Член Національної спілки письменників України Вадим Оліфіренко
Член Національної спілки письменників України Вадим Оліфіренко

Дещо про навчальну книжку з української літератури

Демократизація суспільного устрою у республіках колишнього Радянського Союзу покликала до життя призабуту і притлумлену владою потребу відкриття у східній діаспорі шкіл з українською мовою навчання для тисяч дітей українського походження.

Намітилося кілька шляхів відродження української освіти в діаспорі : відкриття повнотижневих чи суботніх шкіл, впровадження у школах, де вчаться діти українців, класів з українською мовою навчання тощо.

Разом з тим, на нашу думку, плідною в освіті українських дітей у східній діаспорі є ідея вивчення на уроках літератури у місцях компактного проживання наших земляків творчості українських письменників, які мали відношення до краю, відобразили його у художніх творах. Такий літературно-краєзнавчий підхід сприятиме пробудженню національної свідомості та історичної пам’яті українського підростаючого покоління у східній діаспорі, не підміняючи, звичайно, здобутків «великої» української літератури Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та ін.

Як відомо, українські культурні традиції складалися впродовж не одного століття не тільки в Україні, але й далеко за її межами на Зеленому Клину, на Жовтому Клину (Нижній Волзі), на Малиновому Клину (Кубань) і на Північній Слобожанщині та в ін. краях компактного поселення українства. На цих землях успішно розвивалося художнє слово багатьох відомих українських письменників. Їхні імена стали окрасою нашої літератури у XVIII, XIX і XX ст.

Отже вчити дітей на місцевому краєвому художньому (літературному) матеріалі – стара як світ ідея, що була актуалізована у кінці 80-х років минулого століття, як у школах України, так і в школах Росії у вигляді уроків «літератури рідного краю», або «літературного краєзнавства».

Цю ідею варто розвивати і сьогодні і допомагати українцям східної діаспори у створенні відповідних посібників, підручників і хрестоматій. Тим паче, що для цього існує ряд важливих підстав.

Так, зокрема, під впливом відродження української духовності на Кубані,першою серйозною заявкою на ознайомлення дітей з українським художнім словом стало включення ще на початку 90-х років Кубанським крайовим управлінням освіти до реґіональних програм уроків літератури рідного краю. У багатьох школах почалося вивчення творчої спадщини Т. Шевченка, Марка Вовчка, які були пов’язані з кубанським краєм життям і творчістю. Крім того, певна увага стала приділятись творчості українських письменників-кубанців, зокрема А. Головатому, Я. Кухаренку, В. Мові (Лиманському), В. Півню, Я. Жарку, М. Канівецькому, М. Дикарєву, П. Капельгородському, сучасним українським письменникам Кубані.

Саме під впливом ситуації, що склалася на Кубані, було укладено вченими В. Оліфіренком (Україна) і В. Чумаченком (Краснодарський край) посібник-хрестоматію «Козак Мамай» для школярів середніх класів Кубані. Його було видано 1998 р. Донецьким Українським Культурологічним центром (директор В. С. Білецький).

Враховуючи відсутність на Кубані шкіл з українською мовою навчання, автори розробили такий методичний шлях укладання навчальної книжки: нариси про життєвий і творчий шлях письменників та методичний апарат подаються російською мовою, а тексти художніх творів – українською. При цьому до художніх текстів додаються переклади важких для сприймання слів. Явище це обумовлене двома мовними факторами: уже згадуваним вище – відсутністю у регіоні шкіл з українською мовою навчання, а також тим, що українська мова для основної маси українських дітей стала другою часто нерідною мовою, російська ж мова є зрозумілою багатьом школярам у зрусифікованому краї.

Сьогодні у школах козацького краю використовується для навчання «Козак Мамай».

Аналогічний методичний підхід до вивчення творчості українських письменників-земляків міг би бути реалізований і для інших регіонів Росії та й для інших колишніх республік Радянського Союзу, де живуть сьогодні сотні тисяч українців. А «літературна база» і достатньо різноманітна для цього існує.

Особливе місце у розвитку української літератури у східній діаспорі займає творчість українських письменників, пов’язаних з Поволжям, чи Жовтим Клином, як ці землі назвали самі українці, що живуть там здавна.

Ця творчість може стати основою навчальної книжки для українських дітей Поволжя і ми відповідально вважаємо для уроків літератури рідного краю та літературного краєзнавства також у російських та інших школах Поволжя.

Заселення Поволжя українцями та їхні культурні досягнення викладено у краєзнавчих працях українця з Поволжя Олександра Завального «Самарские украинцы и русская революция» - Самара: Издательство «Самарский униврситет», 1997; «Украина в моём сердце» - Самарський університет, 2000 та ін.

Олександр Завальний сам і в співавторстві зі своїми колегами за останні роки випустив кілька десятків книжок і збірників різних жанрів на українську тематику: «Украинские этюды. Страницы истории самаро-украинских отношений», видана весною 1996 року, це видання мало для письменника, який народився у російському місті Горькому, сина військового журналіста, що став волжанином не тільки за місцем проживання,але і за вихованням,особливе значення . Під час її створення він мов би повертається до своїх українських коренів, до того, що пов’язувало його не тільки з батьками, але з дідами і прапрадідами.

«Українські етюди» Олександра Завального узагальнили зібраний ним матеріал про самарських українців, про контакти між регіонами України і Самарською областю РФ. Автор розповів про відомих українських вчених, письменників, артистів, громадсько-політичних діячів, пов’язаних з волзьким краєм.

В українських поселеннях на Волзі в часто несприйнятливих умовах тотальної русифікації українського населення зберігається усна народна творчість.

Нещодавно Волгоградський педагогічний університет приступив до систематичного збирання на Поволжі українського усного народного слова. Цей здобуток частково представлений на сайті «Жовтий Клин» http://srrc. seun. ru/ukrvolga/index_ua.Html

Тут можна познайомитись з українськими побутовими піснями, духовними віршами і колядками і прислів’ями українців нижньоволзьких областей.

Історія українсько-російських літературних взаємин знає багато імен українських письменників, які з успіхом виступали українською і російською мовами.

У Поволжі, у слободі Данилівна під Волгоградом, починаються витоки творчості ДАНИЛА ЛУКИЧА МОРДОВЦЯ (Мордовцева) (1830-1905). – одного із найвідоміших письменників ХІХ ст. , популяризатора і пропагандиста української культури й українського слова в Росії, етнографа й історика. Помер і похований у Ростові на Дону.

Повне зібрання творів Мордовія, видане в 1901-1915 рр. вийшло трьома серіями і нараховує 60 томів. Тільки невелика частина його творів, особливо історична, написані українською мовою. Однак багато творів російською мовою присвячені українській тематиці. («Гайдамаччина», «Самозванцы и низовая вольница», «Сагайдачный», «Царь и гетман», «Архимандрит-гетман», «Тымиш», «Булава и бунчук» та ін.). Твори Д. Мордовця були у свій час надзвичайно популярні в Росії.

Народився Данило Лукич 7 грудня (за старим стилем) 1830 року в українському селі-слободі Данилівка, розташованому при впадінні річки Ведмедиці в Дон, у декількох верстах від Царицина( тепер Волгоград). Його батько походив від старовинного українського козацького роду. Уся слобода була заселена переселенцями з України, які втікали від пригнічення і визиску. Звідси у Мордовця на все життя любов до рідного слова, героїчним традиціям свого народу, його захоплення українською народно-пісенною творчістю: піснями, легендами, переказами та ін.

Після закінчення Петербурзького університету. Д. Мордовець, у 1954 р. із сім’єю переїхав до Саратова, де познайомився з Миколою Костомаровим, який перебував у Саратові (1847- 1857) в засланні після судового процесу над членами Кирило-Мефодіївського братства. Обидва письменники швидко зійшлися. Мордовець став помічником секретаря Саратовського статистичного комітету. Костомаров був секретарем.

У 1959 році М. Костомаров з Д. Мордовцем видали в Саратові «Малоросійський літературний збірник», який був укладений із творів обох письменників і етнографічних матеріалів. Тут уперше була зроблена спроба (Д. Мордовцем) перекласти українською мовою повістей М. Гоголя.

МИКОЛА КОСТОМАРОВ народився 4 травня 1817 року у селі Юрасівка Острогозького району Воронізької губернії у родині поміщика. Мати-селянка виховала свого сина-одинака в любові до рідної української пісні, співучої мови. Вчився у Московському пансіоні, потім у Воронезькій гімназії. У 1833 році вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, після закінчення якого деякий час знаходився на військовій службі.

У 1944 році захистив магістерську дисертацію «Про історичне значення російської народної поезії».

Восени 1844 р. Костомаров переїздить до Києва, де спочатку працює на кафедрі російської літератури Київського університету. Він був активним учасником Кирило-Мефодіївського братства, за це у 1847 році був арештований і посаджений до Петропавлівської фортеці, а згодом був висланий до міста Саратова.

У саратівський період М. І. Костомаров створює тритомну монографію «Богдан Хмельницький», готує матеріали про «смутний час», про буржуазну революцію у Франції, про Тадеуша Костюшка, пише історико-белетристичні твори: поему «На руїнах Пантикапея» і повість «Син», разом з тим М. Костомаров звертається до проблем місцевої історії. Так, ним були організовані збір і обробка народних пісень, казок, легенд. Значна їхня частина була видана у місцевій пресі, а в 1862 році (разом з А. Н. Пасхаловою-Мордовцевою) – в «Літописах російської літератури і давнини». Вчений займався також обробкою місцевих статистичних даних. Вивчав розвиток виробничих сил краю, написав нариси про міста Вольськ і Петровське, досліджував деякі місцеві архіви. Костомаров створив перший науковий нарис історичного розвитку Саратовського краю, починаючи з періоду входження Нижнього Поволжя до складу Російської держави і до 1825 року. У 1859 році він повертається із заслання і працює на посаді ординарного професора Петербурзького університету.

Літературну діяльність Костомаров почав ще в роки юності. Його поетичні твори друкуються в українських виданнях «Сніп» і «Молодик» і в інших часописах, а також виходять окремими збірниками . Перу Костомарова належать також літературознавчі дослідження.

Знаходячись у Саратові, М. Костомаров створює художні твори в жанрі балади, продовжуючи традиції Харківської романтичної школи.

Поет звертається до героїчної й історичної тем, причому часто слідуючи за шевченківськими мовно-стилістичними традиціями. Тут було створено такі вірші, як «Спить Вкраїна та руїни», «Діти слави, діти слави! », «На добраніч», «Ластівка», «Співець Митуса» та ін.

Тут же, в Саратові, Микола Іванович пише дослідження «Бунт Стеньки Разіна», яке вийшло у світ у 1858 році.

М. І. Костомаров залишив для нащадків 200 наукових праць. Помер 7 (19) квітня 1885 року в Петербурзі, похований на Волковому кладовищі. Не дивлячись на те, що у зрілому віці на батьківщині практично не бував, всі свої грошові збереження заповів використати на будівництво школи у рідній Юрасівці. Школа стоїть і досі.

Береги Поволжя освячені перебуванням на них ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА під час відправки у солдати і повернення із заслання. Ці два перебування Шевченка на Волзі були відтворені у письменницькому слові Кобзаря, в його Щоденнику («Дневник» друга подорож ), який Шевченко вів з часу повернення у серпні 1857 року на човні із солдатського заслання з Ново-Петрівського укріплення до Астрахані і далі до Новгорода на пароплаві. Крім того, слід відзначити, що Шевченко відобразив Поволжя, його мальовничі береги і міську архітектуру на полотні з допомогою пензля.

Повернення Т. Шевченка із заслання почалося у серпні 1857 року і проходило через Царицин, Камишин, Саратов, Волжськ, Хвалинськ, Самару, Симбірськ, Спаський затон, Казань, Чебоксари, Свіяжськ, Зименки, Нижній Новгород.

У Новгороді Т. Шевченко затримався майже на півроку, оскільки йому виїзд у Москву і Петербург було заборонено.

За зиму 1857-58 року Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував «Велику книгу» своїх віршів часів заслання, написав нові поетичні твори «Неофіти», «Юродивий». Триптих «Доля», «Муза», «Слава».

У Новгороді Тарас Шевченко захоплювався місцевим та подружився з провідною актрисою Піуновою, одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

З Саратовом був пов’язаний життєвий шлях ОЛЕКСАНДРА РУСОВА (1847-1915), видатного земського статиста, етнографа, фольклориста і громадського діяча, чоловіка Софії Русової.

Закінчивши філософський факультет Київського університету, був учителем гімназії в Києві. Брав участь у діяльності південно-західного відділу Географічного товариства. Під час перебування у Празі 1875-76 рр. видав «Кобзар» Т. Шевченка у 2-х томах. Розвивав статистику у Чернігівській губернії; очолював оціночно-статистичну роботу в Херсонській і Харківській губерніях.

Русов – автор 40 наукових робіт і багатьох статей . З української фольклористики Русов написав розвідку про Остапа Вересая («Остап Вересай і використувані ним думи і пісні» (1874). «Про торбиністів» (1907). та ін. Він автор роботи про Миколу Лисенка. Помер у Саратові, куди був евакуйований під час першої світової війни російською владою як викладач 1-го Київського Комерційного інституту.

У Поволжі жив і працював видатний український політичний діячі історик, письменник Михайло Сергійович Грушевський
3 вересня 1915 року М. С. Грушевський із сім’єю поселився в Казані на вулиці Воскресенській (нині вулиця Кремлівська 15/25), жив там по 9 вересня 1916 року.

Одним із українських письменників, пов’язаного своїм життям з Поволжям був КОСТЬ СТЕПАНОВИЧ БУРЕВІЙ (псевдоніми – Едвард Стріха, Кость Соколовський. Варвара Жукова, Нахтенборген ) народився 2 серпня 1888 року у селі Великі Меженки на південній Воронежчині, тепер Розсошанського району. Кость зумів закінчити тільки сільську чотирикласну школу. Наступну освіту засвоював самоуком. Громадсько-політичній діяльності віддав 15 років свого життя. Активно займався революційною діяльністю. За що багато разів був арештований царською владою і засуджений.

З весни до осені 1917 року знаходився у Воронежі, де виконував обов’язки Глави Ради робочих, солдатських і селянських депутатів, члена губкому ПСР, депутата Всеросійських Установчих Зборів, члена бюро есерівської фракції Зборів. Четвертий з’їзд ПСР у грудні 1917 року обирає його членом Центрального комітету партії соціалістів –революціонерів.

Є також свідчення, що він був членом української Центральної Ради. Активно боровся проти більшовицької диктатури, становиться одним із керівників повстання селян на Поволжі (1922). В цей час Буревій в самарському Комітеті Установчих Зборів. У боротьбі з імперсько-реставраторським ухилом ПСР Буревій з однодумцями організовує групу «Меншість ПСР», яка проіснувала до 1922 р.

Діяльність Костя Буревія на Поволжі ще не досліджена істориками і філологами і залишається білою плямою у його життєпису.

Пізніше письменник жив у Москві, Заснував видавництво «СІМ» («Село і Місто»)і пов’язану з харківським театром «Березіль» студію, де читав курс історії театру. Друкувався в журналах «Червоний шлях», «Авангард», «Політ фронт», «Літературний ярмарок». К. Буревій боровся за те, щоб уряд Росії взяло на бюджет культурні заклади українців у Москві, як це робив уряд України для росіян.

Особливе місце у творчості Костя Буревія займає його драма «Павло Полуботок», яку він закінчив у 1938 році. У ній автор звертається до трагічного періоду української історії, який настав після того, як гетьман І. Мазепа почав боротьбу проти колоніальної політики Москви. Гетьман Полуботок також прагнув бачити Україну рівноправною союзницею Москви. Він у присутності Петра I-го помирає у тюрмі, але не відмовляється від своїх поглядів.

Цей твір був вперше надрукований в Україні у 1991 році в харківському журналі «Березіль».

Діяльність К. Буревія у ці роки призвела його до розстрілу комуністичним режимом. Засуджений 13-15 грудня виїзною сесією Військової Колегії Верховного Суду СРСР у Києві із звинуваченням «в організації підготовки терористиних актів проти працівників радянської влади”. Під номером 13 там значиться «Буревій К. С.». І далі: «Приговор приведено до виконання». Це відбулося 15 грудня 1934 року через 15 днів після вбивства С. Кірова. Реабілітований письменник у 1957 році.

Сплеск діяльності українських письменників Поволжя відбувся у 20-30-х роках минулого століття. Коли московський комуністичний уряд орієнтувався на відродження культури народів Росії, зокрема української меншини на території Росії та в інших союзних республіках. У 20-х – початку 30-х років на Поволжі розгорнулася українізація народної освіти та закладів культури. На Поволжі були відкриті українські школи, налагоджено випуск україномовної преси, зокрема, в цей час видавалася українська газета «Ленінові заповіти» (м. Саратов, редактор Розумієнко. Вийшло 56 номерів). У газеті друкувалися твори українських авторів, творчість яких у зв’язку з репресіями радянської влади проти українства згорнулася як в Україні, так і республіках СРСР.

Місцевою владою планувалося відкрити в Саратові пролетарсько-колгоспну секцію українських письменників московської організації «СІМ», якою керував Кость Буревій також планувалося відкриття фундаментальної і пересувної української бібліотеки, Будинок української культури [Сергейчук В. «Українізація» Росії». - К. : Українська видавнича спілка, 2000. - С. 217. ].

Досягнення українських письменників 20-30-х років минулого століття ще чекають на своїх дослідників. Як й осмислення їх методичною наукою Росії й Україні.

Під час Другої світової війни на Поволжі знайшли прихисток евакуйовані із захопленої фашистами України робітники, колгоспники і відомі українські письменники і діячі українського мистецтва, вчені.

У 1943 році в Уфі жили 61 академік і член-кореспондент, 55 докторів наук АН України у Будинку спеціалістів на вулиці Леніна, 2. Зараз там у цьому будинку висить меморіальні дошки, присвячені відомому вченому П. П. Будникову і поету та вченому П. Тичині.

Найактивнішу участь у розташуванні родин українських письменників брав поет С. Кудаш, у квартирі якого знайшли прилисток дві родини - письменника П. Панча і директора евакуйованого заводу. С. Кудаш писав:

Сходимся, братаемся мы ныне,

Как путники у общего костра;

Башкирия далекой Украине

Здесь простирает руку, как сестра ...

Настанет день - и встретимся мы, братья,

Под сенью мира, в ясной тишине,

И вспомним бури воющие звуки,

Народный гнев и ран народных боль,

И вновь пожмем по-дружески вам руки

Урядом Башкирії були прийняті міри по забезпеченню видавничою діяльністю наукових закладів АН України. В Уфі, крім книжок. Виходили журнали «Вісник Академії наук України», «Інформаційний бюлетень», «Українська література” та ін. У 1943 році обсяг публікацій склав 229 др. Арк. . Перебування в Уфі українських філологів стимулювало вивчення історії переселення, мови і фольклору українців Башкирії.

Відділ фольклору (керівник - член-кореспондент АН УРСР П. М. Попов) організував сім фольклорних експедицій в українські села Башкирії. У цих заходах брали участь письменники П. Панч і А. Копиленко.

Директор Інституту мови і літератури видатний український поет, академік П. Г. Тичина займався історією башкирської літератури. З допомогою башкирського письменника і вченого А. Нарисова він за короткий термін вивчив башкирську мову і тори башкирського класика М. Гафурі читав в оригіналі. Уже у січні 1942 р. на сесії Академії наук він виступив з доповіддю про народного поета Башкирії і в тому ж році написав книжку «Патріотизм у творчості М. Гафурі, яка була видрукувана українською, башкірською і російською мовами. Поет С. Кудаш відзначив, що ця книжка «стала для молодих башкирських літературознавців і критиків прекрасним образом в галузі літературознавчих досліджень»

У складі Інституту суспільних науку той період працювала велика група українських письменників, композиторів, архітекторів, художників.

В Уфі плідно працювали відомі українські поети і прозаїки М. Рильський, В. Сосюра, І. Кочерга, Н. Рибак та ін. Вони створили тут нові значні доробки, що збагатили культуру українського народу і благотворно вплинули на творчість башкирських колег. За час перебування в Уфі українські літератори переклали рідною мовою немало творів башкирських письменників. Були надруковані вірші і поеми С. Кудаша, Б. Бікбая, Р. Нігматі, Г. Амірі. У свою чергу, башкирські письменники перекладали рідною мовою твори М. Рильського, П. Тичини, І. Кочерги, О. Корнійчука.

Перебування у Башкирії у роки війни Амадемії наук України, спілок письменників, композиторів, художників, Державного академічного театру опери і балету України залишило яскравий слід у духовному житті республіки, справило значний вплив на розвиток культури і науки цього краю.

З Поволжям пов’язаний життєвий шлях видатного українського кінодраматурга ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА. Так, зокрема, головний герой його кіноповісті «Щорс» Микола Щорс був похований під час громадянської війни в Самарі. Сам же письменник бував на Поволжі у роки другої світової війни, виступав на антифашистських мітингах перед мешканцями краю.

Існує ще один факт письменницького єднання українських і російських письменників: 1980 року був виданий спільний збірник полтавських і куйбишевських письменників «Крізь роки і відстані» («Сквозь годы и расстояния»), який став свідченням спільних інтересів письменників України і Поволжя.

Зараз на Волзі пишуть свої твори такі українські письменники, як відомий на Поволжі поет байкар, інженер-хімік з Тольятті, народжений у місті Охтирка Сумської області в Україні Григорій Михайлович Яковенко, який став на початку 90-х років засновником українського земляцтва «Дніпро», він також став першим редактором відродженої у Поволжі української газети «Думка».

Літературний доробок Яковенка складають сатиричний цикл віршів-памфлетів «Моя шевченкіана»,. У 1997 році вийшов друком у Петербурзі його перший збірник віршів «Гнів і сміх», в якому він зібрав частину своїх гуморесок у двох циклах - фрагменти гумористичних ілюстрацій до життєпису Тараса Шевченка і сатирично осмислив російський шовінізм у своєму збірнику «Російський характер». Головною справою свого життя Яковенко вважає роботу над анекдоттичною легендою «Козак Мамай серед монархів» (цей віршовий твір – книжка обсягом 172 стор. (20, 4 умовних друкованих аркуші), над якою поет працює кілька десятиліть. Цей твір був надрукований до 135-річчю товариства «Просвіта» у м. Рівному і в тому ж році було поставлено на сцені Рівненського українського музично-драматичного театру.

Легенда «Козак Мамай серед монархів» - плід авторського бачення одного з найпопулярніших української усної народної творчості і народних малярів козака Мамая. У цій дотепно написаній віршовій повісті зроблена спроба оживити мовчазного героя, що завмер на численній кількості народних картин ХVІІ-XVІІІ- го століть, які малювали на дверях, стінах хат, скринях, люльках, шафах, полотні та ін. Це – анекдотична легенда про козака Мамая, про крах і моральне падіння заведених ним у безвихідь монахів і гетьманів типа тетерь, брюховецьких і самойловичів, про яких Великий Кобзар сказав:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани,

Ясновельможні гетьмани ...

Працюючи над цією анекдотичною легендою, Григорій Якович, відповідно до своїх уявлень, прагнув у слові відтворити образ українського Уленшпігеля, Робін Гуда, Ходжи Насереддина або, скажемо, Хитрого Петра, тобто образи, які на відміну від святих і канонізованих героїв, завжди володіють людськими недоліками. Хоча «Козак Мамай» є оповіддю про середньовічних монархів, автор повісті нагадує сучасним президентам:якщо вони будуть зневажати владою, їх чекає така ганебна участь, як царя, персидського шаха або татарського хана.

Мамай у нього – живий, що мандрує світами і закликає усіх нечестивців до порядку.

На думку деяких філологів, «Козак Мамай» Г. Яковенка може виявитись значним явищем в українській літературі діаспори. Цей твір уже назвали новою Енеїдою (у порівнянні з першим твором живою українською мовою І. Котляревського «Енеїда»).

У Волгограді писав літературні твори молодий поет з питомим козачим прізвищем Олег Дерепаско і Раїса Яківна Линькова із села Красний Яр під Волгоградом. З творчістю цих поетів можна познайомитись на сайті «Місто над Волгою» - «Город над Волгой» http://www. ukrautonomy. narod. ru/ukrainian. txt

Свого часу стали відомими казкарями на весь Радянський Союз брати Бондаренки Володимир і Веніамін. Із українського села Преображенка Безенчуцького району Самарської області. Брати написали 16 книжок, які вийшли у Москві, Ульяновську і Самарі. Їхні казки видавалися друкувалися на сторінках дитячих журналів «Мурзилка», «Весёлые картинки», «Пионер», а також у журналах для дорослих «Нева» й «Огонёк». За казками братів Бондаренків знято 15 мультфільмів, твори письменників перекладались болгарською, німецькою, узбецькою й українською мовами. У змістові казок Бондаренків відбився фольклор українського населення села Преображенки, де брати виросли.

Брати є авторами багатьох віршів, деякі з них покладені на музику. Перу Володимира Бондаренка належить роман «Передгроззя» і збірник повістей «Дикого поля ягоди».

Казки братів Бондаренків можна прочитати в Інтернеті за адресою: http://ww. fictionbook. ru/author/bondarenko_vladimir_nikiforovich/skazki_cherepahi_kiri_bum /

Висвітлений у цій статті літературно-краєзнавчий матеріал має безпосереднє відношення до викладання літератури, як у школах України, так і Росії, особливо у Поволжі. Розуміння зв’язку російської й української літератур на землях Поволжя у ХІХ-ХХ століттях розкриватиме як українцям, так і росіянам, й іншим представникам народів волзької землі духовне багатство рідного краю, значущість спілкування культур різних народів – українців, росіян, татар, башкирів та ін.

Для українців є важливим усвідомлювати, що вони не зайди на цих землях, а мають глибокі культурні корені.

Для шкіл Поволжя значущість російсько-українських зв’язків можуть бути реалізовані на уроках літературного краєзнавства чи літератури рідного краю, що обумовлюються вимогами регіонального компоненту навчання.

У школах України поволзька тематика може бути реалізована як додатковий матеріал до вивчення творчості таких видатних українських письменників, які мали зв’язки з Поволжям, це – В. Сосюра, П. Тичина, О. Довженко, І. Кочерга та ін. А також цей матеріал може бути корисним для уроків позакласного читання.

Крім окремих уроків можливі і факультативні заняття як у школах Росії, так і України.

Разом з тим необхідно визнати, що без спеціального посібника-хрестоматії, укладеного з нарисів про життєвий і творчий шлях українських письменників і відібраних для вивчення їхніх творів повноцінне вивчення традицій українського літературного процесу на Поволжі не може бути реалізованим.

Вадим ОЛІФІРЕНКО,

м. Донецьк, Україна

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

На світлині: Член Національної спілки письменників України Вадим Оліфіренко.

Про автора

Оліфіренко Вадим Володимирович

Вадим Володимирович Оліфіренко  (нар. 8 жовтня 1948 року в Краматорську Донецької області)— український педагог, літературний критик, член Національної спілки письменників України. Член Донецького відділення НТШ.

Біографія

Народився 8 жовтня 1948 року в Краматорську Донецької області. Вчився на філологічному факультеті Донецького державного університету (1970—1975). Працював вчителем української мови і літератури у Мічурінській середній школі і директором Греково-Олександрівської школи Тельманівського району Донецької області (1975—1979); З 1979 р.завідувач кабінету української мови і літератури Донецького обласного інституту удосконалення вчителів (1979—1990). З 1990 р. працював старшим викладачем, доцентом кафедри української літератури Донецького національного університету.

Закінчив аспірантуру при Інституті педагогіки АПН України (1988).

Кандидат педагогічних наук (з 1990), лауреат обласної літературної премії ім. Володимира Сосюри (1994), член Спілки письменників України (з 1997). Нагороджений почесним знаком товариства «Україна-Світ» за вагомий внесок у розвиток співпраці з закордонним українством (за створення навчального посібника з української літератури для школярів Кубані «Козак Мамай»).

Основний напрямок науково-дослідної роботи Оліфіренка — розробка та впровадження науково обґрунтованих методик вивчення в загальноосвітній та у вищій школах української літератури, народознавства, дослідження історії та теорії підручників з літератури для школи та ВНЗ.

Значне місце у творчому доробку Оліфіренка посідає робота над створенням посібників з української літератури для українських дітей у східній діаспорі.

Як літературний критик досліджує творчість письменників-вихідців з Донеччини, зокрема М.Чернявського, Володимира Сосюри, П.Байдебури, В.Бендера, Е.Андієвської, В.Біляїва, С. Жуковського, Василя Голобородька та ін.

Більшість літературно-критичних робіт Оліфіренка склали зміст літературного сайту про творчість письменників Донбасу www.donbaslit.skif.net

Разом з Олександром Лозіковим у 2005 році заснував щомісячний художньо-публіцистичний журнал "Далекосхідна хвиля", який виходить у Хабаровську.

Основні опубліковані праці

Формування уявлень школярів про особистість письменника //Методика викладання української мови і літератури: Республіканський науково-методичний збірник. — К.: Рад. школа, 1990. — с. 22-30.

Дума і пісня. Посібник-хрестоматія з літератури рідного краю.—Донецьк:Донбас, 1993 (спецвипуск журналу «Донбас»). — 195 с.

Вивчення літератури рідного краю в школі. Посібник для вчителів і студентів. —Донецьк:Український культурологічний центр, 1996. — 95 с. та ін.

Козак Мамай. Посібник-хрестоматія з української літератури Кубані(у співавторстві).—Донецьк:Український культурологічний центр, 1998.—224 с.

Підручник з української літератури: історія і теорія.-Донецьк:Східний видавничий дім, 2003. — 324 с.

Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури"(у співавторстві).-Донецьк:Східний видавничий дім.  2005. — 280 с.

Барвінок Донбасу. 2, 3. Читанки з народознавства і літератури рідного краю. Посібники для учнів 2 і 3 класу.—Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000.

Енциклопедія українознавства для школярів і студентів/ Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко, Л. В. Оліфіренко.-Донецьк: Сталкер, 1999. — 496 с.

Джерела

Золото у кожного в душі. - Донецьк: Східний видавничий дім. - 2010. 296 с.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s