Одна з найцікавіших постатей українства ХІХ століття у часописі «Український дім»

Інформаційний партнер «Кобзи»  освітньо-пізнавальний часопис про Україну та українців діаспори «Український дім»  присвятив декілька сторінок свого першого номеру за 2019 рік художнику, письменнику, приятелю Тараса Шевченка Якову де Бальмену. Пропонуємо цей матеріал про одну з найцікавіших постатей українства ХІХ століття і нашим читачам:

«Великою пирятинською дорогою простягаються пшеничні поля, бачимо отари овець, криниці-журавлі. З велико­го шляху поворот на Линовицю. Ліворуч видніється в зе­лені садів село з білою кам’яною церквою, а прямо – садиба власника. Дорога, обсаджена віковими липами… Кам’яний білий будинок, зведений 1796 року, з колонами та мезоніном, стоїть посередині. Пірамідальні тополі й біла акація огинають півколом загорожу та в’їзні ворота. Саме в цій мальовничій місцевості 1813 року народився художник, письменник, офі­цер Яків де Бальмен.

Більшість, на жаль, згадує Якова Петровича лише як особу, якій присвятив свою поему «Кавказ» Т. Г. Шевченко. Щоб вшанувати пам’ять та ознайомити загал із творчим і життєвим шляхом Якова де Бальмена до 205-річчя від дня його народження Галина Осіпова, завідувачка відділу обслуговування бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, ініціювала проведення заходу «Друже незабутий». Були задіяні викладачі, працівники бібліотеки та музейного комплексу, студенти. Вони ознайомили присутніх з історією життя Якова де Бальмена, детально розповіли про навчання в Ніжинський гімназії вищих наук, про тогочасне оточення культурного діяча.

28 березня Яків де Бальмен вступив у 7-й клас Ніжинської гімназії вищих наук вільним слухачем. Тут він товаришував з Гребінкою, Афанасьєвим, Рудановським. Любив читати Вольтера, Дідро, паризькі журнали та альманахи. Серед випускників 1832 року за сумою випускних балів Яків Петрович зайняв перше місце.

Якова навчав відомий художник- просвітитель К. І. Рабус. Він поєднував викладання теоретичних курсів із практичними заняттями та аналізом кращих творів провідних художників.

Джерелом творчого натхнення Якова де Бальмена було таємне кохання до далекої родички Софії Вишневської, тому, як стверджує літературознавець і шевченкознавець Андрій Кузьменко, «чорнильниця з пучком пір’я стала розрадницею його страждань, а папір – повірником таємниць».

Про незламність характеру Якова свідчить один цікавий епізод: щоб припинити зустрічі з Софією, батьки беззаперечно хотіли відправити його в Петербург в артилерійське училище. Аби зруйнувати їхні плани Яків навмисне застудився й тяжко захворів.

Перша проба пера майбутнього письменника – це його таємний студентський щоденник, записи в якому датовані періодом навчання в Ніжині. У ньому автор в аналітичній формі виявив своє ставлення до тогочасної дійсності. В основу повістей поклав відомі йому драматичні факти з життя ніжинських професорів, родичів та знайомих.

20 жовтня 1832 року Якова де Бальмена зараховано ун­тер-офіцером Білгородського уланського полку. Як зазначає Андрій Кузьменко, Яків пішов на службу через матеріальну скруту, до того ж, на той час, щоб дворянину отримати цивільну посаду, потрібно було мати офіцерський чин. Окрім цього, він під час служби мав час для творчої діяльності.

Яків де Бальмен був убитий у сутичці з чеченським загоном під час Даргинського походу на Кавказі. Його тіла так і не знайшли.

….

Завідувач сектору читального залу Ірина Олександрівна Левченко за допомогою мультимедіа провела віртуальну екскурсію Линовицею.

Це родинне гніздечко де Бальменів. У кінці 90-х років 18 ст. Башилови купили в спадкоємців генерала Стоянова старий маєток, розташований у селі Линовиці. На місці старих зведень вони спорудили гарний двоповерховий будинок з колонами, два одноповерхові флігелі та низку господарських будівель. Коли Софія Башилова, донька таємного радника та сенатора, вийшла заміж за Петра де Бальмена, Башилови подарували новоспеченому подружжю цей маєток.

У садибі де Бальменів була домашня бібліотека, до якої входили видання європейських та вітчизняних класиків, картинна галерея, музей зброї, письмовий стіл Бонапарта.

Справа в тому, що дядька Якова – Олександра було призначено комісаром на острові святої Єлени. Він мав стежити за Наполеоном. Одружившись на падчерці губернатора, після смерті Бонапарта Олександр де Бальмен отримав декілька його особистих речей.

Гостей у Линовиці приваблювало штучне озеро з островом, що назвали «чайним». Там господарі влаштовували чаювання, а навколо плавали лебеді.

У ХІХ столітті маєток де Бальменів у Линовиці відвідали: Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Нестор Кукольник, Іван Муравйов-Апостол, Лев Жемчужников та ін.

Про атмосферу на вечорах у де Бальменів згадував Чужбинський: «Розмовляли про поліпшення життя й побуту селян, впровадження новинок».

1919 року все майно маєтку де Бальменів було розкрадене, а бібліотека знищена. Двір розібрали на цеглини, а основну територію віддали під машинно-тракторну станцію, що й досі там розташовується. Нині оглядова та в’їзна вежі зруйновані. Уціліло всього три будівлі: конюшня (там зараз автомайстерня), господарська будівля та будиночок прислуги, але вони дуже змінилися. Дім у Линовиці – родин­ний музей де Бальменів, сьогодні перебуває в занедбаному стані.

Твір мистецтва – куточок всесвіту, побачений крізь при­зму певного темпераменту. Тож найкращий спосіб пізнати митця – ознайомитися з його творіннями.

Про живопис Якова де Бальмена розповіла провідний фахівець музейного комплексу Анна Сергіївна Парубець. 1909 року в Москві побачила світ книга «Гоголевское время. Ори­гинальные рисунки графа Я. П. де Бальмена (1838–1839 гг.)» – перший і єдиний досі альбом художника. Більшість картин Якова де Бальмена – це сцени військового життя, бали, дуелі, побут – усе те, що могло зацікавити молоду людину. Художник дивиться на світ незаангажованим поглядом: він іронізує, крізь призму творчості виявляє своє ставлення до тієї чи іншої реалії. У Якова Петровича є роботи з сентиментальними, фан­тастичними сюжетам, натрапляємо на сцени з мирного життя.

Де Бальмен із двоюрідним братом Башиловим виконали ілюстрації заставки, кінцівки і заголовні літери до рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844) – «Wirszy T. Szewczenka».

Стосовно діяльності Якова де Бальмена на літературному поприщі, то вирізняються твори: «Изгнанник», «Самоубийца», «Пустыня», «Не достанься никому...», «Мыза», «Солдат», «Отрывки из заброшенного дневника». Щодо художнього методу, то можна стверджувати, що Яків починав як романтик, однак з часом віддав перевагу реалістичному методу відображення дійсності.

Найґрунтовнішим дослідженням творчого та особистого життя Якова де Бальмена наразі є історично-літературний нарис Андрія Кузьменка «Друже незабутий». Викладачі Гоголівського вишу також виявили науковий інтерес до цієї теми, зокрема публікації мають: Михед Т. В. «Жанрові особливості повістей Якова де Бальмена»; Сиротенко Л. Ф.: «Архітипові основи повісті Я. П. де Бальмена „Изгнанник”», «Романтична робінзонада Я. П. де Бальмена (незакінчена повість „Пустыня”)», «Помста за любов. Рання повість Я. П. де Бальмена „Мщение”».

Охочі можуть і сьогодні продовжити дослідження приватного й творчого життя Якова Петровича, як зауважила Оксана Миколаївна Капленко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та журналістики. «Розвідки, присвячені практикам повсякдення, наразі є актуальною темою, крім того, існує необмежений простір для пошукової діяльності». Вона закликала студентів подумати про теми майбутніх наукових праць.

Євген Миколайович Луняк, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України, який досліджував діяльність Кирило-Мефодіївського братства, згадав про цікавий факт із біографії Якова де Бальмена. Виявляється, що Яків належав до товариства «мочемордів». Це неофіційне утворення українського дворянства та літературно- мистецької богеми, ліберальних поміщиків на Пирятинщині та Чернігівщині 1840-х років. До гуртка належали брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик Микола Маркевич, художник Яків де Бальмен та його брат Сергій, Тарас Шевченко, поміщики Капністи, Репніни, Тарновські та інші. Це товариство мало досить сумнівну репутацію, але побутує думка, що цей безтурботний, легковажний настрій, що, здавалося б, панував там, насправді був своєрідною конспірацією.

Товариство «мочемордів» мало козакофільські симпатії, свідченням цього є їхні титули, зокрема шотландське прізвище графа Якова де Бальмена видозмінене на Дибайло з додаванням звання військового осавула.

Як сказала Галина Осіпова, потрібно зберігати пам’ять про людей, які збагачували культуру, примножували духовну спадщину. Хочу додати, що необхідно також оберігати культурні пам’ятки. Історія з маєтком у Линовиці не є винятковою. На території України знаходимо чимало в минулому величних палаців та замків, що нині поступово перетворюються на руїни. Наприклад, палац Терещенків на Житомирщині, палац Остен-Сакен на Київщині, палац Санґушків в Ізяславі, палац Тора Ланге на Вінниччині, палац Муравйових-Апостолів у Полтавській області, замок Острозьких на Львівщині. За часів царизму та більшовицької влади ці маєтки-музеї перетворювали в інтернати, заводи, казарми… Але й у період незалежної України влада мало дбає про збереження культурних пам’яток».

Дарія Бобрик, фахівець Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Джерело: «Український дім», № 1(93), 2019 рік

На світлинах:

  • Військовий ієсаул Яків Дибайло
  • Все, що залишилося сьогодні від маєтку у Ліновиці
  • Ілюстрації Я. де Бальмана до поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки». 1844.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка