"Заборони треба зняти і дати українцям  повну свободу і спроможність розвивати своє письменництво, науку..." Михайло Грушевський

Що стосується проблем української діаспори в Росії, то їх, надто багато. Чи не найскладнішим завданням, яке стоїть нині перед українською громадою РФ, є розбудова українського шкільництва. Без своєї школи, без передачі своїм дітям знання рідної мови, культури, історії - найчисельніша українська діаспора може досить швидко зникнути, деградувати й асимілюватися, на що Ліна Костенко колись сказала: "Якщо ти хочеш знищити народ, то відбери у нього мову".

Що стосується проблем мови, освіти, культури, існування українців в Росії, то мову у нас уже відібрали. В українців забрано мову не сьогодні. У царські часи, в Радянському Союзі все робилось для того, щоб ми відрікалися від свого святого джерела, щоб українська мова зникла з великих просторів. І там, де колись на Кубані, в Сибіру, на Зеленому  чи Сірому клині, на Уралі українське слово було, то сьогодні можна почути тільки пісню, і та вже гине.

У трагічні 30-ті роки були знищені школи , бібліотеки, печатні видання російських українців. Відновлення ж повноцінного національно-культурного життя проходить дуже повільно. І це в той час, коли масово засновуються нові громадські об′єднання українців у Росії,  українська діаспора вирішує свої проблеми в дуже своєрідному діапазоні. Якщо, наприклад, в Башкортостані, і в Москві вже з′явились перші паростки національної освіти , то на Кубані українська мова взагалі не викладається. Якщо в Оренбурзі, Самарі, Тюменській областях існують невеликі радіопрограми на українській мові, то в більшості районів де живуть українці, нічого подібного не має.

У роки перебудови, була велика надія, що з нею якось поліпшиться стан українців, української мови і культури в Росії. Проте суттєвих змін, які б давали надію споглядати в майбутнє з оптимізмом, немає.[1] На відміну від України, яка за роки незалежності неспромоглася розробити дієві механізми впровадження Закону про мови в життя, в Росії детально розроблено, затверджено постановою уряду від 23 липня 1996 року і щедро профінансовано федеральну цільову програму "Російська мова" ( див. "Российская газета" за 8 серпня 1996 р.). У програмі зазначено: "російській мові як державній мові Російської Федерації належить особливий статус на території РФ, вона користується спеціальною підтримкою і турботою з боку суспільства і держави". Текст програми свідчить, що її завдання аж ніяк не обмежується захистом російської мови в Російській Федерації. Плани її значно далекосяжніші, і продиктовано їх не тільки  і не стільки турботою про становище російської мови в Росії, як тривогами з приводу можливої втрати її панівних позицій у країнах пострадянського простору.

Цілком очевидно, що в даному разі не йдеться про підтримку мовних прав росіян як національної меншини, що проживає за межами Росії. Враховуючи мовну ситуацію країн, у яких Росія провадила довготривалу жорстку політику викоренення національних мов і деяких з них, зокрема в Україні, досягла значних успіхів, такий "захист" мовних прав росіян означає тільки одне - прагнення зберегти панівне становище російської мови і продовжувати русифікацію, заблокувавши розширення функцій національних мов.[4]

В Україні існують всі можливості росіянам вивчати мову, дивитись в театрах вистави російською мовою, мати свої засоби масової інформації, тобто існує вся інфраструктура, яка забезпечує національно-культурні потреби росіян в Україні.

Що ми маємо в Росії? Ми не маємо майже нічого. У Росії сьогодні є українська пустеля: ані шкіл, ані засобів масової інформації, ані театрів, ані музеїв, ані видавництв. І навіть там, де колись піднімались паростки української душі, української культури, українського слова, то сьогодні під тиском соціально-економічних обставин люди просто-напросто не можуть реалізувати свої плани. Сьогодні говорити про те, що тільки на громадських засадах можна підняти українську освіту, досягти, скажім, того, що ми мали в Росії в 20-ті - 30-ті роки, неможливо. Оскільки Російська Федерація після розпаду Радянського Союзу проголосила себе його спадкоємицею, то справа честі цієї великої держави, допомогти своїм громадянам українського походження повернутися до свого джерела, щоб вони знову відчули себе українцями, а не хохлами, як дуже часто називають нас у засобах масової  інформації РФ.[1]

Коли заходить розмова про українську освіту в Російській Федерації, то дуже часто питають "А навіщо вам потрібні українські школи, куди підуть ваші учні, які вивчають українську мову, бо немає ж жодного вищого учбового закладу, де б вони могли реалізувати свої знання української мови, та і взагалі, навіщо вам українська мова, адже ми брати і розуміємо один одного без перекладача".

Зараз в Росії немає жодної української школи. Українська освіта сьогодні в більшості випадків тримається на ентузіазмі українців. Одна з найпоширеніших форм національної освіти - це недільна школа, є школи з вивченням української мови, але то є російські школи. Якість навчання в багатьох випадках мало кого задовольняє. Все це потребує серйозної підтримки з боку держави.[6]

Головні причини такого стану справ:

− утворення різновікових груп (10-15 учнів), що утруднює процес навчання і засвоєння знань. Українська мова вивчається безсистемно, під час підготовки до свят;

 − приходиться працювати у вихідні дні,  в різновікових групах проводити індивідуальні заняття.

 − відсутність програмно-методичного забезпечення недільної школи, яка працює фактично без реально-адаптованих програм і методики викладання.

З таких причин вивчення української мови набуває епізодичного характеру, більше всього час у недільних школах  відводиться на вивчення українських пісень та танців.[7]

На сьогоднішній день у Росії українська мова та предмети українознавчого циклу вивчаються в таких регіонах:

Республіка Башкортостан:

- філіал Московського державного відкритого педагогічного університету ім. М. Шолохова;

 - муніципальна загальноосвітня середня школа № 9 Кіровського району (м. Уфа);

- муніципальна загальноосвітня середня школа с. Золотоношка Стерлітамацького району;

- муніципальна загальноосвітня середня школа с. Троїцьке Благоварського району;

- муніципальна загальноосвітня середня школа с. Степанівка Аургазинського району;

 - муніципальна загальноосвітня середня школа с. Санжарівка Чишминського району;

- українська недільна школа ім. Т. Шевченка Кіровського району (м. Уфа);

- національна українська недільна школа "Злагода - Согласіє" Калінінського району (м. Уфа);

- недільна українська школа (м. Салават).

Республіка Татарстан

- українська недільна школа (Казань)

- українська недільна школа (Нижнєкамськ).

Краснодарський край

- Краснодарський державний університет культури і мистецтв;

- Крайова школа народного мистецтва (українська мова, українознавство, гра на бандурі).

Воронезька область

- Воронезький державний університет;

- Воронезька загальноосвітня середня школа № 91;

- Богучарська школа-інтернат ім. М. Шолохова.

Іванівська область

- Іванівський державний університет, філологічний факультет.

Камчатська область

- український недільний клас при загальноосвітній середній школі № 7 м. Петропавловська-Камчатського.

Курська область

- недільна школа при Товаристві "Україна-Сейм" м. Курська.

Москва

- українська недільна школа при Культурному центрі України

- курси української мови для дорослих при Культурному центрі України,

- українсько-англійська група при Лінгвістичному ліцеї №1555.

Оренбурзька область

- українська недільна школа в м. Оренбурзі.

Саратовська область

 -відділення слов'янських мов при Саратовському державному університеті на філологічному факультеті (предмети українознавчого циклу).

Томська область

 - Заозерна загальноосвітня середня школа № 16;

- Томський державнтй педагогічнтй університет, філологічний факультет (предмети українознавчого циклу).

Тюменська область

 -Тюменський державний університет.

Ульянівська область

 - гурток "Барвінок” на базі Будинку дитячої творчості м. Дімітровграду.

Ямало-Ненецький автономний округ

 - Урало-Сибірське представництво міжрегіональної Академії управління персоналом, м. Новий Уренгой.[5]

Детальніше хочу зупинитись на роботі Української недільної школи при Культурному центрі України в Москві. 2 жовтня 2005 року у Культурному центрі України в Москві вперше відкрилась Українська недільна школа для дітей віком від 7 до 17 років. Навчальним планом школи передбачається (в залежності від віку та особистих уподобань дитини) вивчення української мови та літератури, історії України, українознавства, української пісні і танцю. У подальшому планується збільшення кількості навчальних дисциплін.

На момент відкриття у складі недільної школи було 8 учнів, у 2006 -2007 навчальному році - 26 учнів, у 2007- 2008 навчальному році - 51 учень. Школу відвідують діти з українським та російським громадянством, а також громадяни Республіки Молдова та Великої Британії, батьки яких є вихідцями з України.

Навчальний план школи розрахований на 4 вікові групи: дошкільна - від 5 до 6 років, молодша - від 7 до 10 років, середня - від 11 до 14 років, старша -  від 15 до17 років. Заняття відбуваються кожну неділю з 11.00 до 14.30.

Учні школи щороку беруть участь у Всеросійському конкурсі читців поетичних творів Тараса Шевченка, Міжнародному конкурсі з української мови ім. Петра Яцика, Міжнародному конкурсі з українознавства. 

Проблематичним залишається комплектування шкільної бібліотеки підручниками, зокрема: з історії України, української мови та літератури для старших класів, а також аудіо та відео матеріалів з історичної та українознавчої тематики.

Керівництво Культурного центру виділило приміщення для школи - велику кімнату, яку обладнати сучасною технікою допомогло Міністерство закордонних справ України. Це - телевізор, музикальний центр, дошка, графопроектор, екран, комп'ютер, принтер, спутникова антена, відеомагнітофон.

13 лютого 2008 року відбулась зустріч учнів Української недільної школи з Президентом України Віктором Ющенком, який також подарував учням два комп'ютери і учнівську бібліотеку - нові видання програмової художньої літератури.

Щиро дякуємо нашому Президентові та Міністерству закордонних справ за подарунки для наших учнів. Будемо старатись зберегти цей шкільний осередок, поширювати українську освіту в Москві, виховувати молоде покоління у дусі любові до нашої рідної неньки України, до її мови, історії.

Багато в кого виникає питання "Невже важко зібрати дітей для відкриття хоча б класичної загальноосвітньої школи, це приблизно 250-300 учнів, серед такої великої кількості українців, які живуть у Москві?". Скажу відверто - так, це дуже важко. Важко зібрати дітей з усіх куточків Москви та області. Знайти стаціонарне приміщення саме для української загальноосвітньої школи. Українську недільну школу при КЦУ відвідують діти, бо Центр знаходиться у центрі Москви, це престижно. Багато українців забули про своє походження. Навіть і не цікавляться цим питанням. Але є й такі, які хочуть, щоб їх діти знали мову своїх батьків і дідів. Думаю, треба, починати з цілісної системи української освіти: з дитячого садочку, а потім загальноосвітня школа, необхідні філіали українських вузів у Москві та РФ.

Вважаю, що відкриття загальноосвітньої української школи в Москві - це питання часу. Вірю і надіюсь, що все ж таки бути українській школі у Москві.

Якщо аналізувати рівень викладання української мови у вищих навчальних закладах, то тут також є свої труднощі: відсутність належної навчальної і методичної бази, викладають українську мову, як правило, спеціалісти в галузі російської філології. Викладачі обмежені в своїх можливостях систематично підвищувати кваліфікацію чи пройти перепідготовку.

У вищих і середніх спеціальних навчальних закладах українська мова вивчається, в основному, факультативно, залишаються  поодинокими приклади відкриття класів з вивченням української мови як другої іноземної.

Важливою проблемою для національної школи, яку не можливо вирішити без участі державних структур, є невдосконаленість механізмів реалізації законів, які торкаються прав національних меншин на освіту рідною мовою. В багатьох випадках існування чи відсутність національної школи залежить лише від волі відповідних чиновників.[4]

Що треба зробити, щоб на всіх просторах Росії, де сущі українці, звучало українське слово?Насамперед розробити концепцію і програму української національної освіти. На державному рівні треба пропагувати вивчення української мови українськими дітьми. Особливої уваги вимагає підготовка вчителів для потреб української освіти в російських вищих навчальних закладах. Розробка підручників, навчальних посібників, технічних засобів навчання повинна проводитись з урахуванням специфіки вивчення рідної мови в російському мовному оточенні.[1]

Реалізація потреб української діаспори в освіті вимагає впровадження комплексних заходів, які б відображали всі сторони освітнього процесу, спиралися на федеральний закон РФ "Про мови", яким передбачено створення системи закладів виховання та освіти мовами народів РФ, розроблення державних програм збереження та розвитку їхніх мов, сприяння виданню літератури, використання цих мов у засобах масової інформації. Закон РФ "Про освіту", у статті 6 якого декларується, що "право громадян на отримання освіти рідною мовою забезпечується створенням необхідної кількості відповідних освітніх закладів, класів та груп, а також умов для їх функціонування". [2]

Необхідна цілісна система освіти українською мовою, яка б включала широку мережу державних українських шкіл, класи з українською мовою навчання, кафедри україністики при вищих навчальних закладах тощо. Рішучі кроки в цьому мала б зробити Російська держава. Однак поки що переважає тенденція перекладання цих обов(язків на українські товариства, матеріальні засоби яких формуються за рахунок членських внесків, прибутків від господарської діяльності, добровільних пожертв тощо.

Настав час утворити спеціальну російсько-українську структуру з координуючими функціями, до складу якої ввійшли б представники Міністерства освіти Росії та України, АПН Росії та АПН України. Наукове забезпечення освітніх проблем української діаспори могло б бути безцінною допомогою нашим співвітчизникам у Росії. Необхідно пам'ятати, що через освітню політику в Росії ми здатні пропагувати й стверджувати ідеологію незалежної України.

На світлинах: Людмила Мельник доповідає Президенту України. Зустріла високого гостя найменша вихованка Української недільної школи. Розмова школярів з Президентом України. Інформація про історію і проблеми Української недільної школи. За автографом до Президента України. Українські школяри Москви з Провідником України.

Людмила МЕЛЬНИК,

начальник відділу інформації та діаспори

Культурного центру України в Москві, 

керівник Української недільної школи

ukraineru1@yandex.ru 

Використана література:

1.         Бабенко В., заступник голови ОУР. Виступ на III Конгресі українців Росії. Журнал "Украинское обозрение" №2(4) травень 2002 р. с.12.

2.         Закон РФ "Про освіту", стаття 6.

3.         Масенко Л. Мова і політика. К., Соняшник, 1999. с.87-88.

4.         Руденко-Десняк О. Всеросійський з’їзд вихідців з України. Український огляд №1(3). Незалежне видання українців в Росії. Москва, 2002. с.12.

5.         Мельник Л. Українські огранізації в Росії. Довідник, М., 2007.