти появі інформаційних центрів, навчальних програм та виставок про трагічні події 1932-33 років.

Окремо звертаюсь до молодих українців по всьому світу. Я прошу вас якнайактивніше відгукнутися на моє слово і стати щирою і палкою основою великої праці для відкриття світові правди про Голодомор.

З шаною закликаю світове українство і всіх людей доброї волі незалежно від походження 24 листопада запалити свічки пам’яті за жертвами Голодомору по всій планеті.

Донесіть ці пломені правди до кожного народу і кожної землі, а в листопаді 2008 року передайте їх як єдину свічу в Україну, щоб стала вона вічним і незгасним символом нашої скорботи за мільйонами загиблих братів і сестер, нашої єдності і нашої віри у незламну силу українського народу.

Наш обов’язок – об’єднати зусилля й зробити все можливе, щоб ці трагічні сторінки історії ніколи не були забуті». Таким було звернення Президента України Віктора Ющенка до всього українства світу у скорботну 75-ту річницю Голодомору в Україні 1932-1933 років.

Цей сумний ювілей збігся практично у часі з іншою трагічною подією – 70-літтям Великого терору 1937-1938 років, який забрав сотні тисяч найкращих представників української нації.

У кожній українській родині своя пам’ять. Пам’ять про тих, кого замордовано, чи то в голодний 33-ій, чи в таборах Сибіру, Уралу, Мордовії, Казахстану, чи на Соловках…

Засвітилася Свіча пам’яті і в Актовій залі «Львівської політехніки» на зустрічі з Ларисою Скрипниковою – головою правління Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури «Калина»,з міста Петрозаводську, яку зорганізував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Як зазначила директор Інституту Ірина Ключковська, «цією акцією ми продовжуємо ходу проекту «Відкриймо для України українську діаспору». Вшановуючи пам’ять жертв українського народу, хочемо ознайомити громадськість Львова з самовідданою працею славних синів і дочок України, які в далекій Карелії бережуть наші святині».

«Моя Карелія, моя Україна» – так думають понад 19 тисяч осіб, що мешкають на території Республіки Карелія. Саме стільки громадян у графі «національність» написали: українець, українка. Але це лише суха статистика. Які люди за цією цифрою? Чи знаємо щось про них?

Карелія знаходиться на північному заході Російської Федерації і має кордон із Фінляндією. Населення – 745 тисяч, з них за кількістю українці посідають третє місце після росіян і білорусів. Тут мешкають нащадки розкуркулених і репресованих українців та тих, хто приїхав за власним бажанням у край лісів та озер.

"Карельська земля приречена назавжди стати пантеоном розстріляного українського Відродження. Кров'ю невинно вбитих геніїв нашого народу написана одна з найчорніших сторінок історії України. Ця історія завжди має бути перед нашими очима як спогад і пересторога для майбутніх поколінь". Ці слова належать Президентові України Вікторові Ющенку, батько котрого у ці трагічні для українського народу часи працював на Біломорканалі.

Зустріч розпочалася піснею «Чуєш брате мій» у виконанні ансамблю бандуристок осередку «Просвіта» Львівської політехніки під орудою Христини Залуцької. Потім директор Інституту Ірина Ключковська представила присутнім Ларису Скрипникову і надала їй слово.

Гостя розпочала свій виступ з листа-вітання Львівській громаді від Голови Ради Об’єднання українців Росії і Ради Федеральної національно-культурної автономії українців Росії, заступника голови Української Всесвітньої Координаційної Ради Василя Думи, в якому він проінформував про життя багатомільйонної української діаспори, об’єднаної у 105 національно-культурних автономіях і товариствах, наголосив на здобутках в ділянці популяризації української мови, культури, збереженні національної пам’яті, а також загострив увагу на проблемах українців РФ і потребах більшої уваги до них з боку рідної держави Україна. Завершив Василь Дума лист-вітання подякою МІОК, його директору, діячам науки, культури і політикам за допомогу і популяризацію діяльності українських товариств РФ. Лариса Скрипникова зворушливо розповіла про життя українців далекої Карелії, про ту велику роботу, яку вони здійснюють у рамках Товариства української культури «Калина» від самого початку його заснування у 1993 році. Показово, що першою справою членів Товариства стало власноручне пошиття державного прапора України та організація першої недільної школи. За неповних чотирнадцять років своєї праці Товариство зробило багато добрих справ, спрямованих на збереження української ідентичності, української мови, національних і культурних традицій. Сьогодні Товариство об’єднує низку цікавих художніх колективів, які є улюбленцями не лише Карелії, а багатьох регіонів Росії й України.

Це стосується хору «Українська пісня», дитячих колективів «Українські ластівки» та «Земелюшка» (м. Медвежегорськ). Саме «Земелюшка» була запрошена на перший Всесвітній фестиваль українських дітей. Їм випала висока честь виступити в Національному оперному театрі, вони були на батьківщині Тараса Шевченка, в Каневі на Тарасовій горі, відпочивали в сонячному Артеку.

У грудні 2004 року народний колектив — хор «Українська пісня», створений в 1994 році за ініціативою першого голови Товариства Віталія Фартушного, відсвяткував своє десятиріччя. Незмінним керівником хору є заслужений працівник культури Росії, заслужена артистка Карелії Клара Стасюк. Хор двічі ставав лауреатом на Всеросійських конкурсах-фестивалях ім. Олександра Кошиця, має численні нагороди і подяки. При хорі діє молодіжний ансамбль «Веселка» та чоловіча вокальна група. Солісти хору Тетяна Сібелєва, Зінаїда Сова, Галина Акімова, Олекса Стасюк, Орест П’ятибрат своїм талантом, своєю закоханістю в українську пісню давно і назавжди полонили серця і душі карельських глядачів. Шкода, що такий чудовий колектив із-за відсутності фінансування не має можливості виїздити з концертами за межи Карелії.

З метою підтримки української мови серед дітей української громади Товариство провело міжзональний дитячий конкурс-фестиваль «Слово рідне – мова рідна». Головний тягар фінансування цього заходу взяв на себе Державний комітет у справах національностей України. Фестиваль пройшов на високому професійному рівні. Керувала цим заходом випускниця Київського інституту культури, методист по роботі з дітьми Світлана Корнієнко. Член Товариства композитор Роман Зелінський написав цикл романсів на вірші Григорія Сковороди «Сад Божественних пісень», які з успіхом виконують художні колективи громади.

Уже стало традицією для Товариства проводити Дні української культури, які завдяки набутій популярності перетворилися останнім часом у місячники. Говорила п. Скрипникова про проблеми із проведенням тижня українського кіно через брак українських стрічок. Цікаво, що учасники зустрічі проявили ініціативу: безпосередньо у залі було зібрано кошти і придбано лазерні компакт-диски з українськими фільмами (зокрема про Голодомор 1932-1933 рр.) для Товариства української культури «Калина». «Було б чудово, якби до нас приїхав якийсь український колектив, можливо, студентський. Аби тільки знайшлись в Україні гроші їм на дорогу, а прийняти — ми приймемо» говорить з надією голова Товариства Лариса Скрипникова. Її розповідь супроводжувалася яскравими світлинами на мультимедійному екрані.

Одначе чи не найважливішим доробком Української громади Карелії стала справа організації і спорудження пам’ятника – Козацького Хреста «Убієнним синам України» (автори – Назар Білик, Микола Малишко). З цим завданням Товариство успішно справилося – 5 серпня 2005 року в урочищі Сандормох у присутності високих посадовців, відомих діячів культури, вчених і десятків делегацій з України та інших країн світу урочисто пам’ятник було відкрито. Важливо, підкреслила Пані Скрипникова, що пам’ятник споруджено на кошти українців усього світу, а ініціатором і основним спонсором його спорудження став син відомого українського мовознавця Миколи Трохименка, розстріляного в урочищі Сандормох в числі 70-ти відомих українців, Веніамін Трохименко. Перший внесок здійснив Президент України Віктор Ющенко.

«Ось і ще один хрест-пам’ятник стоїть в далекій Карелії, – додала Лариса Скрипникова. – Стоїть, щоб не забули люди про жахливі, прокляті, сталінські часи. Стоїть цей козацький хрест, символ нашої багатостраждальної, нашої любої вишневої України. І дай Боже, щоб ніколи, вовіки-віків, таке більше не повторилось! Коли ми приїхали відслужити панахиду біля Хреста, я подумала, що все, що робилось колись, чи буде ще зроблено, вже не буде мати такого значення, такої ваги. Головна справа життя зроблена».

Неоціненний вклад у розкриття невідомих трагічних сторінок нашої історії належить голові Товариства Ларисі Скрипниковій, котра стала керівником авторського колективу історичного дослідження «Убієнним синам України. Сандармох». Переднє слово до другого видання книжки написав Президент України Віктор Ющенко. Пані Лариса розповіла про підтримку під час підготовки книжки відомих українських діячів-десидентів Василя Овсієнка, Надії Світличної та інших.

У цій книжці, друге видання якої приурочене до 70-ої річниці Великого терору 1937-1938 років, вчиненого тодішнім тоталітарним режимом, Лариса Скрипникова вперше оприлюднила прізвища 70-ти українців, котрі загинули на далекій карельській землі. З 27 жовтня по 4 листопада 1937 в урочище Сандормох були привезені і розстріляні 1111 ув’язнених Соловецького табору. Серед них багато видатних громадських діячів, діячів науки, культури, релігії України, зокрема Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Антін Крушельницькій, його сини Остап, Богдан і донька Володимира, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Степан Рудницький та ще багато-багато відданих дочок і синів України.

В обговоренні цієї великої трагедії українського народу взяла участь неодноразовий учасник щорічних прощ на Соловецькі острови й урочище Сандормох, близька родичка Антіна Крушельницького, доцент Львівської політехніки п. Тетяна Крушельницька. Вона висловила подяку дисидентові Василеві Овсієнку, котрий впродовж багатьох років поспіль організовував такі прощі пам’яті за участю численних груп молоді. Особливо вразив в її спогадах опис Соловецького кремля, який вкритий червоним мохом неначе облитий кров’ю мільйонів невинно убієнних жертв Великого терору, а також безмежна кількість могил у лісі, котрі спрямовані у безконечність.

В Актовій залі Університету була розгорнута цікава виставка, присвячена 70-м роковинам Великого терору 1937-1938 рр., яку підготував член правління Всеукраїнського товариства «Пошук» Віктор Федущак у результаті 10-денної експедиції на Соловки і в урочище Сандормох, організованої за кошти Кабміну України. В архівах виставки є 2300 світлин про ці події і місця жахливої трагедії людства того часу. Це неоціненний матеріал для збереження людської пам’яті і, головне, застереження для майбутніх поколінь не допустити більше подібних нелюдських злочинів проти людства.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, відомий поет, учасник дисидентського руху 60-х і неодноразовий в’язень таборів 70-х років Ігор Калинець говорив про свідоме винищення українців впродовж усіх років бездержавності України. Особливо жахливих форм і масштабів воно набуло за часи большевицької влади. До числа цих подій він відніс три голодомори (20-х, 30-х, 40-х років), нищення української автокефальної і греко-католицької церкви, репресії над українським селянством і українською інтелігенцією впродовж існування радянської влади аж до здобуття Україною незалежності. Зокрема уже у 80-ті у таборах Мордовії, Уралу, Сибіру були закатовані Василь Стус, Валерій Марченко, Юрій Литвин, Олекса Тихий. Ігор Калинець звернув увагу, що і сьогодні деякі представники української влади у ці скорботні дні відзначення 70-х роковин Великого терору роблять неправильні акценти і говорять про знищення багатьох народів, коли насправді статистика стверджує про надзвичайно високий відсоток українців у цьому вселенському пантеоні невинно убієнних синів і дочок нашого народу. Він також привітав присутніх з Днем Свободи, який на сьогодні ще, на жаль, не є справжнім, але при відповідній праці кожного згодом може стати таким. Ігор Калинець подякував учасникам зустрічі за високу честь покласти квіти до пам’ятника жертвам большевицького терору.

Виступи учасників дійства перемежовувалися злагодженим співом капели бандуристок, репертуар якої і виконавська майстерність зворушили присутніх до сліз.

У своєму заключному слові Ірина Ключковська подякувала Ларисі Скрипниковій і у її особі тим 19 тисяч українців, які «живуть на землі, залитій кров’ю наших найкращих співвітчизників, і їхні самопожертва і патріотизм – запорука того, що трагедію у Сандармоху в Україні не забудуть. Українці повинні знати, що їхні співвітчизники в усіх куточках світу докладають величезних зусиль, щоби зберегти у пам’яті історію та культуру нашого народу».

Завершився цей особливо щемний вечір українським духовним гімном «Боже Великий Єдиний», який стоячи виконав увесь зал, і покладанням квітів до пам’ятника жертвам комуністичних репресій. Цю почесну місію було доручено виконати Ларисі Скрипниковій та Ігореві Калинцю.

Львівська земля гостинно зустріла свою посестру з далекої Карелії, яка стала її другим домом, але на якій вона разом із тисячами українських патріотів будує Українську Карелію, і які гордо та цілком заслужено говорять «Моя Карелія, моя Україна».

Гостю з Карелії вітає лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Ігор Калинець

На світлинах: В Актовій залі виступає Лариса Скрипникова  Національного університету “Львівська політехніка”. Гостю з Карелії вітає лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, неодноразовий в’язень таборів 70-х років Ігор Калинець.  

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою  

Національного університету “Львівська політехніка”

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.