На уродини "Української малярки" Емми Андрієвської

Деталі

Категорія: Вербиченька (Нижнєкамськ)

Створено: П'ятниця, 08 квітня 2011, 04:59

Емма Андієвська, Людмила Найденко, Ірина Мороз в УВУ

До уродин пані Емми Андієвської хочу поділитися

спогадами про свою зустріч з цією дивовижною людиною

Виїхавши з України ще за часів Радянського Союзу, багато чого пройшло повз мою увагу у навчальному процесі. Ім’я Емми Андієвської, «Української малярки», як вона сама себе гордо називає, я вперше почула вже в Мюнхені в Українському вільному університеті, куди влітку 2004 року приїхала поповнювати свій вантаж знань і надолужувати пропущене.

Під час занять вперше побачила жваву цікаву жіночку «бальзаківського» віку, дещо дивнувату (тобто не таку, як усі!), але з першого погляду таку захоплюючу, що більше від неї відірватися було просто не можливо!

Шкіряні без підборів мешти, чорна довга спідниця, сніжно-біла вишукана блузочка, яскравий, навіть вечірній макіяж, оригінальні великі прикраси: браслет, перстені, намисто, сережки-кульчики і зверху – чудернацький височенний крислатий чорний капелюшок... Поруч з більш скромними канадськими викладачками, пані Емма виглядала просто «парадно».

Та головне було не тільки в її зовнішності! При такому «параді» хутко тягла вона за собою огрядну валізу на складному возику на третій поверх університету. Не зважаючи на сьомий десяток років, енергійності її вистачило б на загін молоді. Увірвавшись в аудиторію (по-іншому це й не назвати!), через хвилину спілкування вона наче вже сто років знала кожного з присутніх. До кожного віднайшла якесь питання, зауваження, пораду, встигла поміж питаннями розповісти купу новин і пережитих пригод, мов чаклун з мішка витягала безліч дивних книжок, про які тут же встигала розповідати, направо й наліво дарувала примірники своїх безцінних видань, підписуючи їх на згадку. І сфотографуватися ми також встигли.

Особисто мене просто захопила її біографія, розказана нею з таким дивним почуттям гумору. Київське й донецьке дитинство неначе якогось хлопчиська-бешкетника, а не чемної дівчинки. Як зростала вона і йшла до висоти своєї творчості в Союзі і згодом – в Німеччині, скрізь підкреслюючи: «я Українська малярка!». Потім – як її творчість вийшла на терени Європи, про її численні виставки й визнання. Слухати було дуже цікаво! Якщо викладачі з України сприймали пані Емму як «живого класика», що вивчається в школі, то для мене відкриттям було кожне слово!

Але приголомшило те, що до сприйняття її творчості я була абсолютно не готова! Спершу пані Емма розповіла нам свою казку. Не вкладалося в моїй голові, як можна таке придумати? Як його сприймати? Як зрозуміти? От що значить вік! Напевно, якби я була дитиною, такі питання б не виникали (я переконалася у цьому восени, коли читала своїм учням у Татарстані казки пані Емми!).

Ще більше здивували малюнки. Я спершу нічого зрозуміти не могла: що то за «чудернацькі витівки» на папері? Де ж тут те, про що назва? У чому, врешті решт, зміст? Але відверто запитати так і не наважилася.

Під час одного з уроків пані Емма запросила до себе в гості, але попередила: «Приходити до мене

можна не більш як утрьох». Здивувались ми, але вирішили хто з ким піде, записали адресу й у призначений день почали збиратися.

Ірина Білай (вчителька літератури з міста Апостолове, що на Дніпропетровщині), Олексій Пароля

(директор школи з села Лани Надвірнянського району Львівської області) та я, купили коробку смачних цукерок, оригінальну квітку у вазонку та встромили до неї метелика. Ми довго блукали незнайомим районом Мюнхена, поки віднайшли ошатний будиночок, піднялися на третій поверх і натиснули дзвінок.

Пані Емма нас чекала, запросила проходити, і тут ми зрозуміли, чому приходити до неї можна «не

більше трьох». Досить велика двокімнатна квартира була вщент заповнена творчим доробком пані

Емми! Численні полиці з книгами були всюди, де тільки можна було зробити полиці – навіть під стелею! Безліч пакунків з книгами були розташовані просто вздовж всього коридору, рухатись повз які можна було тільки приставним кроком, та й то по черзі й боком.

Так просунулись ми до зали, де вільне місце було тільки на дивані (ми сіли втрьох) й у кріслі навпроти (де сіла пані Емма). Між нами був лише невеликий журнальний столик, вже накритий до чаю й заставлений ласощами. Пів-кімнати займав справжній зимовий сад з численних квітів у вазах і вазонках.

Якби ви знали, як пані Емма ними пишається! Вона всі їх знає і з ними розмовляє! Напевно вони їй

відповідають тим же й нашіптують ті незвичайні казки, які вона згодом видає...

Решту кімнати займали численні картини пані Емми у рамах і без, складені одна на одну, або

приставлені до стін. Про них і пішла розмова. Я наважилася-таки, дивлячись на картину, запитати

відверто:

– Ну де ж тут, вибачте, родина?

Пані Емма відповіла:

– Ну бачите ж, капелюх – значить чоловік, а ось, дивіться, намисто, – значить, це його дружина. А ось (показує на якесь кружальце збоку) – це комаха.

– А пальців же чого п’ятнадцять? – питаю я.

– А яка різниця? Пальці ж є!...

Потроху, з поясненнями пані Емми почала розуміти картини, навчилася віднаходити задумки та їх зміст.

– А чому багато картин не мають верху й низу? Наче дивитися на них можно з усіх сторін? – запитав  Олексій.

– Ходімте, покажу, – запросила пані Емма.

Ми у той же спосіб, приставним кроком, посунули в сусідню кімнату – до спальні, всю середину якої

займало ліжко, а попід стінами стояли пачками вряд двох і трьох метрові картини в гарному урамленні під склом. «Коли помер мій чоловік, я задумалась нащо мені тепер таке широчезне ліжко? А потім вирішила використати його під своєрідний мольберт», – говорить майстриня. Ліжко дійсно було більш як 2х2 метри, але ще більшим було розміщене на ньому полотно з початим щойно малюнком. Пані Емма навколішки пересувалась з кутка в куток у всі боки просто по майбутній картині й розмічала олівцем майбутні персонажі. Отак і створюються її шедеври!

Напевно нині в численних мюнхенських музеях і пінакотеках віднайшлося місце для доробку пані

Емми і її творчість доступна глядачам, а мої особисті враження можуть слугувати лише доповненням, додатковою рисочкою до історії й творчості «Української малярки» Емми Андієвської.

Людмила НАЙДЕНКО

Керівник Об’єднання з вивчання історії та культури

українського народу (недільної школи) «Лелеки»

(м. Нижнєкамськ, Татарстан, Росія)

mailto: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Неймовірні образи виринають з казкового світу Емми Андрієвської.

Олена Марченко, Леся Турецька, Емма Андієвська на шумористичній вечірці

На світлинах: Оленка Марченко, Леся Турецька, Емма Андієвська на гумористичній вечірці. Емма

Андієвська, Людмила Найденко, Ірина Мороз в УВУ. Неймовірні образи виринають з казкового світу

Емми Андрієвської.

• < Попередня
• Наступна >