Народився 25 листопада 1951 року в місті Донецьку (Сталіно) в родині шахтаря. Коренями із козаків Гетьманщини і Слобожанщини і гайдамаків Поділля. Батько молодим селянином з Київщини був після війни мобілізований через воєнкомат для роботи на шахтах Донбасу, де і загинув під час підземного обвалу у 1962 році. Мати, дочка шахтаря, що загинув на фронті, залишилися з 3 дітьми на руках. Але підняла всіх трьох синів і до смерті в 1986 році працювала в шахтоуправлінні.

 

Освіта:

 

1969 р. - середня школа N 149 м. Донецька.

1973 р. - Одеське вище артилерійське командне училище.

1982 р. – Львівське вище військово-політичне училище (факультет журналістики, заочно).

1990 р.- Війсково-політична академія (редакторське відділення, ВАК, Москва).

 

Військова служба і робота.

 

З 1973 по літо 1998 року проходив військову службу на офіцерських посадах:

-            в Групі Радянських військ в Німеччині (1973-1978),

-            в Далекосхідному військовому окрузі (мм. Уссурійск, Хабаровськ, 1978-1985);

-            в Туркестанському військовому окрузі (м. Ташкент, 40 армія –Афганістан, 1985-1990),

-            в Приволзько-Уральскому (Приволзькому) військовому окрузі (м. Куйбишев-Самара,1990-1998).

Служив начальником расчета та командиром взводу в ракетних військах і артилерії. З лютого 1977 року – військовий журналіст. Службу закінчив на посаді начальника прес-служби – помічника командуючого військового округу - за власним рапортом.

 

Маю громадянство Росії з 1991 року.
Працюю власним кореспондентом “Независимой газеты” (з червня 1998 р.) і першим заступником редактора “Самарской газеты” (з травня 1999 р.).
Ціню їх як опозиційні видання. Автор кількох книг з військової історії. Нагороджений Золотою медаллю Всеросійського виставочного центру як лауреат Першого Всеросійського конкурсу “Зроблено в Росії” (2000 р.). Указом Президента України від 21 серпня 2004 року присвоєно почесне звання "Заслужений журналіст України".

 

Одружений. Маю двох дорослих синів, онуку.

Два молодших брати живуть зі своїми сім’ями і працюють лікарями в м. Донецьку, де знаходяться могили моїх батька і матері.

 

Вихований ще в шкільну пору в волелюлюбному хоч і російськомовному Донбасі, обличчям місцевої інтелігенції якого були полум’яні дисиденти Василь Стус і Олекса Тихий, поети-вільнодумці Микола Руденко, Володимир Сосюра, Іван Світличний, публіцисти Іван Дзюба і Петро Лаврів... Включився у демократичний рух СРСР у 1988 році на хвилі Перебудови. За зв’язок з демократичними організаціями в Ташкенті і опір партійним функціонерам вимушений був восени 1990 року із столиці Узбекистану їхати в “політичне заслання” в провінційне російське місто Куйбишев.

Через накопичений за десятиліття великий “ностальгічний потенціал”,
восени 1992 року організував тут разом з професорами і викладачами самарських вузів ініціативну групу по створенню першої в Самарі української громадської організації. 27 грудня 1992 року провів першу установчу зустріч, якою була започаткована Самарська регіональна громадська організація “Український національно-культурний центр “Промінь”, і 14 січня 1993 року – організаційні збори товариства. Обраний був співголовою організації.

Організував і як автор і ведучий вів дві перші українські радіопрограми в Самарській області:

-            “Промінь” (Самара) - на багатонаціональному комерційному “Радіо-7 із Самари” (червень 1993 року – вів там щотижневі передачі до 1995 року, потім передав українську редакцію колезі);

-            “Веселка” (Самара) – на державній телерадіокомпанії “Самара” (веду з вересня 1993 року).

 

На сьогодні радіопрограма для українців Самари і Самарської області “Веселка”, що виходить раз на 2 тижні до ефіру, є самою довго існуючою періодичною українською радіопередачею в Російській Федерації (більше 10 років).

 

Був ініціатором і організатором поріднення м. Самари з м. Дніпропетровськом, що стоїть на лівій притоці Дніпра - українській річці Самарі (квітень-травень1994 року) . Налагодив інформаційний обмін із ЗМІ українського міста-побратима Самари.

 

В українському русі з 1993 року. Делегат І Конгресу українців Росії (Москва, жовтень 2003 року). В своїй доповіді на Конгресі виступив з ініціативою розробки федерального Закону про національно-культурну автономію.

 

Публікувався в газетах “Вісті з України” (Київ), “Український кур’єр”, “Український вибір” (Москва), “Сільські новини” (Дніпропетровськ), “Донбас” (Донецьк), “Слава і Честь” (Одеса), “Криниця” (Уфа) та інших ЗМІ Росії і України з матеріалами і інформаціями на теми, пов’язані з буттям українців Самарської області.

 

Організував зв’язки товариства “Промінь” з українськими громадами Москви, Оренбургу, Уфи, Казані, з установами в Києві.

 

З червня 1993 року – очолив самарський осередок утвореного тоді Товариства “Росія-Україна” - за пропозицією і згодою його президента народного артиста СРСР Василя Ланового. Організував кілька самарських земляцтв – полтавське, запорізьке, київське, дніпропетровське, сумське, донбасівське (останнє сам і очолюю з 2002 року).

 

Весною 1994 року із тольяттінських слухачів радіопрограми “Веселка” на обласному радіо організував ініціативну групу і провів установчі збори по створенню Українського земляцтва “Дніпро” м. Тольятті.

 

 В тому ж році був ініціатором і організатором створення першої української недільної школи для дорослих при Слов’янській школі № 132 в місті Самарі. У 2003 році – першого українського класу для дітей в середній школі № 16 міста Самари.

 

Після відкриття в жовні 2003 року в Самарі представництва Торгівельно-економічної місії України по Приволзькому федеральному округу на громадських засадах працюю помічником його керівника – першого секретаря Посольства України п. Михайла Тульского.

 

Організував першу обласну науково-практичну конференцію “Історія і духовна культура самарських українців: стан і проблеми” (29.04.04), яку відкрив своїм виступом Надзвичайний і Повноважний посол України в Російській Федерації п. Микола Білоблоцький.

 

Автор першої регіональної публікації на сайті “Кобза” – 1 березня 2001 року:

01.03.2001 -             4 марта в самарском Доме актера впервые будет проведено чествование известных людей Самары – уроженцев Киева и Киевской области (рос.)

Вона дала початок формування основному розділу сайту – “Українські організації”.

 

У серпні 2003 року за запрошенням голови Комісії людських і громадянських прав (КЛГП) СКУ професора Юрка Даревича брав участь у VIIІ Конгресі СКУ (м. Київ). По його підсумкам підготував і опублікував в “”Независимой газете” матеріал “СТРАСТИ ВОКРУГ БУЛАВЫ. В Объединении украинцев России столкнулись три взгляда на проблемы и перспективы диаспоры» (28.10.2003), в якому показав різні погляди на розвиток української діаспори в Росії. Ця публікація визвала неоднозначні і навіть протилежні за оцінками відгуки різних сторін конфлікту.

У лютому 2004 року дав згоду ввійти до складу редакції сайту “Кобза”. Але з
 умовою перетворення цього сайту із переважно правозахисного і сильно політизованого в незалежний, інформаційно-насичений WEB-сайт української діаспори в РФ – “Кобза”-українці Росії”, який “без гніву і пристрасті” (Тацит) розповідав би перш за все про життя і проблеми українців і українських організацій Росії, був для них об’єднуючим загальноросійськім органом інформації і дзеркалом російського українства в Світі.

Взяв на себе важливий і важкий обов’язок в редакції сайту - зв’язок з українськими організаціями і україномовними ЗМІ діаспори в Росії. В першу чергу веду на сайті важливі розділи “Українські організації”, ”Регіональні видання”, “Церква”, “Трудові мігранти”. Спочатку в режимі дайджесту, а потім з формуванням власної кореспондентської мережі на місцях.

В травні 2004 року побував на семінарі редакторів україномовних ЗМІ зарубіжжя в Києві, що провів Державний комітет у справах національностей і міграції України. Налагодив безпосередній зв’язок з редакціями практично всіх діючих українських видань, радіопрограм і сайтів Росії. Підсумком такої організаційної роботи стале те, що з 5 липня по 20 серпня 2004 року відкритий на сайті “Кобза”- українці Росії” розділ “Регіональні видання” був заповнений першими матеріалами із часописів “Батьківщина” (Петропавловськ-Камчатський), “Вісник Товариства української культури Кубані” (Краснодар), “Голос України в Західному Сибіру” (Тюмень), “Промінь” (Самара), “Східна Слобожанщина” (Вороніж).

 

Бачу необхідність в подальшому існуванні і розвитку сайту як активно діючого, незалежного, об’єднуючого органу інформації в світовій Мережі для усіх українських організацій і україномовних ЗМІ Росії. Останні безкоштовно отримують і мають на ньому свої WEB-сторінки і виступають як кореспондентські пункти в регіонах.

 

Андрій Бондаренко

21.08. 2004

Самара