Донський козак на службі у нацистів.
Донський козак на службі у нацистів.

Донщина

22 червня 1941-го року розпочалася радянсько-німецька війна, а в жовтні того року нацисти воювали вже на території Донщини. Сучасна російська пропаганда дуже полюбила штампувати міфи про хіба що не стовідсоткову відданість росіян у боротьбі за оборону сталінського СРСР, в той же час паплюжачи українців і інші народи тодішньої держави як зрадників та німецьких наймитів. Дійшло до того, що головний кремлівський узурпатор висловився на кшталт того, що російський народ один, без допомоги інших народів, переміг у цій кривавій війні. Але факти свідчать про інше. Про те, як українці Донщини ламали хребет нацизму, буде мова у наступному розділі цієї праці, зараз же розповімо про те, що й серед донських козаків та росіян Донщини знайшлося аж занадто багато прислужників гітлеризму.

Не багато часу потребувалося німцям, аби розвінчати сталінський міф про обороноздатність СРСР, та прокотившись танковими колонами по території України, вийти на береги Дону. 17 жовтня, на 118 день війни, нацисти були вже у Таганрозі, а 21 листопада вели бої у Ростові. Перенесення головного німецького удару в напряму Москви, дозволило радянським військам закріпитися на території Донщини, але літом 1942-го року Червона Армія відступила звідти в бік Сталінграду. 16 липня німці увійшли до Міллерова, 21 липня взяли Шахти, а 24 липня остаточно оволоділи Ростовом. Так розпочалася нацистська окупація Донського краю.

Згідно з гітлерівським планом, Донщина мала стати частиною німецького райхскомісаріату Україна. Від України на користь Німеччини віднімалася Галичина і Таврія, до Румунії відходила Буковина, частина Поділля і Одеса. Замість цих земель до райхскомісаріату Україна прилучалися Східна Слобожанщина і Донщина, а також російські землі Орловської, Курської, Воронізької, Тамбовської, Саратовської, Сталінградської і Ростовської областей. Таким чином нацисти бажали не так «компенсувати» Україні відторгнення її природних земель на заході та півдні, як розбавити українську людність в новоутвореній адміністративній одиниці за рахунок росіян, і тим послабити для себе небезпеку від можливого українського антигітлерівського руху. Але в реальності, в зв'язку з близькістю лінії фронту, ніякі органи цивільної влади райхскомісаріату Україна на території Донщини так і не розпочали діяти, і ця земля цілком підпорядковувалася німецькій воєнній адміністрації і знаходилася в зоні відповідальності тилів груп нацистських армій.

Окупувавши Донський край, нацисти приклали багато зусиль, аби привернути на свій бік місцеве населення, в першу чергу донських козаків. Нацисти добре знали, як були покривджені козаки радянською владою, яка відняла від них і козаче ім'я, і землю, а часто і саму свободу. Користуючись цим, німці і залучали донських козаків до своїх воєнізованих структур. Приклали до цього руку і донські емігранти, яких очолював у Німеччині колишній керівник незалежного Дону зразка 1918-го року, генерал російської армії Петро Краснов.

Про тернистий шлях Петра Краснова на шляху постійних зрад своїх колишніх ідеалів ми вже розповідали. Як офіцер, він складав присягу російському імператору, по поваленні імперії клявся Тимчасовому уряду, від якого отримав звання генерал-лейтенанта, а з приходом на Дін німців у 1918-му році, оголосив себе верховним отаманом незалежної Донської республіки під протекторатом Німецької імперії. Плазував перед гетьманом Скоропадським, від якого очікував збройної допомоги та захисту від більшовицьких багнетів, а втікши від Червоної Армії до Берліна, обливав брудом свого колишнього зверхника і весь український народ, виставляючи себе в колі російських емігрантів палким прибічником «єдиної і неподільної», яку ж сам і руйнував 1918-го року. З приходом до влади Гітлера Краснов перейшов на службу до нацистських бонз, руками козаків допомагаючи їм у боротьбі за «Тисячорічний рейх» з початком Другої світової війни.

Нацисти відносилися до козаків з більшою симпатією, ніж до росіян. Була навіть спеціально створена така теорія, що донські козаки не є слов'янами, а є нащадками германського племені готів, яке на початку нашої ери мандрувало донськими степами до Європи. Таким чином донці в уяві німецьких ідеологів, ставали нібито арійцями, і мали право на деякі привілеї в нацистській державі. З них створювалися навіть окремі військові угрупування, в яких налічувалося, згідно з деякими дослідженнями, до 100 тисяч чоловік.

Правда керували донцями на німецькій службі саме нацистські офіцери, а головним зверхником усіх козачих військ Рейху був Гельмут фон Панвіц, якому підпорядковувався та вірно служив і генерал Краснов. Не наважуючись використовувати донських козаків у фронтових діях, німці скеровували їх на боротьбу з визвольним рухом у Європі, кидаючи донські з'єднання на каральні операції проти партизан. Так на території Югославії донці проливали кров сербських і хорватських повстанців, а потім придушували польське повстання у Варшаві. Нагадаємо, що ця наука для донців була не нова - за часів Російської імперії вони так само служили царю головною силою в приборканні народних рухів, а тепер просто змінили хазяїв.

Закінчилося це для козаків трагічно. Під натиском радянських військ у 1945-му році, залишившись без німецької допомоги, козачі військові угрупування відступили до австрійського міста Лієнца, сподіваючись на захист британського окупаційного командування. Але англійці видали козаків Сталіну, так само як і всіх козачих керівників, і серед них генерала Краснова і Гельмута фон Панвіца. Частина козаків була розстріляна, більшість відправлена до сибірських таборів, на шибениці в московській в'язниці закінчили своє життя Краснов з Панвіцем. В наші часи деякі донські націоналісти намагаються реабілітувати Краснова і його вояків у Росії, але поки ще безуспішно.

Намагалися нацисти встановити приязні зв'язки і з місцевим російським населенням Донщини. Цікавим свідоцтвом цієї приязні є урочисте відкриття німцями пам'ятника російському імператору Петру Першому у Таганрозі 1943-го року. Цей пам'ятник було перший раз встановлено у місті ще 1903-го року, в центрі, біля воріт міського саду на вулиці Петровській. Російська влада вважала Петра Першого засновником Таганрогу, хоча більше він «уславився» зруйнуванням цього міста та відданням його туркам, після ганебно програної війни з Османською імперією 1711-го року. Але росіяни завжди славилися тим, що роздмухували в патріотичному запалі з мух слонів, затираючи разом з тим усі ганебні сторінки своєї історії.

В центрі Таганрогу пам'ятник Петру пробув недовго. Більшовики, згідно з своїм декретом «Про зняття пам'ятників, збудованих на честь царів та їхніх слуг», у 1924-му році відправили імператора «на заслання», спорудивши на розкішному постаменті його пам'ятника маленьку і кумедну постать Леніна. Після того пам'ятник Петру переховувався у різних громадських спорудах, доки його не встановили на околиці міста навпроти порту. Нацисти вирішили урочисто повернути Петра на старе місце, зробивши тим приємне місцевим росіянам, та разом з тим віддавши подяку Петру за те, що силою тягнув азійську Росію до Європи.

18 липня 1943-го року пам'ятник знов відкривали у головного входу в міський парк, на колишній Петровській вулиці, яка за більшовиків була вулицею Леніна, а тепер стала Петерштрассе. Збереглася світлина, на якій ми бачимо це урочисте відкриття. Бачимо натовп святково одягнених городян під нацистською свастикою, бачимо маленьких дівчат у веселих платтячках, з букетами квітів у руках, бачимо священників російської православної церкви, згадуючи при тому влучний вислів Михайла Булгакова, що «попам дай синенькую, так они дьяволу обедню отслужат». Разом з тим згадаємо і те (про що не полюбляють згадувати сучасні російські ідеологи), що пам'ятники видатним російським діячам нацисти урочисто відкривали не лише у Таганрозі - так було наприклад у місті Клинці на Брянщині, де німці встановили бюст Олександру Пушкіну, який знаходиться у Клинцях і дотепер. Правда це не в'яжеться з тим образом ворога, який нам стільки років вбивала в голови радянська і російська пропаганда? Але це правда.

Можна задатися питанням - як так трапилося, що звичайні мешканці Таганрогу брали участь у нацистських святкуваннях? Виряджений у святковий одяг натовп на світлині аж ніяк не походить на людей, що зігнали сюди примусово. У них веселі, лагідні обличчя, вони з повагою слухають виступ нацистського керівника на трибуні зі свастикою. Як так трапилося? Здається відповідь така - ще у 1926-му році у Таганрозі було багато українців, в перепис 1939-го року майже всі вони переписалися росіянами. Росіянином, представником панівної нації, у Росії бути приємніше, ніж українцем. Але зрадивши своїм предкам, своєму корінню, це люди з легкістю потім зрадили і своїй державі, після славослов'я Сталіну співаючи славослів'я Гітлеру. Така вже доля усіх зрадників.

Ігор РОЗДОБУДЬКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Донщина у складі німецького райхскомісаріату Україна.
Донщина у складі німецького райхскомісаріату Україна.
Донські козаки та їх німецький командир.
Донські козаки та їх німецький командир.
Петро Краснов і його керівник Гельмут фон Панвіц.
Петро Краснов і його керівник Гельмут фон Панвіц.
Генерал Краснов і російські священики благословляють донців на службу нацистам.
Генерал Краснов і російські священики благословляють донців на службу нацистам.
Нацисти відкривають пам'ятник Петру Першому у Таганрозі. 1943-й рік.
Нацисти відкривають пам'ятник Петру Першому у Таганрозі. 1943-й рік.
Пам'ятник Петру Першому зараз.
Пам'ятник Петру Першому зараз.

На світлинах: Донський козак на службі у нацистів. Донщина у складі німецького райхскомісаріату Україна. Донські козаки та їх німецький командир. Петро Краснов і його керівник Гельмут фон Панвіц. Генерал Краснов і російські священики благословляють донців на службу нацистам. Нацисти відкривають пам'ятник Петру Першому у Таганрозі. 1943-й рік. Пам'ятник Петру Першому зараз.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s