Народилася 9 травня 1951 року в місті Харкові.

Моя мама Марія і батько Іван походили з села Пушкарне, нині Грабовське, що на Сумщині, але своїми прізвищем, -Литвиненко, і ім’ям по-батькові, - Георгіївна, я  щиросердно завдячую своєму татові –вітчиму Литвиненко-Георгію Назаровичу. Маю всі підстави припускати, що він був пасажиром на тому лихозвісному пароплаві, історична доля якого була запозичена до сценарної кіноверсії російського худ. фільму “Запад-Восток”. Тепер вже немає в кого розпитати в якому віці батьки його вивезли до Франції, однак очевидне полягало в тому, що він розмовляв без найменшої краплі акценту українською, російською, французькою та англійською мовами. Дуже вірогідно, що його батьки були однодумцями Симона Петлюри і в такий спосіб місцем еміграції його родини була

Франція. В Парижі він отримав вищу освіту. На оманливе запрошення Сталіна цей чоловік, як і багато інших патріотів, прибувши на історичну батьківщину, пережив неймовірні випробування, - зазнав приниження і великого розчарування. Нажаль, мені дуже мало довелося зростати біля такої достойної людини. Мама і тато розлучились.

Пізніше, в м. Макіївка Донецької області мені довелося бачитися з моїм  рідним батьком. Він був дуже майстровитим чоловіком, його поважали на шахті,  проте цих якостей було замало, щоби здобути повагу дитини.

Отже, батьківським авторитетом моїм назавжди залишився мій тато “Назарович” і ще чоловік моєї тітки, - російський граф, Сорнєв Юрій Олексійович, родина якого була варварськи знищена, проте весь свій земний шлях цей чоловік пройшов толерантною, інтелігентною, доброю і шляхетною людиною. Завдяки життєвому прикладу цих людей, напевно посланих мені Богом,  я завжди знала, якою треба бути, однак, на превеликий жаль,  дуже мало скористала з такої можливості. 

Середню школу N 86 закінчила в місті Макіївка Донецької області. По закінченні школи навчалася перукарському фаху в м. Сімферополь. Від того часу працюю за фахом.

Мешкаю в м. Мурманську з 1977року.

Маю трьох дорослих синів. 27 років я сама очолюю свою сім’ю, але я не вдова.

Член української Громади м. Мурманська з 1997 року.

Голова Національно-культурної Автономії українців м. Мурманська і Мурманської області з моменту заснування НКАу – 22 лютого 1998 року.

Член ОУН з 2000 року.

Слово “Націоналіст” в моєму розумінні завжди було суголосно визначенню “Патріот”, - це в мене від старшої сестри Люби.

В 1999 році опанувала перемогу в конкурсі “Community Connections Non-Prot Management Training” і на запрошення американської фірми “Heartland International” терміном трьох тижнів студіювала громадсько-просвітянські студії в м. Чікаго, де мала милу можливість жити в середовищі тамтешніх українців, що також посприяло корисному обміну досвідом і розширенню звя’зків зі Світовим українством.

Ношу в своїй душі український біль, дивлюсь на українську історію українськими очима. Багато читаю історичної літератури, особливо з архівних джерел, також захоплююсь читанням мемуарів шісдесятників, вояк УПА, тощо. Дуже великий вплив на мене справило вивчення української етнографії, українографії, українського родинознавства, зокрема історії українського костюма, народний календар, українські  приказки та прислів’я.

Мною зібрана велика кількість українських сорочок та інших вишиваних та домотканих виробів, речей українського народного побуту з різних регіонів України, як стародавніх так і більш сучасних. Дуже захоплена мистецькою цариною Сокальщини, зокрема с. Угринів, яке було безжально знищене під час операції Вісла, але залишило по собі невмирущу і неперевершену мистецьку скарбницю-спадщину.

Доклала чималих зусиль до створення на Мурманському терені української художньої самодіяльності, зокрема українського фольклорно-етнографічного ансамблю “Лелеки”. Дуже люблю український театр і підвела нарешті Громаду до створення своїх музичних театралізацій.

Ніколи і ніде не боюсь сказати про своє шанобливе ставлення-відношення до Української Державності, про Голодомори в Україні, про стан української мови в Україні, про вояків УПА, про наших славетних українських Гетьманів, про свою шанобливість до української національної символіки, про кордони України, про першу Європейську Конституцію України за часів правління гетьмана Пилипа Орлика, про колишній особливий статус м. Києва (Магдебурзьке право), про сталінські катівні, про наших українських політв’язів, про шістедесятників, про славного останнього  Отамана Нової Запорозької Січі Петра Калнишевського, - на місті останнього спочинку  нашого легендарного “Калниша”, на сумнозвісних Соловках побувала разом з українською письменницею п. Антоніною Листопад. Всі ці теми в різний час мною були неодноразово висвітлені, більшою, або меншою вагою на нашому мурманському обласному радіо.

Написала велику кількість різнопланових дописів, які були надруковані  в Україні і в Світах в українських газетах та часописах. Збагатила власним коштом українську фонотеку Мурманського обласного радіо.

Задовго до початку останніх виборів Президента України безкомпромісно висловлювала свою позицію на користь Віктора Андрійовича Ющенка.

 

Мурманськ

6.02.2005.