Вельмишановний Леоніде Даниловичу!

    Українське земляцтво Західного Сибіру та Уральського регіону щиро вітає Вас на землі, щедро политій потом вихідців з України. Ваш приїзд - для нас історична подія, яка матиме і зовнішньо- і внутрішньополітичний резонанс. Для зовнішнього світу Ваш візит - ознака поваги до своєї діаспори, зрілості держави. Для нас, українців Росії, Ваш приїзд - суттєвий стимул для єднання, надії і подальшої роботи.
     Перш за все, констатуємо факт існування етнокультурної неадекватності умов нашого проживання в Росії в порівнянні з росіянами в Україні. Заява Думи РФ від 19 липня 2000 року, в якій все поставлено з ніг на голову, змушує нас робити цю констатацію. На жаль, мало що робиться тут для реалізації підписаної повномасштабної Угоди між Україною і Росією в галузі культури і освіти.
     Ми вітаємо оголошення "Року України в Росії", але нас дуже тривожить друга сторона медалі: на яких принципах має проходити намічена інтеграція? Європа сьогодні об'єднується на принципах рівності, без загрози зникнення мов, культур, національної ідентичності малих народів; тут ніхто не претендує на главенство, нема загрози "офранцуження" чи "онімечення". На "З'їзді вихідців з України", який пройшов 8 грудня 2001р в Москві, ці європейські принципи не згадувались, навпаки, мова відверто йшла про символічну незалежність України, що не могло пройти для нас не заміченим. З'їзд пройшов як в старі недобрі часи - без діалогу, нашу точку зору почути організатори не захотіли. Вважаємо, що в цій проблемі потрібно правильно розставити акценти, міждержавне зближення не повинно гальмувати духовного відродження України. Адже маємо досить гіркі уроки історії… Ми за зміцнення дружби України з Росією, але навіть рідні брати, при першій можливості, їдуть в різні квартири, щоб зберегти дружбу. Отже маємо тут надію на Вас, шановний пане Президент.
     А тепер коротко про наші проблеми. Знаючи економічну ситуацію в Україні, ми просимо підтримати нас, перш за все, морально і політично. Сама звістка про Ваш візит засвітила очі у багатьох українців, особливо у тих, які вже не можуть приїхати на Батьківщину, щоб поклонитися рідній землі. Хоча дехто ще мріє приїхати до родинного дому на пенсію. Вони чекають вирішення пенсійної проблеми.
     Усіх нас хвилює затвердження Верховною Радою закону "Про закордонного українця". Багато проблем виникає також з українською митницею, яка не стимулює нашого приїзду в Україну, а навпаки… Нам хотілось би мати більші квоти для навчання наших дітей в українських вузах, сьогодні вони завужені лише кількома спеціальностями.
     Повернемось, однак, до найбільш важливого. Без політичної волі Києва нам надзвичайно важко пробиватись крізь заслони місцевих чиновників, девізом яких завжди було "Не пущать!" Якщо наші проблеми постійно будуть в полі зору Києва, то це може змінити ситуацію. Сьогодні діаспора готова сама будувати собі приміщення, офіси, і т. д. Але для позитивних рішень потрібне частіше нагадування із Москви і Києва. А аргументів у Києва більше, ніж потрібно: неадекватність умов проживання, про яку згадано вище, очевидна всьому світу (тільки "думці" цього не визнають).
     Ми, як бачите, живемо проблемами України, радіємо її успіхами і переживаємо невдачі. Віримо в її щасливе майбуття, для якого Ви прикладаєте багато зусиль.

     З глибокою повагою і найкращими побажаннями!

     Голови українських товариств Урало-Сибірського регіону:

С.Паняк (Екатеринбург), В.Манович (Новосибірськ), А.Бахталовський (Тюмень), О.Федчук (Тобольск), Л.Кареліна (Ялуторовськ), В.Халімончук (Сургут), П.Яремчук (Сургут)