Галина Скрябіна-Колодій читає Ліну Костенко. З книжки-есе камчатської поетеси Галини Скрябіної (Колодій) 

Скільки теплих слів сказано на адресу Заслуженого працівника культури РФ Галини Євгенівни Скрябіної (Колодій) за проведені вечори сімейного відпочинку, дні військової слави, зустрічі з улюбленими поетами, артистами. Вона – дочка відомого львівського поета Василя Семеновича Колодія, і сама поетеса та активна членкиня Клубу української культури ім. Івана Франка при Камчатській обласній науковій бібліотеці імені Степана Крашениннікова. (Щоб не було питань: по батькові вона Євгеніївна вже вітчиму).

Нерідко читачі газети військ і сил на північному Сході Росії «Тихоокеанська вахта» могли побачити її знайоме прізвище і слова вдячності за проведені культурні заходи. В тому числі про унікальне явище в культурному житті міста, проведені Галиною Євгенівною вечори в «театральній гостинній», які несуть прекрасне, добре, вічне в душі людей.

Не перечислити, скільки святкових вечорів, проведених у Петропавловськ-Камчатському Будинку офіцерів флоту, на рахунку Галини Євгенівни, як інструктора по культурно-художній роботі БОФ. Відзначалась її майстерність, професіоналізм, знання своєї справи і плодотворна праця. Бо вона і режисер, і ведуча вечорів, і виконавиця пісень, а також сама пише музику і вірші. Всіх талантів не перерахувати.

Едіта ПОЗНЯКОВА,

“Батьківщина”, №7-8(41-42), 2004 р. 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Пам’яті мого татаукраїнського поета Колодія Василя Семеновича 

Україна! Моя Україна!
Рідна матінка, моя Батьківщина!
Хай крізь сопки, моря і доли
Долетить наша пісня і рідна мова.

Ти нас пестила, годувала,
На дорогу життя проводжала,
Всіх ти щиро гостей привічала
Хлібом-сіллю усіх зустрічала.

Хай щастить Вам у кожному році,
Кожній хаті, і сину, і доці.
Дай Вам, Боже, достатку, кохання.
Самі щирі прийміть побажання.

Памяті Олександра Гіля 

Для поколінь нових натхненням
Крізь років дальні рубежі,
Ми пронесем твій світлий геній
Титане танцю і знавець душі.

Ти чуєш нині в час урочий
Биття схвильованих сердець?
О, щоб ти знову міг відкрити очі,
Наш танцюристе, режисере і мудрець.

Багато років й днів недужих,
Як сон пішли у майбуття,
День добрий, наш славетний друже!
Тебе віта саме життя...

І чаєчці дзвеніти, не змовкати,
Вона тепер нащадкам залиша
Твій „Менго”, скарб оцей багатий -
У нім народу нашого буття.

30.03.2003

Моїм землякам 

Люди добрі! Ось і десять літ минуло,
Я від тебе, мамо-Україно, так далеко,
Як же хочу, щоб мене ти пригорнула,
То ж від нас до тебе знов летять лелеки...

Так летять ті роки, як прудкії коні,
Не спинити вже нікому їх в путі.
Чую, мамо, чую рідна, твій тривоги дзвоник:
”Часу мало, встигнуть так багато треба ще в житті”.

Я далеко, та скарг не почуєш від мене ніколи,
Бо гордість мого покоління у тім,
Щоб щастя Вітчизни вручити, як долю
Нащадкам – і дітям, і внукам своїм.

І щоб на сім світі у нас не творилось
Подвір’я згадаєм, в якому росли
І пісню згадаєм, з якою любились,
Життя перші кроки, і в далі мостки.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Далекосхідна хвиля № 1

Камчатська поетеса Галина Скрябіна.

Її батько поет Василь Семенович Колодій.

Марія  Іванівна  Муха-Колодій - дружина поета.

На світлинах: Галина Скрябіна-Колодій читає Ліну Костенко. Камчатська поетеса Галина Скрябіна. Її батько поет Василь Семенович Колодій. Марія  Іванівна  Муха-Колодій - дружина поета.

Додатки:

"Давайте оставаться детьми"

Накануне Дня защиты детей ДК "Сероглазка" г. Петропавловска-Камчатского собрал зрителей на концерт "Давайте оставаться детьми". Перед его открытием в фойе представители Петропавловской и Камчатской епархии демонстрировали старые добрые мультфильмы по русским сказкам. Концерт открыл протоиерей Ярослав Левко. Он рассказал о том, что в жизни каждого человека детство - особый период. Не зря говорят, что все мы родом из детства. Мир детства - мир особый, а языком Церкви особый, значит святой. Православная Церковь тоже по-особому относится детям. Дети до 7 лет как ангелы, Церковь не вменяет шалости во грех, это ангельская, святая жизнь.

Удивительно, с каким вниманием слушали подростки выдержки из Священного Писания о детстве: "Пустите детей приходить ко Мне ибо таковых есть Царствие Небесное" и многие другие. И, конечно Господь не мог оставить вас, детей, без особой, доброй силы, без Ангелов-хранителей. Всегда, целый день и всю ночь эта добрая сила охраняет вас. Так отец Ярослав представил песню, открывавшую концерт, песню на стихи Игоря Чернявского в исполнении Даниила Боброва "Ангел Хранитель". Детям очень понравились выступления колллективов "Кактус" с/ш 42 с хореографической композицией "Зов джунглей", с/ш №12 и хореографического лицея. Автор и исполнитель Игорь Чернявский на сцене был постоянно  - пел свои песни, читал стихи. Пока на сцене были артисты Театра кукол в зале не смолкал смех. С такой теплотой и любовью к детям вела концерт Галина Евгеньевна Скрябина.

http://www.iks.ru/~diacese/old_news_2003.htm 30 мая

Про її батька Василя Семеновича Колодія

Батьківське слово

Дорога

“Ні, радості я більшої не знаю,
Як та, щоб із тобою, рідний краю,
Думками й серцем бути назавжди.”

Василь Колодій

Нашим читачам, безсумнівно, цікаво буде дізнатися про те, чому 26 квітня ц.р. в Клубі української культури при Камчатській обласній бібліотеці ім. академіка С.П.  Крашеніннікова відбувся вечір, присвячений саме українському поетові Василю Семеновичу КОЛОДІЮ.

Коли ми готували презентацію книги Святослава Поліщука, який є одним із десятків тисяч в’язнів Норильська, Воркути, Кенгіру – для сценарію ми використали вірші Василя Колодія та Данила Кулиняка, в яких була схожа доля с долею Святослава Поліщука. Нас зацікавила їх творчість, адже у них українська національна ідея спрацювала до найвищої міри, як і у мільйонів чесних українців, які торували дорогу Незалежній Україні. Ось з якого вірша почалося наше знайомство:

Холодного каменю туга,

Неволя, самотність, нудьга,

Там - пекло полону , недуга,

А тут від своїх же наруга,

І зір застеляє юга...

Коли цей вірш почув Святослав Поліщук, сказав, що він знає Василя Колодія. І що Василь Семенович - батько Галини Василівни Скрябіної (Колодій), заслуженого працівника культури Росії. Ми ж в свою чергу запросили Галину Василівну прийняти участь в презентації, тобто почитати вірші свого батька.

Галина Скрябіна не тільки з радістю прочитала наші вірші, а й познайомила нас з лірикою свого батька, яка нам дуже сподобалась. А далі вона з любов’ю дала нам три збірки віршів, хоча, насправді, професор журналістики Василь Колодій видав понад десяти власних збірок та ще й займався в галузі перекладів, які нам, на жаль, невідомі.

Шість вінків сонетів опублікував він у 80-і роки. Це вінки “Багаття” (1980), “Криниця” (1980), “Мить” (1980), “Дорога” (1984). Вони розглядаються як тетраптих автобіографічних ліро-епічних поем. Окремо аналізуються вінки сонетів цього ж автора “Покликання” (1980)  та “Комуністи” (1988).

Починаючи з вінка сонетів „Доля” і закінчуючи останнім віршем вечора „Володимир” зал був заворожений. Заворожений силою українського слова - слова Колодія. Це слово про МАМУ, про КОХАНУ, про ЗЕМЛЮ РІДНУ, про ЛЮБОВ та ЖУРБУ, про МОВУ... про УКРАЇНУ. Було очевидним, що проста, народна українська мова то ті чари, які зачаровують душу тих, хто має щастя страждати за неї, нею жити. Рідна мова – це молитва у хвилину розпачу, гомін діброви, та шепіт берізки з дубом, пісня матері, велич стихій, радість неба, це заклик до життя...

Ця зустріч була чи не найкращою з усіх вечорів Клубу української культури. Скрипка Лева Зіневича додала гірко-солодкого смутку, бо ж завинили ми перед її Величністю Українською Мовою. І Василь Колодій говорив нам це кожним своїм віршем, говорив це гордо, ніжно, достойно, люблячи нас! І ми, дякуючи саме цим віршам, відчули велику радість спілкування рідною мовою. Вона полонила нас і простила всі наші плюндрування, невизнання її чи забуття. Вона була з нами. Дякуємо тобі, Мово, що прощаєш. І тобі, Василю Колодію, що так ЛЮБИВ!. Дійшов до нас і нам передав цю ЛЮБОВ з насолодою і радістю.

Пропонуємо декілька віршів Василя Колодія з надією, що вони вам принесуть радість, а може „солодкий” сум:

Опадає жовте листя з клена,
золотом видзвонює в гаю.
Клене, клене, був і я зелений,
в молодість залюблений свою.

Розгубив давно колишні скарби,
в цім з тобою ми товариші,
лиш моїх утрат лишились карби
болем незагоєним в душі.

Ти весною листя знімеш знову,
кров загарає молодо в гіллі,
я ж сліду давньої любові
не знайду вже, мабуть, на землі.

А можливо, станеться ще чудо:
я, потрібний, як життя, комусь,
враз відчую знов тепло у грудях
і, мов клен весняний, розів’юсь.

І тоді вже одцвіту не скоро,
та, відчувши хоч на мить біду,
вже не листям, а під самий корінь,
наче клен підрубаний, впаду. 

Рідна мова

Ти у спадщину скарбом лишилась для нас,
і тебе я, мій краю, не мислю без мови.
Нам твою чистоту берегти повсякчас
і недремно леліяти в ніжній любові.

Найдорожча моя – в тобі клекіт грози,
скрегіт криці і ніжність весни солов’їна,
сяйво радуги щастя і смуток сльози –

Вся краса і душа вся твоя, Україно.

Без води, що шумить в берегах, і ріки,
хвиль цілющих її уявити нам годі.
Ти крізь наші серця протікаєш віки,
рідна мово, в майбутнє Дніпром повноводним.

Чарівних твоїх звуків я повний теплом,
ще ж  бо змалку – як пісню – я чув їх так близько.
Цю любов з материнським ввібрав молоком
від тієї з лози, на вервечках, колиски.

Ти сіяєш мені, мов незгасна зоря,
і нащадків зовеш у шляхи світанкові,
ти живеш у вулканних рядках Козаря
і в нещаднім, як правда, Франковому слові.

І якщо, наче пасенки, є ще оті,
що тебе відцурались, тупі недоріки,
манівцями до скону блукати в житті
вони будуть отак, жалюгідні каліки.

Той, хто мову свою забува без жалю -
так же легко і матір у горі забуде.
Я ж до віку своєї жаги не втолю
й припадаю до тебе і в свято і в будень.

Усе п’ю – не нап’юсь із твого джерела,
де краплини слова – мов живі самоцвіти.
Рідна мово, це ти нас у вись підняла,
нам на крилах твоїх у безсмертя летіти

Кохають так осінньої пори
ті, вже кому в житті лишилось мало
Ти ні про що мені не говори -
мовчи про тих, кого ти цілувала.

І я повірю в цноту молоду,
в уяві, в мрії пристрасній поета
давно тебе я виплекав – оту,
що лиш одна-єдина на планеті.

Ти дай мені свої п’янкі уста,
нехай сіяють очі, наче зорі.
У них – минулих днів ще гіркота,
та все тепліш їх промені прозорі.

Ти ні про що мені не говори,
цілуй, цілуй – хай шаленіє мрія.
Кохають так осінньої пори,
як в юності кохати не уміють...

Едіта ПОЗНЯКОВА,

Клуб української культури при Камчатській обласній бібліотеці ім. Степана Крашеніннікова.

P.V.A Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 18.07.2004

“Я бачу світанок століття....”

Камчатські шанувальники поетичного слова Василя Колодія провели черговий поетичний вечір, присвячений цьому учню і послідовнику Володимира Сосюри та Андрія Малишка

...Я бачу світанок століття

У барвах погожого неба

І чую, як всюди лунає

Нескорена пісня життя...

Василь Колодій

Найвище достоїнство поета - це сміливість бути собою. Без такої сміливості поетичне слово безкриле і ніколи не дійде до серця читача, не стане подією у його житті. Такою подією для Клубу української культури при обласній бібліотеці ім. С. Крашеніннікова м. Петропавловська-Камчатського став музично-літературний вечір, присвячений 83-й річниці з дня народження українського поета Василя Семеновича Колодія.

Складним був його життєвий шлях: селянський хлопчина з Поділля - з села Куманівці Хмільницького району Вінницької області, солдат, що пройшов шляхами Великої Вітчизняної війни, кореспондент республіканської газети, викладач української мови та літератури, професор журналістики, редактор, перекладач, член Спілки письменників України і, нарешті, поет, учень і послідовник Володимира Сосюри та Андрія Малишка.

З-під його пера вийшло чимало змістовних, самобутньо-виразних творів, зігрітих душевним теплом, сердечною пристрастю, позначених індивідуальністю почерку обдарованого митця.

Кожна поезія живе своїм власним, неповторним життям, кожна інакша, бо кожна жива!

Любов до всього світу починається у Василя Колодія від отчого порога, дороги, що повела його в цей світ:

...А потім ти вела у світ широкий.

Він загадковим і таким звабливим

Стояв переді мною, і щасливим

Я був тоді, хлопчина кароокий.

Де починалась ти в далекі роки,

Моя дорого? Там, біля тополі,

Що край воріт здіймала віти голі,

Віщуючи мені неспокій.

Тільки така любов просвітлює і лікує, мов весняне оновлення, робить людину красивою, духовно багатою, здатною дарувати іншим добро і радість. Цю думку потверджує поет усіма своїми творами:

Ні, радості я більшої не знаю,

Як та, щоб із тобою, рідний краю,

Думками й серцем бути назавжди.

Та любов ця зіткана не лише зі світлих і радісних кольорів, не лише з утіхи захоплення неповторною красою отчої землі, часто-густо звучали в ній нотки тривожні, печальні й неспокійні. Бо попереду - нелегка дорога, на якій буде все: втома, надія, жаль, вдячність, розгубленість і хвилини ні з чим незрівнянної втіхи, захвату перед життям:

Яка жага життя в мені буя!

Ні, з нею розлучитись не зумію:

Жаль і за тим, чого не звідав я,

Що ніс в душі, як найдорожчу мрію...

Особливим теплом наповнені вірші, які поет присвятив своїм дітям: синам Володимиру та Олесю, дочці Лесі. Ці вірші - справжнє заклинання: будьте, люди, добрі та веселі, не скривдіть дитини, нехай вона спокійно спить, нехай виростає в упевненості, що світ цей мудрий, добрий і прекрасний, що він існує лише для щастя. Це потім їй доведеться нераз розчаруватись, але це буде потім, коли вона стане дорослою, а нині:

Синій червень напинає віти,

І черешні зріють у садах.

Нині народився ти для світу,

Щоб його тримати на руках.

Щоб зробить його для всіх щасливим,

Зберегти його таким для всіх,

Щоб крізь сотні літ шуміли ниви,

Не змовкали музика і сміх.

Поет ніби закликає: поки сходить на видноколі сонце, синітимуть гори, зеленітимуть трави - священним і вічним, благословенним і прекрасним буде матір і дитя, життя і любов:

…І знову під синім небом

Каштани шумлять рясні.

Мій Львове, весна до тебе

Назавше прийшла в ці дні.

Тут юність моя бентежна

В студентській сім'ї жила,

Любов, наче світ, безмежна

В душі моїй розцвіла.

Чарівна душа Львова, його привабливість, неповторність, місто славних історичних традицій, яке бачило й пережило лихоліття і піднесення полонила Василя Колодія, коли він вперше ступив на бруківку старовинних вулиць:

...А місто встало палаців громаддям,

Розгоном площ і розкішшю вітрин.

Тут минули його роки навчання, тут уперше написав низку своїх творів, тут до читацьких сердець прилетіла його перша ластівка - збірка поезій "Вітрам наперекір", тут жив тривалий час і знайшов своє кохання. Життя і творчість В. Колодія невід'ємно пов'язані зі Львовом, співцем якого він був.

Не так давно керівник Клубу української культури Едіта Мирославівна Познякова відвідала Україну. Довелося їй бути у Львові. Були їй Богом дані незабутні зустрічі та розмови, згадка про які спонукала ще раз прилучити українців Камчатки до поезії Василя Колодія. Камчатські шанувальники поетичного слова вже знали В. Колодія з попереднього поетичного вечора, який відбувся 26 квітня 2004 року в Клубі української культури. І ось, дякуючи добрим і світлим людям, відбулася нова зустріч з поетом.

Це - колектив обласної універсальної наукової бібліотеки міста Львова, директор видавництва "Каменяр" Сапіга Дмитро Іванович, дружина В.Колодія - Марія Іванівна Муха-Колодій... Канву вечора склали вірші та сонети Василя Семеновича. Його висока поезія звучала у слові, музиці і пісні.

Але розпочався вечір  "Менуетом" Станіслава Людкевича та  "Вальсом" Миколи Лисенка, ноти яких подарували пані Едіті викладачі та батьки учнів Львівської музичної школи №8, що на Сихові, які дуже тішились тим, що на Камчатці будуть звучати твори  українських композиторів-класиків.

Приємним сюрпризом стала прем'єра пісні гітариста Миколи Красильникова на вірш В.Колодія "Кохають так осінньої пори", яку композитор виконав разом із солісткою філармонії Наталією Білозьоровою. У супроводі Заслуженого артиста Росії Валерія Кравченка пані Наталя виконала також арію Хіврі із опери Модеста Мусоргського "Сорочинський ярмарок". Голос співачки - сильний, запальний, співучий, із специфічним чарівним оксамитовим тембром - подарував слухачам велику музично-естетичну насолоду, полонив глибиною, задушевністю,  майстерністю виконання.

Колоратурними бризками розсипалися сріблясті голоси дівчат вокального ансамблю "Ласкаво просимо" (керівник Лідія Перевалова, концертмейстер Галина Кірюшина):

Весняний цвіт, весняний цвіт

На хвилю осипається

У двадцять літ, у двадцять літ

Земля вся посміхається.

Ще буде день, ще буде день,

А поки що - світаннячко,

Вінок пісень, вінок пісень

І зоряне коханнячко.

У цій пісні щира, ніжна лірика В. Колодія знайшла органічну єдність із музикою В. Косенка. Зал раз по раз наповнювався гучними оплесками захоплених глядачів, які вітали не тільки професійних артистів, а й інших учасників сценарію: Тоню Ходосову, що просто зачарувала усіх емоційністю і, водночас, стриманістю; Валю Дорошенко, яка читала "Ноктюрн Шопена", присвячений дружині поета Марії, під акомпанемент Валерія Кравченка; Насті Коптєвої з "Піснею про рушник", що її спів-мелодію підхопили усі присутні.

Відгукнулися на запрошення і завітали на нашу зустріч почесні гості Клубу Андрій Лисенко - нащадок Тараса Григоровича Шевченка та його дружина Людмила, яким Валерій Кравченко подарував "Valse-lente" С. Людкевича і зробив фото на пам'ять.

Серця слухачів розкривалися перед широким струменем віршів, сонетів, мелодій - розспівних, задушевних, щирих і, коли відзвучала "Многая літа!", довго аплодували і в цих оплесках чулася непідробна туга та ностальгія за високими і чистими почуттями, така зрозуміла у цьому шаленому світі, на світанку ХХI століття.

На світлинах: Співає ансамбль «Ласкаво просимо!”. Акомпанує Валерій Кравченко. Загальне фото учасників поетичного вечора від В. Бондаренка.

Світлана КРИВУЦА

03 листопада 2005 р.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Про Марію Іванівну Муху-Колодій, дружину її батька:

"Просто любити свою справу і людей, з якими ти працюєш..."

Нову сторінку літопису Львівської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва відкрив 1962 рік, - директором було призначено молоду, вродливу жінку - Марію Іванівну Муху.

Новий директор розуміла і добре знала, скільки проблем бере вона на свої плечі: старе, давно не ремонтоване приміщення, старі, під саму стелю, стелажі, непривабливий вигляд відділів … Але знайомство з колективом, індивідуальні розмови з кожним переконали її у тому, що в бібліотеці пра-цюють висококваліфіковані спеціалісти своєї спра-ви, обдаровані, небайдужі люди, які підтримають її та допоможуть домогтися визнання бібліотеки се-ред громадськості міста, серед колег в Україні.

У той час відбувався дуже складний процес реформування - обласні бібліотеки для дітей та юнацтва перетворювали на обласні бібліотеки для дітей. Організаційні питання вирішила Марія Івані-вна досить легко, але як зробити бібліотеку привабливою та комфортною для читачів? Як у дуже тісному, темному приміщенні створити такі умови, щоб читачі-діти почувалися затишно? У ті далекі шестидесяті роки залучення дітей до бібліотеки не було проблемою: довжелезні черги читачів стояли не лише у відділах обслуговування, а й у коридорах бібліотеки. Коли Марія Іванівна зрозуміла, що нового приміщення в найближчі часи не дочекатися, вона рішуче взялася за переобладнання - замінила стелажі, розширила книгосховище, запровадила відкритий доступ до книжкових фондів. І з року в рік молодий директор вдосконалювала структуру бібліотеки: відкрився гардероб, з'явилися абонемент для читачів середнього шкільного віку, нот-но-музичний відділ, МБА, сектор нестаціонарного обслуговування читачів. Поступово бібліотека пе-ретворюється у затишну установу, де завжди раді дітям та їхнім батькам.

Обсяг роботи в бібліотеці збільшився, і Марія Іванівна відчула потребу в заступнику з наукової роботи. Вибір був вдалим: її заступником стала енергійна, творча людина, методист Валентина Косоногова. З 1974 року в бібліотеці запроваджу-ється наукова організація праці, і саме у цей період діяльності Марії Іванівни найбільшого розмаху на-буває методична робота. Виникають централізо-вані бібліотечні системи, що потребує посиленої уваги з боку обласної бібліотеки для дітей, і директор проводить реорганізацію методично-бібліографічного відділу, розділивши його на науково-методичний і бібліографічний. Разом з методиста-ми вона постійно виїжджає в райони, вивчає про-блеми бібліотечного обслуговування читачів-дітей та допомагає вирішувати їх; це при ній у кожній сільській бібліотеці створили кутки і кімнати юного читача.

Марія Іванівна розуміє, що сила її як директора саме в колективі - команді сильних фахівців, людей, які люблять книгу і дітей. Саме вона в облас-ній системі підвищення кваліфікації бібліотекарів запроваджує огляди діяльності дитячих бібліотек, лекторії, науково-теоретичні та науково-практичні конференції. Самоосвіта дитячого бібліотекаря - ось чого вимагала Марія Іванівна. І не дивно, що дуже швидко про Львівську обласну бібліотеку для дітей заговорили на державному рівні, а за львівським досвідом роботи з дитячою книгою приїжджали з різних областей.

Директор вважала, що не можна зупинятися на досягнутому. Її методисти шукали цікавий бібліо-течний досвід та пропонували найбільш вдалі форми роботи дитячим бібліотекам області. За її ініці-ативи почали проводитися міжобласні науково-практичні конференції, семінари, де не лише діли-лися досягнутим, але й вчилися у своїх колег.

Людяність та доброта - її характерні риси. До неї йдуть з усіма проблемами - сімейними негараздами, поганим здоров'ям, шукаючи її підтрим-ки, участі чи просто поради. І завжди знаходять. Сама молода - але турбується про молодь, яка приходить працювати до бібліотеки: вона забезпечувала гуртожитками, наполягала на продовженні навчання в інститутах культури і активно допома-гала студентам. Для всіх Марія Іванівна знаходила добре слово, пишалася своєю бібліотекою та її працівниками. І навіть тих, хто був до неї неспра-ведливий, завжди виправдовувала: "Це вони не тому, що злі, це, просто тому, що вони "баби". В області всі знали про її справедливість і готовність прийти на допомогу, були впевнені, що Марія Іванівна захистить і бібліотеку, і інтереси читачів.

Для Марії Іванівни її професія була сенсом жит-тя, вона завжди дбала про авторитет бібліотеки і бібліотекаря. І саме за її ініціативи було започат-коване професійне свято "День бібліотекаря", яке щорічно відзначалося у Львівській обласній бібліо-теці для дітей 30 вересня. Свято завжди проходи-ло, як надзвичайно яскраве дійство, де для кожно-го знаходилися слова пошани та маленькі подарун-ки.

Не випадково, саме у ці часи бібліотеку любили відвідувати знані люди Львова: артисти Ф. Стригун, О. Гай; художники Е. Мисько, І. Серветник; керівники театру В. Прик, В Якимов; письменники В. Колодій, Р. Іваничук; композитор В. Янівський тощо. Такі зустрічі у 1967 році перетворилися на бібліотечний клуб "Червоні вітрила", який проісну-вав майже 10 років. Тут цікаво проводили своє до-звілля бібліотекарі - Марія Іванівна розуміла, що хороший відпочинок згуртовує колектив. У бібліо-теці і для читачів відкривалися різноманітні гуртки і клуби: цікавих зустрічей, любителів фантастики, музичний; школа ввічливості, лекторії - все, щоб дітям було цікаво. А їм тут справді було цікаво: багатий фонд літератури доповнювався грамплаті-вками, слайдами, діафільмами. З'явилося в бібліо-теці і багато таких цікавих форм роботи, як: ігрові - адже діти люблять ігри; розважальні; і такі, що спонукали їх замислюватися. І сааме у цій бібліотеці виникає нова форма роботи - хви-лини відвертості, під час яких малюки знаходять відповіді на всі свої запитання.

У 1984 році у Марії Іванівни за плечима вже 22 роки директорства в обласній дитячій бібліотеці, повага колективу однодумців, і їй пропонують стати директором обласної наукової універсальної бібліотеки. Здавалося б, навіщо брати на себе нову дуже важку ношу? Але Марія Іванівна була спокійна за свою обласну дитячу бібліотеку: замість себе вона залишала директором Валентину Косоногову, свого заступника, яка досконало знала свою справу і також самовіддано любила бібліотеку.

Доросла бібліотека - це нові і великі проблеми, що ж - їй не звикати до важкої роботи, і вона переходить до ОУНБ, підтримуючи міцні дружні та ділові відносини зі своїм колективом обласної дитячої бібліотеки.

У квітні 2004 року Марії Іванівні виповнюється 70 років. Вона давно вже на пенсії, але спокійне життя не для неї. Як і колись, двері її квартири завжди відчинені для всіх, кому вона потрібна. А вона, весело і молодо посміхаючись, щиро зустрічає друзів.

Олександра Купіна,

зав. відділом Львівської державної обласної бібліотеки для дітей.

Портрети лідерів бібліотечної галузі Львівщини http://www.chl.kiev.ua/UKR/magazin/Svit_n10/06.htm

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s