Про діяльність правнучки Тараса Шевченка - члена Спілки письменників України Тетяни Миколаївни Лебединської

Нагадаємо, що Т.М. Лебединська вже двічі представляла свої роботи в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві: „Шевченківські місця в Санкт-Петербурзі” (2002), „300 років українському Санкт-Петербургу” (2003), „Український некрополь Санкт-Петербурга” (2007). В доробку Тетяни Миколаївни і видані разом з фотохудожником, художником-маріністом Петром Тарасенковим у 2004 році в місті над Невою фотоальбом „Пам’ятні місця Шевченка в Санкт-Петербурзі” та інформаційно-довідковий календар „Т.Г.Шевченко в Санкт-Петербурзі”. Про правнучку Великого Тараса - далі наш матеріал

Тетяна Миколаївна Лебединська народилась у Києві 1937-го. Донька відомого українського поета Миколи Шпака, який пішов добровольцем на фронт, попав у полон, а після звільнення з полону організував на Житомирщині партизанський загін. 1942-го був заарештований німцями і загинув у катівнях гестапо.

Батька Тетяна Миколаївна не пам’ятає. Зате добре пам’ятає ту творчу, духовну атмосферу, яка панувала в родині після війни. У їхньому домі бували усі класики української літератури ХХ ст.: Рильський, Бажан, Корнійчук, Малишко, інші. „Зараз усі вони переселились на Байкове кладовище”, – із сумом констатує Тетяна Миколаївна.

Сама ж вона рано поїхала з дому. Після школи – І курс історичного факультету львівського університету. Заміжжя. Переїзд до Санкт-Петербурга (тоді Ленінграда) до чоловіка. Навчання в ленінградському університеті. Аспірантура. 40 років викладацької роботи у вузах Ленінграда. Кандидат філософських наук, доцент. Член Національної спілки письменників України. Автор книжок-довідників „Шевченківські місця Санкт-Петербурга”, „Санкт-Петербург і Україна” (2002), „Український некрополь Санкт-Петербурга” (2007) та інших.

Тетяна Миколаївна – один із авторів унікальної виставки-фотопроекту „Український некрополь Санкт-Петербурга”, яка проходила у вересні в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Саме тут ми й говорили про її подвижницьку діяльність:

– Я поїхала з дому рано, одразу після школи, й, може, моє коріння, виховання, оця така ностальгія, коли живеш далеко від України, спонукали мене, в тому числі й як історика, постійно досліджувати українську тематику. У мене завжди були різнобічні інтереси (наприклад, я вивчила арабську мову, разом із чоловіком займалася перекладами). Але вони сходяться в одному: взаємовпливи, взаємопроникнення культур. І один із аспектів цієї теми – Україна і Росія, які дуже тісно пов’язані між собою. Адже доля багатьох українців – державних та політичних діячів, представників української науки та культури – нерозривно пов’язана із Санкт-Петербургом, де вони здавна жили і працювали, творили, а багато хто з них так і залишився назавжди у цьому місті. Такі видатні діячі, як скульптор Іван Мартос, хоровий диригент Олександр Архангельський, мореплавець Юрій Лисянський, письменник та історик Олександр Афанас’єв-Чужбинський, історик, етнограф та письменник Микола Костомаров, перекладач Гомерової „Іліади” Микола Гнідич та багато інших, поховані тут.

– Одна з причин полягає в тому, що деякі могили поступово зникають. Сьогодні, коли все купується за гроші, дозволені поховання на центральних кладовищах, і через це часто руйнуються старі могили, в тому числі й видатних людей. Так поступово зникають з обличчя землі місця, де нащадки можуть поклонитися своїм великим і менш знаним пращурам.

Упродовж багатьох років ми з художником Петром Миколайовичем Тарасенком (він, до речі, теж виходець з України, народився біля Ніжина, а зараз працює в Морському музеї Санкт-Петербурга) розшукували, упорядковували і фотографували (одних тільки фотографій зібрано близько 400 – усі знімки робив Петро Миколайович) надгробки і місця поховання українців на різних кладовищах Санкт-Петербурга. Нам вдалося врятувати чимало могил. Адже якщо могила не доглядається, перебуває в занедбаному стані, адміністрація кладовища може з часом її знищити. Не кажучи вже про звичайний вандалізм.

Представлений на виставці матеріал обмежений фотографіями поховань з трьох основних міських цвинтарів за період з 1703 до 1919 року. На планшетах зазначено роки народження і смерті, основні професійні заняття похованого, подано стислі відомості про пам’ятник чи надгробну плиту, місце поховання.

– Нещодавно ми відновили надгробок видатного українського скульптора Позена на Смоленському кладовищі. Його могила була мало кому відома. Леонід Володимирович Позен (1849-1921) родом з містечка Оболонь на Полтавщині. Член Товариства передвижників, дійсний член Петербурзької академії мистецтв. Автор численних скульптурних груп і статуеток з життя та історії українського народу, а також пам’ятників Котляревському (1903) і Гоголю (1915) в Полтаві.

Крім того, з 2000-го року за програмою „Санкт-Петербург – Україна” ми щорічно проводимо конференції і до кожної з них обов’язково поправляємо кілька могил українців, похованих у нашому місті. На жаль, ми не маємо державної підтримки, щоправда, допомагають спонсори.

Цього року було проведено конференцію до 190-річчя з дня народження видатного українського історика, етнографа, письменника, члена-кореспондента Петербурзької академії наук Миколи Івановича Костомарова (1817-1885). До цієї дати ми відвідали могилу вченого. Доречно згадати, що перше поховання Тараса Шевченка у 1861 році відбулося на Смоленському цвинтарі у Санкт-Петербурзі. Та й інші місця у Санкт-Петербурзі пов’язані з його іменем.

– На жаль, пам’ятник на могилі Шевченка втрачено. У 1989 році тут встановили меморіальний камінь, а 2000-го було відкрито пам’ятник роботи скульптора з Канади Лео Мола. Взагалі у Санкт-Петербурзі більше ста пам’ятних місць, пов’язаних з іменем Шевченка. Починаючи з будинку на Моховій, 26, де Тарас був козачком у Енгельгардта. Друга адреса – Загородній проспект, 6/8, будинок і майстерня Ширяєва, де Шевченко прожив 6 років. Саме тут він отримав повідомлення про волю. Нещодавно в цьому будинку продавалась приватна квартира (110 кв.м.) за 180 тис. доларів. Ми хотіли викупити приміщення, щоб створити український куточок у Санкт-Петербурзі. Зверталися до вищих інстанцій і у себе, і в Україні, але так нічого й не добилися.

Щодо сучасного стану українського некрополя Санкт-Петербурга, то, на жаль, переважна більшість могил і пам’ятників занедбані, швидко руйнуються. І якщо у найближчі роки не провести ремонтно-відновлювальні роботи, значна частина поховань загине остаточно.

Розмовляла Наталія ЛИЗОГУБ.

За матеріалами журналу „Пенсія”, 2007. - № 49.