(Московський політолог Андрій Окара в інтерв'ю ForUmу про роки України в Росії і Росії в Україні) … - Скажіть, рік України, що недавно завершився в Росії, запам'ятався якимись цікавими подіями? - Він відбувався на тлі серйозного погіршення реальних політичних та економічних відносин між двома країнами: відчутне зниження товарообігу, торгові, митні та "квотні" війни, декларації про євроатлантичні інтеграції України, поновлення теми про базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі, нові адміністративні труднощі для перебування громадян України на території Росії і т.д., тому багато хто сприйняв його як пропагандистську ширму для реального охолодження відносин двох країн. Особисто мені цей "рік вічної дружби" запам'ятався кількома подіями: з'їздом вихідців з України в грудні 2001 року, літнім досить безглуздим шоу вареників, днями кількох українських областей у Москві, "бенефісом" Яна Табачника, відкриттям павільйону України на ВВЦ і закриттям року в грудні 2002. З елітарних заходів пригадується презентація двох переведених на російську мову романів Андруховича. Ось, власне, і все. Деякі заходи, які проходили ніби самі по собі, автоматично "підводилися" під рік України. Так, ну і звичайно ж - вічний Кобзон з приводу і без приводу, з Таїсією Повалій і без. Зазвичай такого характеру "місячники дружби", "декади", а тим більше "роки" супроводяться хоч якоюсь медіа-кампанією в електронних ЗМІ: по телебаченню проходять тижні національного кіно, покази якихсь історичних передач, документальних фільмів, концертів і т.д. Нічого такого не пригадаю в 2002 році по російських телеканалах. Але саме в рік України в Росії практично перестала існувати українська книжкова крамничка в Культурному Центрі України в Москві (попередник цієї крамнички - магазин "Українська Книга" - виник ще в сталінські часи). Саме в 2002 році стали примарними перспективи відкриття в столиці школи з поглибленим вивченням українознавчих дисциплін і створення повноцінної української бібліотеки (з 1989 року українська бібліотека в Москві існувала як відділ різних районних бібліотек, але тепер бездіяльність, а нерідко і пряма протидія московської влади, здається, позбавили енергії останніх ентузіастів цієї справи). Мрія про створення в Росії періодичної української газети, подібної до тих, що є у всіх країнах з українською діаспорою, - напевне, назавжди залишиться у сфері фантастики. Рік України в Росії був спрямований на створення сприятливого іміджу України в російській громадській і політичній свідомості. Проте, самій Україні він приніс більше шкоди, ніж користі: частіше за все експлуатувалися культурні коди, що полягають у "шароварній" складовій "українства": сало, "горілка", ті ж вареники. Образ України катастрофічно постраждав, а самі українці нерідко сприймаються як такі собі потішні чоловічки. На превеликий жаль. Замість зростання інтересу до України в Росії тепер маємо цілковиту його відсутність. - Невже? - Так, так! Україна в Росії зараз нецікава нікому! Ні як політична реальність, ні як культурна. Виключення: брати Кличко, Андрій Шевченко, в молодіжному середовищі - "Воплі Відоплясова" і "Океан Ельзи". Багатьох моїх московських знайомих дістала і колись екзотична Вірка Сердючка. Все. Навіть скандал навколо плівок Мельниченка росіянам набрид. Ось хіба що у великого бізнесу інтерес залишився, але не до України як такої, а до ще недоприватизованих заводів, до Іллічівського порту, до газопроводу, зрозуміло. Значною мірою це провина українських організаторів року України, хоча я не впевнений - чи можна їм, простим чиновникам, докоряти в тому, що ніяк не клеїться з PR-ом власної країни. Усування від оргпроцесів ініціативних людей, урізування фінансування звели нанівець багато цікавих задумів і під кінець року перетворили весь захід у нудний офіціоз. - Як за радянської влади? - Гірше. Декади союзних республік у Москві навіть у 1980-х роках були набагато змістовнішими і ефективнішими з точки зору створення універсальної радянської надетнічної ідентичності. - А які перспективи, на Ваш погляд, у року Росії в Україні? - З економічною стратегією зрозуміло - "м'яка приватизація" України, газовий консорціум і т.д. Але ось яка буде культурна, гуманітарна стратегія цього року, якщо вона, зрозуміло, існуватиме взагалі, я поки що не дуже уявляю. У принципі, російська культура має три іміджевих обличчя: перше - російська культура як культура Досто-євського, Толстого, МХАТу, Великого театру, Сокурова, Олексія Германа, якщо бажаєте, тобто "висока" культура, визнана у всьому світі. Друге: російська культура як велико-руська етнічна культура: Зикіна, Бабкіна, "Русская песня", Кадишева, хор ім. П'ятницького і, до речі, Кубанський козачий хор з повним репертуаром "кубанських" народних пісень (типу "Розпрягайте, хлопці, коні"). Третє: російська культура як російськомовний маскульт - культура Пугачової, Кіркорова, Бориса Мойсеєва, Наталі Корольової, Кобзона, "Ментів", "Забійної сили", Мариніної, Дашкової, якогось Фрідріха Незнанського, а також ОРТ, НТВ і т.д. За своїм генезисом це три різні культурні явища (українська культура "влаштована" інакше, внутрішньо вона більш цільна), всі вони різною мірою присутні в українському культурному та інформаційному просторі. При великому бажанні технологи із Старої площі, використовуючи певний баланс домінуючих культурних кодів, можуть відкорегувати імідж сучасної Росії в свідомості українців. Але якщо стратегію року Росії будуть планувати люди, що не розуміють реальної політичної і гуманітарної ситуації в Україні, якщо вони будуть діяти за звичними шаблонами (наприклад, "протискати" в рамках року статус російської мови, нарощувати експансію російського телебачення та ЗМІ на український ринок, а також займатися популістськими акціями - на зразок "захисту росіян в Україні" і т.п.), то і без того одіозний для нинішньої української політичної свідомості образ Росії набуде ще більше негативних рис. Якщо ж підійти до власного позиціонування більш тонко і піднести цей образ з несподіваного боку, то можна хоча б частково подолати домінуюче в Україні стереотипне уявлення про Росію як про екс-наддержаву-невдаху, , що намагається самоствердитися за рахунок "биття" України. Але серед тих, хто в Росії займається державним геокультурним PR-ом, дуже мало фахівців, які вміють працювати з технологією "усунення". А якщо врахувати, що стратегію року Росії з обох сторін будуть визначати ті ж структури (відповідні підрозділи в адміністраціях обох президентів) і приблизно ті ж люди, що робили рік України в Росії, то у мене взагалі немає ніякого оптимізму. - А які події повинні стати найбільш значущими в рамках "року дружби"? - Судячи із заявлених намірів, по-справжньому значущих подій буде небагато. Але ось що цікаво: за кулуарною інформацією, що циркулює в АП РФ, на одній з минулих зустрічей Путін і Кучма узгодили одну дуже цікаву акцію - будівництво зусиллями Росії незвичайного православного храму. Десь в Криму, на Південному березі (точне місце тримають у секреті) протягом півтори-двох років повинен постати дерев'яний (це, певно, принциповий момент) храм величезних розмірів, причому в стилі українського козацького бароко. Організатори будівництва, схоже, хочуть позиціонувати Крим не просто як "міст дружби" - це вже побито, але як "колиску православ'я" для обох країн. - А що буде після року Росії в Україні? Цирк поїде? - Але свято залишиться! Підозрюю, що роки України в Росії і Росії в Україні матимуть продовження і в 2004 році: тоді сповниться 350 років від дня Переяславського договору, 50 років від дня радянського святкування "300-ліття возз'єднання України і Росії", а також в обох країнах повинні пройти президентські вибори. Але особисто я поки не бачу тих політичних і адміністративних сил, які могли б наповнити всі ці "роки дружби" ефективним змістом і підвищити взаємний інтерес та взаєморозуміння наших країн і наших народів. Також певно, що рік Росії в Україні буде закривати інший російський посол. І причина тому - не стільки в невдоволенні теперішнім зі сторони української політеліти, скільки складна інтрига, пов'язана з особою Віктора Ющенка, майбутніми президентськими виборами і небажанням переважної частини російської політичної і діловий еліт бачити в ролі гаранта української Конституції екс-прем'єра.
|
У рік України в Росії українців нерідко сприймали як потішних чоловічків, яких людьми і не назвеш (у
- Деталі
- Розділ: Новини