Природа і люди

Від автора: В цій своїй праці я намагався висвітлити ту роль, яку мали та мають українці в житті Стародубського краю. Адже вельми та вельми багато в історії Стародубщини є такого, що пов’язує її життя з життям цілої України. І під час існування Чернігово-Сіверського князівства, і в роки Великого Князівства Литовського, в епоху Гетьманщини та під владою Російської імперії Стародубщина та Україна були разом, і горнулися одна до одної. І хоча історична доля розпорядилася так, що тепер Стародубський край є частиною Російської Федерації, але не слід забувати про ту велику спадщину українського минулого, яке залишилося на Стародубщині в вигляді пам’яток культури та спогадів місцевого населення. Відразу хочу заявити, що я поважаю усі двосторонні угоди, які мають між собою Росія та Україна, поважаю право Росії на територіальну цілісність та недоторканість власних кордонів. Метою моєї праці є лише відновлення історичної правди щодо нашого спільного минулого. Сподіваюся що зусилля мої не залишаться марними, і українці в Україні згадають нарешті про свою „забуту частинку”, а росіяни-стародубці, може бути, узнають трохи більше про своїх земляків-українців, що живуть разом з ними на теренах Стародубської землі. Дуже сподіваюся на це!

І. Статистичні дані. Стародубщина Західна та Східна. Територія та населення. Число українців.

Стародубщиною в науковому ужитку називають колишні землі Чернігівської губернії, які, після революції 1917 року, увійшли до складу сучасної Російської Федерації. Якщо бути точнішим, то це чотири північних повіти Чернігівщини – Стародубський, Новозибківський, Мглинський та Суразький, на території яких розташовані тепер 12 районів Брянської області Росії – Гордіївський, Злинківський, Климівський, Клинцівський, Красногорський, Мглинський, Новозибківський, Погарський, Почепський, Стародубський, Суразький та Унецький. Загальна територія цих районів складає 14 762 км², мешкає на цих теренах, згідно з переписом населення 2002 року, 436,8 тисяч осіб. Але я вважаю згадані землі, так би мовити, історичною Стародубщиною, тобто тими територіями, що відокремилися від України тільки після більшовицького перевороту в Росії, а до того часу, в роки існування Гетьманщини та Чернігівської губернії, були з Україною разом. У своїй праці я розглядаю історичну долю не тільки цих земель, але бачу Стародубщину значно ширше. Для мене Стародубщина це всі ті північносіверські землі, що в різні часи опинилися в складі Росії. Крім історичної, Західної Стародубщини, це й Стародубщина Східна – райони навколо таких, важливих для Північної Сіверщини міст, як Корачів, Трубчевськ та Сівськ, які в давні часи були невід’ємною частиною Сіверської землі, але згодом, після литовсько-московських війн першої половини 16 ст., увійшли до складу Росії, і з того часу перебували в імперії майже постійно. Але, не дивлячись на те, що протягом 500 літ, український компонент Східної Стародубщини постійно розбавлявся компонентом російським, ця територія не до кінця згубила свій зв’язок з іншою українською землею – у мові місцевої людності, у народних звичаях, у місцевому менталітеті до сих пір зберігається забагато українських рис. Ще у сімдесяти роки 20 століття, перебуваючи десь у Сівському районі, на Східній Стародубщині, у селі, можна було уявити собі, що ти знаходишся десь у Північній Україні, бо бачив навколо себе ті самі колоритні українські хатки, та чув навколо живу українську мову. На жаль, за останні тридцять років, багато змінилося й тут – російськомовна школа привчила молодь дивитися на українську мову як на сільську, „непотрібну”, а білі мазанки-хатки замінили собою типові колгоспні малоповерхові будинки. Тепер цю красу можна побачити хіба що на старих фотографіях.

Таким чином, у своїй праці я приверну вашу увагу не лише на долю Історичної, Західної Стародубщини, а так саме, й на Стародубщину Східну, та на її українську людність. На відміну від Стародубщини Історичної, загальну територію та кількість населення Східної Стародубщини вирахувати не можливо, адже східного її кордону практично не існує, через те, що російська колонізація краю розпочалася вже дуже давно, і російсько-українське взаємопроникнення призвело до того, що точно уявити собі, де закінчується українська етнічна територія та розпочинається російська, майже неможливо. Але, цілком умовно, до Східної Стародубщини можна віднести територію сімох районів сучасної Брянської області – Брасівський, Вигоницький, Корачівський, Навлинський, Сівський, Суземський та Трубчевський. У такому разі загальна територія Східної Стародубщини дорівнюватиме 10 028 км², а загальне населення складатиме 189,9 тисяч осіб. Як ми бачимо, компактність населення на Західній Стародубщині значно більша, ніж на Східній (29,6 чол. на км² проти 18,9 чол. на км²), і це не зважаючи на те, яку нищівну шкоду завдала Західній Стародубщині чорнобильська катастрофа. Загальна ж територія Стародубського краю (Східної та Західної його частин) у такому разі складатиме 24 790 км², населення - 626,7 тисяч осіб.

Адміністративний центр області – місто Брянськ, ми до Стародубщини не відносимо. Хоча місто це входило свого часу до складу Чернігівської Землі, та навіть деякий час, після вбивства в Золотій Орді у 1246 році чернігівського князя Михайла, було центром усієї Сіверщини, але після того як Брянськ, на початку 16 ст., перейшов під владу Москви, місто це дуже швидко інтернаціоналізується та русифікується, і, ставши одним із російських адміністративних центрів на литовському кордоні, втрачає притаманні йому українські риси. І хоча і далі, особливо у 17 ст., коли українська культура мала величезний вплив на культуру російську, а українські митці розповсюджували по російській землі ідеали європейського гуманізму, Брянськ зберігав у своїй структурі деякі особливості українського міста, але за суттю своєю він уже був містом російським, та таким і залишився аж до сих пір. Через те й у даній праці, у загальному контексті стародубської історії, ми його не розглядаємо.

За переписом 2002 року українцями в Брянській області визнало себе 20 214 осіб, або 1,5 % від загального населення цієї адміністративної одиниці ( у 1989 р. число українців області сягало 27 122 осіб). Слід зазначити, що після Другої Світової війни кількість українців на Брянщині неухильно зростала (навіть в роки загального зменшення кількості населення в СРСР у 70-80 ті роки), і тільки в роки існування суверенної російської держави різко пішло на спад. Таким чином на Брянщині, на сучасний момент, ми маємо лише трохи більше 20 тисяч свідомих українців, тобто тих людей, які, попри всі намагання сучасної влади створити з них росіян, міцно зберігають в собі свою національну свідомість, яка дісталася їм від дідів та прадідів. Якщо вважати, що переважна більшість українців області, навіть тих, що живе зараз у Брянську, чи інших містах, веде свій родовід саме зі Стародубщини, то кількість свідомих українців серед всього населення Стародубщини складатиме 3,2 %, а серед населення Західної Стародубщини (де національна свідомість вище) число таких людей дорівнюватиме 4,6 %.

Звичайно ж, ці цифри не дуже великі, але не слід забувати, як нищилася в радянські часи тут будь-яка українськість, як ті люди, що не зважаючи на суворі часи, намагалися відчайдушно відстоювати свою національну гідність, ставали водночас „ворогами народу” та „буржуазними націоналістами”, а потім навіки зникали у сталінських концтаборах. Так що, думаю я, нам ще всім слід вклонитися тим 20 тисячам, що не забули та зберегли спадщину своїх славних предків. Але, вклонившись їм, не слід забувати й про інших мешканців Стародубщини, які, хоча й записані тепер „руськими” у всіляких відомостях, але культурою своєю, а часто й збереженою мовою, душею та серцем залишаються нащадками своїх славних предків-українців. Про те, як так трапилося, що цей північний український край став раптом російським, і йде мова у моїй праці.

ВІРНИЙ ЗІ СТАРОДУБЩИНИ

siverec@i.ua

На світлинах: Герб Стародуба. Мапа Стародубщини. Село Бересток Сівського району, праворуч – ставок; фото В. П. Ракітіна, 70-ті роки 20-го ст. Свенський монастир у Брянську, збудований українськими майстрами, за кращими зразками української архітектури 17-18 ст.ст. Мапа районів Брянської області.