Славна українська космічна минувшина

Деталі

Категорія: Історія

Створено: Середа, 20 квітня 2011, 05:43

Емблема Космічного агетнства України - 'ракетний' тризуб

Історія української космонавтики, сьогодні майже забута, переписана, вкрадена

Нещодавно світ відзначав 50-ту річницю польоту Юрія Гагаріна у космос. Навіть попри весь масив сказаного про цю визначальну подію, дечому дійсно майже не приділяють уваги. Адже насправді "космічна дорога" для Гагаріна (і не тільки для нього) стала результатом праці українських умів.

Без зайвого скепсису: українці мають повне право претендувати на визнання першості.

Свого часу генерал-лейтенант Олександр Засядько розробив цілу серію різних бойових ракет та створив у російській армії окрему ракетну роту. Це був перший поштовх для розвитку ракетної техніки в Європі. І дав його українець. Ще у середині ХІХ століття.

Ще одному українцю, Миколі Кибальчичу, належала ідея за допомогою ракет відправити людину у космос. Народився він у Коропі (артилерійській столиці Гетьманщини на Чернігівщині) в сім'ї місцевого священика. Кибальчич головним чином відомий тим, що виготовив унікальну бомбу, якою було вбито імператора Олександра ІІ.

Пристрій для реактивних польотів з`явився на стіні тюремного каземату в останні дні життя Кибальчича. Уламком ґудзика той видряпав ескіз космічного корабля.

Унікальний винахід достатньо довго припадав пилом в архівах спецслужб. Перед самою стратою Кибальчич передав папери з розробками реактивного літального апарату своєму адвокатові. Проте царська "охранка" їх вилучила.

Ціолковський не був першовідкривачем. Проте світ дізнався про це лише після революції. Його випередив страчений 3 квітня 1881 року українець Микола Кибальчич. Тим паче майже на три десятиріччя. До речі, Ціолковський теж мав добрячу частину української крові. Зокрема, за одними даними його предком був Северин Наливайко.

Дивним на наш погляд є те, що в російських джерелах Микола Кибальчич нині фігурує як "великий російський винахідник". "Російський" - тобто страчений російським урядом? Тобто той, чий надзвичайний винахід поховали в архівах російської "охранки" на третину сторіччя?

У Коропа ж після вбивства Олександра ІІ відібрали статус міста, наказавши городянам збудувати собор і замолювати там гріхи свого земляка-царегубця.

Житомирянин Сергій Корольов, чия ракета 12 квітня 1961 року виведе у космос першу людину планети, теж чомусь зветься "вєлікім русcкім учьоним".

Одесит Валентин Глушко, чиєму "перу" належать космічна станція "Мир" та комплекс "Буран"-"Енергія", став раптом "російським конструктором". Хоча по життю був видатним радянським вченим українського походження.

Якщо до 1917 року людина встигла відзначитися чимось визначним, то вважалась "великим російським ученим". Проте за рік, тобто після революції, все ще "великим", проте вже "радянським"...

Коли 1991 року Україна набуває статусу незалежної, разом з нею статус змінюють й всі "совєтські генії", перетворюючись на "російських". Своєрідний реверс. Наш "старший брат" щедро, по-братськи, розподілив не лише колишні активи та закордонну власність СРСР, але й спільну історію та досягнення.

Полтавчанин Олександр Шаргей (Юрій Кондратюк) також належить до довгого списку "приватизованих умів".

Олександр Шаргей з Полтави у 1921 році стає Юрієм Кондратюком з Луцьку. Причина банальна: у громадянську війну Шаргей став не до тієї армії. Відтак змушений був змінити документи.

Перша людина на Місяці, Ніл Армстронґ під час візиту в СРСР узяв жменю землі біля будинку в Новосибірську, де жив Юрій Кондратюк.

Основи усього, на чому базується сьогоднішня космонавтикаКондратюк виклав ще у 1928 році. Його книга "Завоювання міжпланетних просторів" містила все: від основного рівняння польоту ракети й до ідеї використання гравітаційного поля небесних тіл для руху космічних кораблів.

Майже всі його розробки нині реалізовані. Саме розрахунки Кондратюка були покладені в основу американської місячної програми.

Попри все це, хіба знає пересічний українець імена своїх героїв? Навряд. Та ж доля й у першого українця (і шостого землянина в космосі) Павла Поповича.

Статистика свідчить: тільки 3% українців знають, хто першим побував на орбіті.

Ляп Національного Банку України, датований 1997 роком, теж помітили б одиниці. Пам'ятну монету, випущену на честь Кондратюка, довелось терміново довелось перекарбовувати одразу по випуску: розрахована Кондратюком траєкторія польоту до Місяця виявилася закрученою не в той бік.

Сам винахідник у лютому 1942 року пропав без вісти, лише рік прослуживши добровольцем народного ополчення, А разом з ним пропав і портфель з ракетними розробками. На відміну від радянської влади, яка спокійнісінько вкинула в м'ясорубку війни геніального вченого, німці одразу второпали, який скарб потрапив їм до рук.

Існує версія, що в основі розробок всім відомої ракети "Фау-2" лежать деякі матеріали саме з цього портфелю. А от подальша доля самого Шаргея-Кондратюка досі невідома.

На доказ багатої але незнаної української історії пропонуємо невеличку ретроспективу. Дати скажуть самі за себе:

1937 рік. У Харківському авіаційному інституті створюють Харківську реактивну групу, яка незабаром успішно запускає велику стратосферну ракету.

1951 рік. Автомобільний завод у Дніпропетровську перетворюється у засекречену "поштову скриньку № 586". Замість авто на ньому виготовляють радянські ракети Р-1 (модефікований варіант німецької "Фау-2"). З 1966 року це Південно-машинобудівний завод та КБ "Південне", яким устиг покерувати і другий президент України. На території заводу також створюється Особливе конструкторське бюро на чолі з Михайлом Янгелем.. Крім найрізноманітніших бойових ракет, "Південмашу" належить випуск носія "Космос" на базі бойової ракети "Р-12", що з успіхом експлуатувався включно до 1977 року.

У тому ж Дніпропетровську, до речі, виготовляли ракети для "Морського старту" - проекту космічних запусків з екватора.

І це ще далеко не повний перелік космічних носіїв та супутників, розроблених та виготовлених у Дніпропетровську: космічні апарати "Метеор", "Стріла", прообраз сучасних "шатлів", супутник "Космічна стріла" (запущено ще 1967 року (!)), супутники серії "Інтеркосмос", тощо.

Супутники "Аріабхата" та "Бхаскара", запущені свого часу індійцями, виконати місію, на них покладену, змогли не без помічі українських спеціалістів. Адже ті в середині 1970-х надавали технічного сприяння в їх розробці та запуску.

Звісно, що крім "Південмашу", на СРСР працювали й десятки інших підприємств, НДІ й наукових центрів.

Українські підприємства "Комунар" та "Арсенал" були задіяні й в запуску першого штучного супутника Землі (4 жовтня 1957 року). Вони ж брали участь й у підготовці "Гагарінського старту". Чи не третина "космічних" підприємств та закладів СРСР базувалась саме в Україні.

До речі, близько 40% радянських (а потім й російських) космонавтів - вихідці з України.

Єдине, в чому в космічній гонці СРСР відверто програла США була місячна програма. Радянським людям так і не вдалося залишити слід черевика на супутнику Землі.

Після того Москва заявила: "А ми й не збиралися". Мовляв, навіщо посилати людей, якщо все можна дослідити за допомогою техніки. Але тут керівництво СРСР злукавило. Насправді збиралися, ще й як.

Паралельно з американцями радянськими вченими було розроблено і збудовано спеціальні місячні модулі, і навіть підготували відповідну групу космонавтів. Але після того, як Армстронг пройшовся Місяцем, радянський уряд вирішив не витрачати зайвих сил та коштів.

Гордістю радянської місячної програми став "Луноход". Мало хто знає, але свій шлях "любимый лунный трактор" СРСР до Місяця розпочав в Україні.

Під Сімферополем навіть створили спеціальний "місяцедром" для підготовки команди "Луноходу".

"Луноход-1" (у 1970 р.) та "Луноход-2" (у 1973 р.) на Місяць, таки, потрапили. "Трактористи" ж під час виконання місячної місії знаходилися у Криму - у центрі керування в селищі Шкільне.

Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів "Союз", брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки "Союз"-"Аполон", відстежували перший і єдиний політ радянського шатла "Буран"...

Не зважаючи на те, що тодішній президент України любив розповідати про себе, як про "космічного" вченого-ракетника, незабаром після проголошення незалежності України центр у Криму було майже знищено...

Нині лишилась хіба що тільки пам`ять про славетну космічну минувшину в Україні. На Космічній виставці, що у "Артеку", залишився брат-близнюк "Лунохода-2", який колись проходив випробування на кримському "місяцедромі". Попри свою скромну назву, "виставка" на сьогодні володіє унікальними експонатами, яким можуть позаздрити найсолідніші космічні музеї. Варто зокрема сказати, що її було створено саме з ініціативи та за безпосередньою участю першого космонавта Землі. Саме в "Артеці" нині містяться тренувальний скафандр Гагаріна і парашут, на якому він приземлився після свого легендарного польоту. Представлено і скафандр космонавта Леонова, у якому було здійснено перший вихід людини у відкритий космос.

Досить рідкісним та незвичним експонатом є космічний скафандр песика Чернушки. Собака прославився тим, що у 1961 році разом з манекеном "Іван Івановичем" злітав у космос за програмою, готованою для Гагаріна. До речі, манекен "Іван Іванович", який двічі побував у космосі, теж можна побачити в експозиції.

Маємо й чимало інших космічних реліквій. Найбільший ажіотаж серед дорослих відвідувачів, однак, викликає пластикова туба з традиційною етикеткою "Столичної" горілки, представлена серед експонатів "космічної їжі".

Цікаво, що в Росії безпосередньо на сьогодні майже не залишилося предметів, експонатів, пов'язаних з першими космічними польотами. Більшість із них продано за кордон.

Так у 1993 році через аукціон Сотбіс за $ 68,5 тисяч (при стартовій ціні $5 тисяч) росіяни продали "Луноход-1". Щоправда, за умов вивезення його з Місяця коштом покупця.

За роки своєї незалежності Україна посіла окреме місце серед провідних космічних держав світу.

Сьогодні наша держава випускає різноманітні ракетоносії: від "космічної малолітражки" - типу "Циклон-3" (супутники до 600 кг) й до важкої "космічної фури" "Зеніт-2 SLВ", здатної вивести на орбіту до 14 тонн.

На базі балістичної ракети SS-18 "Сатана" створено мирні космічні носії серії "Дніпро". Усього на трьох закордонних космодромах - Байконур, Плесецьк і "Морський старт" - експлуатуються п'ять українських ракетно-космічних комплексів.

Комплексами "Циклон-2", "Циклон-3", "Зеніт-2", "Зеніт-3SL", "Дніпро" з 1991 року здійснено майже 80 пусків і виведено на орбіту понад півтори сотні супутників.

На сьогодні Україна контролює 10% ринку космічних послуг.

Передрук: «Українська правда»

Морський старт' - проект космічних запусків з екватора, ракети для якого виготовляють у Дніпропетровську

Перша четвірка радянських космонавтів. Ю. Гагарін, П. Попович, Г. Тітов, А. Ніколаєв

Стартує 'Дніпро', колишня бойова балістична ракета Р-36 (SS-18), розроблена на 'Південмаші'

Микола Кибальчич, винахідник.

На світлинах: Микола Кибальчич. Перша четвірка радянських космонавтів. Ю. Гагарін, П. Попович, Г. Тітов, А. Ніколаєв. Ювілейна монета НБУ, створена до сторіччя з дня народження космічного генія Юрія Кондратюка. "Морський старт" - проект космічних запусків з екватора, ракети для якого виготовляють у Дніпропетровську. Стартує "Дніпро", колишня бойова балістична ракета Р-36 (SS-18), розроблена на "Південмаші". Дубль "лунохода" в "Артеку. Його брат-близнюк залишився на Місяці. Емблема Космічного агентства України - "ракетний" тризуб.

• < Попередня
• Наступна >