Про далекосхідного поета маріупольця Григорія Івановича Колісниченка

Наприкінці 1989 року вмер в місті Комсомольську-на-Амурі його першобудівник з Донбасу Григорій Іванович Колесниченко. Він посідав місце директора друкарні, потім там же осів постачальником та різником паперу.

Його вірша про радянську владу знали не тільки його друзі. Дехто не міг повірити, що їх написала оця зовні непомітна людина.

Не гірко та й не солодко їмо.

Куди йдемо, не знаємо, питати

Не треба нас, чого ждемо від влади,

Від неї ми нічого не ждемо,

Бо соромно, вона ж нам рідна мати...

Вперше цього вірша я почув від керівника транспортного цеху Дмитра Дригало.

— У нас є справжні українці, — сказав він мені. — Добрі вірші пише Колісниченко, та нікому їх читати. Українську мову ніхто всерйоз не визнає.

Сам Григорій Іванович з Маріуполю — рідна душа, Донеччина вже ж... Як поета його в місті мало хто знав: писав він небагато, свої коротенькі вірші називав частоколинами. Коли він вперше читав мені свої вірші, спало на думку, що Колісниченко над усе любить іспанця Федеріко Гарсіа Лорку.

Коли вже я вмру, напишіть,

Що він в Україні лежить,

Григорій Колісниченко.

Почує про те моя ненька,

Сама на цвинтар прибіжить.

Про яку неньку йшла річ він не відповів — його рідна мати, чи сама Україна.

Заштовхала мене Україна.

Олександр ЛОЗИКОВ.

lozikov@gmail.com

На світлинах: Колісниченко Григорій Іванович. Першобудівник Комсомольська-на-Амурі з 1932 року Григорій Іванович Колісниченко.