Ми громадяни Росії, але діти України

• 
• 

Деталі

Категорія: Права людини і громадянина

Створено: Середа, 09 лютого 2011, 01:27

Відкритий лист члена Правління ФНКАУР Наталі Литвиненко-Орлової напередодні громадських зборів 5 лютого у Москві

Шановні Друзі!

Напевно всім відомо, що 5 лютого 2011 р. о 12 годині у Посольстві України в Росії з ініціативи Надзвичайного і Повноважного Посла України в Росії Володимира Єльченка відбудеться зустріч з активом ОУР, українських національно-культурних автономій з метою обговорення актуальних питань українського руху в Росії.

На превеликий жаль не маю змоги долучитися до «живої» розмови, що стосується стану справ роботи, або, як тепер, то вже існування загальноросійських українських організацій. Але я, як член  правління ФНКАУР, почуваюся до належного обов’язку хоч на письмі висловити своє занепокоєння і аналіз причин щодо нинішнього стану нашого українського руху і причин нинішніх гонінь на нього.

Окреслювалася низка причин, з приводу яких була скасована ФНКАУР, і робиться спроба скасувати ОУР.

Причину першу, тобто «недотримання» вимог статуту та несвоєчасне проведення, або й зовсім не проведення чергових заходів ФНКАУР відкидаю, як досить недосконало сфабриковану аргументацію.

1) Для проведення заходів потрібні неабиякі кошти і ніхто їх не давав. Особливо відтоді, як було скасовано Міністерство у справах національностей в РФ.

2) Коли ж таки проводилися такі організаційні заходи, як засідання правлінь вищезазначених організацій, то мали ще більший клопіт… Чого тільки не писав про нас російський інтернет і всі ЗМІ Росії?! Мовляв зібрався «бандерівський шабаш», який підточує державний лад Росії! Ці горе-публікації не важко знайти в мережі ще й сьогодні. Очевидно, актуальність теми ще не минула.

Таким, або близько за змістом, по суті  є останнє(?) окреслення «провин» вищезазначених федеральних організацій українців на терені РФ. Ось так приблизно оголошує Мінюст Росії в звинуваченнях щодо ФНКАУР та ОУР  у «другому читанні».

Зазначу, що абсолютно аполітичними в наш час можуть бути хіба що якісь невідомі світові племена. А ми, українці, та ще й російські громадяни на додаток, є та  нація, яка належить до цивілізованої європейської спільноти. За плечима наших предків дві революції, громадянська війна, не один голодомор, 1937 рік, участь у ВВВ, лідери шестидесятників у таборах, смерть Василя Стуса у таборі, інші драматичні події історії. І це лише за одне 20-те століття! Та вже й ми самі були свідками таких драматичних подій, як розвал Cоюзу та розтягування на сувеніри камінців з зруйнованої Берлінської стіни. Тому вимагати від нас, вибачте, повного «остолопства», чи то хлопства, немає сенсу. Але це не значить, що хоч жоден з нас намагався, навіть у найменший спосіб, руйнувати державний лад Росії. По-перше, ми самі є не просто представниками Росії, а є її законними громадянами - слухняними платниками податків, і якщо ми й вели розмови про створення українських факультативів при школах або й Вузах Росії, билися чолом аби створити колективи художньої самодіяльності, то це зовсім не ті речі, які хоч найменшим чином шкодять авторитету Російської Держави, а тим паче загрожують її політичному чи геополітичному ладу.

Цікаво, що навколо закриття ФНКАУР та ОУР було назублене все, що тільки можна було підбурити і долучити до безсоромно сфабрикованої справи. Скажімо, 2 січня в рекламній телемережці (яку крутили кожні 10-15 хвилин і то протягом двох чи трьох діб до фільму «Брат-2» чую слідуюче: Голос поза кадром : «Украинская диаспора сыграла саму себя… - (далі в кадрі) Бандеровец? Та ти шо?» Отакі тепер святкові реклами в Росії (відзначу час: між завершеним «успішним» судом з ліквідації ФНКАУР і наступаючим судом із ліквідації ОУР). Бачте, як «круто»!? І навіть не йдеться про слово – українці… А так і окреслено - «украінская діаспора» А хтось і після цього каже, що от бачте, не проводили «заходів» тому і поплатилися ліквідацією.

Наголошую і на тому, що жодних політичних заяв колективного порядку від членів ФНКАУР, або ОУР, не приймалося. Були звернення до мера Москви, коли йшлося про закриття української бібліотеки і Освітнього центру, до Президента РФ з тими ж питаннями, але звернення зважені, аргументовані, з посиланням на закон і право і абсолютно зрозумілі для будь-якої демократичної країни Світу. Писалося стурбованими громадянами своєї країни, а не «протестним електоратом».

Щодо наших симпатій, або антипатій, які стосуються виборів в Україні, то ці страсті, хором божевільних, вирують і киплять у кожному куточку Росії. В кожній перукарні, або крамниці… Самі росіяни, як то не дивно виглядає, меншою мірою переймаються виборами Президента, або й інших політиків, на російських теренах. Що ж до України, як і Білорусі, то в них більший, особливий інтерес, тим паче розпалений жовтопузими ЗМІ. То що ж дивного в тому, що і кожен з нас, ПООКРЕМЦІ, пильно слідкує за подіями в Україні і має на цей рахунок свою особисту думку? Адже ми - українці і нас не може не турбувати те, що відбувається на землі, де ми народилися, а дехто з нас невдовзі планує своє повернення додому в Україну.

Російські можновладці так само як і представники Мінюсту РФ розуміють всю хибність таких звинувачень, які «шиті білими нитками», але стоять на своєму. А справжня причина гонінь на діаспору відома, лежить на поверхні – це політичні торги… Українці ж Росії – заручники цих політичних ігор. Як розібратися до пуття, то в самій Росії, у тих же ЗМІ, про той «держаний лад» можна такого прочитати, або почути, що тільки тримайся…

Йде поступова атака на саму Українську державу. Приклад?! Будь ласка! І знову святковий. 2 січня залюбки споглядаю новенький російський мультфільм «Змєй-Горинич» і, здається, Добриня Нікітіч. Фільм абсолютно новий, бо дівки в сарафанах такого вдають гопа з дригом,- і стегнами, і мовним засобом, що коли ми були малі, то нам  такого дивитися не дозволяли. Але не в тому річ. Оцей диво-богатир звертається до пана в «косовороткє» так: «Князь києвский, позволь…» і.т.п. І так не раз і не два, -  протягом усього фільму… Мене особисто здивувало, як то так,- усі герої зображені в національних строях Московського царства, особливо юний Элісєй, - ну тобі абсолютний кремлівський стрілець часів царя Олексія Михайловича,а точаться от такі розмовки… Чомусь не «царь-батюшка», а «князь киевский»… Навіть Баба – Яга і та тороче про маєтність, а відповідно й прописку у Києві… Та й самі київські пагорби у тому мультику змальовані дуже красиво і натурально. Отако… І не інакше…

Цілком, той мультик вдався не тільки цікавим, але  ще й «повчальним». Діточки, як правило, таке дивляться на одному подиху. Однак, виникає питання, як? і хто? буде пояснювати тим самим діточкам, років так, через 5-8, чому столиця Росії (бо по мультику саме так і слід розуміти) знаходиться на теренах сусідньої Держави?! Все дуже просто. Покладається велика надія, чи то пак, ВЕЛИКА ПЕВНІСТЬ у тому, що поки дітки підростуть, то хай не столиця, а бодай хоч сама Київська область буде підтягнута до московських веж і буде саме такою, як то показово змальовано у мультику. Щоправда, ті російські політики, які замовляють таку мультикову продукцію, чомусь забувають, що в Україні також підростають діточки, які за свою Державу таки зможуть постояти, або нагадати як саме жабки плигають, бодай в Україні…

Чому відбувається такий наступ на українські організації Росії?! Тому що ми, українці Росії, фактично є безбатченками. Так, ми громадяни Росії, але діти України. І в нашому питанні за нас має вступитися Батько, тобто Президент України Віктор Янукович. Бо безбатченків б’ють і на своїй вулиці і в сусідньому селі, а тим паче в сусідній Державі.

Декого з нас вже прибрали безслідно, на декого зробили замовні напади... І все то були люди відомі – на рівні членів Ради ФНКАУР. Убивць, зрозуміло, не знайшли…  Та чи й шукали? То були "прєдупрєдітєльниє вистрели", а далі буде більше? А як же з правом на життя, гарантованим Конституцією?

І як то прикро усвідомлювати, що російська діаспора буквально сидить у пазусі Української Держави. Має свої школи, кафедри в ВНЗ, - одних тільки державних російських театрів 7 чи 9, в відносно малій територіально Україні, якщо порівнювати її з теренами Росії (а скільки ще класичних вистав  грається російською мовою в українських театрах?!) Про наявність цілого потоку російськомовних ЗМІ і казати годі.

Незрозумілим лишається і той прикрий факт, що скасовують старі організації і мають на меті започаткувати створення нових. Що тут? Розмежування на «хароших і плахіх украинцев», тобто планований розкол діаспори? Тільки так і можна розуміти… І це в той час, коли «старі» організації мають неабиякий досвід, в тих «старих» організаціях люди вже стали ріднею, бо знайомі між собою не тільки в колі місцевих громад, а «родичаються» цілими регіонами, та що й казати - від Мурманська до саменького Далекого Сходу всі знайомі поміж собою. То чим таки ми не догодили, або нагнівили? І кого? Все це нагадує приступи «українізації» не такої вже й давньої історії. Спочатку оголошували так звану «українізацію», потім брали на облік тих, хто з радістю «українізувався», а далі… було те, про що й згадувати не хочеться. Бо знову скажуть: «Політика»…

А українським політикам я би радила хоч іноді дивитися отакі святкові новітні російські «казки», - то є добрий орієнтир в великій політиці міждержавних стосунків і критерій курсу фарватеру геополітичних і фінансових інтересів держави-сусідки.

Те ж саме раджу і деяким своїм товаришам, які наївно вважають (а ще й твердо на тому стоять), що українські організації в Росії закрили через те, що мовляв, вони лінтьобаї, то якийсь захід не провели, то по радіо щось не те сказали, то конференцію про українську мову заходилися проводити… До речі, проведення конференцій на просвітянські теми і є одним з пунктів статуту і ФНКАУР і ОУР.

Отож, дивіться уважно теле-казки, шановні панове! Як кажуть: «сказка ложь, да в ней намек, - добрым молодцам урок…»

Щиро!

Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА

член Правління «Федеральної національно-культурної автономії Українці Росії»

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Мурманськ

3 лютого 2011 р.

На світлині: Наталя Литвиненко-Орлова.

Від головного редактора:

Наводжу лише два матеріали із згаданих автором і нашим колегою.

http://www.pravaya.ru/look/2987

http://www.pravaya.ru/look/4135 

Ганьба авторам-гапонам:

Бакланов Олег Дмитриевич, Председатель общества дружбы и сотрудничества

народов России и Украины; 

Лунев Николай Стефанович, Президент землячества Донбассовцев в Москве; 

Христенко Владимир Николаевич, Глава Николаевского землячества в Москве; 

Лисовский Сергей Анатольевич, Глава Землячества Донбассовцев в Петербурге.

Очевидно ось із такого громадського «матеріалу» і створюватимуться «нові» діаспорні організації. Що спільного у цих стукачів по духу із чимось громадським і суспільно корисним і високим? Це ж не творці а герострати.

А стукачі завжди були невід’ємною частиною системи ГУЛАГУ, а не громадського руху.

В.К.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

• < Попередня
• Наступна >