Україна послідовно реалізує курс на інтеграцію в європейські структури

Прагнення нашої держави до здобуття повноправного членства в Європейському Союзі вперше зафіксоване в „Основних напрямах зовнішньої політики України”, схвалених Верховною Радою України ще в липні 1993 р. А як європейці ставляться до прагнення України увійти до європейського політичного, економічного і правового простору та отримати на цій підставі статус асоційованого члена ЄС?

Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу визначає основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади з метою створення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в ЄС. Основними напрямами інтеграційного процесу України до Євросоюзу стратегія встановлює:

-          адаптацію законодавства України до законодавства ЄС;

-          економічну інтеграцію та розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС;

-          інтеграцію України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

-          політичну консолідацію і зміцнення демократії;

-          адаптацію соціальної політики України до стандартів ЄС;

-          культурно-освітню і науково-технічну інтеграцію;

-          регіональну інтеграцію України;

-          галузеву співпрацю;

-          співробітництво у галузі охорони довкілля.

Серед українського політикуму стосовно інтеграції до ЄС переважає настрій, який межує з міфотворчістю про свободи і багатства цього альянсу, до яких бізнесові клани розраховують одержати доступ після вступу до ЄС  для вирішення своїх проблем. Водночас в їхньому середовищі існує ілюзія, що створення зони вільної торгівлі з ЄС, вступ України до Світової організації торгівлі дозволять модернізувати національну економіку, підвищити ефективність використання ресурсів, сформувати сучасні сектори виробництва і торгівлі та розширити ринки збуту українських товарів і послуг. Усе це покликане сприяти отриманню додаткових інвестицій, створенню нових робочих місць, впровадженню прогресивних наукових розробок і технологій тощо.

Насправді ж, приєднання до ЄС вимагає від країн поступок щодо певної частини їх свобод і національних інтересів. Адаптацію країн, які збираються приєднатися до ЄС, ускладнює насамперед те, що нині Євросоюз схильний долучити нових членів виключно на власних, нерівноправних і таких, що не обговорюються умовах:

1)       від нинішніх претендентів вимагається стовідсоткове і безумовне виконання вимог ЄС, який отримує абсолютний пріоритет над їх національним правом аж до прямого втручання;

2)       до існуючих претендентів застосовується єдиний і стандартний підхід, який не враховує їх національної специфіки;

3)       Євросоюз залишає за собою право на обмеження в допуску визначених раніше країн до певних аспектів своїх прав і свобод. Це, наприклад, стосується свободи пересування робочої сили.

З огляду на все це перспективи бути приєднаними до ЄС стають для України вже не такими безхмарними, як це здавалося раніше. Крім того, приєднуватися до Євросоюзу доцільно коли в країні є розвинуті наукомісткі виробництва, достатньо високий рівень наповнення вітчизняними товарами свого ринку, і виробляється конкурентоспроможна на зовнішньому ринку продукція. В Україні ж за роки реформ було втрачено більш ніж 75% економічного потенціалу країни і на сьогодні 90% ринку заповнено імпортними товарами.   

Потрібно також зважати й на те, що Європейський Союз – альянс держав, більшість яких забезпечує найвищі соціально-економічні стандарти своїм громадянам. Підтримка незахищених верств населення в деяких країнах ЄС призводить до ситуації, коли працювати стає менш вигідно, ніж отримувати соціальну допомогу з безробіття. Подібна державна політика є ознакою високого економічного розвитку й реальним забезпеченням задекларованих суспільством гуманітарних пріоритетів. Водночас така модель зазвичай ефективна лише у відносно закритих суспільствах, де рівень громадянської довіри й солідарності поміж різними соціальними групами є високим, а взаєморозуміння – повним.

Натомість, відкриваючись у межах Європейського Союзу для інших країн, частина яких перебуває на значно нижчому рівні економічного розвитку і сповідує принципово іншу філософію в соціальній сфері, розвинуті європейські держави опиняються перед загрозою розмивання дотепер філігранно відшліфованої моделі значною кількістю непередбачуваних перешкод. Це призводить до дисбалансу всієї системи, а отже, до втрати її ефективності. Нещодавнє розширення ЄС за рахунок нових країн, більшість серед яких на цьому етапі не відповідають загальноєвропейським стандартам у соціальній сфері, спричинило саме такий системний розлад, який, своєю чергою, призвів до політичної недовіри громадян переважної кількості соціально орієнтованих унійних держав до власних урядів. Однією з форм виявлення невдоволення урядовою політикою, власне, є негативні відповіді на референдумах щодо схвалення Конституції для Європи.

Ще одна перешкода для України на шляху до Євросоюзу – радикальне збільшення неконтрольованого напливу іммігрантів, що загрожує перетворенням і без того розхитаної соціальної системи ЄС на цілковитий хаос. Сьогодні українці разом з арабськими, балканськими й представниками деяких інших націй складають значний відсоток сучасної імміграції в європейських країнах. Йдеться не лише про нелегалів-заробітчан, які, хоч і частенько псують імідж нашої країни нехлюйською поведінкою, однак сумлінно працюють, поповнюючи, крім сімейного, ще й бюджет держави їхнього перебування, відтак сприяючи зміцненню її соціальної системи.

Йдеться радше про тих, хто вже в перші роки відкриття кордонів почав міркувати на кшталт: „Треба щонайшвидше тікати звідси” та озброїв власне сумління філософією „Риба шукає, де глибше, а людина – де краще”. Посилаючись на релігійні, національні та ще на бозна-які утиски в Україні, шельмуючи факти й користаючи з наївної довірливості європейців, такі горе-укранці зверталися по надання статусу біженців, азилянтів (шукачів політичного притулку) і ледь не в’язнів сумління.

Живучи в державах, які виплачують їм велику соціальну допомогу вже другий десяток років, ця категорія українців часто не завдає собі клопоту з належного вивчення мови. Проживаючи зазвичай у пострадянькому російськомовному середовищі, вони відверто насміхаються з „дурних європейців” і демонстративно зневажають „обідраних земляків українців”. Не сортуючи сміття і не поважаючи традицій країни перебування, ці люди стали об’єктом відкритої зневаги і неприязні серед її корінних мешканців та водночас „кривим дзеркалом” усіх українців у європейській свідомості. Природно, що тонка система соціальної допомоги в європейських державах призначена для солідарної підтримки власних громадян. Тож не може вона витримати перевантаження гуманітарної годівниці шахраями, які відверто зловживають нею.

Сукупність описаних економічних факторів та низка інших проблем спричинили сьогодні ситуацію, коли соціальні стандарти, які були непорушними пріоритетами розвитку Європейського Союзу, тепер піддаються принциповій ревізії. Тому цілком можливо, що європейці вже найближчим часом щодо прийняття в ЄС нових членів переглянуть наявні стандарти в більш прагматичний бік. Адже, перефразовуючи відомого російського спортивного коментатора, можна сказати, що самій Європі „такий ЄС” не потрібний…

На світлині: Логотип Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Прес-служба УВКР

uvkr@iptelecom.net.ua