Статті

«Шістдесят п'ятий салют»

• 
• 

Деталі

Категорія: Бібліотека української літератури

Створено: Понеділок, 24 травня 2010, 05:04

Переклад, гідний оригінала

Подведены итоги литературного конкурса, посвящённого 65-летию Победы народов СССР в Великой Отечественной войне. В творческом смотре, проводимом сетевым  литературным журналом «Камертон», приняли участие около трехсот авторов из Российской Федерации, Украины, Беларуси,  Казахстана, Польши, США, Германии и других стран. Решением авторитетного жюри, членами которого являются писатели Валентин Распутин, Владимир Крупин, народный артист России Николай Бурляев, специального приза жюри «Советские классики о войне» за стихотворение «Шестьдесят пятый салют» удостоен Борис Олейник (Украина, Киев) – переводчик Виталий Крикуненко (Москва). Публикуя это произведение на языке оригинала и в русском переводе, поздравляем поэта и переводчика с достигнутым успехом в международном конкурсе.

Підведені підсумки літературного конкурсу, присвяченого 65-літтю Перемоги народів СРСР у Великій Вітчизняній війні. У творчому огляді, що проводиться мережевим літературним журналом «Камертон», взяли участь близько 300 авторів з Російської Федерації, України, Білорусі, Казахстану, Польщі, США, Німеччини і інших країн. Вирішенням авторитетного жюрі, членами якого є письменники Валентин Распутін, Володимир Крупін, народний артист Росії Микола Бурляєв, спеціального призу жюрі «Радянські класики про війну» за вірш «Шістдесят п'ятий салют» удостоєний Борис Олійник (Україна, Київ) – перекладач Віталій Крікуненко (Москва). Публікуючи цей твір на мові оригінала і в російському перекладі, вітаємо поета і перекладача з досягнутим успіхом в міжнародному конкурсі.

Борис ОЛЕЙНИК

Шестьдесят пятый салют

Баллада

Когда в траншее пал солдат последний

И тишь, свиваясь саваном, легла,

Такая горесть разлилась Вселенной,  

Так сиротливо сгорбилась земля,

Что даже Сталин сердцем вскаменелый

Дрожь ощутил под сводами Кремля.

В сорок втором там все поротно пали,

И вознеслись пред Богом дать ответ.

Да смерть, видать, их проспала... Блуждали

Во временах неведомых, в астрале,  

И через шестьдесят с немногим лет

Вернулись вживе к своему началу.

И не узнав родные палестины,

Как будто в памяти возник пролом,

Они споткнулись взглядом о руины,

Где бронза слов пошла в металлолом.

Когда ж явил разбитый постамент

Их имена с гранитной той скрижали,

Они  в момент состарились безжально

На целых шестьдесят с немалым лет.

Сторонкой поселяне мест окрестных,

Крестясь, с оглядкой долгою прошли.

И к ним юнцы прокуренные лишь,

Крутые, независимы, как черти,

Приблизились... Брезгливый на обмотки

Бросая взгляд, спросили, кривя рот,

За сколько ППШ в  «уе» сойдет

И что за пентаграммы на пилотках?

Солдаты фланги озирали в той

Глумливой и гогочущей осаде...

Но вот комбат, вглядевшись, за толпой

Увидел силуэты, при параде,

В цветах и бронзе —  ближе к эстакаде.

Он подошел — отпрянул, как от жала,

Узнав и шмайсеры и поименно тех,

Что из кустов встречали их кинжальным,

Достреливая  раненых калек.

Бойцы вперяли взоры в обелиски,

Темнея в гневе ликом и душой,

Припомнив, кто тогда на огневой

Рогатые вгонял им  в спину диски.    

Комбат сказал: — А думалось, герои,

Войне конец. Нет, все еще — война.

Похоже, вышел компас мой из строя.

Что ж, воины, пройдем парадным строем...

Да не сотрутся наши имена.

Нас время  — словно знаменем накроет.

И с этой правой битвы мы вернемся.

И будем снова молоды, под солнцем.

Победный шаг  наш слышат мир и Бог.

Так пусть дрожат под громовым салютом

Все, кто тогда достреливал нас люто.

...Пречистой Правдой возведен курок.

2010 г.

Перевел с украинского Виталий КРИКУНЕНКО

Москва

Борис Олійник

Шістдесят п'ятий салют

Балада

Коли в траншеї впав солдат останній

І тиша білим саваном лягла, -

Так тоскно раптом всесвітові стало,

Так сиротливо згорбилась земля,

Що навіть скам’янілий серцем Сталін

Ледь стримав дрож у келії Кремля.

Там всі поротно в сорок другім впали,

І рушили Всесвишньому на звіт.

Та смерть, серед мільйонів, їх ... проспала,

Відтак вони в міжчассі заблукали

І через шістдесят із лишком літ,

Живі, вернулись до свого начала.

І не впізнали рідної отчини,

Так, ніби стався в пам'яті пролом.

Лиш поглядом спіткнулись об руїну,

Де бронза слів пішла в металолом.

Коли ж явив запльований граніт

Іх власні імена на тій скрижалі, -

Вони умить зістарілись безжально

На цілих шістдесят із лишком літ.

…Тамтешній люд минав їх остережно,

І довго озирався ідучи.

Лиш пацани, накурені вночі,

Підходили, круті та незалежні,

Бридливо позирали на обмотки,

Питаючи солдатів: «що то є?»

І скільки автомат цей на «ує»,

І що за п'ятизнаки на пілотках ?

Солдати роззиралися невлад

В цій знахабніло гамірній облозі.

Аж раптом сторожко підвівсь комбат,

Вдивившись у фігури при дорозі

У свіжих квітах, в мармурі і бронзі.

Наблизивсь - і сахнувся, як від жала,

Впізнавши шмайсери й імення тих,

Що з-за кущів їх брали у кинджальний,

Дострілюючи люто ще живих.

Бійці вдивлялись у фігури зблизька,

Темніючи від гніву на виду,

Згадавши, як оці у ніч руду

Вганяли в спину їм рогаті диски.

Комбат сказав: - А думалось, що й справді

війні кінець.  Ні, хлопці, йде війна:

Мій компас певне, вийшов таки з ладу.

Що ж пройдемо сьогодні марш-парадом

Повз власні, ще не стерті імена:

Над нами час уже вовік не владен.

І вернемось з тамтого бойовиська,

Знов молоді, у сонячному зблиску

І світ почує наш звитяжний крок.

І хай тремтять під громовим салютом

Всі, хто тоді дострілював нас люто.

...Пречиста Правда вже звела курок.

2010

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Насвітлинах: Борис Олійник. Віталій Крикуненко. Фото Вікторі Гіржова.

• < Попередня
• Наступна >