Історія

Капітан Левко Мацієвич
Капітан Левко Мацієвич

до 135-річчя з дня народження винахідника й авіатора Левка Мацієвича

Процесія, яка складалася з кількох десятків тисяч людей, заполонила проїжджу частину та тротуари Невського проспекту. Усі вони супроводжували від Адміралтейства великий білий катафалк із факельниками, під балдахіном якого в труні спочивало тіло людини, котрій іще три дні тому належало небо Петербурга.

Кінокамера, встановлена у вікні будинку на Невському, зафіксувала для історії це людське стовпотворіння: у бік Олександро-Невської лаври безперервно «в потоці людей, які йшли за колісницею, тісно горнулися один до одного бравий лейб-гусар, майстровий, студент, курсистка і член Державної думи». У свитках і вишиванках, з хоругвами, йшли земляки покійного - українська громада Петербурга.

Більш грандіозного похорону Петербург не пам'ятав. Хіба, може, проводи великого й геніального Пушкіна, - але коли те було? А тут - пілот і корабельний інженер Левко Мацієвич…

Революційна свідомість і військове суднобудування

Батьківщина його - село Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії. На десятому році життя, у 1886-му, вступив до 3-ї Київської гімназії (на Подолі), де виявив схильність до математики, фізики, хімії. Відмінні успіхи у вивченні іноземних мов допомогли згодом у закордонних відрядженнях.

Після закінчення гімназії у 1895 році Левко Мацієвич вступає на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Вчився добре, викладачі завважили його здібності, схильність до серйозної наукової праці.

Владислав Мороко
Владислав Мороко

Звернення до української спільноти

В цьому році виповнюється 71 рік з моменту страшної трагедії на Запоріжжі, що сталася в перші місяці радянсько-німецької війни. 18 серпня 1941 р. за наказом кривавого диктатора Сталіна було висаджено в повітря греблю Дніпровської ГЕС, а виконавцем злочинного наказу був представник Генштабу Епов, який відзначився до цього підривом Кафедрального Собору Христа Спасителя в Москві.

Того страшного дня, перелякані «захисники» міста, знищуючи ДніпроГЕС, «забули» попередити про це і мешканців Запоріжжя та біженців з навколишніх сіл та містечок, що намагалися покинути місто вздовж берега Славутича, і командармів Червоно Армії, підрозділи яких форсували в цей час могутній Дніпро, і ополченців, що були сконцентровані в дніпровських плавнях. Як наслідок - в потужних хвилях могутньої ріки загинули десятки тисяч Людей. Але для радянської влади це не було Трагедією, і про власних громадян просто забули - жодного пам'ятника чи стели на місцях їх загибелі не встановлювали.

Александр Герцен
Александр Герцен

Андрей Лошак - о современности Александра Герцена

Исполняется 200 лет российскому "диссиденту N 1" - Александру Герцену. Но у нас до сих пор нет ответа, кто такие диссиденты: это наивные донкихоты современности или люди, без которых поступательное развитие истории было бы невозможно?

Герцен писал, что казнь Пестеля и товарищей пробудила ребяческий сон его души. До большинства эта фраза дошла в ленинской интерпретации: "Декабристы разбудили Герцена. Герцен развернул революционную агитацию". На самом деле Герцен был противником революции и, надо полагать, меньше всего хотел, чтобы людоеды вроде Ленина считали себя его последователями. В том, что ленинская цитата - единственное, что знает о Герцене большинство россиян,- горькая ирония истории, которую он испытал на себе в полной мере.

Разочарования преследовали Герцена. В России он верил в Европу, по собственному сравнению, "как христиане верят в рай", на Западе последовательно разочаровался в революции, либерализме, демократии и собственно Западе. Вера в народ стала последней религией Герцена, в которую он со свойственным ему пылом и талантом миссионера обратил либеральную и революционную интеллигенцию России. Призыв "В народ!" был воспринят как руководство к действию. Молодежь отправилась в деревни, но быстро заскучала - лечить и учить крестьян оказалось тяжелым и неблагодарным делом. Народ хотелось спасти немедленно и любыми средствами, чего сам Герцен принять не мог. Чернышевский писал Герцену: "К топору зовите Русь". Герцен со свойственной ему иронией отвечал, что сначала неплохо бы призвать к метлам, а топор пока не трогать. "Колокол" Герцена и вправду пробуждал, но ничего, кроме звона революционного набата, молодежь не слышала и слышать не желала. Во имя народного счастья "кающиеся дворяне", объединившись с разночинцами, перешли к террору, последствия которого мы пожинаем до сих пор.

Москва ХVІІ століття з картини художника А. Васнєцова
Москва ХVІІ століття з картини художника А. Васнєцова

Або головні кривдники України

Стаття Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» написана 1954 року в Бостоні. Цього часу у СРСР помпезно святкували 300-річчя возз'єднання України з Росією. Шевельов не сумнівався, що «святкування Переяслава» неминуче колись закінчаться. Його аналіз свідчив, що для України далеко не все ще втрачено. Треба тільки знати своїх головних ворогів. І він їх назвав: Москва - кочубеївщина - провінціалізм.

Чи змінилося щось відтоді?

Тут, на цій московській вулиці, серед кварталу, заселеного «блінніками» (майстрами випікання московських млинців) у другій половині XVII сторіччя розташувалися двоє «подворьєв» - Гетьманське й Малоросійське. Тут зупинялися новоприбулі з України, і сама назва вулиці - це зіпсоване слово «Малоросєйка». (Тепер Маросєйка зветься вул. Богдана Хмельницького). Тут відбулося чимало людських драм, і через цю вулицю прийшли ті впливи, що досить глибоко змінили російську культуру в XVII столітті. Це був той мостовий причілок, звідки після Переяслава почався наступ української культури на московську.

Віктор Казбан, Суми
Віктор Казбан, Суми

Історія встановлення національного прапору у Сумах

Наприкінці 80-х років в СССР найбільш «читабельними» газетами вважалися «Литературная газета» та «Аргументы и Факты». Їх наклади сягали кількох мільйонів примірників. Ці ЗМІ вичитували всі - і інтелігенція і пролетаріат, бо популярності їм надала Горбачовська «Перестройка», основною ознакою якої була «гласність». Не свобода слова - а саме тільки натяк на неї - подання інформації об'єктивно з неупередженим ставленням до фактажу, що й призвело до глобальної руйнації Великої Брехні - на якій трималася московська комуністична імперія.

І от читаємо сенсаційне повідомлення в «АиФ» за 22 жовтня 1990 року про наше рідне місто Суми: «Но уж когда и в почти русском приграничном городе Сумы местные депутаты решили поднять националистический Украинский флаг, то что уж говорить не только Западной, но и Украины в целом - которая уверенно идет к своей политической самостоятельности». Дійсно, в ті буремні часи можна було очікувати чого завгодно але отакого відверто антиімперського, відверто національно-українського кроку важко було передбачити навіть всезнаючим московським політологам з партквитками в кишенях. Що ж сталося? Звідкіля в російськомовних Сумах - де на той час не залишилося навіть жодної української школи - і раптом отакий політичний «конфуз»?

Отто Страндман (Партія праці), Естонія, початок ХХ сторіччя
Отто Страндман (Партія праці), Естонія, початок ХХ сторіччя

Вони вибороли державу, а ми - втратили

У шкільному курсі «Історії СРСР» викладалася фактично дещо модернізована в контексті марксистсько-ленінського вчення історія Росії. Пересічна людина крім імперського ще могла трохи знати минуле республіки, де проживала. Що казати про віддаленіші країни. Хоча, приміром, естонська історія, насамперед ХХ століття, містить чимало повчального для українців.

Динаміка свободи

Цьому маленькому народові вдалося вибороти собі державу саме тоді, коли ми її втратили. Естонці отримали 20 років історичного часу для державотворення й національної консолідації. І дуже плідно ним скористалися. Тому 1991-го вони не оголошували себе наступниками Естонської Радянської Соціалістичної Республіки, а відновлювали ту державу, що була в них від 1918 до 1940 року. Хоча велося естонцям дуже важко. Практично одразу ж після унезалежнення країну окупували кайзерівські німці. Між іншим, у неосвічених колах побутує міф про якісь особливі симпатії естонців і латишів до Німеччини. Однак уся історія цих двох народів, починаючи з ХІІІ століття, - це тривала боротьба проти етнічного та політичного панування німецьких колонізаторів, чиновників та остзейських баронів-поміщиків (Остзеє - німецька назва Балтійського моря, дослівно - Східне море).

Татьяна Таирова-Яковлева. Кавалер ордена Княгини Ольги III степени
Татьяна Таирова-Яковлева. Кавалер ордена Княгини Ольги III степени

Интервью с российским историком об украинской истории и не только

Таирова-Яковлева Татьяна Геннадьевна. Один из крупнейших специалистов по истории Украины XVII-XVIII вв. Родилась в 1967 году в Ленинграде. В 1989 году окончила Ленинградский Государственный университет. С 2003 года работает в Санкт-Петербургском государственном университете на кафедре истории славянских и балканских стран. Доктор исторических наук, профессор. Директор Центра по изучению истории Украины при СПбГУ. Кавалер ордена Княгини Ольги III степени.

- Татьяна Геннадиевна, мы часто об историке знаем, сколько и что он написал, в какой партии состоял, с кем общался и т. д. Но что мы знаем об историках как о людях? Например, почему вы начали изучать именно историю Украины в далеком Петербурге? Кто оказал на вас влияние?

- История - в прямом смысле мое детское увлечение. Я начала серьезно ей интересоваться еще в школе, когда мне было 10 лет. Особенно меня увлекала военная и дипломатическая история. В 13 лет мама (она у меня историк-искусствовед) принесла мне книгу Николая Костомарова «Богдан Хмельницкий». Так у меня проснулся интерес к казачеству, а Иван Богун стал моей первой исторической «любовью». Детское увлечение стало профессией. В 1989 году я защитила диплом, посвященный гетману Ивану Выговскому.

Емблема Космічного агетнства України - 'ракетний' тризуб
Емблема Космічного агетнства України - 'ракетний' тризуб

Історія української космонавтики, сьогодні майже забута, переписана, вкрадена

Нещодавно світ відзначав 50-ту річницю польоту Юрія Гагаріна у космос. Навіть попри весь масив сказаного про цю визначальну подію, дечому дійсно майже не приділяють уваги. Адже насправді "космічна дорога" для Гагаріна (і не тільки для нього) стала результатом праці українських умів.

Без зайвого скепсису: українці мають повне право претендувати на визнання першості.

Свого часу генерал-лейтенант Олександр Засядько розробив цілу серію різних бойових ракет та створив у російській армії окрему ракетну роту. Це був перший поштовх для розвитку ракетної техніки в Європі. І дав його українець. Ще у середині ХІХ століття.

Ще одному українцю, Миколі Кибальчичу, належала ідея за допомогою ракет відправити людину у космос. Народився він у Коропі (артилерійській столиці Гетьманщини на Чернігівщині) в сім'ї місцевого священика. Кибальчич головним чином відомий тим, що виготовив унікальну бомбу, якою було вбито імператора Олександра ІІ.

Володимир Василенко
Володимир Василенко

Про те, як створювалась Декларація про державний суверенітет України — один із її творців Володимир Василенко

Рівно 20 років тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української РСР практично одноголосно ухвалила документ, що став потужним сигналом українському народу й всьому світу: наша Вітчизна однозначно виходить на шлях відновлення втраченої державності!

— В чому ж причина цього? Адже Закон, за визначенням, має більшу юридичну силу, ніж Декларація, хай навіть найурочистіша?

С. Дорогунцов, розроблятиме саме Декларацію. Вона почала працювати (вельми інтенсивно) у травні 1990 року. Були суперечки, часом дуже гострі.

— Як далі тривав процес підготовки Декларації?

Володимир Івашко, тоді — Голова Верховної Ради УРСР. Депутат С. Дорогунцов представив ключові положення проекту Декларації, і розпочалося її обговорення. Від проекту Декларації, внесеного від імені Президії, в підсумку мало що залишилося після гарячої дискусії на пленарних засіданнях Верховної Ради та її постійних комісіях. Документ став коротшим і структурованішим, він набув рис програми (або ж моделі) поступового створення незалежної держави.

Михайло ДУБИНЯНСЬКИЙ2009 год богат знаменательными историческими юбилеями.

Круглые даты подобрались на все вкусы: от Полтавы и Конотопа до пакта Молотова-Риббентропа и начала Второй мировой войны. Естественно, киевские и московские политики не могли упустить уникальный шанс. Страсти кипят вовсю.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка