Людина, осяяна любов’ю

• 
• 

Деталі

Категорія: Далекосхiдна хвиля (Хабаровськ)

Створено: Неділя, 19 квітня 2009, 03:47

Пам’яті камчатського киянина, геолога і поета Валерія Сергєєва

Сергєєв Валерій Миколайович – киянин, і цим пишався. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, де одержав професію інженера-геолога. Працював в Україні, Бурятії, на Сахаліні та в інших районах країни.З 1978 року його життя і праця пов’язані з Камчаткою. Зі слів Валерія Сергєєва: «…Багато хорошого було пов’язано з Камчаткою і, особливо, з прекрасними людьми з української громади. Саме тут виникла потреба писати на рідній мові. Лірична і мелодична від природи українська мова як би сама собою римується і проситься на папір…»

Едіта ПОЗНЯКОВА,

г-та “Батьківщина”, №7-8(41-42), липень-серпень 2004 р.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

З Новим роком, земляки – жінки, й діти, й козаки 

На Камчатці вітер віє,

Сніг та хуртовина.

Ген, далеко тепле літо,

Мила Україна.

Хоч Камчатка – не чужина,

До дрібниць знайома,

На межі тисячоріччя

Ми не зовсім дома.

Зберемося, українці,

До нашої хати -

Будем разом, як годиться,

Новий рік стрічати!

В нас пісні, музика грає

І тости чудові;

Дід Мороз гостей вітає -

Все на рідній мові.

Стрінем російського брата

Та з іншого роду -

В нас вареників багато

І зілля не шкода!

Разом тісно нам не буде

За столом великим.

З Новим роком, добрі люди,

З новим кращим віком!

Збірник поезій «ГЕОГРАФІЯ ДРУЗІВ» Валерія Сергєєва вийшов в 2001 році. Презентація пройшла в Клубі української культури ім. Івана Франка при Камчатській обласній науковій бібліотеці імені академіка Степана Петровича Крашеніннікова. Жорстока і невблаганна смерть вирвала з нашої громади одного з найбільш активних її членів – Валерія Сергєєва. Він був обдарованою, високоосвіченою та інтелігентною людиною. Його вірші українською та російською мовами, які друкувалися в камчатських газетах «Вести», «Частная жизнь», «Рыбак Камчатки», «Батьківщина», добре знають жителі Камчатки. Деякі з них стали піснями, які співають камчатські українці і сьогодні.

Наш дім 

(пісня)

Ось, нарешті, і наші здійсняються мрії -

Люди є, що в них руки й серця золоті:

На Камчатці відкрили свій дім українці Росії

Поруч з центром культури російських братів.

На Камчатці відкрили свій дім українці Росії

Поруч з центром культури російських народів-братів.

Друже мій, подивись, це – не сон, це – не казка:

Жовтий степ та високого неба блакить…

Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,

І знайомий тризуб наче сяйво горить.

Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,

І знайомий тризуб, наче сонячне сяйво горить.

Сивий батько Дніпро і зелені Карпати,

Чорноморські степи, і Поділля, й Донбас -

Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;

Щире слово і пісня чекають на вас.

Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;

Щире слово і пісня завжди тут чекають на вас.

Біль розлуки стиха, відступа ностальгія;

Ми за дружним столом, як велика сім’я.

Збережемо наш дім – добрий дім українців Росії,

Нас усіх поєднала камчатська земля.

Збережемо наш дім – добрий дім українців Росії,

Нас усіх поєднала чудова камчатська земля!

5 липня 2004 року в обласній науковій бібліотеці ім. С. Крашеніннікова пройшов  вечір, присвячений пам’яті людини, чиє ім’я, як рана на серці  запеклось. Це ім’я - Валерій СЕРГЄЄВ! Вечір розпочався з пісні «Яворина»:

…На могилі моїй посадіть молоду яворину 

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

І не плачте за мною - за мною заплаче рідня

Видно в тому і є та найтяжча провина моя.

…А далі хвилина мовчання… Третього липня 2002 року відійшов у вічність Валерій  Сергєєв – поет і бард, патріот України. Та Він з нами! А пісня “Дано-водице” стала гімном Клубу української  культури ім. Івана Франка при обласній бібліотеці ім. Крашеніннікова.

Дано-водице 

Сл.і муз. В.Сергєєва

На Далекім Сході чорна хмара ходить.

З-під тієї хмари чорний дощ виходить;

Чорнії краплини - чутки з України.

Ти скажи, мій брате, чи їм віри дати?

Дано-водице, умий мої лиця

Від гріху, від бруду, від людського осуду.

Брате мій, земляче, й  ви, землячки-сестри,

Будемо збиратись і розмови вести,

І розмови вести, і пісні співати,

До джерел тих чистих вдячно припадати!

Дано-водице, умий мої лиця

Від гріху, від бруду, від людського осуду.

На Далекім Сході рано сонце сходить;

До осель батьківських все ж воно приходить.

Сонце в нас єдине, і Земля - єдина,

Та одна в цім світі Ненька-Україна!

Дано-водице, умий мої лиця

Від гріху, від бруду, від людського осуду.

Так, надто просто зникають кращі в далечінь. Та Валерій Миколайович  при цьому нам залишив не тільки світлу пам’ять про себе, але і  ЛЮБОВ. Любов, яка об’єднує нас і радує. Лишив свої пісні і свою  збірку віршів “Географія друзів». “Я Вас люблю усіх, усіх…” звучать його незабутні слова, які він  сказав на одній із зустрічей з земляками.

Як інженер-геолог він пройшов багато тисяч кілометрів через Сахалін, Бурятію і по нашому півострові, де жив з 1978 року по 2002 рік і  вніс в економіку півострова немалий внесок, займаючи посаду  генерального директора ВАТ «КамчатТИЗИС». Коли камчатський газ прийде в Петропавловськ, багато людей згадає добрим словом і Валерія Миколайовича Сергєєва, який вклав у цю справу багато зусиль, частину  своєї душі. Киянин. Він знав і любив Київ! Мріяв нам показати його і бути гідом.

Як він знав і любив Тараса Шевченка! З яким захопленням він  розповідав нам про його перебування в Києві та про ті пам’ятні  місця, які живі сьогодні! Ось як писав Валерій Сергєєв, а музику до цього вірша написав  Святослав Поліщук, який не перестає дивуватися його мудрості:

Виконаєм “Заповіт”

Багато років, як не стало,

На цьому світі Кобзаря,

Та все, що він казав, настало:

Прогнали й бога, і царя.

І волю кров’ю окропили,

Хоч більш не вражу, а свою

На світ сторіками пустили

За ту “великую сім’ю”.

Голодомор, війна, ГУЛАГи,

Біда чорнобильська, нова...

Це все - для неньки-бідолаги,

Але вона жива, жива!

Живий і “Заповіт” Тараса,

Що вічно душу зігрівав

(Тому вона і збереглася),

А, може, й Бог про нас згадав.

І знов шумить козацька слава

В незаборонених піснях,

Вже є і воля, і держава,

І синьо-жовтий в небі стяг.

Хоча й останню ковдру з Неньки

Рвуть урядовці-шахраї,

Та це вже прикрощі дрібненькі -

Хоч злодії, та все ж свої.

Все ж вільні, хоч не дуже ситі.

І в місті люди й на селі

Вже розберуться, як їм жити

На тій “оновленій землі”.

А буде згода - й лихо згине,

І ще здивуєм білий світ...

Дніпро реве і Слово лине,

І виконаєм “Заповіт”!

На світлинах: Поет Валерій Сергєєв. Свої пісні співає камчатський киянин Валерій Сергєєв.

• < Попередня
• Наступна >