Про фронтове вітання до Дня Перемоги з малої батьківщини Кобзаря

Мешканка Розсошi Воронезької областi Марія Орлова отримала несподіваний гостинець з України. Це був краєзнавчий журнал «Спадщина». Видають його на батьківщині великого поета Тараса Шевченка – в районному містечку Звенігородка Черкаської області. Перегорнула Марія Артемівна сторінки і – виявилася думками в своїй юності. А носила вона тоді ще дівоче прізвище Цибіна, воювала у складі 62-ої гвардійської стрілецької дивізії Совєтської армiї. В січні 1944 року за Дніпром дивiзiя приймала участь в оточеннi і розгромi Корсунь-Шевченковського угрупування ворога. Ту битву історики після назвуть «Сталінградом на Дніпрі». А дивізії було надано почесне найменування Звенігородської, її нагородять орденом Богдана Хмельницького другого ступеню.  

–  Війна для всіх страшна втратами, - говорить Орлова. - Статті, карти-схеми в українському журналі мені нагадали про бої за звільнення України. Тоді, після небувалої вогневої підготовки, йшли в наступ не по снігу, а по ворожих трупах.

Вчорашня школярка Маша відразу стала бійцем.  

- Народилася і вчилася я в Гнілушi, зараз це село Лозове Верхнемамонського району Воронезької областi. Влітку сорок другого, незабаром після випускного вечора, нас, дівчаток, скликали в сільраду. Розмовляли з нами офіцери. «Батьківщину треба захищати».Всіх дев'ять чоловік вiдправили. Саша Голікова, Маша Скибіна, Маша Дідова, Олена Абалмасова, Поля Гуркина і я попали в санітарну роту. Курс молодого бійця проходили прямо в своїй частині – на хуторі Дубове Павлівського району (це сусiднiй район на Воронежчинi), майже на передовій лінії фронту. У грудні з села Горохiвка почався наступ по донському льоду до хутора Самодурiвка (тепер – Донський).   Ми рятували поранених прямо на полі бою – перев'язували, відправляли в тил.   Не приведи, Господи, комусь ще це пережити. Поруч рвуться снаряди. Шрапнель летить зі свистом. Людині начисто зрізало голову. Голови немає, а він біжить в атаку!..

Тепер ось читаю: з липня 1942 року по травень 1945-го наша 127-а, пізніше перетворена в 62-у, дивізія пройшла героїчну дорогу від Дону до австрійської столиці Відень. Навіть підрахували: з боями ми пройшли 1460 кілометрів, маршем – 1860, а всього 6870 кілометрів. Марію Артемівну вивело з бойових рядiв третє, найважче, поранення – в ногу.  

- Сталося це вже на австрійському кордоні. Квітнули абрикоси, перший раз це бачила. Командир полку, що виявився поруч, намагався підтримати жартом: «Маша, хто тобі повірить, що тебе поранило, адже сьогодні перше квітня!..».

День Перемоги над нiмецьким фашизмом санінструктор Цибіна-Орлова зустрічала у військовому госпіталі в Баку (тепер – столиця Азербайджану).

Дмитро ДЕНИСЕНКО.

Denisenko@kommuna.ru