Інтерв’ю з членом молодіжного українського клубу «Просвiта. Владивосток»

У грудні минулого року українські ЗМІ повідомили про незвичайну акцію. У російському місті Владивосток група молодих людей запустили в море паперові кораблики, щоб привернути увагу до захоплення екіпажів українських моряків в Керченській протоці. «Я сам етнічний українець, як і багато в Примор'ї. І я не можу спокійно дивитися на те, що зараз відбувається навколо ситуації із захопленими моряками. Ці люди повинні бути звільнені», - так проккоментував акцію один із її учасників Олексій. Завдяки можливостям Інтернету сьогодні ми маємо можливість поспілкуватися з ним і дізнатися, чим живе українська молодь в Росії.


Отож, знайомтесь: журналіст Олексій Постернак, член молодіжного українського дискусійного клубу «Просвiта» в м. Владивосток Приморського краю Російської Федерації.

- Олексію, ти говорив, що є етнічним українцем…

- Так. Народився я у Владивостоці, це – моє рідне місто, я тут виріс. Але коріння моє з України. Я - представник мало не четвертого покоління родичів-українців, які оселилися на Далекому Сході. Тому знаю тільки те, що переважна більшість моїх предків з обох гілок – і по лінії мами і по лінії батька - мають українське походження, і що частина моїх родичів приїхала до  Примор'я на початку 20 століття з Полтавської і Київської областей.

До речі, тут на Далекому Сході багато етнічних українців. Нагадаю, що це один з головних регіонів компактного розселення українців. Він так і називався колись -  Зелена Україна або Зелений Клин. Тут були навіть українські школи, і мій дід навчався в одній з них.

У березні 1993 року  з ініціативи Товариства української культури у Владивостоці було проведено V Український Далекосхідній з'їзд, а у 1998 році Товариство було перетворено на Владивостоцьке українське товариство «Просвіта».  2010 року зареєстровано Далекосхідний український духовний культурно-просвітницький центр «Просвіта».

Та що історія. Достатньо глянути на прізвища учасників недавніх виборів губернатора Приморського краю: Іщенко, Тарасенко, Андрейченко, Кожем’яко...

- Що таке молодіжний український клуб «Просвіта», чим він займається?

- Клуб «Просвiта» - це неформальне молодіжне об'єднання, мета якого привернути увагу до української культури. Так, назва у нас досить гучна, але ми до цього не прагнули. Початкова назва звучала як «Молодiжна Просвiта», однак ми від нього відмовилися.  Просто «Просвiта» здалося нам більш  органічним. Врешті-решт, вирішили остаточно назвати її як «Просвiта. Владивосток».

Ми відзначаємо українські свята,  розповідаючи про символи України, її культуру, пам'ятні дати, події, видатних діячів і простих людей, які жили або живуть понині в Росії, зберігаючи в собі українську душу.

- Можеш згадати, в якому віці  з’явився у тебе інтерес до України, її мови?

- В якому точно віці згадати не можу, але пам’ятаю, що дуже рано. Україна поставала в моїй дитячій уяві спочатку через розмови про неї родичів, а коли навчився читати,  через творчість геніального Миколи Гоголя. «Вечори на хуторі близ Диканьки», «Тарас Бульба» - твори, в яких відчувається дух України з її затишними селами, містичними ночами і неповторними персонажами. І, звичайно ж,  через Тараса Шевченка і Лесю Українку, творчість яких не може не зачаровувати.

- Ти працюєш журналістом в місцевих виданнях?

-  Взагалі,  я роблю тільки перші кроки в цій професії. Пишу в різні видання. В основному для проекту Радіо Свобода «Сибирь. Реалии», також підтримую контакти з українськими виданнями «Лівий берег» та УНІАН. До цього хотів стати істориком, але два роки тому через участь у мітингу проти корупції мене відрахували з Далекосхідного Федерального університету. Не можу стовідсотково стверджувати, що з політичних мотивів, але деякі непрямі підтвердження цьому були.

- Повернемося до акції з корабликами. Що спонукало тебе і твоїх товаришів до неї ?

- Цією акцією ми хотіли показати, що виступаємо проти ескалації конфлікту. Захоплення моряків тільки погіршило двосторонні відносини між Україною і Росією, відносини, які і так, м'яко кажучи, знаходяться далеко не в найкращому стані. Оскільки українські моряки взагалі нікого не чіпали, можна було б просто їх пропустити. Тим більше, їх прохід через протоку був абсолютно легітимним навіть за російськими законами.

- До цього були якісь інші акції?

- Ще одну, антивоєнну акцію «Червоний Мак» ми проводили у Владивостоці 8 і 9 травня минулого року.  Вийшли на вулиці міста, щоб показати, що нам не байдужа наша історія. На наших плакатах був напис «Ніколи знову. 1939-1945 ». Так, саме 1939 рік, а не 1941-ий, тому що Друга світова війна в Європі почалася саме з нападу на Польщу.

Повторю те, що я і тоді казав. Гасла типу «Можемо повторити» - нелюдські, оскільки це була страшна війна з мільйонними жертвами, і  вона повинна залишатися в історії і не повторюватися знову. Сьогодні багатьох  турбує «культ війни», який нам нав'язується під час святкування 9 травня. Цей важливий і святий для багатьох людей день, на жаль,  перетворюється в елемент пропаганди мілітаризму і шовінізму. Це - неправильно.

- Як реагували поліція чи, можливо, спецслужби на вашу акцію?

- Акція «Червоний Мак» привернула їхню увагу, ми це помітили, бо за нами стежили навіть з так званого «Центру протидії екстремізму». Але це була мирна акція, тому все обійшлося…

- Чи підтримує клуб «Просвіта» контакти з іншими осередками української діаспори ?

-  У мене є друзі, які приїхали з України до рідних на Далекий Схід. Є абсолютно чудовий ансамбль «Горлиця» у Владивостоці, є В'ячеслав Чорномаз, корінням з Сумщини.  А якщо говорити про друзів в Україні, то у мене вони теж є. Спілкуємося переважно через інтернет.

- Чи хотів  би ти розширити коло своїх знайомих і друзів в Україні? Можливо,  у молоді вашого клубу є потреба в книжках українською, підручниках, фільмах, музичних дисках? До речі, які з сучасних українських гуртів подобаються тобі?

 

- Звичайно ж, ми б хотіли спілкуватися з великою кількістю людей в Україні. Потреба в усьому перерахованому Вами є, бо набагато простіше говорити про культуру за прикладами її проявів. Мені подобається багато в українській естраді. Можу виділити Святослава Вакарчука з його «Океаном Ельзи», Руслану, Джамалу. Подобаються окремі пісні гурту «Скрябін». Стежу за національним відбором на Євробачення від України, там можна побачити багато нових цікавих виконавців. Також можу сказати, що мені подобається гурти «Бумбокс» і «Плач Єремії». І це тільки мала частина всього українського, що я слухаю.

- Які конкретні кроки, на твою думку, змогли б здійснити влада України, різні організації (та ж «Просвіта», припустимо, наша в Україні, інші) для підтримки української діаспори в Росії.

- Так, підтримка від українців з України, інформаційна підтримка для нас дуже важлива. Дуже приємно просто бачити відгук на те, що ти робиш. Адже своїми діями ми хочемо показати, що тут, на Далекому Сході, є українці, та і не тільки українці, які  дуже тепло ставляться до України. Так, ми самі останнім часом створюємо інформаційні приводи. Нам допомагають агентства УНІАН і «Лівий Берег». Висвітлення є, але хотілося б, щоб про нас дізнавалося ще більше українців.

Стосовно матеріальної підтримки – то це може бути теж дуже важливим. У Владивостоці неможливо знайти україномовну літературу. Того ж Тараса Шевченка потрібно дуже довго шукати. Потрібні українські прапори, символи, вишиванки, які, як ви розумієте, складно знайти в Примор'ї. 

Це як приклад. А якщо помріяти, то потрібна підтримка щодо відвідування України. Оскільки ми - українська діаспора, то нам потрібно відвідувати Україну і підтримувати з нею контакт, частіше бувати в україномовному середовищі. Так, багато хто з нас українську знає, однак у нас немає особливого простору для практики. Освіта і освітні програми, стажування – все це є актуальним.   Дуже важливо бути частиною освітньої думки України, бо так ми будемо краще доносити українські ідеї і популяризувати українську культуру. Також, це буде сприяти зміцненню зв'язків між діаспорою і Україною. Це могли б бути і телемости. Наші заходи могли б збирати більшу кількість учасників, якби ми проводили телемости з цікавими людьми в Україні.

І ще нам потрібна допомога у пошуках  хороших адвокатів.  Хоча ми не робимо нічого протизаконного, реалії такі, що юридична підтримка іноді буває вкрай важлива.

- Олексію, «Кобзу» читають не тільки українці в Росії, а і українці в Україні. Щоб ти міг би їм сказати,  побажати?

- Я хочу побажати, щоб ви йшли до своєї мрії, навіть якщо це здається чимось нереальним. Боріться за своє майбутнє. У ваших силах змінювати життя на краще і цим потрібно користуватися. І ще я бажаю, щоб війна швидше скінчилася. Щоб був мир.

Олександр Гвоздик, редактор сайту «Кобза»

На світлинах:

  • Олексій Постернак, клуб «Просвіта» (Владивосток)
  • Учасники акції з корабликами. Владивосток, листопад 2018 року
  • Учасники акції «Червоний Мак», Владивосток, травень 2018 року
  • Олексій Постернак біля Генерального консульства України у Владивостоці

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s