lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Співпраця Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) з Краснодарською крайовою громадською організацією «Співдружність Кубань – Україна»

Публікуємо черговий матеріал Анатолія Авраменка з циклу досліджень про Кубань, зокрема, щодо стану україністики в регіоні

Незважаючи на катастрофічну асиміляцію українського населення Кубані внаслідок русифікаторської політики імператорського, комуністичного й сучасного режимів Росії, на початку XXI сторіччя в Краснодарі з'явилася маленька філія Донецького відділення «Наукового товариства імені Шевченка», що надалі безпосередньо контактує з Львівським центром НТШ. Очолив НТШ-Кубань професор Краснодарського державного університету культури та мистецтв філолог Віктор Чумаченко. Ученим секретарем став доцент історичного факультету Кубанського державного університету Анатолій Авраменко. Інші члени НТШ-Кубань – провідний бібліограф і історик книги на Кубані Аркадій Слуцький, доктор наук етнолог Валентина Чурсіна, фахівець у галузі народних промислів Кубані Катерина Вакуленко та біолог Святослав Осецький. Не маючи власної поліграфічної бази, НТШ-Кубань публікувало свої праці переважно у збірниках Донецького відділення Наукового товариства імені Шевченка, а також у виданнях Краснодарського університету культури та мистецтв.

В останні роки відомий краснодарський історик української літератури професор В. К. Чумаченко неодноразово призивав щоб кубанські наукові бібліотеки закуповували по можливості всі фундаментальні видання, що друкуються в Україні, насамперед з історії, етнографії й культури, і в обов’язковому порядку – ті книги, у яких міститься інформація про Кубань. Це цілком природно, тому що в Україну «ведуть наші історичні й родовідні коріння, багато кубанців у старовину одержували на Україні освіту, брали участь в її культурному житті, національно-визвольному й революційному рухах. Кубань дала Україні багатьох політичних діячів у ранзі міністрів, у той же час третина всіх кубанських селекціонерів, що створювали її аграрну славу, народилися й починали свій шлях у колишніх малоросійських губерніях» [1] Однак у кубанських бібліотеках зберігається дике становище: українські книги, журнали й газети були майже скрізь знищені, і зараз там набагато простіше ознайомитися з літературою англійською або німецькою мовами. Більше того, серед бібліотекарів широко поширене безглузде повір’я про те, що українська мова – іноземна! Не дивно, що в Краснодарському краї українська мова давно не вивчається в школах, а в краснодарському Будинку книги є чимало книг, виданих у Кабарді, але немає жодної української книги, у кіосках даремно шукати українські газети або журнали. Усе це – наслідок політики тупої асиміляції, що здійснювалася на Кубані десятиліттями.

Не маючи практично ніякої підтримки ні від крайової адміністрації Кубані, ні від українських урядовців, кубанські українці представлені невеликими товариствами, діяльність котрих ледве помітна через відсутність коштів, приміщень і т. д. У 2006 році в Краснодарі зареєстрована Краснодарська крайова громадська організація «Співдружність Кубань – Україна» (ККГО СКУ), яку заснувала й очолила Ірина Скибіцька. Основна мета організації – відродження наукових, культурних і громадських зв’язків між Краснодарським краєм і Україною, проведення наукових конференцій, видання збірників статей, сприяння українським дослідникам і діячам культури на території Кубані, а також кубанцям, які прагнуть здійснювати україністичні дослідження або вивчати українську історію, культуру, мову. Від дня заснування наукову роботу в цій організації очолював член НТШ-Кубань А. Авраменко.

Краснодарська крайова адміністрація не зацікавлена в існуванні українських громадських організацій на Кубані, тому за короткий час ККГО СКУ тричі змушена була міняти офіс, не отримуючи будь-якої фінансової підтримки ні від Росії, ні від України. Неодноразові звернення до Генерального консульства України у Ростові-на-Дону та МЗС України з проханням допомогти українській діаспорі Кубані успіху не мали [2]. Однак завдяки ентузіазму І. Скибицької відбулися вісім наукових конференцій: 8 жовтня 2006 р., 24–25 березня й 21 жовтня 2007 р., 15–16 березня 2008 р., 9 травня 2009 р., 15 травня 2010 р., 10–11 вересня 2011 р. і 5–6 травня 2012 р. У роботі конференцій брали участь історики, філологи, етнографи, природознавці, архівісти, краєзнавці, музейні працівники, учителі, діячі культури й мистецтва, студенти вищих навчальних закладів, представники громадськості. Усіх хто збирався, об’єднував інтерес до історії та культури України, а також перспективи співробітництва Кубані з Україною. На конференціях виступали з доповідями відомі українські вчені й представники громадських організацій з Києва, Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Одеси, Харкова, Полтави, Кам’янця-Подільського.

За підсумками цих конференцій були надруковані 6 збірників статей під назвою «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» [3]. Укладачем і науковим редактором п’яти збірників був А. Авраменко, у тому числі двох – разом з В. Чумаченком. П’ятий збірник був присвячений пам’яті Тараса Шевченко, шостий – 170-річчю з дня народження кубанського письменника й драматурга Василя Мови (Лиманського), що писав українською мовою.

На перших шести конференціях головував А. Авраменко, неодноразово виступаючи з доповідями. Зокрема, він розповідав про історію створення й діяльності НТШ, про державну символіку України, про відображення історії Кубані в сучасних історичних атласах України. На третій конференції в 2008 році виникла гостра полеміка між кубанськими україністами й ученими України з одного боку, а також професором Миколою Бондарем і його прихильникам, з іншого боку. М. Бондар стверджував, що «кубанська балачка» давно є діалектом російської мови, а прихильники викладання української мови на Кубані відробляють закордонні гроші й працюють на українських сепаратистів, що прагнуть відірвати Кубань від Росії. Підсумки цієї полеміки відображені в статті А. Авраменка «Третя збірка «Кубань – Україна» і деякі проблеми кубанської україністики», що опублікована в 3-й збірці та на сайті американських україністів [4].

В 2010 році А. Авраменку також довелося припиняти спроби провокаційних антиукраїнських виступів. З різкою антиукраїнською доповіддю тоді виступив заступник отамана Кубанського козацького війська Костянтин Переніжко. У доповіді «Роль Кубанського козацького війська в зміцненні міжнаціональних відносин на сучасному етапі» він перейшов до абстрактних звинувачень українських політиків, а також звернувся до українських істориків з вимогою відмовитися від «фальсифікації» історичної ролі І. Мазепи та С. Бандери, показавши при цьому свою особисту наукову некомпетентність. Не знайшовши розуміння серед слухачів, К. Переніжко незабаром дав вказівку опублікувати в місцевій газеті анонімну наклепницьку статтю «Історичні цінності за курсом долара» [5], назва якої має на увазі, що організатори конференції відпрацьовують нібито отримані американські долари. Особливо безглуздим виглядає твердження анонімного автора, що українська мова «для багатьох сидячих у залі однакова, як іноземна».

Професор В. К. Чумаченко брав участь у підготовці та науковому редагуванні двох збірників «Кубань – Україна», в останньому підготував тематичний блок публікацій, присвячений творчості кубанського письменника й драматурга Василя Мови. Будучи провідним україністом Кубані, В. К. Чумаченко пише статті для сучасних енциклопедій, що видаються в Україні й Росії, здійснює велику організаторську роботу як голова Кубанської групи членів НТШ. На конференціях він розповідав про знахідки й публікації невідомих раніше листів кубанського етнографа М. А. Дикарєва (1854–1899), який заповів свій особистий архів НТШ і нині він зберігається у Львові.

На конференції 2011 року В. Чумаченко виступив з доповіддю про життя й творчість Т. Г. Шевченка і його тісні зв’язки з Кубанню. Він звернув увагу на необхідність пропаганди творчої спадщини великого Кобзаря на Кубані, пошуку пов’язаних з ним культурних артефактів і необхідність почати заздалегідь підготовку до святкування 200-річчя з дня його народження.

В особистій бібліотеці В. К. Чумаченка зібрано багато книг про Т. Г. Шевченка, переклади творів Шевченка на мови народів світу, видання «Кобзаря» різних років, у тому числі надруковані в еміграції. У той же час у Краснодарській крайовій науковій бібліотеці імені О. Пушкіна є тільки розрізнені томи із зібрання творів Шевченка російською мовою. І зовсім немає його книг мовою оригіналу, хоча в 20-і – на початку 30-х років був цілий відділ української літератури. Це – наслідок свідомої антиукраїнської політики, що здійснювалася в регіоні з початку 1930-х років аж до нашого часу. Саме тому публікації про Т. Г. Шевченка в збірниках «Кубань – Україна» і доповіді В. К. Чумаченка про великого Кобзаря викликають великий інтерес.

Відомий історик книги А. Слуцький виступав і публікував повідомлення про українсько-кубанські книжкові зв’язки, а також про свої дослідження долі бібліотеки Києво-Межигірського монастиря на Кубані. За допомогою фінських колег йому вдалося знайти деякі книги із цієї бібліотеки в Гельсінкі, чому він присвятив спеціальну публікацію.

Етнолог В. І. Чурсіна опублікувала в збірнику «Кубань – Україна» результати своїх досліджень динамічних процесів у родинній обрядовості чорноморських козаків і їх нащадків. Біолог С. І. Осецький опублікував порівняльне дослідження асортименту гарноквітуючих рослин Північно-Західного Кавказу і Східних Карпат.

Серед українських членів НТШ, котрі публікувалися в збірниках «Кубань – Україна», слід виділити Івана Ковальчука й Надію Супрун-Яремко. Один із провідних географів України, І. П. Ковальчук багато років працював у Львівському університеті, а нині працює в Києві. Н. О. Супрун-Яремко народилася й отримала освіту на Кубані, а нині – доктор мистецтвознавства, професор кафедри музичного фольклору Ровенського державного гуманітарного університету. Вона здійснила фольклорні експедиції в 62 поселення історичної Чорноморії, де записала більш 1000 народних українських пісень [6]. У збірниках «Кубань – Україна» вона опублікувала статті «"Репресовані" історичні пісні про події 20–30-х років ХХ століття на Кубані» і «Виконавські локальні стилі українсько-кубанської етнопісенної традиції».

Серед інших українських учених, що брали участь у роботі конференцій або, які публікувалися в збірниках «Кубань – Україна», слід назвати Президента Національної асоціації україністів, провідного наукового співробітника Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Галину Бондаренко, заступника директора Інституту іcтopії України НАН України Станіслава Кульчицького, виконавчого директора Інституту суспільних досліджень Владислава Грибовського (м. Дніпропетровськ), докторів історичних наук Анатолія Бойка, Тараса Чухліба, Віктора Брехуненка, Сергія Сегеду, Вадима Задунайського, Дмитра Білого, кандидатів наук Олександра Олійника, Людмилу Маленко, Олега Репана, Оксану Юркову, голову правління Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України та голову оргкомітету Загальноукраїнського конкурсу «Українська мова – мова єднання» Юрія Работіна.

Конференції мають на меті також пропаганду української культури. Тому на кожній з них учасники знайомилися з персональними виставками української вишивки кубанських майстринь Галини Палиці та Ольги Ляпунової. Перша народилася на Лемківщині, тривалий час мешкала в Самборі, а зараз живе в станиці Тбіліська. Друга народилася у Львівській області, а зараз мешкає в місті Кропоткін на Кубані. Але обидві майстрині не забули свою малу батьківщину й виражають цю пам’ять у своїй творчості. На конференції 2011 року були представлені стародавні рушники з традиційною вишивкою, привезені з Полтавщини доцентом Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Ларисою Шаповал.

Таким чином, наукова діяльність кубанських членів НТШ як організаторів конференцій «Кубань – Україна», редакторів і авторів наукових збірників, відбувається в тісній взаємодії з Краснодарською крайовою громадською організацією «Співдружність Кубань – Україна». Але для продовження успішної діяльності необхідно залучати молодих вчених. Зараз наймолодшому члену НТШ-Кубань 55 років. Пропаганда досягнень української науки на конференціях приваблює молодих кубанських дослідників, але вони не вивчали українську мову, а тому необхідні стажування в навчальних закладах і наукових центрах Києва й Львова.

Під час конференції були висловлені пропозиції та рекомендації, серед яких доцільно відзначити такі: 1) боротися проти розгрому історичного центру Краснодара, що продовжується під виглядом «реконструкції», вимагати знесення незаконно зведених будівель, відновлення зруйнованих архітектурних пам’яток та історичних об’єктів коштом винних; 2) необхідно виявити публікації (українською та російською мовами), видані на Кубані до війни 1941–1945 рр., щоб зробити копії для архівів і бібліотек, а найцікавіші перевидати; 3) організувати збір спогадів про українізацію, голодомор 1932–1933 рр., про життя кубанських українців у радянську добу; 4) створити недільну школу української мови та культури в Краснодарі, а також факультативні курси української мови у вищих навчальних закладах і школах краю; 5) зробити доступною для жителів краю передплату на українські журнали та газети; 6) створити пункти продажу українських книг і журналів у книгарнях краю; 7) створити українську бібліотеку в Краснодарі, а в перспективі – Український культурний центр; 8) створити пам’ятники жертвам голодомору 1932–1933 рр. у найбільш постраждалих станицях; 9) організувати в станичних музеях експозиції, присвячені жертвам політичних репресій радянського періоду; 10) відновити українське відділення філологічного факультету Кубанського університету, що існувало до 1932 р., або створити відділення української історії та культури при історичному факультеті Кубанського університету, можливо, при Краснодарському університеті культури та мистецтв; 11) необхідно створити кафедру українознавства в Кубанському університеті або в Краснодарському університеті культури та мистецтв для підготовки фахівців з історії та культури України.

Зараз у дев’яти вищих закладах освіти Росії (Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському державному інституті міжнародних відносин, Дипломатичній академії, Воронезькому, Красноярському і Тюменському державних університетах, Томському державному педагогічному університеті, Уфимській філії Московського відкритого державного педагогічного університету) україністику викладають у складі блоку слов’янської філології. Крім цього, наразі потрібні також фахівці із сучасного українського законодавства, економіки, соціології, політології, лінгвістики, літератури тощо. Краснодарський край, де величезна частка мешканців має українське походження, найбільше придатний для організації російського українознавства, що ніяк не можуть зрозуміти в Москві (а місцеве краснодарське керівництво панічно боїться такої перспективи й чути про це не хоче). Нечисленні україністи Кубані сподіваються на продовження сумісних наукових і культурних контактів з Україною на користь обох держав.

Діяльність кубанських україністів звернула на себе увагу навіть за межами Росії та України. Німецький дослідник Ян Яґелло-Шонфельдер опублікував у 5-му збірнику статтю про український Голодомор 1932–1933 років. Голова Асоціації україністів Канади Роман Сенькусь постійно надсилає у Краснодар важливу наукову інформацію. Нещодавно організація отримала допомогу від Юрія Яворського з Торонто.

Але подібної підтримки кубанські україністи не мають від українських чиновників, що відповідають за зв’язки з діаспорою. На сайті http://zakon.rada.gov.ua можна ознайомитися з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2008 р. № 668-р – це план першочергових заходів на 2008–2009 рр. стосовно зв’язків з українцями, що проживають поза межами України. Тут згадуються заходи, які торкаються українських громадських організацій у Краснодарському краї: організаційно-методична підготовка відкриття кафедри українознавчих дисциплін на базі Кубанського державного університету і, разом із Краснодарською крайовою громадською організацією «Співдружність Кубань – Україна», реалізація таких проектів як вивчення українського етносу на Кубані, створення української бібліотеки в Краснодарі, а також підготовка монографій «Українці на Кубані: аналіз етнодемографічної історії», «Українці в 1932–1933 рр.: досвід виживання у тоталітарному суспільстві», «Кубанські українці в пошуках ідентичності: історія та сучасність». Цілком імовірно, що всі ці проекти були б реалізовані, якби українські організації, що знаходяться на території РФ, одержували реальну підтримку.

В 2010 році ККГО СКУ як колективний член Міжнародної асоціації україністів подавала заявку на Міжнародний конкурс російсько-українських проектів «Український етнос на Кубані: історія, культурні традиції й сучасність», разом з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Основну роль у підготовці обґрунтування проекту виконали члени НТШ-Кубань. Але через протидію академіка НАН України Миколи Жулинського цей грант не був отриманий. Якщо українські наукові фонди все-таки будуть сприяти роботі НТШ-Кубань і ККГО СКУ, кубанська україністика в найближчі роки зможе розвиватися більш успішно.

Анатолій Авраменко

Примітки:

1. Чумаченко В.К. Новые издания по кубанской украинистике. // Культурная жизнь Юга России. Краснодар, 2005. №3. С.74.

2. Скибицкая И.М. Из истории одной переписки, или Нужны ли украинцы Кубани Генеральному консульству Украины в Ростове-на-Дону? // Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия. Вып. 4. – Краснодар – Киев, 2010. С. 326–335.

3. Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия. Вып. 1. – 2006; Вып. 2. – 2007; Вып. 3. – 2008; Вып. 4. – 2010; Вып. 5. 2011; Вып. 6. – 2012.

4. Авраменко А. М. Третя збірка «Кубань – Україна» і деякі проблеми кубанської україністики // Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия. Вып. 3. - Краснодар, 2008. С. 6–15; www.ukrainianstudies.org/aaus-list/1003/doc00006.doc

5. Исторические ценности по курсу доллара // Кубанский казачий вестник. 2009. № 18. (16 мая). С. 3.

6. Супрун-Яремко Н.А. Украинский субэтнос на Кубани. // Культурная жизнь Юга России. Краснодар, 2003. №3 (5). С. 55.

Надруковано: Авраменко А.М. Співпраця Наукового товариства ім. Шевченка з Краснодарською крайовою громадською організацією «Співдружність Кубань - Україна» // Україна – Кубань: історична та культурна взаємодія. Вип. I. Матеріали республіканської наукової конференції м. Київ, 14 грудня 2013 р. – Київ: Талком, 2014. С. 137–145.

На світлинах: Логотип сайту «Українська Кубань», який припинив свою роботу в березні 2014-го року.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка