Вельмишановний пане Міністре!

            Звертаюся до Вас, як один із керівників російського українства, у зв’язку з виборами президента України. Ми спостерігаємо тут, в Росії, м’яко кажучи, дуже дивні події, які викликають у мене і моїх друзів здивування і протест.

            Буду конкретним і лаконічним.

            Я був в Україні в кінці літа, коли виборча кампанія набирала оберти, тиск з боку одного із кандидатів (якого - здогадуєтесь) був тотальним. Селян лякали відключенням газу, робітників - втратою роботи, а не лояльні до цього претендента керівники підприємств вже тоді мали справу з контрольними фінансовими органами з Києва. Для ЗМІ України на вибори ніби йшов один кандидат… Деякі з них, намагаючись догодити одному із кандидатів, перевершили в пропаганді мабуть самого Геббельса. “Аргументы и факты в Украине”, наприклад, залякували українців необхідністю повертати Росії борг в “сотни миллиардов долларов”(!). Це якщо, не дай боже, не за того проголосуєте!

А що ж тут, в Росії? Так званий “З’їзд українців за Януковича” зібрав таких  “українофілів”, як мер Москви Юрій Лужков, Михаїл Жванецький, Йосип Кобзон. Про працівників культури не кажу, вони люди емоційні і можуть мати свої пристрасті. А от мер Москви мав і має до тепер територіальні претензії до України?! Чому він був шанованим гостем на заході за участю української дипломатії? Адже вибори є внутрішньою справою суверенної держави.

            Чому організатори “З’їзду” проігнорували думку більшості російських українців, об’єднаних в дві діючі масові структури федерального рівня – ОУР (Об’єднання українців Росії) і УНКА РФ (Українська національно-культурна автономія РФ)? А хто фінансує “жовту” газету “Час України”? Її надсилають нам безкоштовно в необмеженій кількості, хоч вже від першої сторінки нормального об’єктивного читача починає нудити.

            А тепер про авантюру, ідея якої виникла, мабуть, на тому самому “З’їзді”, але не вдалася її організаторам. Мова йде про спробу вкинути фальшиві голоси від російських українців на користь одного із кандидатів. Із жовтої преси було навіть відомо про приблизну кількість цих бюлетенів. Організація сотень виборчих дільниць у Росії в останні дні перед виборами, коли вже не було можливості організувати спостерігачів, могла переслідувати лише одну ціль, яка очевидна кожній неангажованій людині.

            На мій великий жаль, все це проходить з участю українських дипломатів. Багатьох із них я знаю як дуже компетентних і порядних людей, яким висловлюю своє  співчуття. Уявляю собі дискомфорт, який вони відчувають останнім часом.

            Мушу визнати, що взятися за перо мене спонукали не стільки “викривлення”  виборчої кампанії, скільки та зневага, яку проявляє останнім часом українська влада до своєї діаспори. Згадаймо, як минулого року проходив (вперше у Києві!) Світовий Конгрес українців, а українська влада в останній момент відмовилала діаспорі в аренді вже частково оплаченого приміщення. Згадаємо, як київські урядовці у своїй більшості проігнорували запрошення на Конгрес.

Хочеться щоб в Україні знали, що ми не байдужі до всього, що відбувається у  Вітчизні. Нам не все одно, де буде проходити кордон між Азією і Європою: як сьогодні по Уралу, чи, як хотіли б учасники московського “З’їзду українців за Януковича”, поза Карпатами. Нам не все одно, чи буде і надалі витіснятися українська мова (українська культура взагалі) в Україні, як обіцяє зробити один із претендентів на вищу посаду в державі. Нам не байдуже чи піде Україна шляхом демократії, чи її чекає незавидна доля братньої Білорусі, де вибори фактично відмінили. Згадаймо вислів першого президента України Леоніда Кравчука про те, що «немає невірних кроків у напрямку демократії». Тож і бажаємо втілення цього гасла.

            І, нарешті, ще одне запитання, на яке не можу відповісти. Під час параду в Києві в 2003 році над трибуною президії на Хрещатику висів головний святковий плакат. Пам’ятаю  його зміст: “Слава борцям, що ціною свого життя вибороли незалежність і суверенитет України!” Це про кого йшла мова? Поясніть невігласу. І чому сценарій майбутнього українського суверенитету один із претендентів пише у Москві?

 З повагою,

професор Стефан Паняк

член УВКР,

голова УНКА м. Єкатеринбург,

головний редактор сайту «Кобза» - українці Росії»

panjaks@rambler.ru