Інтерв’ю для сайту „Кобза - українці Росії” з головою Регіональної національно-культурної автономії Ямалу

- Пане Олександре, представте, будь-ласка, себе і Вашу організацію.

-     Потока Олександр Іванович, голова Регіональної національно-культурної автономії Ямалу, Ямало-Ненецький автономний округ Росії. Зараз я представляю дві організації. По-перше, Український культурно-діловий центр міста Новий Уренгой – це газова столиця Росії. А по-друге, я є головою Національно-культурної автономії українців Ямалу.

Моя громадська діяльність почалася після Третього Світового Форуму українців, який проходив у Києві у 2001 році. Тоді я був запрошений як гість, але саме Форум допоміг мені визначити себе та з’ясувати мої  плани на майбутнє. Я себе вважаю українцем, який є громадянином Росії і мешкає на теренах Росії.

Протягом місяця після Форуму я подав документи на реєстрацію організації, ми провели збори. Ми мали ансамбль української пісні „Барвінок”. Але громадська організація не була зареєстрована, хоча вона вже і існувала. Організація існує вже два роки, ми небагато зробили за цей час, але робота не стоїть на місці. Після проголошення 2002 року “Роком України в Росії” ми привозили в  Україну на запрошення міст Києва, Білої Церкви та Трускавця наш танцювальний дитячий колектив „Кукарача з півночі”. Колектив давав благодійні концерти, а потім діти мали змогу отримати безкоштовне лікування у Трускавці. Це було на початку січня 2002 року, а у лютому до нашого округу приїздив Президент України Леонід Данилович Кучма і я приймав участь у організації зустрічі. Зібрав збори діаспори, ми провели конференцію, декілька питань винесли на обговорення і вручили Президенту цей пакет. Тут ішлася мова про пенсійне забезпечення українців, які мешкають на теренах Росії і хотіли б виїхати в Україну. Це питання досить важливе, але до цього часу так і не вирішене. Про оздоровлення дітей з Півночі на кримському півострові України - безліч митних непорозумінь.

- Скажіть, будь-ласка, яка кількість людей з вашого регіону бажала б повернутися в Україну і отримувати тут свої північні пенсії?

- У нашому місці проживає 40 тисяч українців і з них 20 тисяч мали б бажання переїхати в Україну. Ці люди виходячи на пенсію поселяються на прикордонних з Україною територіях. Це - Бєлгородська, Ростовська, Воронізька області.

- У якому стані знаходиться зараз обговорення питання про пенсії, хто його обговорює, які документи підписано з цього приводу?

- Це питання протягом року розглядалося як керівництвом Росії так і України. Українська сторона на цей час уже всі заходи використала. Усі питання були з’ясовані і пакет документів був переданий на розгляд Росії. Але російська сторона зволікає з рішенням.

- Розкажіть, будь-ласка, з якими проблемами Ви зіткнулися, коли реєстрували національно-культурну автономію?

- При реєстрації нашої організації, ми користувалися Законом “Про громадські організації” який існує в Росії. Один із пунктів цього закону говорить, що 3 і більше чоловік можуть скласти цю організацію і зареєструватися. Наша організація налічувала 15 чоловік, а згодом ми з’ясували , що наша діяльність може поширюватися на весь  регіон. У нас є п’ять міст в яких мешкає багато українців – це Муравленково, Ноябрськ, Губкінський. Я зустрівся з керівником організації із Ноябрська, в інших містах організації не зареєстровані, і ми вирішили провести конференцію і створити українську національно-культурну автономію Ямалу. Протокол цього рішення і документи про нашу організацію ми направили до Управління юстиції по Ямалу. Але отримали негативну відповідь.

- Чим влада мотивувала цю відповідь?

-        Якимись захмарними аргументами. Нам потрібна зараз допомога юриста, який би міг розібратися з цим. Нам відмовили згідно Закону “Про громадські організації”, а ми користувалися федеральним Законом “Про національно-культурні автономії”.

А що стосується позитивних моментів, то ми відкрили Українську недільну школу у Новому Уренгої. І нині я маю честь брати участь у нагородженні за відкриття цієї української школи в Росії. Зараз у нас навчається 50 учнів,  є досить багато цікавих програм,  які будуть застосовуватися в процесі навчання.

Я є директором Урало-Сибірського представництва Київської академії управління персоналом. Зараз ми готуємо декілька програм, у тому числі і Президентську програму для студентів, які навчаються в Україні. Ми готуємо учнів і направляємо для навчання в Україні в вищих навчальних закладах.

- Чи маєте проблеми з підручниками для навчального процесу і як ви їх вирішуєте?

-  Звичайно є такі проблеми. Вирішуємо на особистому рівні, через родинні зв’язки і т.д. Ми йдемо, як піонери. Користуємось підручниками української мови для російськомовних шкіл. Це скорочена програма. Книжки ми привозили з України. 40 % наших вчителів вихідці з України, вони викладають українську мову, літературу, історію, географію. Зараз ми ввели новий предмет - „Український етикет”. Ще б я хотів звернутися до Президента Аскольда Лозинського і нагадати йому, що три роки тому тут, у Києві, ми зустрічалися і говорили про проблеми створення української недільної школи, він обіцяв допомогти підручниками та комп’ютерами. Але по цей день я не можу з ним зконтактуватися, хоч школу ми вже відкрили і потреби диктує саме життя. Сподіваємося на співпрацю із Світовим Конгресом.

- Розкажіть, будь-ласка, про плани на майбутнє, що збираєтесь робити найближчим часом?

- У нас дуже цікаві плани. Ми зараз разом із Світовим Конгресом українців і організацією УВКР на чолі з паном Михайлом Горинем, а також з Товариством „Україна - Світ” працюємо над програмою проведення року Росії в Україні. Ми готуємо колективи і плануємо у листопаді в Києві дати такі концерти. Хочемо показати нашу діаспору, яка мешкає на півночі, дитячі колективи, колектив „Барвінок” та „Кущ калини”. Молодь – наша надія.

Бесіду вів Василь КОЛОМАЦЬКИЙ.

Київ, серпень 2003 р.

Лише зареєстровані користувачі мають право лишати коментарі