Про політичний тиск на український культурний рух у Росії

• 
• 

Деталі

Категорія: Права людини і громадянина

Створено: П'ятниця, 21 травня 2010, 13:53

Заява від імені ради керівників українських громадських організацій РФ

Починаючи з кінця 2004 року українські культурно-освітні організації Росії опинилися під жорским тиском з боку органів державної влади Російської Федерації.

У Москві, Санкт-Петербурзі, Сургуті, Воронежі, Уфі почалася справжня зачистка українського культурного руху. Серед іншого, слід нагадати таке:

- «зачистка» Бібліотеки української літератури в Москві, переслідування її провідних працівників (2006–2007);

- закриття Українського освітнього центру в Москві при середній школі № 124 (2008);

- оголошення персоною нон-грата активіста українського культурно-освітнього руху в Росії, твоця Бібліотеки української літератури в Москві Юрія Кононенка (2009);

- тотальна ангажована перевірка Міністерством юстиції РФ діяльності Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (Автономія), Об’єднання українців Росії (ОУР) з подальшим призупиненням їхньої діяльності (2009–2010);

- судове переслідування Міністерством юстиції РФ Федеральної національно-культурної автономії українців Росії з метою її ліквідації (2009–2010).

Досить показовою є остання справа — із переслідуванням і ліквідацією національно-культурної автономії.

Щоб мати підстави для подання позовної заяви про ліквідацію Автономії, Мінюст 9.02.2010 виніс попереження Автономії в порушенні ст. 43 закону ФЗ-№ 82 від 12.05.1995 р. «Об общественных объединениях». Згідно з законом «… в случае приостановления деятельности общественного объединения приостаналиваются его права как учредителя средств массовой информации, ему запрещается организовывать и проводить собрания, митинги, демонстрации, шествия, пикетирование и иные массовые акции или пуличные мероприятия, принимать участие в выборах…».

Для винесення попередження Мінюст використав заяву якогось Н.В. Журавльова. При ознайомленні з цією заявою мимоволі двишся на календар, щоб упевнитись, що зараз 2010 р. Журавльов повідомляє: 

«…В. Семененко, представляя украинские общественные организации России от имени «ФНКА УР», ргулярно принимает участие в мероприятиях организуемых зарубежными неправительственными структурами - «Украинской всемирной координационной рады», «Всеминого конгресса украинцев», «по вопросам состояния украинской нации». Лидеры указанных организаций выступают с позиции национлизма и сепаратизма… Деятельность В. Семененко … направлена на пропаганду превосходства украиской нации…» І в кінці однозначний висновок, як цвях в домовину «… деятельность «Федеральной нацинально-культурной автономии украинцев России» направлена на дискредитцию проводимого руководством России политического курса по межнациональному единству и в своей деятельности несёт угрозу сущесвующему конституционному строю…». Так що закриття Автономії – це занадто м’яке покарання за діяльність, яка загрожує конституційному ладу країни.

Мінюст за допомогою Журавльова вказує на три випадки порушення законодавства:

«… в нарушение статьи 43 Закона сопредседатель Автономии Семененко В.Ф. 29.10.2009 от имени ураинской общины принял участие в публичном выступлении на Радио Свобода.

Также в нарушение статьи 43 Закона Автономией в лице ее сопредсдателей Бабенко В.Я. и Семененко В.Ф. была организована и проведена 11-12.11.2009 в г. Москве международная научно-практическая коференция «Украинистика в России: история, сстояние, тенденции развития».

Кроме того, согласно поступившей в Минюст России информации 26.11.2009 Семененко В.Ф., предсталяя Автономию, руководил мероприятием, посвященным памяти «жертв голодомора и убийства украицев в 30-х годах», которое было организовано в поддержку вахты памяти «неугасимая свеча» и докментально-художественной выставки «голодомор 1932-1933 годов - геноцид украинского народа», окрытой 25.11.2009 в г. Киеве…»

Одержавши таке попередження, керівництво Автономії було здивоване занадто вільним тлумаченням закнодавства, безпідставним накиданням дій, яких не було, подання звинвачень без усякої перевірки. А тому Автономія подала позов про скасуванння попереження.

Тверський районний суд м. Москви 12 травня 2009 р. відмовив Автономії в задоволенні пзову.

Аргументація Мінюсту щодо попередження повністю ґрунтується на заяві Журавльова, хча викладені ним факти не відповідають дійсності.

Аргументація Автономії:

•  В. Семененко як фізична особа на прохання редакції Радіо «Свобода» дав коментар по телефону, що аж ніяк не може вважатися організацією і проведенням Автономією публічного заходу;
•  після призупинення діяльності Автономії 19.10. 2009 р. В. Бабенко і В. Семененко на підставі власних заяв рішенням оргкомітету науково-практичної конференції 27.10.2009 р. були виведені з оргкомітету, і Автономія як юридична особа не мала жодного відношення до організації і проведення конференції 11.11.2009 р., про що свідчать протоколи оргкомітету і опубліковані матеріали конференції (були передані в суд); попередження винесено через три місяці після проведення конференції, цілком достатній час для перевірки всіх матеріалів;
•  26.11.2009 р. Автономія жодних заходів не організовувала і не проводила, про що кажуть свідки, і відсутність доказів з боку Мінюсту про проведення Автономією таких заходів.

Аргументація суду:

«… суд считает установленным факт участия сопредседателя Автономии в публином выступлении на Радио Свобода…», зовсім нічого не кажучи про непричетність Автономії до організації і проведення радіопередачі;

«…Довод Семененко В.Ф. о том, что 27.10.2009 г. на основании личных заявлений Семененко В.Ф. и Ббенко В.Я. были выведены из состава оргкомитета указанной конфренции. Иных должностных лиц в составе оргкомитета не было не может являться основанием для признания предупреждения незаконым по следующим основаниям. …учитывая, что на момент вынесения предпреждения Министерство юстиции РФ не располагало сведениями о выходе Семененко В.Ф. и Бабенко В.Я. из оргкомитета конфренции (на 09.02.2010 г.), а информация о том, что Бабенко В.Я. и Семененко В.Ф. являлись сопредседтелями конференции распространялась в день (11.11.2009 р.) прведения конференции, суд приходит к вводу, что у министерства юстиции имелись основания учитывать указанное обстоятельство при внесении предупреждения…» Розглянемо детальніше ці обставини. Журавльов представив в суд Інтернет-повідомлення про конференцію, датоване чотирма місяцями до проведення конференції, і наруковане в той же час повідомлення про конференцію, одержане ним у бібліотеці одного з організаторів конференції Культуного центру України в Москві. На протязі трьох місяців (від 11.12.2009 до 09.02.2010) Мінюст перебував в невіданні і не намагався (чи не хотів) вийти з невідання, що Автономія не була організатором конференції.;

«…Факт того, что 26.11.2009 г. сопредседатель Автономии Семененко В.Ф. преставляя Автономию руководил мероприятием, посвященным памяти жертв голодомора … не нашел своего потверждения в ходе судебного разбирательства. … Однако недоказанность факта того, что Семененко В.Ф. преставляя Автономию, руководил мероприятием … не может служить основанием для признания предпреждения незаконным. При таких обстоятельствах, суд приходит к выводу, что у Министерства ютиции РФ имелись основния для вынесения предупреждения».

Очевидно, що Тверський районний суд м. Москви керується не доведеними фактами, не принцпами права і не законами Російської Федерації, а політичною доцільністю.

Автономія, швидше за все, подасть касаційну скаргу на рішення суду, але упевненості в неангажованості сду немає. Навпаки, є упевненість щодо СКООРДИНОВАНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КАМПАНІЇ ЗАЧИСТКИ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ТА ГРМАДСЬКОГО РУХУ В РОСІЇ.

Змушені визнати, що, на превеликий жаль, в Росії спостерігається політизація всього коплексу питань, що стосуються української гуманітарної сфери, — це стало особливо помітним починаючи з 2005 року. Це проявляється в тиску, який чиниться на українські організації в цілому, і на окремих активістів, в цензурі културних заходів українських грмад.

Ще раз підкреслюємо, що українські культурно-освітні та громадські організації Росії мають виключно културно-освітній характер. Їхніми членами є люди з абсолютно різними політичними поглядами та переконанями (чи взагалі без таких).

Спроби політичної зачистки українського руху та українських організацій Росії дають підстави вважати, що всі слова представників російської влади про стратегічне партнерсво. Росії та України, а також про братерство російського та українського народів є лише ртуальною риторикою і не відповідають їхнім справжнім планам та намірам.

SemenenkoVF

т. (499) 408-01-69, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

4Ukrainians in Moscow Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додаток:

„Велика” закордонна політика України

Костянтин Грищенко запевняє: якщо ФНКА „Українці Росії” ліквідують, МЗС України нічого не відповість або переформулює проблему таким чином, щоб вона виявилася неістотною.

На „Інтері” в телепрограмі „Велика політика” з Євгеном Кисельовим відбулася розмова з новим міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком. Ми звернемо увагу лише на ті моменти з телешоу, які безпосередньо стосуються діяльності Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Нагадаємо, що УВКР – громадська організація, котра об’єднує різні громадські організації світового українства та координує їхню діяльність. Серед організацій-членів УВКР є багато й громадських організацій українців Росії, зокрема такі, як „Об’єднання українців Росії”, Федеральна національно-культурна автономія „Українці Росії” та інші. Часто-густо такі організації – чи не єдиний оплот української культури в Російській Федерації, влада якої давно вже провадить курс на створення „единой русской культуры”. Така політика передбачає не тільки повний „одобрямс” з боку наявних культурних автономій, але й безпосереднє підпорядкування їх діяльності „единому центру”. Для цього двом найбільшим об’єднанням українців Росії – ОУР і ФНКА „Українці Росії” – свого часу нав’язали в співголови ставленика провладних структур сенатора Василя Думу, якого два роки тому було виведено зі складу керівних органів обох цих громадських організацій. І хоча сам В. Дума цього факту не визнає, однак російська влада вирішила покінчити з будь-яким „вільнодумством” в об’єднаннях українців Росії. А розпочати вирішили з ФНКА „Українці Росії”.

Цікавою з цього приводу виявилася розмова в телепрограмі „Велика політика” з Євгеном Кисельовим корепондента „Weekly.ua” Олександра Дубінського з міністром закордонних справ України Костянтином Грщенком, яку наводимо дослівно.

„Олександр Дубінський: Костянтине Івановичу, таке питання. В світлі ваших слів необхідності побудови стосунків з Росією, напевно вашим завданням щодо налагодження цих стосунків з північно-східним сусідом. Зовсім нещодавно міністерство юстиції Російської федерації звернулося з позовом до суду з вимогою ліквідовувати громадську організацію „Національно-культурна автономія українців у Росії” [ФНКА „Українці Росії” – прес-служба УВКР], одне з самих найбільших діаспорних об’єднань у Російській Федерації. До речі, ось цю організацію, напевно, чи не одне-єдине підтримувало Міністерство закордонних справ за допомогою бюджетного фінансування і вона об’єднувала найбільшу кількість українців у Росії. Скажіть будь ласка, як виходить так, що з одного боку на вищому рівні звучать реляції про дружбу, братерство і партнерство, а з іншого боку на рівні підкилимовому, невидимому всім, відбуваються ось такі речі. І розкажіть, як в цій ситуації ви захищатимете права українців у Росії.

Костянтин Грищенко: Та мені не треба розповідати як я буду, я можу розповісти як я вже це робив у позиції посла.

Олександр Дубінський: Мене конкретний випадок цікавить.

Костянтин Грищенко: Якщо ви не чули, то це не означає, що цього не було. А було те, що природно це птання ми досить жорстко поставили, не хотілося це робити дуже публічно тому, що мені не потрібний просто дешевий або дорогий залежно від того, на чому ти літаєш, піар. Мені потрібний результат. Результат ще не досягнутий, але ми над ним працюємо.

Олександр Дубінський: А яке питання вам поставили?

Костянтин Грищенко: А воно полягає в тому, що я як посол надіслав свій особистий лист одному з вищих керівників Російської Федерації, від якого залежить вирішення питань, котрі ви підняли, в якому виклав суть питання і наші ставлення до нього. Там не все так просто. Але, одначе, абсолютно очевидно, що не на кристь наших двосторонніх стосунків закривати або заважати розвитку тих організацій, які відстоюють сьогодні інтереси української общини, українців до Росії. І наскільки я можу сьогодні вам сказати, мабуть це матиме свій вплив на процес розгляду цього питання в Росії.

Олександр Дубінський: Але якщо організація таки буде ліквідована, яка реакція МЗСу послідує?

Костянтин Грищенко: Я прагну не відповідати, вірніше так…  переформулирую. Я вважаю, що ми доб’ємося того, щоб ваше питання було неістотним” („Сегодня”, 2010. – 22 березня).

Не треба бути великим знавцем езопової мови очільника українського МЗС, щоб здогадатися, що нічого не робиться і нічого не буде зроблено, щоб зберегти унікальну організацію, якою є ФНКА „Українці Росії”. Бо, не дай Боже, „великий северный брат”, яким намагається бачити нашого сусіда нова українська влада, розгнівається! І не дасть, наприклад, дешевого газу. Пересічним українцям, звичайно, а не українським олігархам. Бо це ж ми, прості українці, винні, що маємо споживати видобутий у власній країні газ за світовими цінами. Що тут вдієш? Адже, як каже К. Грищенко, „що таке газ? Його ж не видно…”. А може це наша провина, що олігархи не модернізували промислові й хімічні гіганти, а тому їхня продукція має високу собівартість і не витримує конкуренції на світовому ринку?

Так, ми винні, панове українці. Бо це ми обрали таку владу, яка вішає нам лапшу на вуха, а ми вперто мочимо й премо, кожний свого, плуга у завтрашній день. Незважаючи на заморожені зарплати, галопуючу інфляцію й усі ті біди, яких не хоче терпіти жодний європеєць – від грека до великобританця. Озирнімося, лишень, на те, що відбувається сьогодні в країнах Євросоюзу, особливо в тих, які нещодавно до нього приєдналися!

Але нам уперто хочеться чути казку про світле майбутнє від доморощених політиків. Яким воно буде для асимільованих, крім іншого – і внаслідок ліквідації культурних автономій, українців Росії – питання не ритричне. Адже за такої політики міністерства, покликаного захищати інтереси усіх українців на землі сущих, їм не варто сподіватися на підтримку Української держави.

Прес-служба УВКР.

• < Попередня
• Наступна >