Українець, у якого вкрали відкриття променів, які потім назвуть  рентгенівськими

2 лютого минуло 175 років від народження одного з найвідоміших українців у світі - Івана Пулюя, фізика та електротехніка, винахідника, публіциста, перекладача  Біблії українською мовою, громадського діяча. «Але чи багато українців знають про Пулюя? Чи звертають на нього увагу наші мас-медіа? Чи достатньо пропагується це ім’я та його справи?» - запитував напередодні ювілею професор, заслужений діяч науки і техніки України Петро Кралюк . І тривожився: «Чи збирається влада належним чином відзначити ювілей з дня народження цієї видатної особистості?»

На жаль, його тривога була небезпідставною. У постанові Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році» про Івана Пулюя не згадано жодним словом,  хоча 10 років тому в Україні широко відзначали 165-річчя з дня його народження і навіть випустили пам’ятну монету до цієї події. Зазначимо, що така забудькуватість з часів президентства Петра Порошенка набула вже системного характеру і навіює найгірші припущення. Тому «Кобза» започатковує новий цикл нарисів «Ким маємо пишатися» про українців, яких знають і шанують у світі, але про яких мало що відомо самим сучасним українцям. Заповнювати цю прогалину і почнемо з Івана Пулюя, про цьогорічний ювілей якого згадав серед небагатьох видань, і сайт «Радіо Свобода»:

«… Уродженець Гримайлова на Тернопільщині ходив до гімназії, щоденно долаючи пішки понад п’ять кілометрів. Навчання зацікавило, а ще більше прийшлись до душі знайомства з однодумцями. Ними стали брати Олександр і Володимир  Барвінські, з якими студент Іван Пулюй заснував своє перше товариство – Товариство української молоді «Громада». Від цього кроку і далі до кінця життя Іван Пулюй завжди знаходив можливості зайнятись громадською чи освітньою роботою ( У 1868 р. Пулюй разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні також легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко«Кобза»).

Він ніколи не скаржився на брак часу чи на несприятливі обставини, адже «ми збирати мусимо те, що посіяли предки наші, так колись збиратимуть наші потомки те, що ми посіємо». Так у праці продовж усього життя він ніколи не зрадив цього принципу.

Важливою, навіть можна сказати – доленосною подією в житті Івана Пулюя стало знайомство з Пантелеймоном Кулішем у Відні під час навчання в Греко-католицькій духовній семінарії. І ще одна подія змінила назавжди його життя – це лекції з фізики й математики, які слухав у Віденському університеті. Точні науки так захопили, що все інше мусило відступити, не допоміг навіть заклик батька Павла Пулюя до сина віддатись теології, прийняти духовний чин.

Вже від 1869 року Іван Пулюй – учений-фізик – вражав сучасників науковими відкриттями, а у сфері світла став першовідкривачем. Адже саме Іван Пулюй першим звернув увагу на так звані «катодні промені» – електронні пучки світла, які поклали початок новій галузі науки – електротехніці.

Досягнення вченого не минула увагою Німецька вища технічна школа у Празі, на її запрошення у 1884 році вчений переїжджає до чеської столиці, яка назавжди, до кінця його днів стала другим домом і місцем найбільших наукових досягнень. Іван Пулюй викладав фізику в празькій політехніці, в 1888–1889 роках був її ректором і протягом всього цього часу наполегливо експериментував.

Саме тут, у Празі, в 1886 році вчений Іван Пулюй відкрив Х-промені, відомі більше як рентгенівські, хоча німецький вчений Вільгельм Конрад Рентген (1845–1923) відкрив це проміння набагато пізніше – наприкінці 1895 року. Розповідають, як дізнавшись про те, що авторство його «променів» приписали Рентгенові лише тому, що його власний винахід не був вчасно задокументований, Іван Пулюй засмутився, не раз з болем повторював «Ці рурки мої!» (рурка – трубка, що випромінювала світло – Ред.).

Відтак «промені Івана Пулюя» у світі відомі як рентгенівські, хоча пальма першості належить українському вченому. Зокрема, це визнав і німецький та американський фізик Альберт Ейнштейн, який був знайомий із українським вченим. Ейнштейн написав Пулюю: «Не можу Вас нічим утішити: що сталося – не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа». Відповідь Івана Пулюя не забарилась: «Що має статися – станеться обов’язково, і те, що відбудеться, буде найкращим, тому що така воля Господня!»

Живучи у Празі, Іван Пулюй ні на мить не забував про Україну, кілька разів намагався повернутись додому. Але так склалося, що продовжував працю в політехніці у Празі, у 1902 році очолив кафедру електротехніки, здобував нагороди за освітянську справу та наукові винаходи. Іван Пулюй навіть отримав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, та від цього відмовився. Хотів зайнятись важливішим – справами в рідному домі. «Ніхто ж розумний не буде сумніватись, що доля нашого народу лежить не у Відні і не в Петербурзі, але в його таки руках, коли б тілько був розум», – наголошував український науковець. Метою вченого була освіта свого народу, підтримка і вивчення української мови, літератури, історії, адже «Сила і спасеннє лежать у нас самих: у праці над освітою і добробитом народа».

Не марнуючи часу, Іван Пулюй у 1871 році видає у Відні в перекладі на українську «Молитовник». Зважаючи на пригноблення української мови в Російській імперії, Іван Пулюй хотів видати українською і «Старий завіт», тому що, на його думку, і мовне визволення, і «Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоевропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, але і цілої Европи». Не можна відмовити вченому в політичній прозірливості, його візія стала реальністю.

Відомо, що Іван Пулюй знав 14 мов. Продовжуючи розпочату справу Пантелеймоном Кулішем, переклад «Біблії» на українську став тією метою, яку вдалось Івану Пулюєві реалізувати. Як ніколи пильно, з великою шаною до мови вчений ставився до кожного слова, підшукував якнайточніший переклад, сперечався зі співавтором перекладу – Іваном Нечуєм-Левицьким і все заради одного: перший повний текст «Біблії» українською має бути бездоганним.

Тоді також Івана Пулюя турбувало й інше: чи вдасться і де можна буде видати українську «Біблію». Переговори, спроби, листування тривали кілька років, аж врешті в 1903 році у Відні у видавництві Британського і заграничного Біблійного товариства побачила світ «Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту мовою русько-українською » в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Левицького

Не менш складним був і шлях української «Біблії» в Україну. Як пише дослідниця  Ірина Фаріон, «у скриньці з тістечками з подвійним дном Пулюй нелегально переслав цей скарб в Україну». За долю своєї передачі Іван Пулюй дуже переживав, водночас для нього було великою біллю усвідомлювати, в яких умовах живуть його земляки в окупованій імперською Росією Україні. З цього приводу учений зазначив, що великим соромом для Росії є те, що у 20-му столітті: «Мусїли люде тайкома, як злодії, переправляти слово Боже через границю!... Плюгаво й думати про такі безглузді, нелюдські, безсоромні і варварські порядки».

З обуренням Іван Пулюй звернувся тоді до Петербурзької академії наук, до університетських бібліотек у Росії, до відділу у справах друку в Росії надати можливість видати «Біблію» українською, але відповіді не дочекався. В листі до Державної ради Росії Іван Пулюй знову надіслав своє прохання, при цьому вимагаючи скасувати Емський указ 1876 року, дозволити українською мовою вчити дітей у школах і видавати книжки українською мовою. І на це його звернення влада Росії не відповіла.

Іван Пулюй був переконаний: «Популярну науку і освіту можна нести між широкі маси народу тільки живою рідною мовою, а не чужою. Лінґвістерія і мертвеччина, якою русини запоморочували собі голови, наробили багацько школи народній просьвітї. Треба вже раз покинути чужі мови, а взятись добре до науки своєї». Учений наполягав на потребі опрацювання власної, тобто української наукової термінології, тому що досі вона «дуже недостаточна і хистка», «треба творити свій спосіб вислову».

Іван Пулюй сформував для себе також головне політичне кредо, яке втілював протягом життя: «Найбільше і найважливіше наше бажання, ідея і головна мета наших національних прагнень – це визволена з-під Росії вільна Україна, де не повинно бути жодного пригнобленого і жодного гнобителя, де український народ після довголітнього рабства вестиме нарешті вільне в усіх напрямах національне життя, розвиватиме вільно свої великі духовні здібності і братиме участь у примноженні скарбів культури усього людства» (1915 рік). «Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю»​, – наголошував Пулюй.

З нагоди свого 70-ліття, яке Іван Пулюй відзначав у Празі в 1915 році, дякуючи українській громаді, вчений наголосив: «Елєктротехніка, тая найновіша і величава наука, на котрої полі і я чимало потрудився, близька і дорога моєму серцю, але ще близша і дорожша наша мова, наша лїтература і доля народа нашого».

Життя Івана Пулюя – «людини-самоцвіта», як називав вченого Пантелеймон Куліш, обірвалось у Празі 31 січня 1918 року, поховали його на празькому цвинтарі Мальвазинки, де згодом поруч була похована і його дружина Катерина (1863–1945).

Нині ім’я вченого має у своїй назві один заклад вищої освіти – Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя. Його іменем названі вулиці у Львові, Києві, Вінниці, Івано-Франківську, Дніпрі. На честь видатного українця Івана Пулюя в Києві та Відні встановлені пам’ятні таблиці. У Празі на будинку, де жив Іван Пулюй з ініціативи і на кошти членів Товариства українських інженерів у 1935 році була встановлена пам’ятна таблиця».

Оксана Пеленська

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/30411946.html

Додатково. На думку Ю. Гривняка,  Рентген познайомився з Пулюєм під час роботи в лабораторії Кундта і провадив досліди з катодними трубками під впливом Пулюя. Чи не тут бере початок «випадкове» його відкриття? Гельмут Ліндер у книзі «Картини сучасної фізики» відмічає, що шлях, яким Рентген прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльності Рентгена не залишили поза увагою і такий факт, пов'язаний з відкриттям Х-променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав спалити зразу після смерті. Це і було зроблено. Посилаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, Рентген ніколи не згадував Пулюя чи його трубки, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців.

Син Івана Пулюя згадував: «…Батько прочитав звістку про відкриття Рентгена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: «Моя лампа! Моя лампа!…». Незабаром, отримавши примірник статті Рентгена, Пулюй із здивуванням побачив, що його давнішній знайомий Рентген жодним словом не згадав про нього. Він написав Рентгену лист з питанням, чи використовував він в своїх дослідженнях над Х-променями його лампу, але це питання з підтекстом (якщо використовував, то чому він не послався на Пулюя?) залишилося без відповіді.

Під час Російсько-японської війни 1904-1905 рр. Іван Пулюй надіслав  1000 примірників, перекладеного ним українською мовою «Псалтиря» в Токіо для Кому? Полонених українців. За це 122-й правитель Японії, імператор Мейдзі  на знак подяки, подарував Пулію килим. У тодішній Японії овець не тримали, тому вовняний килим вважався безцінним презентом.

Іван Пулюй помер буквально на десятий день після проголошення незалежності Української Народної Республіки.  Виступаючи на громадській панахиді, ректор Німецької вищої технічної школи в Празі професор Карл фон Бах, звертаючись до покійного, сказав так: «Ти був не тільки людиною твердих переконань та яскравою особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім – вірності народові, з якого Ти вийшов... Доля дозволила Тобі побачити ранішню Зорю свободи, до якої піднявся з темних воєнних хмар Твій народ, якого Ти любив до останнього подиху, і її перші сонячні промені побажали озолотити кінець Твого сповненого праці життя».

На світлинах:

1. Іван Павлович Пулюй

2.Одна з перших  катодних ламп конструкції Івана Пулюя

3. Перша у світі рентгенограма цілого організму людини (дитини), зроблена Іваном Пулюєм. Лютий 1896 р.

4. Один із винаходів Івана Пулюя. Апарат для визначення механічного еквіваленту тепла

5. Титульна сторінка Біблії в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького, 1903 р.

6. Іван Пулюй в останні роки життя

7. Барельєфна дошка Івану Пулюю та Пантелеймону Кулішу у Відні  на фасаді будинку, де в 1870 році проживали обидва діячі української культури та науки

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка