Українські Марія та Йосип із Дитятком

Протягом багатьох років свято народження Христа сповнювало українців вірою в кращу долю Вітчизни

Для вояків ОУН-УПА Різдво завжди асоціювалося з надією на національне відродження рідного краю, здобуття Україною своєї державної незалежності. Тому на різдвяних листівках, які вони навіть у тяжких умовах підпілля намагалися виготовляти, щоб вітати друзів та рідних з Доброю Новиною – не лише янголи. Тут люди зі зброєю у руках ідуть поклонитися до скромної карпатської оселі, де Діва у вишиванці поєднала у собі риси їхніх матерів, коханих, сестер… Над хатиною сяє звізда – не радянська п’ятикутна, а ота справжня, Віфлеємська.

Як відзначає дослідник Руслан Забілий, в умовах визвольної боротьби, ці листівки були тим засобом, що у бойові будні повстанців вносили незбагненну Різдвяну містерію. Їх або малювали, або виготовляли за допомогою друкарських пристроїв, схованих зазвичай під землею, у криївках. Прикрашатися листівки могли нескладним візерунком з комбінації надрукованих літер, вітальними текстами. Поліграфічним же способом, з кольоровими малюнками, різдвяні листівки друкувалися закордонними частинами ОУН та представництвами Української Головної Визвольної Ради. У архівах збереглося чимало листівок, виготовлених у Німеччині, США, Канаді. Здебільшого вони поширювалися на еміграції, в Україну ж їх доставляли закордонні кур'єри ОУН.

Повстанці, перебуваючи у стані війни, усе-таки намагалися дотримуватися народних традицій, віддавати шану релігійним святам, серед яких Різдво чи не найвеличніше. Народжувалися повстанські колядки, що несли у собі потужний енергетичний заряд, прагнення не  відступати у боротьбі за волю України, надію на Божу допомогу у цій боротьбі.

Туга за білим Різдвом

"… Сьогодні на землі нашої Вітчизни, де панує московський большевизм, не чути радісних дзвонів. Засмучена земля не чує пісень возвеличення Того, Хто її утворив, не ходять попід вікна колядники і не співають "Нова радість стала". Бо в цей день куються кайдани і будуються в’язниці. Люди моляться тайно, без радісного передзвіння різдвяних дзвонів", - писав часопис української діаспори у Лондоні "Визвольний шлях" за січень 1952 року. – "Пам’ятай, що Україна неупокорена, і сьогодні, в День Рождества Христового вона живе і кріпшає непоборною силою. В горах карпатських, в степах полтавських і яругах київських скрізь святкують Рождество Христове. В підземних криївках збираються Христові меченосці, просять у Нього помочі в їх великому змагу за волю України. Благослови ж їх, Божий Сину, благослови мечі їхні! Підіймай цю Зорю українського змагу все вище і вище".

 І тоді, у 50-ті, і тепер, традиції святкування Різдва місцевою українською діаспорою трималися на вірі, на духовності, - розповідає історик Геннадій Іванущенко, котрий нині працює в Українській інформаційній службі (Лондон, Велика Британія).  Закінчувався піст, люди йшли на різдвяну Службу Божу. Кутя, колядки… Намагалися підігнати справи, щоб побути з родинами. Багато працювали, тяжко. До речі – хлопці довго після війни ще не одружувалися і не приймали Британського громадянства.  Сподівалися, що визвольна боротьба принесе успіх, і вони стануть громадянами України, повернуться на рідну землю. А пізніше, коли "дівчат розібрали", довелося одружуватися з англійками, шотландками. І, звісно, пішла асиміляція. На Різдво ті, хто мав зв’язки з "Краєм" - намагалися передати подарунки рідним. Українські організації присвячували Різдвяні числа газет темі визволення України. Адже бездержавна нація – то велика несправедливість, а Бог – завжди на стороні гнаних і поневолених.

"Різдво Христове повинне всіх нас об’єднати в одну суцільну українську родину, без різниці територіального походження, ідеологічних переконань, - читаємо у газеті "Українські вісті", що виходила у ті часи під керівництвом уродженця Охтирщини (нині Сумська область) Івана Багряного в Новому Ульмі (Німеччина). – Бо мета у нас одна і бажання ті самі, щоб у недалекому майбутньому на рідній, вільній Батьківщині славити Його, Ісуса малого".

А поки що – розкидані по всіх усюдах українці обмінювалися різдвяними листівками, де писали "Просимо тебе, Царю, просимо всі нині, пошли долю, верни волю любій Україні!". Деяким з них доводилося стрічати Різдво у спекотній Австралії. У тих же "Українських вістях" за 1958 рік один з авторів з тугою пише про "Біле Різдво", якого так не вистачає багатьом українським емігрантам. "Ось уже який рік Різдво Христове я зустрічаю в Англії, і лише на один святвечір випав сніг. Для нас це було найкраще Різдво за останні 9 років. Ми тоді повиходили із бараків із свічками і стояли простоволосі й мовчазні, впиваючись небуденною красою: на свічі згори падали легенькі сніжинки, ліниво викручувалися і встеляли грунт білою-білою постіллю, ніби готуючи Землю для прийняття найчистішої Душі і Серця. Стояли ми, повні врочистості й благоговіння, і в кожного з нас тремтіло серце при згадці далеких-далеких зим дитинства, коли в цей вечір було обов’язково тихо, падав сніжок і біле довкілля очікувало на щось таємниче і радісне… Ми були тоді замалі, щоб розуміти сяйво зірки над Віфлеємом, але в зачатках нашої свідомості прихід маленького Ісуса обов’язково поєднувався з красою нашої степової зими…".

ДОДАТОК

„Ніч проти Різдва”

Це було 1931 року. Тоді на Лівобережній Україні грали оперету „Ніч проти Різдва”. Репертуар виконували російською мовою. І ось десь у жовтні театр попав у Суми. Там його було негайно перейменовано на ДУМТ - Державний Український Музичний Театр і наказано перекласти репертуар на українську мову. Першою оперетою мала бути „Ніч проти Різдва” за Гоголем у переробці Миколи Вороного.

Микола Вороний - цей славний український лірик - саме 26-го року повернувся з еміграції до рідного Києва. Нещасна людина, повіривши в те, що допомагатиме будувати “українську соціалістичну державу”, відразу ж наштовхнулася на накази “згори” і мусіла робити те, що від нього вимагав червоний режим. Замість того, щоб справді працювати на добро українському народові і його національній культурі, Микола Вороний мусів, зціпивши зуби, виконувати накази і свій талант віддавати гнобителям його батьківщини.

Щоб зрозуміти всю трагедію цього видатного українського поета, ми і згадаємо те, до чого саме змусили Вороного і що з того вийшло. Микола Вороний одержав наказ зробити з відомого твору Гоголя виставу, що була б “ідеологічно витримана” й могла б виховувати українську молодь у коуністичному дусі.

Не один з нас читав „Ніч проти Різдва”. Але те, що зробили з цього відомого твору 31-го року, було просто неймовірне. Клясичний мистецький твір було спотворено й припасованго до завдань “генеральної лінії” партії й її боротьби проти українського селянства. Для цього було наказано Миколі Вороному переробити гоголівських дійових осіб за таким зразком:

Чуб - багатій, куркуль, що зневажає незаможних. Оксана - дочка Чуба, яку ще не втягли до комсомолу, але яка перебуває під комсомольським впливом. Вакула - син Солохи - активіст-комсомолець, не визнає своєї матері, яка є самогонщицею. Голова і Дяк - природньо, негативні персонажі, що визискують бідне селянство. Чорт - “петлюрівський” офіцер.

У фіналі п`єси - вся селянська молодь - комсомольці з червоними хустками виходять на сцену. Вакула, як активіст - вилазить на бочку і вимагає нагнати з села весь куркульсько-глитайський елемент. Врешті, з свистом і реготом комсомольці виганяють з села Голову, Чуба, Солоху і Дяка, а їхню землю розподіляють між собою. Вакула й Оксана, як класово свідомі й віддані “партії та совєтському урядові” зрікаються своїх куркульських  батьків та готуються стати колгоспними “передовиками”.

Коли, нарешті, театр почав грати спотворену „Ніч проти Різдва”, самі артисти казали, що бідний Гоголь, мабуть, разів 10 в труні перевернувся. А її автор з примусу - Вороний - лише важко зітхав, і коли питалися чому він так зітхає, відповідав: “У мене болить серце”. І це була правда. В нього боліло серце. Та й як воно могло не боліти, коли він змушений був ламати свої переконання і, здушуючи сльози, писати те, що від нього вимагали вороги його народу. Та не допомогло Вороному і його вимушене слугування комуністичним владарям. Насамперед заарештували й засудили на 8 років концтаборів його сина Марка, а ще за якийсь час був ув`язнений і сам Микола Вороний.

Тільки знущання й неволю готує т. звана робітничо-селянська влада кожному, хто хоче бачити Батьківщину вільною. Червоні пани хотіли спочатку скалічити душу українського поета, зробити його своїм знаряддям у боротьбі проти рідного народу та його культури. Але ми дуже добре знаємо ті їхні наміри, а тому й розуміємо духовні муки поета, що поніс тяжкий хрест, як його несуть і сотні інших, що повірили були в те, ніби в Україні за теперішньої влади може бути мир і добробут.

З часом самі совєтські “вихователі” переконались, що відверто брутальним знущанням з народних звичаїв, традицій та з краси мистецьких творів передсовєтського минулого вони нічого не досягнуть, і тому спотворена безсмертна гоголівська „Ніч проти Різдва” була знята з репертуару.

Джерело: Архів УІС. - “Українські вісті” - 7 січня 1956 р. - С. 6.

При підготовці матеріалу використані документи архіву Української інформаційної служби в Лондоні.

Алла Акіменко.

На світлинах: Українські Марія та Йосип із Дитятком. Українські Три Царі прийшли вітати Дитятко. Ще один варіант українських Трьох Царів - селянин, шляхтич і князь, що прийшли поклонитись Дитяткові із своїми дарами.Бог Предвічний народився! Гуцул і повстанець з далеких гір з надією дивляться на купол собору Святого Юра у Львові. Український повстанець перед Богородицею. Різдвяна ніч. Вітання з еміграції. 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s