|
11.06.2002, 13:19
Воістину: тим, хто вважає себе "свідомими
українцями", не доводиться останнім часом
нудьгувати. Спершу президент підписує
указ про відзначення "350-річчя
Переяславської козацької ради", а потому
"гуманітарний" віце-прем'єр вирішує зі
своїм російським колегою "узгодити"
підручники історії, щоб майбутні покоління
українців та росіян змалку навчалися
любити один одного. Яке ж поле для заяв
протесту, пікетувань, колективних листів на
захист нашої вічно упослідженої національної самобутності (каюся, я сам
підписав, не читаючи, одного з них)!
Але спробуймо замислитися: чому те, що вирішили здійснити Володимир
Семиноженко й Валентина Матвієнко, насправді погано? "Узгодження
підручників історії є безпрецедентним явищем для практики
демократичних держав", - ідеться в заяві "Молодого Руху", підписаній
народним депутатом В'ячеславом Кириленком. Це ж (або приблизно це)
стверджує більшість інших стурбованих і обурених українських патріотів. Ми
самостійні, а відтак можемо самі писати свою історію, ні на кого не
зважаючи.
Наважуся рішуче не погодитися з цим твердженням. Повоєнна Європа знала
багато прикладів, коли учені різних країни збиралися разом, - не для того,
щоб переписати історію, а для того щоб у трагічних колізіях минулого
знайти й те, що дозволяє будувати нормальне співіснування сьогодні.
Саме це успішно здійснили спершу німці й французи, згодом - німці й поляки
(що й допомогло їм перейти від традиційної ворожнечі до спільної побудови
затишного Європейського дому як спільноти національних вітчизн).
Зрештою, немалі позитивні наслідки мала й спільна праця упродовж минулих
років провідних українських та польських істориків. І ми, й поляки новими
очима поглянули на багато відомих фактів нашого спільного минулого, де
були приклади не лише кривавої боротьби, а й надзвичайно плідної
культурної, політичної, економічної взаємодії в часи, коли ще Україна була не
задвірком Московського царства, а органічною частиною єдиної європейської
цивілізації. Подібна плідна співпраця заповідалася на початку 1990-х і між
українцями та білорусами - але її було перервано з приходом до влади
Лукашенка.
Звідси - очевидний висновок. "Узгоджувати" історію (тобто не фальшувати
факти, а виробляти взаємоприйнятне ставлення до фактів, які насправді
мали місце) - є саме практика демократичних рівноправних держав. У
тоталітарних суспільствах (чи у взаєминах слабкого й сильного) "узгодження
історії" немає - його заступає голе фальшування й замовчування фактів, які
не вкладаються в офіційну схему. Саме це відбувалося з українською
історією за імперських, а згодом - радянських часів. Саме це відбувається
сьогодні з білоруською історією, де на догоду Москві з підручників
викидають згадку про битву під Оршею 1514 року (де білоруське військо
здобуло тріумфальну перемогу над московитами).
Чи є Україна й Росія сьогодні демократичними державами? Запитання
риторичне. Чи є вони принаймні рівновеликими й рівноправними? Так само ні.
Сильна Росія Путіна рішуче домінує над слабкою Україною Кучми в усьому -
від справ газових і до співпраці з НАТО. Чи, нарешті, готова сьогодні хоча б
російська еліта вбачати в українцях не лише традиційних "молодших братів"?
Ні, - в Москві досі панують погляди на українців не як на давню європейську
націю, а як на відгалуження "російського племені", що "заразилося
сепаратизмом" унаслідок "польської" ("австрійської", "німецької") інтриги. Такі
думки відверто висловлюють не тільки "думці" з фракції Жириновського, а й
академіки РАН.
За таких вихідних умов "узгодження" історії може відбутися лише за відомим
імперським сценарієм. Тобто ми знову отримаємо "Тези до 350-річчя
Переяславської ради". Тільки вже не від ЦК КПРС, а від Семиноженка,
Матвієнко та істориків (тутешніх і тамтешніх), готових з принципу чи за живу
копійку ідеологічно обслуговувати нових євразійців.
Тому я й підписався під один із "протестаційних" листів, навіть не вникаючи в
його мотивацію. Бог простить, якщо там стояло щось подібне до пасажу
завзятого "молодого рухівця" Кириленка, - бо якщо наші підручники справді
почнуть "узгоджувати" сьогодні, нам буде вже не до інтелігентських
рефлексій.
Доживімо спершу до часів, коли Україна й Росія справді стануть
демократичними й рівноправними. І тоді питання узгодження підручників
неодмінно повернеться до порядку денного. І я буду серед перших, хто
привітає таку ініціативу.
|