Із збірника до 190-річчя Тараса Шевченка про евакуацію шевченківських експонатів до Абакана і Новосибірська

Академія наук Української РСР евакуювалася в Уфу. До її складу входив об'єднаний Інститут мови і літератури, який у 1941 - 1944 рр. очолював П.Г. Тичина, а заступав його академік, дослідник творчості Шевченка Л.А. Булаховський. Там же було створено Літературно-художній музей Т.Г. Шевченка. На посаду директора П. Тичина запросив літературознавця Є.П. Кирилюка, котрий лікувався в госпіталі після тяжких поранень на фронті. На початку 1943 року він приїхав до Уфи і розпочалися пошуки евакуйованих фондів.

У травні 1943 року Академія наук відкликала М. Мацапуру з заводу для роботи в музеї. Як заступник директора, він кілька разів виїздив у відрядження на пошуки відправлених "На Схід" експонатів, котрі, як виявилося, з Харкова потрапили спершу до Абакана, а звідти до Новосибірська і були передані на схорону до евакуйованих туди ж фондів Державної Третьяковської галереї.

Всі цінності розташували у приміщенні оперного театру, на другому поверсі його було розкладено напівобгорілу панораму "Оборона Севастополя" Ф.О. Рубо, яку встигли вивезти моряки. Знову було здійснено ретельний облік усіх Шевченкових фондів, належне перепакування їх з дотриманням вимог музейної справи.

До Уфи евакуювалася також і Спілка художників України. Там були М.А. Шаронов, К.Д. Трохименко, М.Р. Попенко, А.С. Пащенко, О.О. Шовкуненко, восени 1943 року приїхали І.М. Плещинський з дружиною С.Л. Проходою. Софія Лаврентіївна згадувала, що вона з Плещинським і Шароновим працювала над інвентаризацією майна київських музеїв, евакуйованих з України. Вони відкривали ящики, переглядали і описували здебільшого гравюри і малюнки.

І оскільки, як вона зауважує, очолював цю роботу М.І. Мацапура, то можна припустити у другій половині 1944 року з Новосибірська Шевченківські експонати було реавакуйовано. Вони числились на збереженні Третьяковської галереї і тому спочатку були перевезені до Москви, а потім до Харкова у галерею, до приміщення по вул. Раднаркомівській, 11, яке, до речі, випадково вціліло під час війни. Там у 1945—1946 рр. невеликим колективом технічних співробітників було побудовано експозицію музею Т.Г. Шевченка з другорядних та допоміжних матеріалів, бо основні ще не були готові для цього.

12 вересня 1946 року вийшла постанова КП(б)У і РНК УРСР та Київського обкому КП(б)У про розміщення Республіканського музею Т.Г. Шевченка в будинку Канівського музею Т.Г. Шевченка. Перевезення експонатів мало здійснюватися по Дніпру. М. Мацапурі, як директорові майбутнього об'єднаного музею, дозволялося навіть витратити на це 100000 карбованців з бюджетних асигнувань. В цій постанові йшлося, по суті, про ліквідацію Державного музею Т.Г. Шевченка в Києві, і це не могло не викликати протест найвизначніших представників творчої інтелігенції. Микола Бажан —- заступник Голови Ради Міністрів УРСР з культури і Павло Тичина, який до того був міністром освіти, звернулися до Микити Хрущова з проханням зупинити дію постанови, прийнятої з ініціативи Лазаря Кагановича. І Хрущов, на щастя, її відмінив.

У 1947 році, до 133-ї річниці від дня народження Т.Г. Шевченка в Харківській галереї була побудована експозиція тимчасової виставки з оригінальних творів Шевченка, прибулих з евакуації.

22 червня 1948 року ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР прийняли постанову про відкриття Державного музею Т.Г. Шевченка в Києві. Для музею запропонували кілька будинків-особняків у Печерському районі, які вціліли під час війни. Остаточним рішенням було розмістити музей у гарному будинку по бульвару, що носить ім'я поета: по-перше, це був центр міста, по-друге, неподалік — парк імені Шевченка з пам'ятником поетові, Університет ім. Т.Г. Шевченка і Державний театр опери та балету, який теж носить дороге ім'я. Будинок був зведений у XIX ст. У повоєнні роки його переобладнали під музей за анфіладним принципом — для послідовного огляду експозиції.

1948 року цінності Харківської Галереї картин Т.Г. Шевченка та Київських Центрального музею Т.Г. Шевченка і Будинку-музею Т.Г. Шевченка було перевезено з Харкова до Києва. Колектив молодих тоді наукових співробітників музею становили директор — М.І. Мацапура, заступник директора — А.С. Бондаренко, вчений секретар — В.О. Савченко, головний хранитель — Г.П. Паламарчук, завідуючі відділами — Є.О. Середа, К.В. Чумак, Л.І. Внучкова, наукові співробітники — В.О. Судак, Т.О. Дмитрієва, Г.П. Матійко, В.Х. Косян, Н.П. Прокопенко, Л.О. Хоменко, художник-оформлювач — С.М. Міляєв та інші. Вони з ентузіазмом провадили велику роботу по створенню музею за останніми вимогами часу: розробляли план екс­позиції музею по залах, замовляли твори живописцям, скульпторам, графікам на теми, пов'язані з ім'ям Т.Г. Шевченка, портрети видатних його сучасників; було виготовлено також чимало нового музейного обладнання.

То була перша в історії шевченківських музеїв велика експозиція, що охоплювала не тільки весь життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка, а й також його добу, зокрема часи заборони вшанування пам'яті Шевченка та друкування його творів і особливо увічнення його пам'яті. Нова експозиція розмістилася у 24 залах. Багато цінних експонатів було зібрано з різних міст СРСР.

24 квітня 1949 року на честь 135-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря в урочистій обстановці було відкрито Державний музей Т.Г. Шевченка. Експозицію музею приймала Урядова комісія на чолі з Секретарем ЦК Компартії України М.С. Хрущовим та Головою Ради Міністрів Д.С. Коротченком. На відкритті виступили М. Бажан, П. Тичина, онук Т.Г. Шевченка — Терентій Шевченко, І.С. Їжакевич та інші. Детально оглянувши експозицію, М.С. Хрущов високо оцінив роботу по організації музею: "Щиро і сердечно дякую всьому колективу працівників музею, це — ще один славний пам'ятник великому сину України Тарасові Григоровичу Шевченку, це — великий подарунок українському народові".

У 1980-ті роки у зв'язку з реставрацією приміщення музею була перебудована експозиція — вона розмістилася у 22 залах. Окремий зал було обладнано під тимчасові виставки. Після реставрації особлива увага приділена Шевченкові-художнику, експонуються сторінки його рукописів, документів, простежується весь життєвий і творчий шлях Тараса Григоровича Шевченка.

Науковці музею брали участь у підготовці багатьох видань літературної і художньої спадщини Т.Г. Шевченка, зокрема у багатотомному академічному виданні його творів, у 2-томному "Шевченківському словнику", випуску альбомів художніх творів Шевченка, наочних посібників для навчальних закладів про життя і творчість Кобзаря.

Реставрацію живописних робіт Т.Г. Шевченка здійснювали у Київській художньо-реставраційній майстерні, а графічні оригінали головний хранитель фондів музею К.В. Чумак возила в Москву до Центральної художньо-реставраційної майстерні імені академіка Г.Е. Грабаря. Книжкові експонати реставрували у відділі рукописів Державної наукової бібліотеки Академії наук України.

Музей Т.Г. Шевченка був провідним методичним центром серед літературно-меморіальних музеїв України. Його співробітники брали безпосередню участь у відбудові музею та створені нової експозиції в Державному заповіднику "Могила Т.Г. Шевченка" в Каневі, а також побудові експозицій літературно-меморіальних музеїв В.Г Короленка в Полтаві, І.Я. Франка у Львові, М. Островського в Шепетівці, О. Довженка в Сосниці, О. Гріна в Феодосії та багатьох інших; проводили виїзні семінари з різних питань музейної роботи.

З 2000 року Національний музей Тараса Шевченка очолює кандидат філологічних наук С.А. Гальченко, заступник директора з наукової роботи — Т.Г Андрущенко. Національному музеєві Тараса Шевченка підпорядковані Київський літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г Шевченка і Меморіальний будинок Тараса Шевченка на вулиці Вишгородській.

Микола та Тетяна МАЦЕПУРА.

На світлині: Національний музей Тараса Шевченка.

---------------------------------------------

Гнат СТЕЦЕНКО, член Ради НКАУ, Новосибірськ.

henrys_@mail.ru