Тарас Шевченко єднає український Санкт-Петербург і Львів

Велич Генія долає Час і Простір. Час лише вишліфовує, вигранює, поглиблює божественне начало Генія, посилаючи його пророчі знаки в усі обшири планети. Українці – щаслива нація, бо Бог обдарував її Пророком, ім’я якому Тарас Шевченко. Днями ми відзначали 194-у річницю з дня народження нашого Великого Предтечі. Львів традиційно розкошував, насолоджувався Шевченковим високим поетичним словом, яке глибоко співзвучне пісенній, цнотливій українській душі.

Одначе цьогорічне Шевченківське свято було особливим. А таким воно стало завдяки гості, що приїхала з далекого Санкт-Петербурга на запрошення Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору». Це Тетяна Лебединська – Велика Українка, котра, за влучним висловом директора Інституту Ірини Ключковської, «…понад п’ятдесят років тихою сапою обробляє Українське поле у місті на Неві, оберігає його від бур’яну безпам’ятства нашого…».

І ця півстолітня подвижницька праця твориться у зовсім нетепличних умовах. Але велика і щира любов до Шевченка й України спонукала цю тендітну, інтелігентну українку до дієвої дослідницької праці, результатом якої стало видання низки монографій, серед яких «Шевченківські місця Санкт-Петербурга», «Санкт-Петербург і Україна» (2002), «Український некрополь Санкт-Петербурга» (2007). Вона – один із авторів унікальної виставки-фотопроекту «Український некрополь Санкт-Петербурга», яка відбулася у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві у вересні минулого року.

Членові Національної спілки письменників України, кандидату філософських наук Тетяні Лебединській було що сказати львів’янам про український, а значить – Шевченківський Петербург. Її тиха, щира мова неначе перенесла вщерть переповнені зали Львівської опери, Львівського палацу мистецтв, Львівського органного залу, у яких виступала пані Тетяна, у щасливі роки юності, коли молодий Тарас здобував свої малярські висоти у Петербурзькій академії мистецтв, спілкувався з найдостойнішими представниками української та російської еліти тодішньої Північної Пальміри. Особливо захоплюючою була розповідь про місця, пов’язані з життям Шевченка у Санкт-Петербурзі, про змагання української громади щодо відкриття пам’ятника Тарасові у 2000 р. роботи українського скульптора з Америки Леоніда Молодожанина, про встановлення пам’ятника-валуна на Смоленському кладовищі – найдавнішому кладовищі Петербурга, першому місці спочинку нашого Великого Пророка.

Надзвичайно цікаво представила пані Лебединська свою монографію «Український некрополь Санкт-Петербурга», ілюстровану фотографіями ще одного дієвого українського патріота цього міста Петра Тарасенка, уродженця Ніжинської землі. На цю працю вони потратили 14 років розшуків, досліджень, впорядкувань. Одних лише фотографій зібрано близько 400, врятовано чимало могил. «Але ця справа потребує великих коштів і великого труду та зацікавлення не лише української громади Санкт-Петербурга, а й зацікавлення української влади й українців України», – сказала Тетяна Лебединська. Її зворушлива і сердечна розповідь ніби з’єднала український Петербург зі столицею Галичини Львовом, і на мить здалося, що збулася мрія Шевченка відвідати Західну Україну і дух його зримо перебував серед учасників цього непересічного дійства.

Цілком справедливо Ірина Ключковська констатувала, відкриваючи Шевченківський вечір 10 березня у Львівському органному залі, що «українців усього світу єднає в одну велику родину, в одну духовну націю Тарас Шевченко».

Чарівну гостю прекрасними червоними трояндами привітав ректор Національного університету «Львівська політехніка» професор Юрій Бобало, а зал стоячи тривалими оваціями подякував сподвижниці української справи у далекій Українській Північній Пальмірі, значною мірою збудованій потом і кров’ю українських козаків та прославленій інтелектом наших митців і вчених. Сильне враження справила на присутніх думка Тетяни Лебединської, що Шевченківський Петербург, особливо кімната-музей у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв, у якій жив молодий Шевченко і помер на сходах по дорозі до неї, «має стати для українців Другим Єрусалимом, до якого вони мають звершувати паломництво як до Гробу Господнього».

Зворушливе враження справив доброчинний порив присутніх в органному залі на заклик п. Лебединської долучитися до справи встановлення пам’ятного знака на символічній могилі (оскільки справжнє місце поховання досі не вдалося встановити) нашому славному гетьману Павлу Полуботку на відзначення його 350-річного ювілею у 2010 році. Миттєво, ніби за помахом невидимої диригентської палички, присутні передавали один одному мішечок і зібрали, хоч і не надто велику, але від щирого серця подану допомогу в сумі 1144 гривні 51 копійку. «Це стане першою цеглинкою у всенародну справу пошанування пам’яті Павла Полуботка на його останньому місці спочинку у Санкт-Петербурзі», – прокоментувала цю несподівану подію до сліз зворушена п. Лебединська.

Під час перебування у Шевченківські святкові дні у Львові Тетяна Лебединська, окрім цих велелюдних трьох вечорів, що незмінно завершувалися величним співом «Заповіту» і «Реве та стогне Дніпр широкий» у єдиному пориві присутніх у залі і на сцені, мала низку зустрічей з представниками преси та виступів на радіо та телебаченні. А у приватних зустрічах і розмовах люди щиро дякували цій сподвижниці української справи, яка півстоліття свого життя посвятила Великому Шевченкові і Українській справі за межами рідної України і яку вона виконує негаласливо, скромно, ніби сповняючи щоденну молитву за Тараса і його омріяну вишневу Україну.

Ця тендітна жінка подала нам усім приклад, як потрібно любити Україну і виконувати заповіти Великого Тараса на своїй рідній землі.

Низький уклін Вам, пані Тетяно, і Божого благословення на подальші творчі успіхи для добра України і єднання українців усього світу «У сім’ї вольній, новій…», як заповів нам наш Кобзар.

На світлинах: Виступає Тетяна Лебединська. Директор Львівського палацу мистецтв Роман Наконечний вітає гостю з Північної Пальміри. Фото Йосипа Марухняка.

Наталія ГУМНИЦЬКА,

науковий співробітник МІОК

iiec@polynet.lviv.ua