(Нотатки російського професора про виборну кампанію в Україні)

     В Україну я приїхав у серпні, коли виборча кампанія почала набирати оберти. Перші враження були разючими, вже тоді владний ресурс був включений на повні оберти. Закупив газети і журнали, навіть ті, яких раніше уникав через їх заангажованість. Хотів отримати уявлення, як же відзеркалюється ситуація з виборами різними політичними силами. Моїм здивуванням не було меж. 

     Читаю традиційно патріотичну „За вільну Україну”, виявляється, газета стала політично стерильною. Куди поділася її принципова позиція? Що ж можна сказати про решту газет, де скрізь рекламується Віктор Янукович. Це з яких же пір Львів так полюбив його? Запам’ятався великий транспарант на Південному ринку міста „Наш вибір – В. Янукович!” Враження як у радянські часи – обираємо єдиного кандидата. Його прізвище всюди: на телебаченні, радіо, газетах, журналах, плакатах. Деколи на екранах з’являється соціаліст Олександр Мороз, але не з власною програмою, а ... з критикою Віктора Ющенка. Виглядає це примітивно, але ж гроші журналістам треба відпрацьовувати.

     Найбільше стараються для Януковича російськомовні видання, особливо „Аргументы и факты в Украине” і „Комсомольская правда в Украине”. Тут брехня прямо по Геббельсу, пригадуєте його рецепт  «для того щоб у брехню повірили вона має бути нахабною».Читаю в 31-му номері „АиФ” про те, що Україна винна Росії ”сотні мільярдів доларів” (очам не вірю), але цей борг, мовляв, реструктуризований на десяток років. Ділю мінімальну суму двісті мільярдів на 50 мільйонів (кількість населення України) і, виявляється, що навіть бідне українське немовлятко винне Росії 4 тисячі доларів. А сім’я? Це ж як розрахуватися з Росією, якщо прийде  до влади  Віктор Ющенко? Такі «питання» мусить вирішувати український  виборець з подачі „АиФ”. Ось така примітивна обробка – прямий приклад тієї самої брехні, що має бути нахабною.

    Розмови з людьми вражають ще більше. Адміністративний тиск виявляється тотальним. У випадку приходу до влади Віктора Ющенка має прийти кінець світу! Селян залякують відключенням газу, невиплатою пенсій, зупинкою транспорту, робітників – скороченням виробництва, втратою роботи. На всіх заводах, як в старі часи, прийшла „рознарядка” як має проголосувати цех чи дільниця. Навести прямі докази, звичайно, важко, оскільки директиви ідуть секретно, але факт їх розсилки загальновідомий, про подібне мені розповідали багато стурбованих людей, що були просто залякані погрозами втратити роботу у випадку, якщо голосування буде не на користь Віктора Януковича. Дехто в розпачі говорив: „А якщо взнають як я голосував?”. Люди не вірять в тайну голосування, не вірять у чесні вибори. Пам’ятають сталінське: „Не важливо як голосували, важливо як рахували!”

      Ще гірше становище у керівників виробництва. Про симпатії до Віктора Ющенка треба забути, навіть якщо ти без гріха. Гріхи знайдуть контрольні органи, шукатимуть поки не знайдуть. Що вони невтомно і роблять. Можуть закрити виробництво, розпочати слідчу справу... І тут враження гнітюче.

    Як громадянину Росії мені було неприємно в розмовах  визнавати негативну роль, яку відіграє у цих виборах Москва.  Її втручання у внутрішні справи України максимальне, витрачаються величезні гроші на те, щоб прозомбувати і обдурити виборця в Україні. Навіть всередині Росії проводиться грандіозна кампанія на користь одного кандидата. Спеціально до виборів випускається нова  газета „Час України”, яку розсилають усім українським громадам Росії безкоштовно і в необмеженій кількості. І, знову виявляється, що ні правда, ні справедливість, ні міжнародне право, а, як завжди, загадкові „государственные интересы” є домінантою поведінки Москви щодо України. А домінанта, на диво, вражає стабільно імперським характером.  Як поставляться до такої позиції українці, які все це спостерігають? Адже Москва свою зацікавленість на цих виборах заявляє відверто. Знову „дружба” черз обман. А як же з „насильно мил не будешь”? Апологета Москви Глєба Павловського ці тонкощі не цікавлять, а жаль, 350-літня ретроспектива свідчить, що така позиція до добра не приводила.

       Мене завжди забавляє ситуація, коли мої російські співрозмовники, досить критично налаштовані до ходу справ у своїй державі, у якої, мовляв, економіка тримається на нафтодоларах, суцільні війни, терор, тотальна корупція і навіть перспективи виживання туманні, можуть раптом наївно спитати: „А коли Україна нарешті приєднається до Росії?” Мабуть хочеться разом, “общиною” підписати капітуляцію демократичних реформ і поставити хрест на майбутньому? Таке ж питання хочеться деколи задати і президенту Білорусі.

 Комусь в Москві хочеться провести кордон між Азією і Європою у Карпатах. Марні намагання. А поки-що Азія тотально тіснить Європу в Україні.

Стефан ПАНЯК

                                                               Голова Уральскої асоціації українців, професор

   член УВКР,

головний редактор сайту «Кобза» - українці Росії»

Вересень 2004 р.

м. Єкатеринбург