І химери лінгвістики

Академік Борис Олександрович Рибаков належав до тих істориків, які були переконані: державність східних слов’ян розпочинається в Києві. Свою наукову позицію захищав непохитно.

Однак, бувало, академік фантазував. Про цю рису академіка згадує інший вчений - Сергій Тіхвінській, виправдовуючи фантазування академіка обізнанністю, логікою фактів, що, ніби-то, вело до вгадування реалій. Що це не завжди так, свідчить такий приклад.

Якось у 1930-і роки академік спостерігав кінноту. Він писав: «Спілкування з кавалерією допомогло мені почути, як «поют копья». Одного разу на маневрах недалеко від Звенигорода назустріч нам їхав ескадрон кіннотників з притороченними сторч до сідел довгими, козачого типу піками. Сильний зустрічний вітер з плавнів мелодично грав на сотні пік, як на Еоловій арфі». У спогадах академіка не сказано, чому кіннота мчала з піками. Але все це вчений написав, щоб пояснити, що вислів «копія поют» (на Дунаї – автор) в «Слові о полку Ігорєвім» означає не що інше, як свист-спів вітру о вістря копій.

Фантазії вченого на повірку виявляються звичайним вимислом. Бо автор «Слова о полку Ігорєвім» вжив аттичну лексику. Вислів “copia poien”, означає «війська діють» (“copia” – полк, військо; “poieo” – творити, вершити, розташовувати). Отже, у автора «Слова о полку Ігорєвім» тут не чути не тільки «звуків Еолової арфи», але й не згадано пік чи списів. Є дружини-полки запорізького війська (copia - війська), які перейшли на Дунай через недалекоглядну політику київського князя «старого Володимира». Дієслово «поєм» відомо в лексиці українців-гоцулів: «поєм домів» означає «ходімо додому».

А скільки сановних фантазій стало «фактами історії»? І такими, що утаювали дійсну історію. На кшталт того, що «нє било і нєт», тому, що «бить нє можєт».

На останньому (у своєму житті) засіданні істориків в Академії наук академік Б. О. Рибаков, тоді директор Інституту археології, заявив: «Перед історичною наукою стоїть дві небезпеки: Велесова книга. І – Фоменко». І сів на своє місце. Отак! Академік не зрозумів давньої книги. Кудесник Велесової книги (карбувальник, нарізувач букв від латинського “cudo” – бити, колотити, нарізати) залишив у своїй праці свідчення, які жоден компілятор не міг би взяти з відомих історичних джерел. Це стосується переліку дохристиянської топонімії і гідронімії, свідчень про давню етнонімію та образи давньої міфології.

Академік Б. О. Рибаков мав звичку казати: «Якби мені пояснили значення назви ріки Оскол, я просвітив би історію Київської Русі!». Академіку вже не пояснити назву. Іншим – варто усвідомити: назва ріки Оскол має оскську і українську мовну основу «osk» і означає небесний «бич божий». Козаки називали сокиру для штурму мурів «оскордь».

Любителі історичної романістики пам’ятають, як у 70-роки минулого сторіччя чиновники від літератури шматували роман Івана Білика «Меч Арея». В романі засобами художнього твору оповідалось про гуннський період вітчизнянної історії. З художнього, ідеологічного, морального погляду – твір бездоганний і, що важливо, літературний вимисел мав під собою грунт. Але книгу І. Білика заборонили, уздрівши небезпеку. Чому? Ім’я вождя гуннів «Аттіла» має індоевропейську основу “atta” (отець-кормилець), а назва “hounnoi” означає “роденці” (родимичі) від назви Київ-Родень, названного на честь бога-кормильця (“kyew” – родити, нести зачаття). В тогочасній Европі вождя Аттілу називали «Бич Божий», так само як називалася небесна блискавка - «божий спис» чи «вогонь кари» - “vindici flamma”. Анти і склавіни шанували творця блискавки і тому їхні правителі називались Оскольд, Баламер чи Болемир (у греків перун-блискавка - “bola”). У «Слові о полку Ігоревім» володаря «меча Ареса» (Арея) названо «Тьмутороканський болван».

Лексика автора «Слова о полку Ігорєвім», його «старі словеси» відкривають дивний світ прадавньої України. Наведемо ще один приклад. Перед втечею князя Ігоря з половецького полону в тексті твору сказано: «Ігор спить, Ігор бдить, Ігор подумки поля долає». Здавалось, автор тричі вторить ім’я «Ігор». Зовсім ні! Він користується давньоанглійським словом “eagor” – море, перун і тим самим перегукується з попереднім висловом «при сну море опівночі». Отже, «Море (eagor – воеводний Перун і Січ-воєвода) спить. А Ігор – бдить. Ігор мислію поля міряє». «Спав-дрімав» Перун-Арес і козацька Січ.

Людям подобається те, що вони здатні зрозуміти. Іноді не зрозуміле стає для них чужим, а то й ворожим, або темним. Так, древні греки називали не відомі для них землі «кіммерійською тьмою». Чому у елінів, які знали Кіммерію, виникла така метафора?

Кіммерія, як її називали західні писемні джерела, займала землі Причорномор’я і простиралася від сучасної Керченської (Кіммерійської) протоки до Дунаю. Назву Кіммерії можна пояснити німецькою лексемою “die Kimme” – січ, мєча, обрій, край, ребро, лінія горизонту (у мореплавців і повітроплавців - виднокруг). В санскриті значення краю, обрію має лексема “sic” (sitsch). Ця ж лексема в санскриті має значення військового флангу, військового крила (пор.: «лебедині крила» - січові коші). Українська назва Кіммерії – Січ.

В «Гетиці» Йордана про Кіммерію написано так: «Та частина готів, яка з Філімером переправилась в землі Ойум (Волинь – авт.), доходить до народу спалів, а від них спішить в крайню частину Скіфії, що прилягає до Понтійського моря» - «ad extremam Scythiae partem, que Pontico mari uicina properant». Отже, у Йордана вказано на значення топоніма «Кіммерія», як «крайня частина» Скіфії-України. Цікаво, що й сьогодні значення «краю» збережено у назві «Донецьк», бо латинською мовою “donec” – край, рубіж (limes, Ліман).

В українській мові значення «Січ» означає богиню блискавки, січ-битву і відсіч. І тому Січ – воєводна (Воїнь). В «Слові о полку Ігорєвім» богиня названа «Карна і Жля», а земля Січі - Боронь. В історичній літературі козацькі «січі» називалися «тьмами» – Брацлавська, Каменецька, Подільська, Сокальська тми та інші. У запорожських козаків лексема «тьма» як «січ» виникла від грецького слова “temenos” – свята земля, земля присвячена богині, храмова і князівська земля. Основою слова «тьма» слугує дієслово грецької мови “temno” – сікти (Січ), рубати (Рубанка), різати (Резань), заключати дружбу (дружина), розсікати (Січ, яка розсікає нічний морок), прокладати просіку, дорогу, межу (donec, limes), окаймлювати. Для козаків, звичайно, важило значення «тми», як землі, присвяченної богині (грому і блискавки). Можна ще вказати на значення латинського слова “temno” – гордувати та “temo” – дишло, стріла, а в переносному значенні – колісниця і небесне семизір’я (Великий Віз). Лексеми «гордині» і «теми» вжиті у древній Велесовій книзі: Гордині Борусенські; в т. ч., у значенні «горда», «орда», як десятитисячне військо «тьма» і «січ». В книзі збережено назву ріки Буг, як Дівун, Дніпра – як Нєпра і т. і.

Мабуть, грекам було відоме значення слов’янського слова «тьма», як «морок», або «чорнота» і тому вислів «кіммерійська тьма» вони могли вживати як в прямому, так і в переносному значенні. А вже наступні покоління і греків, і не греків могли сприймати назву «кіммерійська тьма» як “морок” за водами Понту Евксинського і Меотиди.

До значення образу «тьми» звертається автор «Слова о полку Ігорєвім», а згодом і Дмитро Туптало. У них цей образ вживається як нагадування про тогочасні реалії. Так, земля військових дружин в «Слові о полку Ігорєвім» названа Тьмуторокань. Ця назва, як бачимо, складається з двох грецьких слів; “temenos” (temo) – земля богині і “toros”, що означає пронизливе світло (блискавку) і різкий тріск (грому). Отже, - Фанагорія, бо в цій грецькій назві теж є значення звуку і світла (фанфари, трубіж і “fane” – смолоскип, факел, горіння). Атрибутом статуї Свободи слугує меч, або смолоскип. На заході України, побіля Рави Руської одна з долин мала назву «Торокань» - Січ. Важливе пояснення образу Тьми дав Дмитро Туптало. Знаючи про що пише, Дмитро Тустановський нагадує про «рятівну роль» Мли (тьми). Тому князь Ігор під час втечі з половецького полону «летить соколом под мглами, уникаючи гуси і лебеді», мабуть, від сорому за програну битву і полонення. Козаки були багаті на видумки, на метафори. Дієслово «сікти» дало значення топонімам і гідронімам як в межах січових земель і всієї України, так і на землях перебування козаків: на Дунаї, на Кубані, на північному Кавказі, на Полабщині, тощо. Свою Покрову козаки називали «Кулішівка» (санскрит “kulischa” – стріла Індри), Громоклея (Громослава), Балаклава (Перунниця), Балаклея (Громослава), Рубанка, Кринка (Січ, Геррос), Боронь (Січ), Тилігул (Перун), Татарбунаркою (санскрит: Багатоводною) та іншими назвами.

Оксентій ОНОПЕНКО

27.06.2008/

ono-svet@rambler.ru