Олександр Морозов, Москва-Київ, для УП , 14.10.2004, 13:15

Прямо у потязі "Київ-Москва" на мене чекало питання намальованого на плакаті чоловіка, схожого на Ющенка, у казанку і на тлі американського прапора, – "Чи готовий я до громадянської війни?".

Питання мені не сподобалося, тому довелося запросити начальника потягу і поцікавитися, як плакат потрапив на двері мого купе. Реакція начальника й провідниць змусила мене відмовитися від рекомендацій мого колеги Катеринчука про складання протоколу.
 
Вони відверто зізналися, що начальство їх уже дістало, що кожен рейс вони зривають і спалюють кілограми цього "скотства". Під час моєї наступної прогулянки по інших вагонах я переконався, що з моїми співрозмовниками солідарні всі працівники потягу.

Віддаю належне Кирпі. При тому, що останнім часом левова частка його таланту іде на організацію антиющенківської агіткампанії, їздити в потягах (принаймні, у потязі №1) стало комфортніше.

За півтори години до прибуття раптом прямо перед вікнами вагону виник величезний бетонний забор із ще більш несподіваним написом: "Путін – собака! ФСБшники – гади!".

Звичайно, навряд чи цей напис був справою рук українських виборців, які не бажають голосувати за Януковича. Швидше за все на "дошці народної думки" була висловлена реакція на Беслан. Хоча...

Потрапити на "чуже свято життя", присвячене висуванню Януковича як офіційного кандидата від Російської Федерації, не вдалося з банальної причини – мене туди ніхто не запрошував.

Посвідчення народного депутата, де зазначено блок Ющенка "Наша Україна", переконало охорону остаточно.

Напевно, якби я переодягнувся українським козаком, у мене б навіть не запитали запрошення, але я вирішив цього не робити, – на той день були заплановані інші зустрічі, і мене могли б не впізнати.

Як без мене пройшов вищезгаданий захід, я відстежив із численних репортажів. Чомусь перше, що згадалося, – це реакція Леоніда Даниловича на питання "А чому новини на всіх каналах однакові?", на що гарант швидко зреагував: "А ви виберіть якийсь один!".

Хоча, звичайно, у цьому відношенні нашому ТБ до російського далеко.

Висвітлення заходу не залишало сумнівів про "вибір Росії-2004". Колонний зал, Медведєв, Лужков, Міронов, Чорномирдін, Білоблоцький (поки не Бакай), Кобзон, Зюганов (!), (який певно не в курсі, що його український товариш Симоненко "ніколи не підтримає олігарха Януковича").

Очевидно, що така "група підтримки" задарма не збирається. Залишається тільки з'ясувати її ціну – що саме Янукович пообіцяв у обмін. Крим? Газотранспортну систему? Сподіваюся, нам не доведеться цього дізнаватися.

Найбільше вразив виступ Жванецького, який цитує Путіна. Невже справа тільки в гонорарі?! Не вірилося... Хоча, може, це давалася в знаки моя любов до його звершень.

Сценка на дачі Путіна за участі Кучми, Януковича й Фрадкова і інтрига – кому з прем'єрів де сісти, і кому що сказати, щоб начебто і підтримати, але з іншого боку неначебто б і ні, – виглядала майже переконливо.

Певно, тому було особливо соромно. На жаль, сором – це ключове почуття, яке виникає під час останнього приїзду на свою "історичну батьківщину". Соромно було за себе, тому що я росіянин, і за батька, який народився під Ярославлем. Однак у Росії чомусь твердо не хочуть вірити, що ми комфортно відчуваємо себе, як громадяни України.

Соромно при погляді на вже знайомі "біг-морди", які переслідують тебе по всій Москві, тому що президент – це обличчя країни, обличчя народу. І якщо раніше усі ми були трошечки рудуваті, не дуже виховані і не дуже урівноважені, то тепер ризикуємо стати безграмотними рецидивістами.

Автор: Олександр Морозов, народний депутат, "Наша Україна"

На фото: Біг-борд у Москві

http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/october/14/2.shtml