Українське слово (Мурманськ)

Наше українське «ТАК», чи так таки - навпаки?!

Наталка Литвиненко-Орлова, Мурманськ
Наталка Литвиненко-Орлова, Мурманськ

«Бойовим побратимам» по Майдану-2004

Цікаві нині настали часи. Цікаві й бурхливі настільки, що мушу погодитися з думкою, що я таки не дуже вдалий оракул, щодо політики і політичних пророцтв…

2004 рік. Всеукраїнський Майдан охопив спалахом національної свідомості та імпульсом української ідеї все Світове Українство. Не залишилися осторонь і деякі свідомі українці північно - російського Мурманська. Байдуже, що нас було усього четверо. Але і наша четвірка сколихнула заангажовану в пліснявому вакуумі політичну ряску мурманців і мала можливість прослідкувати, як до того, нашого малого страйку сумління, поставляться росіяни Півночі.

Реакції були здебільшого ворожі. Дехто навіть, пригадавши, що один з елементів російської національної культури, кулачні бої, з завзятістю рвався до бійки, дехто стидав нас, дехто жбурив у нас матюками, а були й такі, хто верещав усілякою малограмотною нісенітницею і тікав геть… І тільки один поміркований мужчина голосно сказав: «А чого ви їх сварите? Та на них рівнятися потрібно. Ці люди мали би нам, росіянам, слугувати прикладом, бо вони небайдужі патріоти, щодо майбутньої долі своєї Батьківщини. А що ж ми? Звикли до того, кого нам нагло підсовують, під час отих, кожного разу фальшивих, фарисейських виборів, і мовчимо тупо…» Другого такого промовця-демократа не знайшлося. Хіба що, один військовий, - який хоч і не виявив якогось компліментарного ставлення до нашого міні-майдану, та все ж не допустив бійки, - відрядив п'яного гультяя геть. Ага! Знайшовся і такий собі герой, «приниженої» нами Росії, який визвав міліцію. Далі було декілька-годинне сидіння в буцегарні, але мережить мені думкою на інше.

Про Всесвітнiй Форум українців

Наталка Литвиненко-Орлова
Наталка Литвиненко-Орлова

ВФУ та робоче пофорум'я в українських Громадах Росії

На проведення Форуму чекали з нетерпінням, трохи тліли і навіть сварилися, щодо квоти та улаштування організаційних питань. Зрештою, організацію признали поганою, зате належно і позитивно оцінили попередні теж «погані» організації… Так було, так є, і так буде завжди. І це при тому, що всі розуміють, що ідеально улаштувати такий шквал організаційних питань і проблем завжди тяжко. Та цього разу, було, напевно, найтяжче. Бо влада не дуже то й хотіла нашого Форуму, не жадала зустрічі з свідомим українством, але йти на шкандаль також не хотілося, щоб на перспективу, таки потрібно кинути соломки, - для самих же себе. Адже той факт, що діаспорне українство таки має вплив на будь-які вибори, а тим паче, на вибори Президента України, є непересічним і доволі ґрунтовним. Цю аксіому вперто доводить попередній досвід.

Отже, Форум відбувся. Але це вперше так сталося, що на відкриття Всесвітнього Форуму українців не прибув Президент України. Ну що ж… у кожного своя правда і свої міркування.

На мурманській хвилі

1 фестиваль національних культур  «На мурманській хвилі»
1 фестиваль національних культур «На мурманській хвилі»

30 січня в Мурманську, в приміщенні будинку культури ім. С.М. Кірова, відбувся фестиваль національних культур під промовистим гаслом: «На мурманській хвилі»

В фестивалі приймали участь понад   20 національно - культурних об’єднань Мурманщини.

Ще задовго до початку заходу представники кожної з національно-культурних Громад мали  можливість облаштувати свій показовий національний куточок в фойє будинку культури. На високих стендах та столах в цей день розкошувала та квітла усіма барвами  культура народів бувшого СРСР та й  навіть таких країн, як Японія тощо.

Під час проведення таких святкових зустрічей завжди приємно спостерігати за парадом національних народних строїв.  Навіть очі і  усмішки у людей, коли вони одягнені у національний костюм свого народу,  віддзеркалюють якісь  рисочки ментальності, притаманні тій, або іншій нації, випромінюють її уподобання і мистецький смак. Відтак і я, автор цих рядків, - яка б не була хвора чи обтяжена якимись особистими негараздами, тільки-но вдягну одну з своїх чудових українських сорочок, як приходять мені на думку слова нашої сучасної письменниці Тетяни Домашенко: «Я не окраїна, я не руїна… Я - Україна..!»

Про наш просвітянський простір

Олена Щербань з ляльками мотанками
Олена Щербань з ляльками мотанками

Ми пишемо – нам відповідають: пропонуємо познайомитися з Оленою Щербань, науковим співробітником Інституту керамології НАН України

Від редакції: Шановні друзі, знову хочу привернути Вашу увагу до цнотливих глибинок нашої  національної української спадщини. На сторінках незалежного сайту українців Росії «Кобза-Українці Росії» багато наших читачів ознайомилося з моїм матеріалом від 22 квітня 2009 року, який називався «Народна пісня як ключ до нашого українського народознавства» Поштовхом до написання цього матеріалу послугувала пісня «Журавка» та зацікавлення щодо ролі світилки в українському весільному обряді, а ще більше до самого букету світилки, який є неодмінним атрибутом весілля. Навіть не сподівалась, але на мою електронну поштову скриньку надійшло досить багато цікавих відгуків та серед них цілі наукові дослідження високоповажних фахівців-етнографів та відповідні статті щодо висвітлення цих досліджень.

Не стати перегноєм для чужої землі

Монумент «Оранта Україна» на Майдані Незалежності
Монумент «Оранта Україна» на Майдані Незалежності

Спогади напередодні Дня Незалежності України про зустрічі з деякими видатними людьми

Оновлення незалежної державності України принесло вітри перемін у всі куточки Світу. В Росії, як і по всім іншим країнам, де проживають українці, почали засновуватися українські тромади та товариства. Я довго розшукувала наше мурманське українське Товариство, хоча, як потім виявилося, воно проводило свої зустрічі саме там, куди я звернулася чи не на самому початку моїх пошуків. А там де українське товариство, там і читання газет з України.

Одного разу, коли читала якусь українську газету, відбулося моє заочне знайомство з легендарною людиною, шістдесятником, патріотом України, членом Гельсінської Спілки та бувшим політв'язнем совєтським таборів, Михайлом Горинем. Це було інтерв'ю Михайла Миколайовича для якогось ЗМІ. Та найбільше мене вразила одна з відповідей, яку він дав кореспонденту цього часопису. Йшлося про те, як після першого ув'язнення, йому було запропоновано виїхати за кордон... Та що ж відповів пан Михайло Горинь на таку пропозицію, перебуваючи в стінах відповідного кабінету?! «Ні. Я там вже був...», а коли слідчий здивовано підвів на нього очі, коротко додав: «В Мордовії...» (наводжу по пам'яті)

Мед. Пасічник. Україна

Небесні покровителі бджільництва святі старці Зосима й Саватій
Небесні покровителі бджільництва святі старці Зосима й Саватій

Цю публікацію на свято Медового Спасу присвячую своїй Мамі –

Світлої Пам’яті Гордієнко Марії Іванівні

Вона - велична трудівниця,

всіє флори - чарівниця.

Несе людині божий дар -

цілющий віддавна нектар.

Такою є й завжди була -

моя улюблена бджола!

Валентин Бугрим

19 серпня, починаючи від 1997 року, Україна святкує подвійне свято. За календарем Православної Церкви щиросердні християни святкують християнське двонадесяте Свято Преображення Господня, відоме нам з дитинства, як Яблучний Спас. Духмяні, запашні яблучка в цей день, після освячення роздаються усім перехожим та дітям. Щодо другого свята, в суто українському календарі, то саме в цей день, 19 серпня, українці святкують свято українських бджолярів - День Пасічника. Відзначаючи це свято, всі хто хоч раз у житті смакував справжнім медом, вшановують тих клопітких та хазяйновитих українських господарів, які пошлюбили світ своїх захоплень з трудівничою бджолою. І парується свято українських бджолярів з отією нашою українською яблуневістю невипадково. Бо саме на Спасівку яблучко смакують з медом. Тим паче, що свято Медового Спасу трохи випереджує освячення яблук і святкує його наша церква 14 серпня. Повна назва цього великого та урочистого свята така: Маковея або Перший Спас, Спас на воді також Медовий спас — народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього.

Дещо про «старших» і «молодших» братів

Виступаю на конференції
Виступаю на конференції

Спостереження з сучасної наукової конференції про міжнаціональні і міжкультурні відносини в Російському Заполяр’ї

Правління громадської організації «Національно-культурна автономія українців Мурманської області» мало запрошення до участі у Всеросійській науково-практичній конференції  «Міжнаціональні і міжкультурні відносини в Російському Заполяр’ї: стан і перспективи розвитку». Конференція проводилася  за ініціативою Мурманського державного технічного університету та Петрозаводського державного університету. Серед запрошених були також представники інших національно-культурних об’єднань.

Враховуючи те, що на вулиці літо, а найбільша частина нашого активу вже від’їхала в Україну, то від нашої громади присутньою на цій діловій та досить цікавій зустрічі була тільки я - авторка цих рядків.

Знайомтесь: Василь Шкурган

Василь Шкурган
Василь Шкурган

Про творчість цього талановитого карпатського українця - гуцула з Косівщни

Автор вірша мій добрий знайомий з Косівщини, що Івано-Франківщині. Звуть його Василь Шкурган. Це той пан, з яким я є на фото на фестивалі в Вижниці, (стоїть з пістолем і без капелюха). А третій пан, що з нами на фото вже помер на превеликий жаль...

Я зібрала і надіслала цей матеріал з тих міркувань, що можна робити літературні сторінки для наших відвідувачів сайту про творчість цікавих людей, з якими нас зітнула доля, не лише з Росії, але і з матірної України. Відтак надсилаю ще і чудовий нарис чи може оповідання цього ж автора "Син".

Щира подяка і палке вітання нашій Наталі

Антоніна Листопад

Будь щаслива і здорова, славна пані Гетьманова!

Ось який лист напередодні Дня Перемоги і чергової річниці з дня народження нашої колеги і товаришки, редактора сайту «Кобза - Українці Росії» Наталії Георгіївни Литвиненко-Орлової надійшов на електронну адресу нашої редакції.

Публікуємо його і щиросердно приєднуємося до цього теплого вітання нашій дорогій «Талочці» від видатної української поетеси пані Антоніни Іванівни Листопад та громади мурманських «Лелек»!

Лелечі долі

Станіслав Сергійович Скорбенко, перший голова Українського культурного товариства Мурманська

Слово про членів мурманської громади «Лелеки»

Хоч народилась я в другій столиці моєї України в м. Харкові, але велика частка мого особистого дитинства та трохи старших років промайнула на Сумщині у селі Грабовське, або як по колишньому, то Пушкарне, Краснопільського повіту. На краю села, де колись була хата мого діда Івана та бабусі Василиси, і яку колись забрали червоні варвари, починається моя Україна. І то правда, що починається саме там, бо якщо навпрошки перескочити яром та ще трошки у гайок, то вже починається Курщина, або як по теперішньому, то Білгородщина, тобто Росія. І якийсь дивний був цей куточок нашого села, батьківщини моєї бабусі, мами, діда. Тут завжди співали тужливих пісень. Співали та плакали, а ще згадували…, - і кожен про своє, і про тяжке гуртове, колгоспне та воєнне життя. Пізніше мені стало зрозуміло, чому тут, на нашому краю села такий сумний плин життя. Зрозуміла я це тоді, коли одного разу, до дня Перемоги, хвіртки та паркани осель були «відзначені» металевою червоною зіркою, яка документально свідкувала на те, що з цього двору господар не повернувся з війни. На деяких хвіртках було по дві і більше таких зірок. Стало щемно-зрозуміло, що на нашому кутку живуть самі вдови, бо жодної хвіртки не минули «зіркою героя» Тому і співалось тут отак, - плачучі… Отож і мій пісенний світогляд сформувався в такому вдовиному оточенні, де співають плачучі, заміж віддають плачучі, самотужки городи орють також плачучі.


Реклама

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Уфимський філіал МДГУ ім. М.О. Шолохова

Уфимський  філіал МДГУ ім. М.О. Шолохова