Друк
Розділ: Дослідження
Ігор Роздобудько

Як радянський керівник визнався у своїй повазі до «буржуазного націоналіста».

Історії притаманні міфи. Хрущов залишився в нашій історичній пам’яті, як досить обмежена в культурному і духовному плані людина. Анекдоти та різні оповідки радянських часів обігравали саме духовну сліпоту та культурну обмеженість тодішнього лідера, виставляючи його майже не звичайним селянином-дурником, що невідомо яким чином видрався на верхівку влади. Звичайно ж, що у кожній брехні є крихітка правди, але ж ми повинні розуміти і те, що насправді недалекій розумом людині ця влада ніколи б не підкорилася.

Хрущов мабуть насправді небагато читав творів добірної, справжньої художньої літератури. Але, як для кожного із нас, в пам’яті у нього закарбувалося те виразне слово, що було прочитано у дитинстві або ранньому юнацтві, та стало своєрідним духовним дороговказом на все подальше життя. Таким духовним дороговказом для Хрущова стало українське оповідання Володимира Винниченка «Талісман»; а його головний герой – єврей-революціонер Піня став для радянського керманича уособленням його самого, так що, знаходячись при владі, він не соромився називати себе «маленьким Пінею».

В Радянському Союзі творчість Винниченка довгий час була під забороною, а сам він, колишній керівник Української Народної Республіки, якщо і згадувався офіційно, то з обов’язковим тавром «українського буржуазного націоналіста». Але враження від твору Винниченка на молодого Хрущова було таке сильне, що він не боявся ставити його за взірець перед сучасними йому молодими радянськими письменниками, такими як Євген Євтушенко чи Василь Аксьонов. Давайте і ми, напередодні столітнього ювілею української революції 1917-го року, згадаємо про цей дивовижний зв’язок між одним з батьків цієї революції та радянським лідером.

Радянський функціонер часів Хрущова Федір Бурлацький твердить у своїх спогадах, що Хрущов прочитав оповідання Винниченка ще у дитинстві, в книжці «Читець-декламатор». Невідомо, чи міг потрапити цей антиурядовий революційний твір до такої книжки. До того ж Бурлацький пише й про те, що Хрущов нібито не пам’ятав, як звали автора цього твору, хоча це суперечить іншим фактам – і сам Хрущов у своїх «Спогадах», і інші автори, і навіть стенограма виступів Хрущова, що збереглася, всі вказують на те, що Хрущов добре пам’ятав прізвище Винниченка, і згадував це прізвище кожного разу, як згадував про «маленького Піню». Американський дослідник життя Хрущова Вільям Таубман пише, що Хрущов прочитав оповідання «Талісман» вже у юнацтві, коли почав цікавитися революційною діяльністю, із чого ми можемо зробити висновок, що це було якесь нелегальне видання, що розповсюджувалося тоді і на Донбасі, де розпочинав свою трудову діяльність молодий Микита Хрущов. Невідомо, чи читав цей твір Хрущов в оригінальному вигляді, тобто українською мовою, чи це був якийсь переклад на російську, але незаперечно, що Хрущов, який народився на українсько-російській етнічній межі, у Курській губернії (так звана Східна Слобожанщина), а у майбутньому багато років керував Радянською Україною, добре розумів українську мову, так що цілком вірогідно – то був оригінал.

Чим саме привабило Хрущова оповідання Винниченка? У Винниченка це нарис з життя політв’язнів у царській Росії. Арештантам потрібно обрати старосту, який буде відвертати увагу адміністрації, в той час як політв’язні готують підкоп для втечі з тюрми. Анархіст Залєтаєв, який є противником будь-якої влади, просуває на посаду старости забитого та приниженого єврея Піню, який ставши представником всіх інших в’язнів, раптом відчуває на собі відповідальність за їхню долю, і в рішучу хвилину іде на смерть, рятуючи своїх товаришів. Якщо, пише Винниченко, казковий герой Іванко-дурник перетворюється на царевича завдяки якомусь невідомому талісману, то Піня сам стає для своїх співкамерників таким талісманом, що дає їм надію на життя і волю. А Хрущов відчуває себе, все своє життя, «маленьким Пінею», якого якщо доля вже поставила на верхівку влади, повинен брати на себе всю відповідальність за інших.

Вперше відчув себе Хрущов «Пінею», коли обрали його секретарем парткому в Промакадемії, де навчалася тоді і дружина Сталіна Надія Аллілуєва, завдяки дружбі з якою і привернув Хрущов до себе увагу самого вождя. «Избрали меня в Промакадемии секретарем парткома, и почувствовал я себя Пиней». (Хрущёв Н. С. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). Книга I. — М.: ИИК «Московские Новости», 1999. Стор. 53).  

Вже після смерті Сталіна, як став Хрущов на чолі держави, став він сміліше розповідати про той вплив, який мало на нього оповідання Винниченка. Ось що пише Вільям Таубман: «Однажды вечером, в ноябре 1957 года, Хрущев был, по описанию свидетелей, «особенно жизнерадостен и разговорчив» — и не случайно: накануне он раскрыл направленный против него заговор и разоблачил заговорщиков, затем сместил с должности министра обороны маршала Жукова, который сделался чересчур популярен и, как говорили, лелеял честолюбивые планы. В тот вечер Хрущев рассказал собравшимся гостям историю, которую прочитал в юности у украинского писателя Владимира Винниченко». Закінчив свою розповідь Хрущов так: «А мораль этой истории такая: каким бы ты ни был, раз уж тебя выбрали на важную должность — ты должен ей соответствовать. Так вот, маленький Пиня — это я». (Уильям Таубман. Хрущев. - М.: «Молодая гвардия», 2008).

Згаданий вже Федір Бурлацький зафіксував той факт, що і свою пам’ятну промову на ХХ з’їзді Комуністичної партії, коли Хрущов вперше піддав критиці культ особи Сталіна, він у своїй свідомості пов’язував з героєм оповідання Винниченка. «Мне довелось слышать, — пише Бурлацький, — его объяснение, сделанное на банкете по случаю окончания Совещания коммунистических и рабочих партий мира в 1960 году. <...> “Вот так и я на XX съезде. Уж поскольку меня избрали Первым, я должен, я обязан был, как тот сапожник Пиня, сказать правду о прошлом, чего бы мне это ни стоило и как бы я ни рисковал”». (Федор Бурлацкий. Предать вождя. Как Хрущев вступил в схватку с тенью Сталина. «Российская газета». 21. 02. 2006).

Але найбільший розголос у середовищі радянської інтелігенції мав виступ Микити Хрущова на зустрічі з цією інтелігенцією в Будинку прийомів ЦК партії 17 грудня 1962 р. Збереглася стенограма цього виступу, де Хрущов переказує, у власній інтерпретації, оповідання Винниченка: «Жизнь меня, так сказать, вышколила — бороться так бороться. Поэтому я и положение занимаю такое, когда я не могу нейтральное положение занимать. Мне нравился у Винниченко рассказ «Пиня» <так в тексті>. Там показан еврей в тюрьме. Сидела группа в тюрьме, и вот среди этих арестованных был анархист, такой удалый, знаете. Героический человек. И вдруг этот еврей Пиня, совершенно забитый такой, скромный человечек, — но с точки зрения анархиста совершенно беспомощный человек, — приходит в камеру. Чтобы доказать на практике никчемность власти и правоту взглядов анархистов, Пиню выбрали старостой. И когда он стал старостой, он стал распоряжаться, кому парашу выносить <такого у Винниченка немає – прим. автора>. А когда эта камера задумала бежать и они сделали подкоп, кто же первый должен через дыру бежать? И бросили жребий — анархисту первому выпала честь бежать, и он отказался. И тогда Пиня сказал: «Я — староста, я — первый». Вот так! И я — тоже Пиня. Я — секретарь Центрального комитета. Поэтому я не имею права занимать нейтралитет. Поэтому я иду «на вы». (Аплодисменты.)» (Дмитрий Минченок. Как нам было страшно! Найден подлинник речей Хрущева перед советской интеллигенцией. «Огонёк». 03. 03. 2002).

Цікаво не тільки, як це перекладення оповідання словами Хрущова відрізняється від справжнього тексту Винниченка. Цікаво, як різні учасники цих зборів по своєму інтерпретували почуте від Хрущова. Найбільш відомою стала розповідь дипломованого радянського режисера, лауреата п’яті Сталінських премій Михайла Ромма, що опублікована в його «Устных рассказах». Ромм розповідає, нібито Хрущов не здогадувався, що Піня був євреєм, хоч текст стенограми доводить нам інше, та й в оповіданні Винниченка національність Піні має вирішальну роль. З розповіді Ромма стає зрозумілим, що сам він оповідання Винниченка ніколи не читав, але як і подобає справжньому радянському інтелігенту на службі у режиму, називає автора «убогим антисоветским писателем». Тим не менш, як стверджує Ромм, Хрущов сказав: «Такой хороший писатель был Винниченко, кто не читал, советую прочесть, прекраснейший писатель».

І далі: «Он вообще неоднократно на всех этих встречах рекламировал Винниченко, уж не знаю почему. Винниченко ведь был правым эсером, антисоветским крупным деятелем, украинским националистом, был даже министром при одном из каких-то антисоветских правительств на Украине. Я вот не знаю, знал ли это Хрущев, но, во всяком случае, этот убогий писатель антисоветский ужасно ему понравился почему-то, вероятно, потому, что он в молодости его читал; уж не знаю, читал ли он что-нибудь после этого. Но вот у него осталось где-то в сердце – Винниченко. И говорит он вот что:

– Есть у этого Винниченко такой рассказ, называется он «Маленький Пиня». В этом рассказе излагается, как в тюремной камере сидят семь… И делают они подкоп. Вот сделали подкоп, а кому первому лезть? Ведь страшно. Самое опасное – тому, кто первый полезет. Никто первым лезть не хочет. А был в камере самый маленький, незаметный, тихий арестантик, которого называли «маленький Пиня». И вот предложили ему: «Ну, Пиня, лезь первый». И Пиня полез первый. Но прежде чем полезть, он сказал: «Раз уж мне лезть первым, я буду командовать: ты делай то-то, ты – то-то, то-то, – и стал над ними начальником. Так вот, я, – сказал Хрущев, – маленький Пиня, и я теперь вами командую». (Михаил Ромм. Устные рассказы. М.: ВТПО «Киноцентр», 1989).

У переказі скульптора Ернста Неізвєстного розповідь Хрущова перетворюється взагалі на анекдот: «Было специальное собрание, где он <Хрущов – авт.> собрал весь цвет советской интеллигенции. Я сел в самый первый ряд. <...> Хрущев взобрался на кафедру и начал читать доклад, который ему написали. Доклад был ужасно скучный. Но вел он себя очень странно. Периодически он отрывался от доклада и начинал нести что-то совершено невероятное. <...> Я не очень-то вслушивался. Но тут он вдруг отвлекся опять от доклада и рассказал историю про еврея Пиню: Сидят урки на зоне, надо кого-то сделать старостой. Порешили, давайте выберем еврея Пиню, он спокойный и никому не помешает. И выбрали. А Пиня после этого стал жестким и агрессивным, стал наводить порядок. А потом урки решили бежать, и прорыли подкоп. Кто-то должен был быть первым, а первому, как известно, пулю в лоб. Так вот, тут вдруг Хрущев заорал:«Я и есть тот самый Пиня Помолчал — и продолжал читать скучный текст».

Якби там не було, радянська ідеологічна система, незважаючи навіть на авторитет Першого секретаря КПРС, не могла допустити, аби слава українського письменника Винниченка поширювалася серед радянського суспільства. Тому в радянській пресі цей уривок з доповіді Микити Хрущова на зустрічі з інтелігенцією ніколи не публікувався. Але він досить швидко поширився на Заході, у європейських та американських газетах, чиї кореспонденти також були присутні на цій зустрічі. Михайло Ромм стверджує, що з того часу Хрущова стали звати на Заході «маленьким Пінею», а коли в результаті внутріпартійної змови його скинули з посади керівника партії і держави, впливовий західнонімецький журнал «Штерн» вийшов з передовицею «Маленького Піні більше немає». Так доля до кінця пов’язала Хрущова з героєм його улюбленого оповідання.

P.S. На останок хотілося б згадати і такий факт: коли Хрущов на засіданні в ООН бив башмаком по трибуні, можливо в голові його раптово сплив уривок з того самого оповідання. Коли Піню тільки що обрали старостою у в’язниці, він ще не мав авторитету у наглядачів, і ті не хотіли відчиняти двері камери на його вимогу. Він лише даремно грюкав в ці двері, а його товариші ще над ним і глузували: «Бий, Піню, двері. Пантуфлею їх в трісочки рознеси! Що він позволяє собі з старостою жартувать!» Можливо і згадав це Хрущов. Хто знає?

Ігор РОЗДОБУДЬКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Література:

Володимир Винниченко «Талісман».

http://ihavebook.org/reader/reader.php?book=539913

Федор Бурлацкий. «Предать вождя. Как Хрущев вступил в схватку с тенью Сталина».

https://rg.ru/2006/02/21/predatel.html

Уильям Таубман. «Хрущев».

http://www.litmir.co/br/?b=148734&p=1

Хрущёв Н. С. «Время. Люди. Власть. (Воспоминания)». Книга I.

http://militera.lib.ru/memo/russian/khruschev1/08.html

Дмитрий Минченок. «Как нам было страшно! Найден подлинник речей Хрущева перед советской интеллигенцией».

http://kommersant.ru/doc/2289979

Михаил Ромм. «Устные рассказы».

http://e-libra.ru/read/177287-ustnye-rasskazy.html

Эрнст Неизвестный.

http://crusoe.livejournal.com/39251.html?thread=188243

 

На світлинах: Ігор Роздобудько. Володимир Винниченко. Пам'ятник В. Винниченкові. Місто Кропивницький (колишній Кіровоград). Молодий Хрущов. Хрущов читає «Правду».