lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Дмитро Яворницький в Казані

Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ

У далекому 1992 році на залізничному вокзалі в Харкові я купив тоненьку книжечку в м'якій обкладинці. У ній цікаво і яскраво були описані життя і побут запорізьких козаків. Автором книги був Дмитро Яворницький. Не скажу, що я став палким шанувальником Яворницького, але це ім'я в пам'яті тоді «зачепилося». У 2005 році мій друг з українського міста Суми Олександр Капітоненко надіслав мені, українцю Татарстану, невелику замітку про вченого, в якій в числі інших фактів про життя Яворницького було зазначено, що магістерську дисертацію він захищав в Казанському університеті. На той час я вже мав позитивний досвід роботи в архівах, тож, як тільки випала нагода, вирушив до Казані, впевнений, що знайду документи, пов’язані з цим періодом життя видатного вченого. Як виявилося, я  помилявся, але про це трохи згодом…

Шлях до Казані

Навряд чи, варто представляти постать Дмитра Івановича Яворницького – відомого вченого,  історика, археолога, етнографа, гарячого українського патріота, яки зіграв ключову роль в описі побуту і порядків в Запорізькій Січі та дав вичерпну характеристику видатним діячам козацтва в Україні. Завдяки його роботам фольклорні уривки, народні перекази, археологічні знахідки були зібрані, систематизовані, науково осмислені і під вивчення козацтва в Україні була підведена історична наукова  база. І все ж коротко нагадаю деякі деталі біографії Яворницького, що привели його до Казані.

Як відомо, Дмитро Яворницький народився на Харківщині в сім'ї диякона. Батьки бажали його бачити священиком, але він не захотів продовжувати сімейну традицію, пішов з Харківської духовної семінарії і вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. У 1881 р. успішно його закінчив  (свідоцтво про закінчення університету за № 1009 від 18 травня 1881 р. зберігається в Казанському архіві – Є.С.), і Яворницького, як виключно обдарованого студента, залишили в університеті позаштатним стипендиатом для підготовки професорського звання. Він відмовився від запропонованої йому теми з історії Фінляндії і почав писати роботу на тему «Виникнення і пристрій Запорізького коша».

У ті часи, особливо після появи антиукраїнського, так званого Емського указу, подібна тема вважалася крамольною, і молодого вченого позбавили через це стипендії. Але Яворницького це не зупинило. Результати своїх досліджень він опублікував у 1883 р. в журналі «Киевская старина». Його робота називалася «Жизнь запорожских казаков  по рассказу современника-очевидца».

У 1884 році Яворницький починає читати в Харкові серію публічних лекцій про запорізьких козаків, і ці лекції мають великий успіх. Влада теж «помітила»  молодого вченого, його звинуватили в українофільстві та  сепаратизмі і звільнили з університету. У 1885 році за допомогою друзів Яворницький переїхав до  Петербургу. Цей період його життя був складним, але дуже плідним. За сім  років Яворницький написав і видав ряд фундаментальних робіт, і в тому числі свою першу монографію  «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», історико-популярне видання «Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края»,  знаменитий 1-й том тритомної монографії «История запорожских козаков».

У Петербурзі навколо Дмитра Яворницького збиралося багато земляків.  Хто на них тільки у нього не бував! Художник Ілля Рєпін, актриса Марія Заньковецька, історик Микола Костомаров, Саме там почалася багаторічна міцна дружба І.Рєпіна і Д.Яворницького, який називав свого друга «енциклопедистом козацтва». Дмитро Іванович допоміг Рєпіну в роботі над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану», а Ілля Юхимович увічнив його  в образі військового писаря.

У 1895 році Яворницький із Середньої  Азії, куди був відправлений на три роки чиновником з особливих доручень для вивчення Туркменістану, повертається в Росію. Спроби влаштуватися в університети Москви, Петербурга, України, намагання отримати  вчене звання магістра у Варшаві були марні. Із  осені 1896 року Дмитро Яворницький починає  працювати приват-доцентом в Московському університеті, але ні тут, ні в Петербурзі шансів захистити магістерську дисертацію фактично не було, тому що він мав «погану» славу «вільнодумця», «українофіла» і «сепаратиста». Однак такий шанс був  в одному з найпрестижніших університетів Російської імперії – Казанському.

Чому Казань

Казанський університет був утворений в 1804 році.  Це був третій університет в Російській імперії після Московського і Харківського, і який слугував свого роду форпостом русифікації на Сході. Досить сказати, що сини казахських баїв, які здобули освіту в Казанському університеті, без бою приєдналися до Російської Імперії. Університет славився своїми науковими досягненнями. Тут працював видатний математик Лобачевський, хіміки Зінін і Бутлеров, астроном Дубяго, видатні медики Вишневський, Бехтерєв та Савченко. Саме в Казанському університеті було відкрито хімічний елемент «Рутеній».

Рішення  захищати магістерську дисертацію в Казанському державному університеті було вимушеним. Молодого Яворницького добре знали в університетах Києва, Харкова, Варшави, Петербурга та Москви. Але царським чиновникам  явно не до душі був нестандартно мислячий, волелюбний вчений . Його яскраво виражена любов до рідної землі дратувала «великоруських»  шовіністів всіх мастей, а Казанський університет славився своїми демократичними традиціями.

Отже з 2005 року, коли я отримав інформацію від Олексадра Капітоненка про перебування Яворницького в Казані,  двічі відвідував казанські архіви, намагаючись  знайти будь-які матеріали про це, але нічого не знайшов. Мені давали товсту книгу, в якій були перераховані всі вчені, які співпрацювали з Казанським університетом. Вченого з прізвищем Яворницький не було !!! Я був в розгубленості, ніякої логічного пояснення такого  стану речей знайти не міг.

Хто такий «Эварницкий»?

Навесні 2007 року  я на два місяці опинився у відрядженні в Казані, і в третій раз прийшов до архіву. Знову понуро і безнадійно гортав грубезний том з прізвищами вчених. Коли шукав розділ на букву «Я», то потрапив в розділ на букву «Э». Мій погляд впав на невідоме мені прізвище «Эварницкий», але ім'я та по батькові збігалися. Сумнівів не було, мова йшла саме про історика Дмитра Яворницького. Пізніше я дізнався, що прізвище вченого до революції писалося на польський манер: «Эварницкий». Після цього почав переглядати товсті загальні зошити з переліками документів. Виявилося, що в Казанському архіві документи про вченого є. Зберігаються вони в архіві історико-філологічного факультету Казанського університету (дві теки) і  в архіві вченої ради Казанського університету. Майже місяць я жив цими пошуками. Читав документи, конспектував їх, намагався зрозуміти стан речей і навіть те, що залишилося поміж рядків.

Одна папка містить в собі документи 1900-1901 рр., які стосуються обставин до захисту дисертації. В архіві вченої ради зберігаються документи, які висвітлюють сам процес захисту. Друга папка архівів історико-філологічного факультету Казанського університету містить листування з вченим вже після захисту.

Першою мені на очі потрапила папка, на якій було написано: «Канцелярия историческо-филологического факультета. Дело о соискании приват-доцентом Московского университета Эварницким степени магистра русской истории».  Розпочата 1 квітня 1900 р. Дмитро  Яворницький подав на розгляд як дисертацію перший том своєї монографії «История запорожских козаков». Слід сказати, що в 1897 році Дмитро Іванович уже подавав до Казанського університету як дисертацію третій том цієї книги. Але в той раз дисертація Яворницького не була прийнята навіть для розгляду. Професор Казанського університету Д.О.Корсаков дав роботі Яворницького вкрай негативну характеристику.

Коли Яворницький подав на розгляд друге видання 1-го тому своєї фундаментальної монографії , ця робота знов потрапила до  рук Корсакова. Він відмовився її навіть розглядати і роботу передали приват-доценту М.М.Фірсову, який і мав дати їй рецензію. Вона розглядалася в якості дисертації протягом цілих шести  місяців, і тільки в січні 1901 року Фірсов представив рецензію, яка була надрукована в журналі Казанського університету. Рецензія була вкрай негативна, але містила рекомендацію розглянути дисертацію на засіданні Історико-філологічного факультету.

19 березня 1901 року відбулося засідання історико-філологічного факультету Казанського університету. Більшість його членів погодилися з негативним відгуком про дисертацію Яворницького, але все ж її визнали в якості дисертації на вчений ступінь магістра російської історії. Таке рішення викликало обурення.Корсакова. Розгляд дисертації мав  відбутися 29 квітня і офіційними опонентами були призначені І.М.Смирнов,.Фірсов і заслужений ординарний професор Корсаков.

Того ж дня Корсаковим (він виконував обов'язки завідувача факультетом) було направлено листа Яворницькому з повідомленням про час захисту, а також прохання:

 - доставити 90 екз. дисертації «для раздачи господам-членам совета»;

 - вислати тези до дисертації;

- надати свою біографію.

Особисте ставлення професора Д. Корсакова було очевидно негативним, але закінчується його лист наступним рядком: «Пользуюсь случаем, чтобы просить Вас принять уверения в совершенном моем уважении и быть готовым к услугам Вашим».

Захист

І ось, 29 квітня 1901 року в 13 годині в актовій залі Казанського університету почався захист. Оскільки процес захисту відбувався на відкритому засіданні факультету, то на ньому були присутні члени вченої ради університету. Вони отримали офіційне запрошення, що: «29 апреля в 1 час дня имеет быть публичное заседание, в котором будет защищать диссертацию господин Эварницкий». Захисти іноді бувають  і палкими, і хвилюючими, але цей був вкрай неоднозначним. Професор Корсаков по ньому навіть опублікував в «Ученых записках Казанского университета» «особливу думку», в якій висловив свої претензії до дисертації і свою незгоду з думкою факультету:

 «Самыя возражения опонентам не носили научного характера, и он [Яворницький] позволял себе шутки, неуместные в ученом публичном собрании факультета. Как например его толкование «любви к Запорожью» или ответ на одно из моих возражений припевом известной малороссийской юмористической песни «Нехай так, нехай так...».    Ввиду изложенного я не признаю ни I том, ни защиту его удовлетворяющим требованиям научных ученых степеней».

Корсаков вважав, що підтвердження захисту відбулася тому, що присутні професори-медики, сприйняли книгу Яворницького  не як наукову працю, а емоційно і, проголосували за її захист, як читачі. Проте, факультет більшістю 8 членів проти 2 ухвалив: «признавая защиту господина Эварницкаго представленной им диссертации удовлетворительной, удостоить ея автора степени магистра русской истории и ходатайствовать перед советом университета об утверждении господина Эварницкаго в этой степени».

Серед підписів професорів, які ухвалили дисертацію,  знаходимо два знайомі прізвища: Олексій Миколайович Казем-Бек, який в 1915 році дав довідку про стан здоров'я професору Михайлу Грушевському, і Іван Григорович Савченко,  видатний український  вчений - мікробіолог, який в 1918 році заснував в Казані біологічний інститут.

В архіві зберігається також лист факультета до «Ради Імераторского Казанського університету»: «В публичном заседании Историко-филологичного факультета 29.04.1901. приват-доцент Императорского московского университета Дмитрий Иванович Эварницкий защищал представленную им для получения степени магистра русской истории, диссертацию, под заглавием «История запорожских Козаков. Том I. Москва 1900г.»  Факультет большинством восьми голосов против двух (Д.А.Корсаков и Е.Ф.Будде,  признав защиту господина Эварницкаго им представленной диссертации удовлетворительной, постановил удостоить его искоемой им степени».

Захист і рішення ради факультету мала  підтвердити Рада імператорського Казанського Університету, що і було зроблено 7 травня 1901 року.

Дмитро Яворницький став магістром російської історії. Але офіційний диплом про присвоєння магістерського звання отримав тільки на початку 1902 року. Для друкування диплому в Казанське губернське казначейство потрібно було сплатити 17 рублів, крім того вчений мав надати в бібліотеку університету певну кількість примірників своєї дисертації, що Яворницький, на жаль, вчасно не зробив. У своєму листі ректору Казанського Університету Д.І.Дубяго  Яворницький писав: «Усерднейше прошу выслать диплом магистра русской истории, так как 30 марта 1902 года имею намерение выехать за границу». Там же було вказано московську адресу Яворницького: Москва, Варварка, Кривий провулок, будинок Бахрушина.

Доля казанських документів

У ХІХ-ХХ століттях основними засобами зв'язку були листи і службові записки. Чиновники ретельно підшивали їх, тому вони зберіглися в «Справах» до наших днів. Читати документи, пов’язані і іменем Яворницького, в цих «Справах» надзвичайно цікаво. Зберіглося і кілька листів Яворницького до Дубяго. Тон листів дружній і довірчий. Дубяго в ті роки був ректором Казанського університету і повністю підтримував процес захисту дисертації Яворницьким. Найімовірніше, без підтримки Дубяго захист не міг  відбутися.

Докладний огляд архівних документів, що висвітлюють  обставини захисту магістерської дисертації Дмитром Івановичем в Казанському Університеті - тема для окремої статті. Коли я знайшов їх, мені стало цікаво - ці документи відкриття тільки для мене? Почав шукати відповіді на це питання.

Коли в архіві відкриваєш папку з документами, то першим лежить бланк, в якому всі, хто бере цю папку в руки,  зобов'язані залишити про себе дані - коли, хто, навіщо відкривав цю папку. У папках, які я відкривав,  було мало прізвищ і вони були абсолютно незнайомі і абсолютно не українські.

 У жовтні 2007 року я був в Києві, звертався до Академії наук, звертався до вчених-істориків, але однозначної і чіткої відповіді  про те, чи відомі їм документи в Казані, не отримав. Ніхто обставин захисту дисертації Яворницьким в Казані не знав. Зрештою, Алла Атаманенко з Острозького університету послала мене до людини, якиа, з її слів, знала про Яворницького все. Це -  співробітниця музею в Дніпрі Світлана Вікторівна Абросимова. Я написав їй докладного листа. Вона  відповіла, що про знайдені мною документи нічого не чула і просила зняти ксерокопії: «Стосовано захисту Д.Яворницьким  магістерської дисертації в Казанському університеті можу сказати, що в біографії вченого це - terra incognita».

 Трохи пізніше надійшов лист від директора Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького Н.І. Капустіної. Я повідомляв їй про знайдені документи і про історіко-біографічний вечір, який ми збиралися провести в Татарстані. Вона повідомила, що докладних відомостей про захист Яворницьким дисертації в Казані у них також немає.

Ксерокопії з документів, знайдених мною в Казані, я подарував дому-музею Дмитра Яворницького в м.Дніпропетровську (нині – м. Дніпро – Є.С.). Я з Татарстану приїжджав туди двічі. Перший раз один, але  музей Яворницького був закритий, і ні з ким із його керівників зустрітися не вдалося. Другий раз  - у складі делегації Татарстану. З нами за розпорядженням адміністрації зустрівся науковий співробітник музею Віктор Єкшов. З його слів, його предки - сибірські татари. Прізвище Єкшов сталося від татарського слова «якши»-добре. Він повів нас в будинок-музей історика. Детально розповів про життя вченого, показав експозицію. Враження від спілкування з  Єкшовим  були найпозитивніші. Ми залишили йому найповніший пакет ксерокопій з «мокрими» печатками, тобто ксерокопій, якими можна користуватися як оригіналами,  і фотографії. Домовилися про співпрацю і розраховували на подальше листування інтернетом. Але цим планам і надіям не судилося збутися. Потім до мене дійшли чутки, що документи, знайдені мною, використовують, як власну знахідку,  незнайомі мені люди. Бог їм суддя…

Бажання встановити меморіальну дошку вченому на фасаді будівлі Казанського університету виникло, як тільки я ознайомився з документами в архіві. Але… «Меморіальної дошки в Казані відомому українському вченому історику, етнографу, археологу немає, і, ймовірно, ніколи не буде. Сама подія, що зв'язує Яворницького з Казанським університетом по казанським поняттям незначна, тільки один  день - 29 квітня 1901 року», -  так мені було сказано в одному «високому»  кабінеті,  коли я почав «зондувати грунт» про встановлення дошки на фасаді університету. Питання було закрите одномоментно і радикально.

Мені неодноразово доводилося бувати в Парадному залі Казанського університету, де відбувався захист магістерської дисертації Дмитра Яворницького. В цьому ж залі 4 грудня 1887 року проходила сходка, в якій брав участь Володимир Ульянов (Ленін). Ця подія теж була одноденною, але пам'ятна дошка про неї висить біля входу до зали.

Післямова

Яворницького в Україні знають як великого вченого і палкого патріота України. А у віднайдених мною матеріалах на нього вилито стільки бруду. Чи не зіпсують ці матеріали світлий образ вченого-патріота? Це питання мучило мене, поки не довелося побувати в Дніпропетровську і побачити могилу Дмитра Івановича з пам’ятником, де він літній, босий несе важкий кам’яний хрест з викарбуваним запорожцем. Сльози виступили на очах...

Колись Христос ніс важкий хрест під насмішки натовпу, страждаючи за людей. Дмитро Іванович багато років ніс тяжкий хрест українського відродження під насмішки росіян і українських манкуртів. Не легше нести хрест свідомого українця і в наші часи, тим паче в Росії. І бруду на нас ллють не менше, і Іуди в наш час зраджують так же боляче. Але ми працюємо, і Дмитро Іванович є для нас прикладом того, як треба любити свою Батьківщину.

Євген Савенко, голова Нижнєкамської  НКА «Українське товариство «Вербиченька» 

На світлинах:

1. Дмитро Яворницький.  Початок  1900-х років

2. Диплом про закінчення Яворницьким Харківського університету. (З архіву Казанського університету)

3. Яворницький в образі писаря на картині Іллі Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану» (1891 р., центральний фрагмент)

4. Рукопис «Истории запорожских козаков» з правками автора

5. Казань, Імераторський університет. 1900-х років

6. Сучасний вигляд парадної зали Казанського університету, в якій відбувався захист дисертації Яворницького

7. Делегація українців Татарстану (Людмилам Найденко, Галина Артем’єва, крайній праворуч Євген Савенко) біля будинку-музею  Д.Яворницького з Віктором Єкшовим

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка