Олександр Палій, для УП , 21.10.2003, 17:33

 

Російські претензії на Тузлу досить

ефективно підштовхують українську

політичну еліту до прискорення швидкої

переорієнтації на воєнний союз зі США.

Дарма, що посол Гербст у вівторок не

відповів на провокаційне питання: чи

будуть США захищати Україну у

випадку виникнення збройного конфлікту

в Керченській протоці?

 

Він розуміє, як позитивна або негативна

відповідь може бути протрактована у Києві й Москві. Тому Гербст нічого не

сказав, обмежившись дипломатичною фразою: "Наша позиція ясна - ми

стоїмо за територіальну цілісність України. Але ми підтримуємо гарні

відносини і з Росією і сподіваємося, що ці дві держави можуть мирними

переговорами вирішити цю ситуацію". Насправді й Паскуаль на цьому місці

не сказав би жорсткіше.

 

У ситуації, яка виникла навколо Тузли, саме час згадати, що гарантії

територіальної цілісності Україні у зв‘язку з ліквідацією ядерної зброї були

надані США, Росією, Китаєм, Великою Британією й Францією. Однак лише

Сполучені Штати можуть мати і достатнє бажання, і можливість реалізувати ці

гарантії.

 

У сучасному світі, де норми міжнародного права починають грати усе меншу

роль, а Росія у новій воєнній доктрині погрожує превентивними ударами

всім, до кого в неї дістануть руки, без‘ядерній Україні не лишається іншого

вибору захисту, крім як реалізація воєнного союзу зі США і НАТО. Однак

вступ України до НАТО можливий не раніше 2006 року. У той же час воєнний

союз зі США можна укласти за доброї волі сторін значно швидше.

 

Воєнний союз зі США – єдиною країною, що може ефективно й надійно

вгамувати амбіції Москви на пострадянському просторі – дасть змогу

запобігти російським агресивним намірам щодо України, так очевидно

проявленим у кризі навколо Тузли. Досить імовірно, що, якби не США, то

без‘ядерну Україну, як і низку інших держав Східної Європи, Росія вже давно

придушила б у своїх "братерських" обіймах.

 

Росія не змінилася

 

Україні не треба дивуватися поведінці Росії у її діях навколо Тузли. Дії Росії

лише підтвердили ті абсолютно очевидні речі, на які довго закривала очі і

влада, і ліві, і цілий хор "постсовків"-комсомольців. Про ці очевидні речі

намагалися говорити лише поодинокі праві політики. Нині Тузла створила

умови для загального прозріння.

 

Ще Бісмарк говорив, що угоди з Росією не варті того паперу, на яких вони

написані. Окупувавши танковими арміями у 1940 році країни Прибалтики,

Росія досі офіційно називає ті акції "добровільним приєднанням".

 

Росія розуміє тільки силу. Поки сила на боці Росії, існуватимуть і претензії з

боку Росії. Як у Крилова, "ты виноват лишь в том, что хочется мне кушать".

Інакше не можна розцінювати заяви чільних російських урядовців про те, що

"не можна допустити контролю України над Керченською протокою".

 

Як тільки, у зв‘язку із заступництвом США, сила виявиться на боці України,

всі претензії відпадуть, і нарешті Росія розглядатиме Україну як нормальну

державу, так, як вона вимушена розглядати Польщу та інші держави Східної

Європи, захищені НАТО.

 

США, починаючи із середини 1990-их, дедалі більше приділяють уваги

можливостям України. Оскільки США нині розуміють свою безпеку

невіддільною від безпеки Європи (приклад того – бомбардування Югославії),

у Сполучених Штатах є усвідомлення значення України.

 

Інтерес США до України посилюється через те, що Україна є ключовою

геополітичною ланкою регіону, що забезпечує доступ до Балкан, Кавказу

тощо. Розмір, потенціал та геополітичне значення України визначили

незчисленну кількість заяв і декларацій американських політиків щодо

важливості України для США.

 

Тепер політичне керівництво України має поставити перед Сполученими

Штатами питання про наповнення цих декларацій реальним змістом. Для

українського керівництва патріотизм і відповідальність за майбутнє Вітчизни

має стати важливішим за алергію на Сполучені Штати, що створилася в

останні роки.

 

Звичайно, Україна має не лише отримувати гарантії безпеки, але й вносити

свою долю в забезпечення спільної безпеки зі США. Український внесок у

спільну безпеку може бути реалізований завдяки радикальному збільшенню

участі українських контингентів у миротворчих місіях в Іраку та інших

регіонах, а також, у разі необхідності – завдяки наданню баз в Україні для

розміщення збройних сил США. Американці чудово розуміють, які стратегічні

вигоди отримають США в результаті союзницьких відносин з Україною, чи то

в межах НАТО, чи в межах двостороннього союзництва.

 

У разі пропозиції укладення двостороннього оборонного союзу зі США,

підкріпленого реальними діями України, спрямованими на союзництво зі

США, Україна цілком може розраховувати на позитивну відповідь з боку

Вашингтона.

 

Існує висока ймовірність, що США підтримали б особливі відносини з

Україною у сфері оборони і взяли на себе відповідні зобов’язання в разі

наявності відповідної політичної волі з боку керівництва України. У червні

Голова Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних сил США Річард

Майєрс заявив, що американська сторона "готова підтримувати будь-які

українські ініціативи".

 

У "Стратегії національної безпеки на нове століття", від 1997 р.,

наголошується, що незалежність, суверенітет і територіальна цілісність 12

нових незалежних держав СНД, в тому числі й України, є особливо

важливими для інтересів США.

 

У Сполучених Штатах у середовищі політичної еліти сформувалася достатньо

однорідна позиція щодо підтримки незалежності, суверенітету і

територіальної цілісності України, а також її демократичного розвитку та

розвитку її економіки на засадах ринкової економіки. Такі цілі загалом

співвідносяться з інтересами України у сфері національної безпеки України.

 

Військова машина США рівносильна НАТО

 

Показники політичної, військової та економічної потужності США свідчать на

користь того, що збіг стратегічних інтересів безпеки двох країн має значний

потенціал для розвитку. ВВП США в 2002 році становив 31% від ВВП світу.

Існують значні можливості для взаємовигідної співпраці США і України у

галузі транспортування енергоносіїв з Каспійського регіону до Європи,

оскільки нафтові компанії США контролюють значний сегмент видобутку

нафти з цього регіону, а Україна має розвинуту мережу транспортування

енергоносіїв, зокрема, через збудований 2002 року нафтопровід

Одеса-Броди.

 

Серед двосторонніх програм військового співробітництва України співпраця із

США є найбільш розвиненою. За обсягами фінансування й кількістю

проведених заходів, програма співробітництва України із США прирівнюється

до програм співпраці України з усіма іншими державами разом.

 

Військові можливості самих США не набагато менші від військових

можливостей всього НАТО як цілого. Хоча збройні сили європейських членів

НАТО мають у своєму розпорядженні близько 2,5 мільйони чоловік

(порівняно із 1,4 мільйони у США), на час проведення кампанії в Косові

європейським країнам удалося набрати лише половину необхідного числа

військових.

 

Під час війни в Югославії понад 70% розгорнутої там військової могутності

належало американцям, у європейців не вистачало сучасних видів озброєнь.

Армії більшості європейських країн мають велику територіальну організацію,

і, як показали події у Косові, загалом невисокий рівень мобільності, здатності

тривалий час вести бойові дії далеко від початкових місць свого базування.

 

Розгортання національної системи протиракетної оборони США, яке почнеться

наступного року, ще більше зміцнить автономність США в оборонній сфері, а

також зміцнить здатність США протистояти політичному тискові з боку

ядерних держав. Таким чином, створення цієї системи, в разі її ефективності,

буде означати зміцнення позицій США у світовій політиці, насамперед у

відносинах з ядерними державами, а також, зокрема, і здатність США діяти

автономно, незважаючи на позицію інших країн, у сфері безпеки, зокрема, у

сфері створення регіональних військових союзів.

 

Таким чином, військова потужність самих Сполучених Штатів може за

відповідних дипломатичних умов бути достатнім фактором гарантування

безпеки України, навіть у випадку тимчасового перебування нашої держави

поза межами НАТО.

 

Україні слід піти шляхом Філіпін

 

США після Другої Світової війни стали центром, навколо якого європейці

формували свою політику безпеки. Американська участь у європейських

справах довела свою корисність як для США, так і для держав Європи,

захистивши протягом "холодної війни" демократичні країни континенту.

 

У США є приклади ефективної дії дво- та тристоронніх договорів про

гарантування безпеки. Таких договорів на початок 2000-их є чотири:

 

- АНЗЮС – Договір про безпеку від 1 вересня 1951 року, за участі США,

Австралії та Нової Зеландії;

 

- Договір про спільну оборону між США і Філіппінами від 30 серпня 1951 року;

 

 

- Договір про взаємне співробітництво і безпеку між Японією і США від 19

січня 1960 року, за яким "кожна зі сторін визнає збройний напад проти іншої

Сторони в межах території адміністративного управління Японії як загрозу

власній безпеці і проголошує готовність протистояти спільній загрозі";

 

- Договір про спільну оборону з Кореєю від 1 жовтня 1953 року. Усі ці

держави, крім Філіппін, належать до найбільш розвинених. Усі ці держави з

часу укладання договорів із США не мали значних конфліктів та проблем у

сфері зовнішньої безпеки.

 

Непрямі воєнні гарантії існують в межах Меморандуму про взаєморозуміння

між Урядом США та Урядом Ізраїлю зі стратегічного співробітництва, що

передбачає "надання один одному необхідної воєнної допомоги для

проведення операцій у регіоні". Крім того, відносини США з Тайванем мають

ознаки воєнного союзу, хоча Тайвань, зважаючи на позицію Китаю, не

визнається офіційно Сполученими Штатами незалежною державою.

 

Серед нових тенденцій розвитку двостороннього співробітництва у галузі

безпеки є розвиток відносин США з Грузією та країнами Центральної Азії, де

військові підрозділи США з‘явилися в 2001 році. Наприклад, два роки тому

американські війська прибули до Грузії у розпал чергового конфлікту цієї

держави з Росією у зв’язку з перебуванням на території Грузії чеченських

загонів.

 

Офіційною метою прибуття незначної кількості військових США була

підготовка й навчання збройних сил Грузії. Однак ця передислокація

американських військових так само засвідчила, що США не стоятимуть

осторонь у разі можливого воєнного тиску Росії на Грузію. Таким чином, сам

факт перебування військ США на території Грузії керівництво цієї країни

розглядало як певні гарантії безпеки.

 

У квітні 2003 року уряди США і Грузії уклади Угоду про співробітництво у

сфері оборони, яке передбачає безвізовий в’їзд на територію Грузії

американських військових та їх вільне пересування по країні, розміщення на

території Грузії американської військової техніки, озброєнь, причому

американські військові отримали на території Грузії привілеї й імунітет

адміністративних і технічних співробітників посольства США в Грузії.

 

Грузія була одна з небагатьох країн, яка на початку проведення операції США

і Великої Британії проти Іраку в 2003 році запропонувала надати військові

бази на своїй території для завдання ударів по Іраку. На думку грузинського

експерта Іраклія Аладашвілі, "кінцевою метою прозахідної політики офіційного

Тбілісі може стати не членство в НАТО, а саме все більш тісне партнерство із

США". Щоправда, паралельно з розвитком відносин Грузії і США в оборонній

сфері, Грузія проводила роботу з планування розгортання сил НАТО на

території Грузії.

 

***

 

Співпраця безпосередньо із США може бути перспективною в плані

укладення регіональних інтеграційних союзів, покликаних прискорити

інтеграцію своїх членів до НАТО. В 1998 році США підписали з трьома

країнами Балтії так звану Балтійську хартію, яка зафіксувала початок

активного ангажування США в питаннях безпеки цих країн та підтримала їхні

зусилля щодо вступу до НАТО.

 

У 2003 році США та Албанія, Хорватія й Македонія підписали Адріатичну

хартію з аналогічною метою. Цей шлях потенційно може бути задіяний у

процесі євроатлантичної інтеграції України. Початком спроб на цьому напрямі

можна вважати створення ГУУАМ – інтеграційного об‘єднання Грузії, України,

Узбекистану, Азербайджану й Молдови.

 

У варіанті двостороннього договору про гарантії безпеки Україні з боку США є

певні складності, насамперед, брак консенсусу у поглядах на

євроатлантичну інтеграцію в українському суспільстві. Однак питання Тузли,

тим більше у разі агресивних дій Росії, значною мірою знімає цю проблему.

 

Варіант можливого американо-українського союзу у галузі безпеки може бути

оптимальним лише як тимчасовий замінник членства України в НАТО та як

створення механізму швидкого реагування на можливу несприятливу зміну

ситуації в регіоні, яка може загрожувати безпеці України, на зразок кризи

навколо Тузли.